урок літератури рідного краю " Мала» художня проза Івана Багряного: новела «Мадонна», оповідання «Пацан "

Про матеріал

Урок літератури рідного краю ознайомить учнів із художньою прозою Івана .Багряного; виховуватиме почуття гідності, неприми­риме ставлення до несправедливості, толерантне ставлення до оточу­ючих, оптимізм.

Перегляд файлу

 

Тема     «Мала» художня проза Івана Багряного: новела «Мадонна», оповідання  «Пацан»

Мета:

  • початкове знайомство із художньою прозою І.Багряного;
  • разом із учнями розкрити головну думку тексту і підтексту, зосереджену у творах;
  • розвивати уміння дітей аналізувати художні твори, синтезувати пе­речитане і робити узагальнення;
  • виховувати почуття гідності, неприми­риме ставлення до несправедливості, толерантне відношення до оточу­ючих, оптимізм.

 

Тип уроку: читацька конференція.

 

Обладнання: портрет письменника, виставка творів І.Багряного.

Кри­латі висловлювання (на дошці).

 

Моя душа від природи - душа поета і митця.

Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу.

Ходи тільки по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ.

Ми є. Були. І будем МИ!

Й Вітчизна наша з нами.

Людина - це найвеличніша з усіх істот.

Людина - найнещасніша з усіх істот.

Людина - найпідліша з усіх істот.

 

Словник: Мадонна (італ. Madonna, буквально - моя пані) у християнс­тві «Божа Мати», діва Марія, пресвята діва, яка непорочно народила Ісуса Христа. Тема Богородиці з дитям широко використовувалась у лі­тературі та мистецтві.

Новела (італ. novella - новина) стислий прозовий твір з напруженою, стрімкою дією, гостроконфліктний сюжет.

 

Поради щодо проведення уроку: новелу «Мадонна», оповідання «Па­цан», «З оповідань старого рибалки», «В сутінках», «Рука» діти чита­ють до уроку групами.

 

На уроці учні групуються за інтересами: читачі (2 групи учнів добре знають зміст новели «Мадонна» і оповідання «Пацан», знають ключові питання до змісту, бо вони самі їх складали. На столах малюнки до творів. Група читачів, яка знайома з текстами оповідань «Рука», «В сутінках»), критики. Отже, клас може бути поділений на 4 групи, є біограф, учень, який складає життєпис І.Багряного за біографом на дошці.

Столи зіставлені таким чином, що групи учнів розмістились півколом, а замикає це коло вчитель. У цьому колі біографи.

Із числа найслабших дітей можна визначити відповідального за фіксування виступів учнів за таким орієнтовним порядком: Прізвище / Тривалість виступу / Чи сподобався виступ аудиторії і мені / Порядок запису може бути й інший.

 

Хід уроку

 

I. Мотивація навчання школярів.

 

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку.

Актуалізація опорних знань учнів.

 

Учитель:

- На кожному етапі життя людина робить для себе відкриття, з подивом, можливо, з сумом відчуваючи, як світ навколо міниться, життя наповнюється змістом, знання переходять у переконання, у позицію.

  • Сьогодні кожен з вас готовий поділитися своїми відкриттями Івана Багряного.
  • Хто він? Який він? Що залишив кожному з нас?

 

ІІІ. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу.

 

Конференція.

(Виступи учнів конспектують однокласники, які не готові до монологу чи діалогу або для них звучить зовсім нова інформація).

 

Учитель:

  • Отже, Іван Павлович Лозов'яга, Іван Багряний... Хто він? Який він?   
  • Слово надаємо біографам.

 

(За столом учень-біограф, біля дошки учень, який складає жит­тєпис І.Багряного. Для ефективної роботи роздати по групах опорні конс­пекти - хронологічну таблицю та перелік творів цього письменника).

 

1. Учень-біограф.

 

- Я готувався до виступу перед вами, багато перечитав про Івана Багряного і багато чого відкрив для себе. Думаю, що за кілька хвилин допоможу вам скласти уявний портрет цього письменника.

Багряного називають «героєм омряченого часу». Він, цей пись­менник, вірив у тріумф людської гідності на пограниччі боротьби і страж­дань. Інакше не міг, бо з юнацьких літ заповів собі «бути тільки людиною».

Отже, народився

 

 

 

 

 

2 10.1906 р.

в м.Охтирка Сумської області в родині робітника-муляра, мати - селянка з Полтавщини

 

Навчання

1912 р

(з 6 років!) у російській церковноприходській школі. 3 протесту проти вчителя і вчительки, які називали хлопця "мазепинцем", пише войовничі вірші українською мовою

1917р.

навчання у вищепочатковій школі, редагує рукописний журнал "Надія", малює, пише вірші

1920 р.

 

1924 р

реміснича профтехшкола в Охтирці, потім у Краснопіллі - художньо-керамічна школа,

в організації селянських письменників "Плуг", вчителюг. толі ж за прикладом Багрицького. Голодного, Светлова бере собі псевдонім Багряний

1925 р

 

 

1926 р.

Живе у Криму, на Кубані, в Кам'янці-ІІодільському працює в місцевій газеті, збірка повел "Чорні силуети"

Київ, художній інститут, диплома не одержав як "політично неблагонадійний"

1927-1928 pp.

Журнали "Всесвіт", "Глобус", оповідання

1929 р.

Збірка поезій "До меж заказаних", поема "Ave Maria"

1930 р.

Історичний роман у віршах "Скелька"

1932 - 1938 рр.

 

1931- 1940 рр.

Арешт за "контрреволюційну і націоналістичну

діяльність".

Втеча з сибірського концтабору в м.Охтирку, другий арешт і ув'язнення

1944 pp.

Виїздить за кордон і живе там до 25.08.1963 р.

 

Літературна спадщина

1944 р.

«Тигролови», роман.

1950 р.

 

 

1965 р.

"Сад Гетсиманський", роман;

"Огненне коло Повість про трагедію під Бродами".

"Людина біжить над прірвою", роман виданий посмертно, присвячений дружині Галині.

 

 

 

2. Бесіда.

 

Учитель:

- Отже, хто він? Який він, Іван Багряний?

(Орієнтовні відповіді перегукуються із крилатими висловлюван­нями Митця:

  • Іван Багряний - поет і митець.
  • Все своє життя І.Багряний ішов на свою Голгофу. Він ніколи не полишав думки про Батьківщину.

- Із усіх визначень людини Багряний належить до найвеличніших).

Що ж залишив І.Багряний кожному з нас?

 

(Учні називають оповідання, поеми, повісті, романи І.Багряного, називають твір і його жанр).

 

3. Учитель.

- Ми готувались до розмови про новелу [.Багряного «Мадон­на». Давайте звернемо увагу до словника: що означає слово Мадонна? (учні записують тлумачення слова).

- Про що новела? Які думки, почуття розбудила у вас розповідь про матір-страдницю - Мадонну?

 

Виступи учнів першої групи.

 

Учень перший:

  • На перший погляд новела ескізно малює юну матір на купі сміття серед вокзального зуду монотонного «під люстрами», по якому хльостає плач дитини. А ще три пари очей. Я зрозумів: одні звиклі - з ненавистю - мати, другі манісінькі і розкритий ротик - з цікавістю, зрозуміло, дитя. Чия ж пара очей ще проводжає потяги, людей?

 

Учень другий:

  • Вражає в новелі байдужість світу до матері, до її дітей, яких привела світові. Сидить Мати на «холоднім полу, в біблейській позі, під біблейським плащем на асфальті», «розвісила свою намоклу нудьгу на бильці, свою порепану печаль па скронях». І це все серед звалених, як дрова, людей, у яких сірі лиця, як сірий день. Це все там, на асфальті, біля величезної плювательниці, «подалі від світла». А над усім цим метушня вокзальна, чавкання, дзвякають у буфеті монети, а ще крик: «Ей ти, шпана! Ану! Викативайсь», - це на матір із дитям. А ще на дівчинку, яка до неї притулилася. Очима-фосфоритами спідлоба з лах­міття дивиться на одну-єдину цяточку в буфеті хліб. Дивиться і не хоче відірватись. Вона ще маленька. Це її третя пара очей дивиться на світ залякано, з ненавистю.

 

 

Учень третій:

- Я знов і знов перечитую рядки новели, де описано матір. Жінка природою призначена народжувати, виховувати дитя. Мадонна у новелі колись була красивою, в неї довгі вії, коси, ніс із горбинкою. Але які промовисті деталі - лице в чорних плямах, руки «грязні і чорні», ноги порепані, в курятах, коси нечесані, голод підвів темні смуги під очі, а з очей скочується сльоза і падає дитині на личко - іскорка загнаної любові. На лиці і в позі покора і ляк. А ще на ній разом із украденим віком тавро - тавро матері, тавро порожніх вулиць, тавро підтиння і людського глуму.

 

Учень четвертий - критик:

- За кожною фразою, кожною художньою деталлю у підтексті присутній автор. Це автор так бачить звичайний сірий день, сірі лиця людей, і з усього непривабливого вокзального інтер'єру автор виокремлює саме цю жінку з дитям, бачить це біле, як віск, личко дитини, «сухі грязні груди» - це мати. Бачить автор сльозу матері, бачить свою Ма­донну на асфальті. І перечитуючи новелу, ми уявляємо стан автора в ту мить, коли ревнув поїзд, дитина злякалася і скрикнула. «Плачем-скулінням прошпилило блажність: засмерділа злість. І зойк дитячий попав під грязну підметку людей».

  • Чує автор крик по асфальту і ще: «Шпана, і чого шляєшся тут?» До щему сердечного болить авторові доля Мадонни. Зверніть ува­гу: автор більш ніяк не називає свою героїню - тільки Мадонна, а ще - вона «Мадонно моя на асфальті! Мадонно в пльовках... Мадонно на смітті... Мадонно моя».
  • А над усім цим контрастно звучить Шевченкове:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

 

І все це бачив, відчував і передав читачеві Іван Багряний, якому було тоді, у 1925 році, 19 років. 1 надрукував у збірці «Чорні силуети» в Охтирці під псевдонімом І.Полярний.

 

Учитель:

- Що хвилює сучасного читача цієї новели?

 

(Учні висловлюють думки:

  • У невеликому за формою творі автор сказав так багато прав­ди, обурливої голої про матір і про той світ, такий злий, несправедли­вий.
  • Вражають художні деталі: очі, сльоза, руки, купа сміття.
  • Новела звучить по-сучасному...
  • Це ті, байдужі, - найпідліші люди...)

 

4. Учитель.

Надаємо слово групі, яка готувала розповідь про оповідання «Пацан».

 

Учень перший:

- Оповідання про Кольку. Йому 9 років. У нього є мати. Вона жебракує на церковній паперті. Там і знаходить її хлопчик після довгих пошуків. Вона зраділа, як угляділа. Зворушує зустріч сина і матері. Він так багато хотів їй сказати, а слова застряли клубком, він лише безсило вткнувся у її лахміття і... заплакав. «А мати мовчки гладила зсохлою рукою нечесану голову сина, дала йому кусень хліба такий дорогий гостинець. І раптом хлопець розуміє, що мати сліпа. Вона ніколи вже не побачить його, ніколи... Як же це? Не побачить більше ніколи... Хліб випадає у хлопця з рук і глухо падає на чавунні церковні плити...»

На ранок, такий сонячний, весняний, радісний мати помирає. Колька боїться мерців. Поклав кашкет свій матері на коліна і втік. Але чи померла мати?

 

Учень другий:

- А було колись у Миколи інше життя. Був дім і був батько, якого хлопець не пам'ятав - той був на фронті з германцями. Зрідка від батька приходили листи, друковані, з малюнками. Потім перестали приходити. Мати була солдаткою і ходила «получать пособіє» і вже рік верталась ні з чим. Жили вони в темній холодній халупі і плакали. Аж ось гримнула революція. Незрозуміле слово, а приємне. Ходили з матір'ю до тюрми, випускали в'язнів, потім демонстрації, маніфестації, з трубами, прапорами, співали незнаних пісень. Мітинги. І так цілими днями пропадав з дому Микола. А потім втесався якось у «бой-скаути». Але непокірна натура Миколина. Перекривив пісню Льонька-попович «Отречемся от старого мира», проспівав «мила», Колька набив його. І турнули його із скаутів. Далі довгі черги за хлібом, голод. Вигнали їх із квартири. Мати пішла жебракувати, а він, злий на всіх, тікає з міста і повертається зі штабом червоних. Веселе життя почалось у нього - товариші, зброя...

Учень третій:

- Історія життя Кольки проходить у часи революції і громадянської війни. Доля зводить хлопця із Марком Голубом. Голуб - кремезний дядя, главковерх, любив Кольку і охрестив його «новим не затертим ще «іменем «пацан». Для хлопця це слово було як особливий чин або титул, він цим пишався, бо був єдиним у цілому місті. Колька плутався поміж дорослих, тягав важкого карабіна, одягнений у руду підрізану шинелю, взутий у діряві чоботи, він відчував себе бійцем, революціонером. Командував дорослими, а «братишкі», переборюючи страх, сміялися і ставали хоробрішими, бо було соромно від дитячого дзвінкого голосу. Ревком тікав з міста, насувалися ворожі війська - війська Вільгельма. Взяли б із собою і Кольку, та йому захотілося... Хлопець не сказав Голубу, що захотів побачити матір, може, щоб попрощатись. (Учень зачитує.) «Колька лише хотів побачити матір, свою бідну жебрачку-матір. Він її не бачив учора й позавчора і, може, не побачить зовсім... зовсім... Самотню, хвору, голодну. Але він знайде ж її нині, як же це? І пацан метнувся знову завулками, важка карабінка стукала об литки, - придержував її зашарілою рукою і біг, поспішав. Широко хлипав, ніби рибина зябрами, чисте весняне повітря будило спогади і хотілося плакати».

Потяг поїхав без нього. Голуб вирішив, що хлоп'я злякалося. А по перону бігав Колька, кинувся доганяти потяг, та той канув у чорну невідомість. Хлопець сів на порозі пустої станції і на нього каменем навалився жаль за незнайдену матір і біль самотності.

 

Учень четвертий:

- Що було потім, після побачення з матір'ю і її, як думав Коль­ка, смерті? Чи побачить він Голуба, до якого потягнувся усім своїм дитя­чим серцем? Будуть мандри по місту у пошуках чогось їстівного. Німці будуть гнати його від своїх кухонь, називати «большевиком», стріляти­муть в нього. «Свої» трохи не розтерзають хлопця, «більшовиченя пас­кудне». І вирішує: красти. Мале босе хлоп'я без шапки никало по вули­цях. Під час спроби вкрасти у німців хліба, побачив і хотів потягти ма­узера, його поранено було у груди. А він тікав. (Зачитує) «Вже неприто­мний дерся через якісь левади, через канави, довго; потім стеряв свідо­мість, але й упавши, ще плазував по грузькій ріллі». Пролежав довго. Опівдні повертався з міста дядько. Підібрав, привіз додому. Хлопцеві марилася мати. Коли трохи окріп, все питав діда, невістку дідову, чи прийдуть наші? А вмираючи все питав: - Дідусю, чи скоро прийдуть хлопці?.. Дідусю...»

Вільгельм забрав своє військо і в місто вступили повстанці. Голуб знайшов Микопчину матір, тиху, напівбожевільну. Вона говорила якусь нісенітницю. Сина її схопили, зарізали. Вона чує, болить же в неї серце. Марко Голубів ніколи ні за чим не шкодував, не жалів, а тут... шкода. (Зачитати) «Сідаючи на коня, проговорив чи до нього, чи в пові­тря, грубо так:

  • От... і погиб замурзаний... і загубився наш пацан».

 

Учень п'ятий - критик:

  • Прозвучали останні слова оповідання і тягарем стискується серце «погиб, загубився наш пацан » Авторові конче треба було сказа­ти про долю таких дітей, як Колька. Порушивши проблему «дитина і війна», І.Багряний усім серцем своїм показав, що він на боці юного ге­роя. Жорстокі реалії життя навчили дитину виживати, йти до людей з вірою, але не всі в цьому світі величні, є й підлі. Оповідання закінчу­ється оптимістично. Добрі люди є в цьому житті. Дідусь, невістка його, Голуб Марко... І тільки пацана немає, Миколки.

Оповідання «Пацан» надруковане в 1928 році в журналі «Всесвіт».

 

5. Учитель:

- Готуючись до сьогоднішньої зустрічі, ви ілюстрували прочитані твори, продемонструйте малюнки і розкажіть, в який момент ви уявляєте своїх героїв саме такими.

Учні прикріплюють малюнки на дошці, коментують свої ро­боти.

- Як ви розумієте вислів І.Багряного «Ходи тільки по лінії найбільшого опору - і ти пізнаєш світ»?

 

Учні:

  • Уже в ранній малій художній прозі І.Багряний був людиною, яка жила творчо, прагла завжди справжнього вільного творчого життя.
  • Не давати волі злу, ненависті у житті, у спілкуванні, бо світ тримається на добрі, яке має бути не дрібним і другорядним, а живим і творчим.

 

6. Слово вчителя:

- Ми почали знайомство із творчою спадщиною І.Багряного. Це твори про долю жінки-матері-Мадонни, про долю дитини, хлопчика Миколи. Знайомство із романами, повістями цього митця - це робота наша у недалекому майбутньому. Світ з цікавістю зустрів роман «Тигролови», а в німецьких родинах дарували дітям до повноліття чи на день народження цю книгу. Чому саме цю книгу? Про що вона? Про кого? Читайте.

 

IV. Підсумок уроку.

Оцінювання з коментарем, окремо відзначити критиків, худо­жників, біографів.

(Скористатися записами відповідального учня, роботу його та­кож оцінити).

 

Дома:

написати творчу роботу на одну із тем:

1   Я відкриваю для себе творчість І.Багряного.

  1. Мої роздуми над малою прозою І.Багряного.
  2. Незабутні сторінки ранньої прози (.Багряного.

 

 

Додаток до уроку

Тексти додаються повністю.

  1. Новела І.Багряного «Мадонна» із книги «Під знаком скорпі­она», К., «Смолоскип», 1999, стор.37-38.
  2. Оповідання [.Багряного «Пацан» журнал «Всесвіт». 1928 p., №3, стор.2-7.

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
9 листопада 2018
Переглядів
1373
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку