Урок літератури рідного краю

Література рідного краю

Письменники Павлоградщини

Григорій Іванович Шиян

ЗМІСТ

I Вступ……………………………………….3

II Основна частина

1. Життєвий і творчий шлях

Григорія Івановича Шияна………………..4

2. Сторінками літературних творів

(аналіз збірки «Пироги з морозивом»)….12

3. Г. І. Шиян – громадський діяч…….....19

III Висновок………………………………..27

IV Додатки …………………………….......28

V Література ……………………………...36

В с т у п

Український народ надзвичайно талановитий. Важко перелічити імена всіх видатних митців, якими пишається наша земля. Не в кожного з них шлях до слави та визнання був легким, але вони творили і в спадок нам залишили наукові відкриття, кінофільми, картини, твори художньої культури.

Більше двадцяти років минуло з того дня, як Україна стала незалежною. Це зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, мистецтва, в пробудженні історичної пам’яті народу. Побачили світ художні твори сотень митців, закатованих у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалася ворожою, націоналістичною.

Тема моєї роботи присвячена дослідженню літератури рідного краю, адже творчість письменників Дніпропетровщини має велику художню цінність.

Дніпропетровська обласна організація НСПУ налічує близько шістдесяти митців і є однією з найбільших після Київської та Львівської. Письменники Придніпров’я причетні як до літературного, так і до державотворчого процесу країни.

Виходять нові книги, написані на високому художньому рівні, пройняті вболіванням за Україну та її народ.

Натхненне слово з вуст поета – то незабутній урок, адже художнє слово є носієм духовної енергії.

Письменники є організаторами й активними учасниками літературно-мистецьких подій на Дніпропетровщині. Їхні твори вивчаються в школах, а самі вони – часті гості в студентських та шкільних аудиторіях.

Але серед письменників, творчість яких вивчається на уроках літератури рідного краю, маловідомим є ім'я Григорія Івановича Шияна.

Життєвий і творчий шлях Григорія Івановича Шияна

На лівому березі річки Самари розташоване чарівне село Богуслав (вперше в історичних документах воно згадується в 1784 році).

Тут народився талановитий письменник Григорій Іванович Шиян, член Спілки письменників України, добра й чуйна людина, справжній патріот своєї землі.

Дослідити життя й творчість гумориста, нашого земляка – мета моєї роботи. Матеріалом для неї стали збірки Григорія Івановича, спогади рідних і жителів села, періодичні видання.

Народився Григорій Іванович Шиян 8 червня 1936 року. Весь рід від діда-прадіда працював на землі. З дитинства здібному Григорію довелося пізнати голод, нужду, але мав непереборне прагнення вчитися.

Його батько, Іван Никифорович чи не єдиний на селі на той час мав непогану бібліотеку. «Де він не бував – звідусіль привозив книги. Читав дуже багато. Одного разу з’явився батько додому під ранок: очі червоні, але сам бадьорий: «Та причепилися сторожі, аби почитав «Кайдашеву сім’ю». А їм так сподобалося, що не відпускали, доки до кінця не дочитав»¹. А ще Іван Никифорович вів щоденник, де описував усе, але найбільше – спостереження за природою, бо любив красу земну.

1) Самарський А. Газета «Західний Донбас». – Павлоград, 8 червня 1996р.

Тож не дивно, що у такого батька син уже в сьомому класі пише роман і відсилає до Києва. Коректна відмова з порадою писати до газети коротенькі розповіді про односельців не відбила охоту до творчості в Григорія Івановича.

У Григорія Шияна було багато захоплень, мрій, здібностей і поривань. Після закінчення Богуславської середньої школи його забирають в армію. Згодом повертається в рідне село, де починає працювати в колгоспі мотористом, потім трактористом, радистом - зв’язківцем.

1961 рік.

Пізніше очолює сільський краєзнавчий музей, працює там художником-оформлювачем. А вечори були для творчості. Бо не писати він не міг.

Як говорила його мати, «любов до книги, до писання – у крові в Шиянів.»

Як не дивно, його перші, надруковані в газеті оповідання були серйозними, навіть з елементами трагізму. Та оскільки сам Григорій Іванович людина весела, то згодом у його творах почали з’являтися жартівливі характеристики. І як наслідок – виходять друком гуморески.

З далеких, покритих сивиною часів минулого чарує доброзичливий гумор українського народу як невід’ємна риса його національного характеру.

Любив гумор і сатиру Григорій Шиян, свято беріг славні традиції, що сягають корінням своїм ще до часів Запорозької Січі.

Фелікс Білецький у статті «Сатира та гумор Придніпров’я», розповідаючи про першу книжку гуморесок Г. І. Шияна «Любов на балансі», зазначив, що «його колеги по перу й читачі сприйняли цей факт як подію неординарну. Сам же гуморист не вважав її «первістком», оскільки його «висвячення» в письменники відбулося задовго до цієї події»¹.

1) Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.. З любові та муки…: Літературно-художнє видання. – Дніпропетровськ: «Дніпро», 1994. – с. 367.

Бо Г. Шиян публікував гуморески в Павлоградській газеті «Світло Жовтня», в журналі «Перець».

Володимир Бондаренко, член редколегії «Перця», у передмові до збірки «Злодій мимоволі» пише: «У довіднику «Письменники Радянської України» біографія автора цієї книжечки займає всього вісім рядків. Проте з них, окрім дати й місця народження…, довідуємося чимало вельми цікавого. По-перше, членом Спілки письменників СРСР Г. І. Шиян став уже після двох збірок гумору «Любов на балансі» і «По суті кажучи», чим може похвалитися далеко не кожен гуморист»¹.

У батьківській бібліотеці, 1982 рік

Щоб стати письменником-гумористом, треба мати, як говорять люди, не тільки хист, а ще й Божий дар. Він був у нашого земляка, і тому Г. Шиян з повним правом увійшов до веселого цеху українських гумористів, де його поважають і шанують.

У доробках Григорія Івановича багато справжніх творчих знахідок, він уміє підмітити й передати читачеві в дотепній лаконічній художній формі найтонші нюанси нових явищ, розкрити їх суть, причини виникнення.

А в шкільні роки Г. І. Шиян і гадки не мав, що стане письменником. Він згадував про свої перші спроби з посмішкою, завжди говорив, що «рука свербіла ще з першого класу».

1)Бондаренко В. «Дай, Боже, не останню». Передмова до книги Г. Шияна «Злодій мимоволі». – К;: Радянська Україна, 1991 р. – ст.. 4

Тож коли почав писати гуморески й відсилати до редакції газет «Світло Жовтня», «Західний Донбас», із нетерпінням чекав листоношу. Якою безмежною була радість, коли на сторінках преси бачив надруковані власні твори. Збираючи друзів, з цікавістю читав їм свої гуморески.

Згодом його твори зацікавили читачів не тільки міста, району, а й області. Примітили його і в письменницькому колі Дніпропетровська. Редактор однієї з обласних газет побажав зустрітися особисто з Григорієм Івановичем і запропонував допомогу у видавництві творів. Так було видано перші дві збірки Григорія Івановича «Любов на балансі» (1979 р.) та «Між нами кажучи» (1985 р.). Але основним фінансовим джерелом виходу цих збірок була його робота художником-оформлювачем та гонорари.

Начебто усміхнулася доля Григорію Івановичу. Він ще з більшим натхненням береться за перо. І ось тріумф: у 1987 році до Богуслава надійшла телеграма з Києва на ім’я колгоспного художника-оформлювача Григорія Івановича Шияна такого змісту: «Президія правління Спілки письменників України сердечно вітає Вас з прийняттям у Спілку письменників. Бажаємо міцного здоров’я, високого натхнення, нових творчих успіхів. Мушкетик, Глушко, Канівець, Кудієвський, Олійник, Сердюк, Скомаровський». Приємна вість. Радості не було меж.

Депутат сільської ради, активний дописувач газет, добросовісний трудівник, а тепер ще й член Спілки письменників України! Це дало наснагу для роботи над новою книгою.

Завжди у роздумах над новим твором (1979 рік)

Ті, хто читав гуморески Шияна, завжди раділи його успіхам, пильно стежили за літературною діяльністю. Адже гумор Григорія Івановича – мудрий, доброзичливий, якщо йдеться про чесних трудівників; саркастичний, гнівний – якщо він гострим пером сатирика таврує бюрократів, головотяпів, пустомель, ледацюг.

Згодом побачили світ дві збірки гуморесок: «Пироги з морозивом» (1990 р.) та «Злодій мимоволі» (1991 р.).

1991 рік

Григорій Шиян не мав вищої освіти. Школою красного письменства для нього було саме життя, його спостережливість, вміння аналізувати, помічати типове.

У гуморесках Григорія Івановича приваблює доброта, хоч, на перший погляд, може здатися, що сатира й доброта – поняття, якщо й не протилежні, то принаймні не дуже близькі. Усе залежить від того, як дивитися на навколишній світ і людей. Гуморист бачив, що далеко не все навколо досконале, а люди не завжди ідеальні. Митець вірив, що світ можна зробити кращим. На цьому оптимізмі й ґрунтується доброзичливий гумор Г. Шияна. Григорій Іванович чи не єдиний письменник в Україні, який все життя прожив у своєму рідному селі. Тому в його творах переважає сільська тематика.

Герої гуморесок – це земляки-односельчани, батьки-селюки і діти-міщани, випускники вузів, які працюють не за фахом, сільські дядьки, які «усе бачать», крадії державного майна, шукачі «потрібних людей». Та й сучасне економічне й політичне становище в Україні було прекрасним матеріалом для сатиричних та гумористичних оповідань.

Відпочинок на природі (1963 рік)

П’ята збірка далася гумористові нелегко. Через відсутність коштів випуск її було призупинено. Григорій Іванович надзвичайно переживав. Він уже тримав у руках друковані сторінки майбутньої книги, бачив макет обкладинки. І раптом її нема…

То були чорні дні для всієї родини Шиянів. Григорію Івановичу здавалося, що на цьому слід поставити крапку. А він знову береться за перо. Видання книг за рахунок держави стало явищем рідкісним, і його рукопис із Дніпропетровського видавництва повернувся назад, бо платити не було чим. На це він відреагував не зовсім весело, але оптимістично: «Почекаємо кращих часів, адже за ніччю завжди приходить ранок.»

І продовжував писати такі ж дотепні замальовки з натури, гуморески й гумористичні повісті, сам малював до них ілюстрації-карикатури, адже Бог нагородив його ще й здібністю впевнено тримати пензля.

Шиян писав так, щоб люди сміялися над негативними рисами й прагнули їх позбутися. Його гумористичні та сатиричні твори написані в різних ключах - «одні з добрим серцем, інші – з гірким перцем».

Переважна більшість гумористичних творів несуть у собі виразні ідеї, мають цікаві сюжети з нашого життя, написані доброю мовою, а тому вдало б’ють в ціль. Письменник зміг поставити своїх героїв у такі ситуації, коли, мов на кіноплівці, виразно і конкретно, виявляються риси їх характерів, безглуздість вчинків.

Твори письменника завжди були актуальні. Він глибоко осмислював дійсність, створював чудові яскраві образи.

Він не лише письменник-гуморист, а й автор неперевершених сценаріїв сільських вечорниць. Цікаво, що кожного року вони мали різні сюжети, але герої залишалися постійними.

Сільські вечорниці (2003 рік)

У ролі Кіндрата та Христі односельчани Кацаненко Юрій

та Хорольська Євгенія.

Григорій Іванович був частим гостем літературних посиденьок у сільській бібліотеці, його запрошували на літературні свята у школи, де він розповідав про себе, читав свої гуморески.

Зустріч із Г. І. Шияном у Богуславській середній школі

Сільська громада високо цінувала талант письменника-гумориста. Григорій Іванович був почесним гостем всіх свят у Богуславі. У 2006 році на сцені сільського будинку культури, в якому він пропрацював більше сорока років, відзначили його 70-річчя. Були запрошені гості з району, області, а також сільські жителі. Свято пройшло в теплій атмосфері. Ювіляра вітали школярі, друзі, районна та сільська рада. Зі сцени лунали гуморески талановитого письменника.

Ювілейне свято Г. І. Шияна у сільському будинку культури (2006 рік)

25 липня 2009 року Григорій Іванович пішов із життя. На робочому столі в нього

залишилося кільканадцять десятків гуморесок і дві повісті. Та чи прочитає їх

шанувальник творчості великого майстра пера? Хочеться вірити, що так.

Сторінками літературних творів

(аналіз збірки «Пироги з морозивом»)

У доробку Г. І. Шияна – п’ять збірок. Хочу зупинитися на третій- «Пороги з морозивом», яка вийшла у видавництві «Радянський письменник» 1990 року. Вміщені твори написані в різні роки. Збірка складається з 2-х розділів:

I – «Мильна булька» (гумористична повість).

II – Гумористичні оповідання.

Гумористична повість «Мильна булька» - твір про нинішній день, сільських трудівників, новоявлених «бізнесменів». Головні її герої – Андрій Динька, сорокавосьмирічний охоронець «колгоспної власності» та його сусід Василь. Ничипір – пенсіонер, що отримує пенсію «як генерал у відставці» і в котрого за «кошик полуниць – майже кошик карбованців», Петро Куріпка, який «на роботі буває в десять разів рідше, аніж на базарі», а на «городі заробляє в десять разів більше, ніж у колгоспі».

Вичитавши з газет про те, що «приватному промислу дають зелене світло», сусіди «малозаселеного Тупика» (найдовшої в Березівці вулиці Присамарської) вирішили «цим скористатися», а тому скооперувалися, бо «одна бджола мало меду носить, а де працює гурток, там повний куток», захопивши «смугу шириною метрів з десять» державної землі, розорали її і, тільки сніг на землі, посадили редиску, аби продати ранньої весни й заробити якомога більше грошей.

Самостійники-бізнесмени через «сумнівних знайомих» придбали сотню метрів гумових шлангів, потім у «знайомих» у сусіднім районі – ручну сівалку, а Андрій Динька вночі, пожертвувавши годиною сну на благо рідної Спілки ДСО (добровільної спілки обробки) «Редиска», протягнув від гаража десятиметрову металеву трубу (згодиться), через деякий час украв з боксу мішок з добривами (все ж не купувати).

«Весна владно диктувала свої закони. У Березівці ще ніхто не виходив на городи, мокро, - пише гуморист Григорій Шиян, - чорніла, прочахала на сонці глевка рілля, а в Тупику вже сірів чималий засіяний клин».

Новоспечені кооператори ДСО вже підраховували гроші, які «ляжуть» у їхні кишені. Аж раптом непередбачене: у Тупик приїхав голова колгоспу Шинкаренко, зайшов на подвір’я до одного з них і угледів місцину, розорану й засіяну редискою, яку «ні сховаєш, ні накриєш», мовив:

• Здорово придумали! Тільки знаєте, чим це пахне? Спекуляцією.

• Ми ж для міського життя, для отих ледарів старалися, – аж очі заплющила Ольга. – Для робітничого класу стараємося! – перейшла на патетику.

• Не треба обманювати ні себе, ні мене. Стараєтесь, як би якнайбільше гребонути з кишені робітника.

І голова Іван Никифорович запропонував, щоб зібрану редиску в копторг «по двадцять копійок» за кілограм здали.

Стривожилися кооператори-бізнесмени, бо влипли в халепу, «як муха в патоку». А незабаром їх спіткало нове лихо. Виявилося, що підживили вони редиску не добривами, а гібрицидом і «ділянка сіріла, мов на неї хлюпнули баняк окропу».

З великою любов’ю зображує автор своїх героїв, роздумуючи, чому нажива стала змістом їхнього життя.

Найбільшу увагу Г. Шиян приділяв написанню гуморесок – невеликих художніх творів про смішні пригоди або риси в характері людини. На відміну від фейлетону, життєві явища тут зображуються в добродушному, жартівливому тоні. Окремі вади людини Григорій Іванович піддає легкій, доброзичливій насмішці.

Так, у гуморесці «Хто зліший» зображено двох сусідок – Гафію Барилко та Наталку Легкобит, - які посварилися, вирішуючи, чий собака зліший. А Рита та Денис Кваснюки переймаються вибором «нужних» кумів для сина («Хитре діло»). Викликає сміх поведінка тітки Тані на весіллі, яка знала «що й коли сказати, де і яке слово вставити. Але кожному не догодиш».

Через довгий язик тітці зав’язали рота хусткою й зачинили її в хліві.

Тематика творів пов’язана із злободенними проблемами часу та досить різноманітна.

1. Безвідповідальне ставлення до службових обов’язків, безгосподарність

(«І швець, і жнець», «Іменинник в хомуті», «Семінаристи», «Надійні координати», «Вистежив», «Посмішка», «А служба йде»)

2. Засудження ледарів («Інкогніто у таборі», «Недільник», «Ой, збиралися хлопці – молодці», «Фігура», «Ні кує, ні меле»)

3. Зображення розкрадачів колгоспного майна («Важкий приклад», «З першими півнями», «Гієни в лісі»)

4. Висміювання замаскованих спекулянтів і здирників («Купи – продай», «Я один», «Юхимова вдячність»)

5. Підлабузництво та бюрократизм («Півмільйона років тому», «Ще один дядько», «Племенні мушкетери», «Ювілейна персона»)

6. Пияцтво на селі («Іменинник в хомуті», «Постарався», «Семінаристи»)

7. Ставлення до батьків, дружин («На чисту воду», «Іван та Мар’яна», «Ти ж мене підманула»)

Григорій Іванович Шиян прекрасно володіє народнорозмовною інтонацією, вмінням органічно трансформувати народні дотепи. Творчо використовує народні прислів’я та приказки:

• маслом каші не зіпсуєш;

• всім по сім, а мені вісім;

• синицю хоч на пшеницю;

• наше невлад, то ми й назад;

• чим далі в степ, тим більше зайців;

• не йде гора до Магомета, пішов Магомет до гори;

• з мене писака – як з курки собака;

• як у Бога за пазухою;

• ясно як божий день;

• видно пана по халявах;

• піде як по маслу.

Твори збірки щедро «пересипані» фразеологізмами:

• бісики пускати;

• теревені заводити;

• тягти Сірка за хвіст;

• слово вставити;

• гречку толочити;

• раків пече;

• ні сіло ні впало;

• давав дулі горобцям;

• пасе мух;

• стіни вуха мають;

• на сьомому небі;

• хоч греблю гати;

• як за кам’яною стіною;

• співати дифірамби;

• шмат в горлі застряв;

• ні в тин ні в ворота;

• язик не відвалиться;

• зіграв у ящик;

• як мішком прибитий;

• шию милять;

• стружку знімають;

• дрова ламати;

• палиці перегинати;

• викинути коника;

• свиню підсунути;

• не муляти очі;

• пестить проти шерсті.

Митець майстерно створював гумористичні характери за допомогою мовної індивідуалізації. Персонажі часто використовують у мовленні, крім фразеологізмів та приказок, порівняння:

• пристосувався, як колорадський жук до хлорофосу;

• скривився, наче гарячу сковорідку лизнув;

• красиві, як весна;

• працьовиті, як бджілки;

• багаті, як наш колгосп;

• дружні, як голубків пара;

• веселі, як Павло Глазовий з Миколою Литвиновим;

• ніс, як передок валянка;

• підкралися, як лиси до курника;

• дві хвіртки, як дві чашечки в стільнику;

• гавкнув, як дурний з печі;

• загадкова, мов у Джоконди посмішка;

• зблякли губи, ніби три дні цілував суху штукатурку;

• обмінялися, як вимпелами, поклонами і рекламними посмішками;

• товсті губи розтяглися, як два рожеві шнурочки.

Надають виразності мовленню метафори та епітети:

• з очей вихлюпнулася дещиця роздратування;

• оздобила уста посмішкою;

• вірність зцементує ваш союз;

• кохання не згасає;

• очі горять;

• надія згасла;

• дрімота перемандрувала і змусила бити низькі поклони на стіл календареві;

• вулиця в’юниться;

• гущавина озвалася;

• крик покотився;

• вітер свистів, улюлюкав, - шарпав за поли кожуха;

• поблукати очима;

• виючий морок;

• куценький день;

• добровільні засади;

• кучеряві епітети;

• горбатий диван;

• нещасна сосна;

• рідні вогники;

• неслухняні пальці;

• пісна посмішка;

• роззявлена пащека сумки;

• капризна картина;

• дженджуристі вусики.

Гуморески Г. І. Шияна написані живою народною мовою. Григорій Іванович вдається до широкого використання художніх засобів, що надає його творам переконливості та майстерної довершеності. Він малює картини народного життя настільки реально, що в читача виникає відчуття присутності серед його героїв.

Григорій Іванович Шиян – громадський діяч.

Світ навколо нас багатий і різноманітний. Кожен із нас намагається зрозуміти його, визначити свою роль і місце в житті. Звичайній людині все збагнути, вирішити всі проблеми, прожити всі ситуації просто неможливо. Але є особливо талановиті люди, генії-митці, які за допомогою розуму, таланту, багатої уяви й досвіду творять нову дійсність, яка віддзеркалює навколишній світ, думки, почуття, поривання багатьох людей, примушує їх замислюватися, навчає, виховує, підказує рішення, здавалося б, найскладніших проблем.

Таким був Григорій Іванович Шиян.

Мав багато захоплень: любив фотографувати, добре вмів малювати й тридцять років займався художнім оформленням місцевого Будинку культури. Яскраві стенди, оголошення, написи на сцені вражали своїми кольорами. До речі, малюнки-карикатури до своїх гуморесок Григорій Іванович малював сам.

Дбав гуморист і про духовний розвиток свого села.

З 1985 по 2005 роки працював директором сільського музею.

Історико-краєзнавчий музей розпочав свою діяльність ще в 1971році. Під керівництвом письменника (а він 20 років його очолював) поповнився численними експонатами. Завдяки Г. І. Шияну музей отримав звання народного. Надзвичайно багато для поповнення колекції зробив Григорій Іванович.

Зараз у музеї села Богуслава є куточок, присвячений земляку. Зібрана колекція його збірок та окремих творів.

В и с н о в о к

Патріотизм починається з любові до своєї мови й пісні, з любові до Батьківщини, до її історичного минулого.

Відчути свою причетність до нації, до її багатої історії, до представників духовної культури допомагають уроки літературного краєзнавства. Вони формують естетичні смаки школярів, гідність, повагу до високих людських почуттів, дають можливість ознайомитися учням із мистецькими здобутками земляків.

Добре, коли літератори стають гостями на уроках, читають свої твори, розповідають про себе.

Адже часто трапляється так, що поруч живе неординарна, творча людина, а учні цього не знають. Вони вважають, що відомі митці десь далеко, а поруч таких немає.

Українська земля багата на таланти, треба тільки їх помічати та відкривати для себе – тоді ще милішим і дорожчим стане рідний край, куточок, де народився.

Павлоградщина стала колискою для відомого гумориста, художника, доброї й щирої людини – Григорія Івановича Шияна. Віще слово письменника допомагало зберегти історичну пам'ять, не давало забути землякам, хто вони, де народилися, і давало можливість посміятися над вадами українського села.

Ми горді, що натхненне слово митця стало цільним вагомим зерном на ниві духовності нашої Павлоградщини. Ніщо в людському житті не породжує такої причетності до безсмертя, як любов і сміх.

Сьогодні ми припали до цілющого джерела гумориста, наші душі просвітилися й запалилися іскоркою вдячності й гордості, яка своєю творчістю доводить, що тільки з любові до рідної землі, матері, людей народжуються письменники. Уважно придивляйтеся: поряд із нами живуть добрі, роботящі, талановиті люди, які люблять свою малу батьківщину й своєю творчістю додають їй слави. Один із них – відомий письменник-гуморист Григорій Іванович Шиян.

Д О Д А Т К И

Міні-інтерв’ю Г.Шияна з Г.Шияном

Інтерв’ю – це бесіда (допит без протоколу) за схемою: «Ти мені – я тобі». Ти мені запитання – я тобі відповідь. Мене ще ніхто не інтерв’ював, бо жоден кореспондент не відшукав мене серед майже п’ятитисячного населення Богуслава. А кортить. Престижно ж! Слухайте, як звучить.; «У мене взяли інтерв’ю», «Я дав інтерв’ю». Солідно, правда!

Знайшов вихід. Рішив вдатись до рятівного самообслуговування – дати інтерв’ю… собі. Чи навпаки, взяти інтерв’ю в себе. Є такий вислів: «Друге «Я». повинне ж воно і в мене бути. Скажімо, одне моє «Я» поливає перець, а друге «Я» тим часом обдумує сюжет гуморески для «Перця». То й хай одне «Я» запитує, а друге – будь добре, відповідає.

Цінуючи добрий час і ще дорожчі нерви читачів, буду небагатослівним. Таке собі міні-інтерв’ю Г.Шияна з Г. Шияном.

• Отже, стукнуло тобі, Григорію, 50. Багато це чи мало?

• Для парубка – багато, для пенсіонера – мало, для гумориста – якраз.

• Ти працюєш у колгоспі. Щодня на роботі. Коли ж твориш?

• На роботі, на вулиці, на городі, на зборах, в машині, в автобусі, в лісі, в гостях, за обідом. Пишу тільки вночі, вдома.

• Де береш актуальні теми, цікаві сюжети?

• На роботі, на вулиці, на городі, на зборах, в машині…

• Твоє ставлення до сміху?

• Жартувати сміючись і не сміятись жартома. Сміх – не жарти.

• Отже, сміх – справа…

• Серйозніша, ніж дехто вважає…

• Що тебе спонукає писати про п’яниць, ледарів, хапуг?

• Любов до людей добрих, чесних, щирих.

• Сам ти смієшся зі своїх гуморесок?

• На кутніх. Коли не друкують.

• Думаєш, гуморески допомагають боротися із пережитками?

• Крапля камінь точить.

• Як ставляться до тебе односельці, коли визнають себе в гуморесках?

• Перестають упізнавати мене.

• Яке зло найбільше ненавидиш?

• Міщанство, закутане в імпортне ганчір’я та килими прикрашені золотом та кришталевими брязкальцями.

• Але ж такі люди вважають, що вони «вміють жити»…

• Бідні люди.

• Що треба, щоб написати гумореску, наприклад, на дві сторінки?

• 22 сторінки чистого паперу.

• Чому аж?

• 20 сторінок на чорновики.

• І традиційне. Твої плани?

• …………… Ясно!

• Спасибі. Бувай здоровий!

• Дякую. Будь здоров!

Уривок із Богуславських вечорниць 2003 року

Автор Григорій Іванович Шиян

Рознервована Христя ходить з порожнім мішком по хаті, заглядає в усі закутки.

Христя: Кіндрате! Ну чи не анахтинська душа! Як у воду булькнув. Кідра-ате, ну де ж ти?

Кіндрат виходить з комірчини, тягне за собою кожуха.

Кіндрат: Ну чого жувало своє розкрила? Кричить, наче з неї чорти лико деруть!

Христя: Так ти ж, як отой нірець – був і нема. Уже нишпориш? Як шкодливий кіт? Не шукай – не знайдеш!

Кіндрат: А я й не шукаю…

Христя: Слухай сюди. Зараз я сходжу до Гордія Лобуренка, щоб завтра прийшов Васька заколов.

Кіндрат: Васька-а? Семибороду?!!

Христя: Тьху на тебе! Кабанчика нашого. Тепер дивися сюди (показує на лантух) Бачиш, що то?

Кіндрат: Та ніби ж лантух.

Христя: Слава Богу, впізнав. Так ото візьмеш оцей лантух і сходиш до майдану, принесеш житньої соломи. Гордій казав, нею гарно шмалити кабана.

Кіндрат: «Гордій казав, Гордій каза-ав…»

Христя: Авжеж, казав, бо він і різник хороший, і шмалити вміє гарно.

Кіндрат: О, той шмалить іще добре! Здоровий, як бик! Він же й до тебе клина підбиває? Чи, може й досі? Гляди мені! Бо щось тобі так нагально свіжини захотілося.

Христя: Здрастє! Чи я ж про себе клопочуся? І ти ж сальце та ковбаску полюбляєш. Та й свято вже ось-ось.

Кіндрат: Заторохтіла, як порожня бочка! Принесу соломи. Та тільки ж треба той… треба б те… підлікуватися. Бачиш, як руки трясуться?

Христя: О! Такими руками якраз добре солому смикати. Бач, як вистрибують! Як соломотряс!

Кіндрат: Ех ти-и… А ще в церкву ходиш, Богу молишся та поклони б’єш, а гріха не боїшся.

Христя: Якого гріха?

Кіндрат: А такого, що гріх над болящим сміятися.

Христя: О, лишенько! Обізвався безгрішний! Яка ж трясця винувата, що ти сьогодні болящий? (виходить, виносить чарочку)

Кіндрат: А меншої не знайшла? З такої чарочки окулісти хворим очі закапують.

Христя: Що, не хочеш?

Кіндрат: Хочу, хочу-у… (вихоплює чарочку, одним ковтком спорожняє) Може, ще, га, Христинко?

Христя: (крутить дулю) А може, осьо, га, Кіндратику? Словом так, оно лантух, а ота-ам майдан. Щоб солома була. Я пішла.

Кіндрат: Іди, іди. Тільки гляди! Будете там шури-мури, начувайся. Я покажу тоді і сальце, і ковбасу, і вишкварки.

Христя виходить. Кіндрат знову починає шукати пляшку. Заглядає скрізь, куди можна заглянути. Коли зайшов Свирид, у хаті було порожньо, лише Кіндратові ноги стирчали…

Свирид: (поклав на стіл великий потріпаний зошит) Куме! Хто це вас запхнув туди? Може вам допомогти – за ноги потягнути?

Кіндрат: А щоб тебе кіт пошкрябав! Заховала, як сало від кота. Усю павутину по закутках обібрав, а бутилька не знайшов.

Свирид: А я знав, що таке буде, тому провідав Янкеля (ставить на стіл пляшку) А куди це кума подалася? Побігла, як мила ковтнула.

Кіндрат: До різника Гордія гайнула.

Свирид: А я від своєї втік. Поки вона з Пріською балу-балу, а я через терник і ходу.

В сінях гуркіт. Свирид з Кіндратом насторожуються. В хату скрадливо заходить Петро.

Петро: (оглядається) Здрастуйте. А та … Христя дома?

Кіндрат: Змандрувала.

Петро: І я змандрував від Килини. Тут голова, як немита макітра, в роті – наче гуси переночували, а вони бу-бу-бу та бу-бу-бу… Так я нищечком,нищечком з хати та отако поза клунею та до Янкеля.(ставить пляшку, помічає Свиридів зошит) А це чия бульгактерія?

Свирид: Не чіпай брудними руками. То документ і очень сильно дуже важний. Там я описую цю… гісторію нашого села. О! про людей, народ і прочих селян. Ну, хто що робить, як жизня тут проходить і все проче.

Петро:А навіщо?

Свирид: Тьомний ти, як ото кумів валянок. Пишу для нащадків, прочитають колись наші правнуки і знатимуть, як ми тут жили-поживали, що витворяли, хто на кому женився, чия корова отелилася.

Кіндрат: (уважно обдивляється Свирида) Ви, куме, ніби чоловік, як чоловік, руки, ноги і все інше на місці, а в голові таки не всі. Хтось на заробітки пішов. То ви з рахувальницею носились, як дурень з писаною торбою, а тепер раді, що навчилися грамоти через п’яте на десяте, так якусь юренду калякаєте.

Свирид: А ви, кум, тьомний, як два валянки! Це ж для історії! Ось нашій губернії 200 років минуло, а що ми знаємо про наших предків? Говорять, хто що придумає. А тут (ляпає по зошиту) все буде достеменно, як є. ось, ік приміру, вчора записав (розгортає зошит, довго дивиться, чухається) би… ми… си… трик… . Ти ба, не прочитаю.

Кіндрат: А може, отак треба? (обертає зошит з голови на ноги).

Свирид:О! Точно! Осьо… Вчора написав… ім-ім… «Гапчене рябе порося прогризло в хліві дірку, вискочило, собача печінка, і розірвало курку Олени Деркачки, а Василь, котрого дразнять Кирпою, бо він кирпатий і під носом блистить, поцілував Химку прямо в губи, і Химин Павло, собача печінка, набив йому морду, а ми з кумом Кіндратом клунок жита отперли жидові Янкелю, а він, собача печінка, налив такої, що аж воняє і плохо пахне…» О! Чули?

Кіндрат: Та вас, куме, дурний і піп хрестив. Ну нащо про жито і Янкеля писати? Давай, куме, закуску.

Кіндрат пішов у комірчину. Звідти викотив величеньку діжку.

Кіндрат: Ось вам на дні капусти є трохи. Закусити вистачить.

(і почали… наливають, випивають і по черзі стають сторчака над діжкою, дістають із дна капусту)

Петро: (жуючи, дивиться у вікно) Слиш, Свириде, оно твоя чимчикує, ба, голову задерла, як попова кобила. Чи не сюди простяглася?

Свирид: Сюди, собача печінка! Куме, куди ховатися?

Гарячково метушаться, озираючись…

Кіндрат: Куме, ану присядь, а ми на тебе діжку і … шукай вітра в полі. (ховає пляшку, кумів зошит, з Петром накривають Свирида) Давай, Петро, швиденько карти і здавай. (до діжки) А ви, куме, потерпіть, ми на вашій розумній лисині у карти поляпаємо. Та-ак…

Заходить Василина.

Василина: Здрастуйте. Уже причастилися? Встигли?

Кіндрат: (уважно дивиться в карти) Одговілись, причастились і отче нашу помолились, а вам що? Ви ж до Христі? Ага-а, а я дамою виновою. Ота-ак. А Христі нема, кумо… Ага, а ти отак, Петре? Н-на! А Христя пішла до Гордія.

Василина: Знаю, стрічала. Я свого бусурмана шукаю. Де він?

Кіндрат: Я кумові не сторож, не пастух, не тесть і не начальник. Куди хоче, туди і йде чоловік. Ходи, Петре.

Василина: Хоч ви й кум, а не брешіть.(гепає кулаком по діжці) Де Свирид?

Кіндрат: Е, так не домовлялися, не гепайте по діжці, бо дно провалите. А діжка наша! Дома бийте, що хочете, а тут – зась!

Василина: Та я не тільки діжку, а й ваші брехливі голови порозбиваю! (хапає рогача)

Кіндрат: Е…Е…Кумо! Не чіпайте рогача! То наш струмент. І я тут хазяїн. Чуєте? Киньте рогача! (Свирид під діжкою, певно, злякавшись рогача, ледь підвівся і посунувся з діжкою в куток. Василина, побачивши, як діжка сама рухається, з переляку зупинилася, як укопана)

Василина: О, рятуйте! Свят-свят-свят… Нечиста сила! Цариця небесна, спаси і помилуй! (задкує, хрестить діжку) Згинь, сатано! (підібравши поли, тікає з хати)

Чоловіки знімають зі Свирида діжку У того на голові, на плечах і навіть на вухах капуста.

Петро: (оббирає на Свиридових вухах капусту) Не Свирид, а ходяча закуска з очима.

Кіндрат: Відступися, дай я хоч оближу кума. Кум, а пахнете!

Петро: Ти ж, Свириде, не забудь записати в свою граматику, як тебе кум лизькав, мов сучка цуценя.

Свирид: (обтирається) Смієтеся? Як би плакати не довелося. Та моя ж, собача печінка, зараз Килину приведе, а там кума нагряне, і ми в капкані.

Петро: Тоді гайда прямісінько до Янкеля.

Кіндрат: А в мене приказ домашньої імператриці Крістіани, щоб приніс соломи (бере мішок). Принесу соломи, а тоді до Янкеля.

Свирид:(бере зошит) Ні, спершу до Янкеля, а тоді – по солому.

Кіндрат: Ні-ні, я по солому.

Петро: Заве-ели-и! Ану, мірятись! (бере рогач) Чий верх – того й буде.

Чоловіки починають міряти долонями держак. Петро уважно стежить.

Петро: Янкель – солома. Янкель – солома. Янкель – солома. Янкель. О, Янкель! Свиридова зверху.

Свирид: Гайда скоріше!

Всі виходять

Л і т е р а т у р а

1. Гомон П. Літературному краєзнавству – наукові засади. / Українська мова та література в школі. – 2003. - № 2. – с. 61-65.

2. Єлисеєв А. Смішно і змістовно. / Рідний край. – Грудень. – 1990.

3. Коцюбинський А. Як живеш, письменнику? / Рідний край. – Березень. – 1993.

4. Коцюбинський А. Хроніка літоб’єднання. / Літературна Україна. – Листопад. – 1987.

5. Рекіта - Пазуханич Г. Шляхом терновим до України. / Українська мова та література в школі. – 2002. - №4. – с. 54-59.

6. Самарський А. І в шістдесят – душа дитинно чиста й молода. / Західний Донбас. – Червень. – 1996.

7. Шиян Г. Любов на балансі. – К.: «Промінь», 1979.

8. Шиян Г. По суті кажучи. – К.: «Радянський письменник», 1985.

9. Шиян Г. Пироги з морозивом. – К.: «Радянський письменник», 1990.

10. Шиян Г. Злодій мимоволі. – К.: «Радянська Україні», 1991.