Урок на тему "Художнє відтворення проблеми українізації в п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло»"

Тема:  Художнє відтворення проблеми українізації в п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло».

Мета: поглибити знання учнів про творчість М.Куліша; розвивати навички аналізу драматичного твору; вміння зв’язно й грамотно висловлювати свої думки, виховувати в учнів самоповагу.

Обладнання: портрет письменника, п’єса «Мина Мазайло».

Епіграфи на дошці:

Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила.

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина.

                 Ліна Костенко

Я жив, терпів і вмер за міліони.

А ви?.. Ви мовчите? Де ж ваші лиця?

Чи ви жиєте, чи життя вам сниться?

                Богдан Лепкий

Ведучий. Доброго дня! Я вітаю всіх на нашому телеканалі. Ми в прямому ефірі. Саме сьогодні ми спробуємо з’ясувати проблему українізації, її художнього відтворення в п’єсі М.Куліша «Мина Мазайло».

Головні опоненти будуть представлені дещо пізніше. Експертні оцінки даватимуть асистенти кафедри мовознавства та літературознавства, завідуюча ЗАГСом. Крім того, у нашій студії присутні компетентні глядачі, які обов’язково висловлять свою точку зору на дану проблему.

Куліш-драматург - це талант світового масштабу. Це яскрава зоря на небі української драматургії 20-30 років XX ст. Його перу належать такі твори, як драма «97», «Патетична соната», «Мина Мазайло» та інші, які викликали гострі літературо-театральні дискусії.

Ставлення до України, її мови та історичного минулого вже в 20-х роках почало набирати присмаку зневаги, а то й відвертого глуму й неприхованого знущання. Кульмінаційним пунктом такої дозволеної владою політики стала драма «Дні Турбіних», поставлена за романом відомого і досить талановитого російського письменника Михайла Булгакова. МХАТ поставив цю річ у 1926р., однак у 1929р. під час зустрічі українських і російських письменників у присутності  Сталіна представники української делегації стали на захист свого народу і заявили про недопустимість надалі подібних до «Днів Турбіних» явищ у літературі.

Навіть значно пізніше, у страшні 70-і роки літературознавець Н.Кузякіна не побоялася висловити свою негативну думку про однотипне й вульгарне змалювання українців у цій драмі. «Українці в «Днях Турбіних» - це бандити, що розуміються тільки на самогоні й мріють розстрілами, а розмовляють дивацькою сумішшю скалічених російських та українських слів».

Написання М.Кулішем «Мини Мазайла» можна теж вважати своєрідною відповіддю на постановку п’єси «Дні Турбіних».

Так повелося, що майже всі п’єси Куліша (крім, може, найпершої – «97») потрапляли на сцену «зі скрипом». П’єса «Мина Мазайло» стала щасливим винятком: її не тільки одразу дозволили ставити в театрі, а й дали комедії категорію «А» - найсприятливішу для повсюдного оприлюднення.

У Києві її поставив Гнат Юра, у Харкові - Лесь Курбас. Відомий літературознавець Лесь Танюк зазначав: «Так само тріумфально було її знято наприкінці 1930р., коли процес українізації пішов на спад, коли репліками з п’єси заговорив народ».

• Життя розпорядилося, що згодом усі вони - і залюблені у «Мину Мазайла», і жорстокі огудники п’єси були однаково репресовані й зустрілися на Соловках.

Як страшно оре історичний плуг!

Які скарби були — були і зникли!

В глухі часи загострюється слух,

В епоху гласності усі до всього звикли.

• Пригадаймо цинічний вислів міністра внутрішніх справ Валуєва 1863р.: «ніякої малоросійської мови не було, нема й не може бути». Яке блюзнірське знущання з поетичної мови великого народу!

Тотальна русифікація уже наприкінці 20-х сягнула свого апогею. У мовному питанні більшовики перехопили від царизму естафету русифікації України.

М.Куліш розгадав політику більшовизму, спрямовану на знищення української національної культури. Українізація з 1923р., як рентгенівське проміння, висвітлила, наскільки українське суспільство готове бути Україною.

М.Куліш спрямував перо сатири на міщанство, яке, на думку автора, гальмувало процес українізації, тобто сам автор визначив тему твору: міщанство і українізація. Саме автор поставив питання: бути чи не бути українській нації.

Перш ніж перейти до дискусії на нашому ток-шоу, я пропоную всім присутнім в студії подивитися невеличкий відеозапис.

(СЦЕНКА)

Споконвіку наші предки пишалися прізвищами, успадкованими від своїх батьків. Нерідко вони образно розкривали не тільки соціальне становище, а й рід занять людини, спосіб їх мислення, смаки, риси характеру. Здебільшого вони неповторні у кожного народу. В тому числі й українські.

До трибуни запрошую героїв твору М.Куліша «Мина Мазайло». Один з них – харківський службовець, інший – його син. Вітаємо їх оплесками.

Ведуча. Представтеся глядачам, назвіть своє повне прізвище.

Мина Мазайло. Мені навіть незручно говорити - Мина Маркович Мазайло-Квач.

Мокій (перебиває). Вам, тату, незручно, соромно, а я горджуся своїм прізвищем, бо бере воно свій початок ще в козацьких реєстрах.

Ведуча. Шановний  пане Мокію, я ще дам вам слово, не перебивайте. То в чому ж трагедія ваша, пане Мазайло?

Мазайло. Я таки вирішив змінити своє прізвище. Щиро зізнаюся, що я вже ходив до загсу. Іду й думаю: а якщо там не службовець, а українець. Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би. Питаю й не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище, бо воно як віспа на житті — Мазайло! Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли - Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовилися - Мазайло!

Ведуча. Пане Мокію, то, можливо, батько саме цим вчинком в першу чергу турбується про вас?

Мокій. Я не потребую такого захисту. Тату, ти серйозно міняєш наше

прізвище? Мазайло-Квач. Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський. Я горджуся, що твій пращур - запорожець. Славний був запорожець і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач називався. Як ішли козаки на чотири шляхи - мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацькая слава. А ти хочеш наше прізвище міняти? І твій прадід Василь носив це прізвище, який чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь - мазав, як рипіли на північ - мазав. А ти хочеш наше справжнє прізвище міняти?

Ведуча. Панове, то ми зрозуміли, що ваше прізвище походить від роду занять, професій. Що з цього приводу думають наші експерти.

1.        Асистент кафедри мовознавства.

Панове! Я хочу звернути вашу увагу, що Микола Куліш не випадково підібрав ім’я Мина та прізвище Мазайло. У прізвищі збережена внутрішня форма слова мазати, яка ніби застерігає, що його носій може промазати, тобто схибити, помилитися.

Ім’я Мина походить від грецького тен - місяць (мина - місячний). Вдача Мини, типово місячна, вона вторинна, залежна. Власного світла (гідності, самоповаги) Мина не має.

Ведуча. Панове! Я хочу вам нагадати, як козаки придумували своїм побратимам прізвища чи прізвиська. Так у романі О.Стороженка «Марко Безсмертний» читаємо: «Так запорожці - матері їх ковінька, нехай здорові будуть! - таке прізвище приложили. Не знаю, як і неньці сказать: Кобзою прозвали, от що! вже почали були Підковою звать, бач, підкови розгинаю, а тут мені на лихо нечиста сила кобзаря принесла; співав, собачий син, співав, та й поклав кобзу, а я не доглядався, де вона, сів на неї та й потрощив диявольську личину; от і прозвали Кобзою. Отже, бач, прилучилось.

- Не журися, козаче, не прізвище прославляє чоловіка, а чоловік - прізвище.

Звичайно, трапляються випадки, коли прізвище ображають, гідність їх носіїв. У такому випадку закон передбачав і передбачає право на заміну.

2.                   Асистент кафедри мовознавства.

Шановні! Я думаю, що в нашій глядацькій аудиторії будуть різні погляди на дану ситуацію. Як на мене, етичної проблеми у зміні прізвища немає. Воно не належить до немилозвучних, образливих для свого носія, таких, що принижують людську гідність.

А ще хочу звернутися до нашого героя.

Прізвище не завадило Вам, пане Мино, створити сім’ю, жити в достатку, мати хорошу квартиру, займати пристойну державну посаду. Інша річ, що у вашій психіці глибоко вкоренилася думка, що все українське - третій сорт, бути українцем у Харкові - соромно і навіть небезпечно. Ви думаєте, що лише тоді, як здобудете право і змогу відмовитись від усього українського, як ви зречетеся предківщини і одного дня станете Сірєнєвим, Розовим, Тюльпановим - нарешті зможете почуватися повністю захищеним. Вам потрібне нове прізвище, щоб приховати козацьке походження, отримати шанс дорватися до влади і зайняти престижніше місце в державному апараті.

Ведуча. Шановні! Я прошу вибачення, але ми у прямому ефірі, і у нас - реклама на телеканалі.

Ведуча. Це програма «Я так думаю». Продовжуємо наше ток-шоу.

Шановні слухачі і глядачі! У 30-х роках побутувала мода на зміну прізвища. Дружина письменника зазначала у спогадах, що «працюючи над чернеткою комедії, Куліш якось зайшов до загсу, де й прочитав список змінених прізвищ. Між ними там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей факт у п’єсу. Перед першою виставою комедії до нього прийшов якийсь молодий чоловік і відрекомендувався як доктор Алмазов. Він просив Куліша змінити злощасні прізвища на інші. Драматург ледве стримувався від сміху, але погодитися не міг, бо, на його думку, в цьому епізоді була сіль п’єси. А п’єса вже була готова до вистави. Обіцяв, що, може, пізніше замінить. У тексті це прізвище фігурує як Срайба: його Мазайло читає на дошці оголошень у загсі. Бідний Алмазов пішов розчарований до хати, але, замовивши вже наперед квитки (їх трудно було дістати), був на виставі і реготався разом з усіма».

Реального «доктора Алмазова», про якого згадує дружина письменника, ще можна зрозуміти. Хтось таки, щоб принизити, познущатися «припечатав» колись його прадідові чи дідові непристойне, ганебне прізвище. Тут хочеш не хочеш - міняй. А що ж примусило вас, шановний пане Мазайло, це робити?

• А чи є тат потреба, шановні глядачі, міняти прізвище нашому герою?

Представник загсу. За нинішніми законами людина може змінювати ім’я чи прізвище яку завгодно кількість разів, але щоразу від неї вимагається письмове обґрунтування такого рішення і сплати згідно закону встановленого мита.

          Узаконений дозвіл на заміну імені і прізвища виявив, що в Україні досі не перевелися мазайли за способом мислення: окремі наші співвітчизники змінили свої прізвища на Кучма, Кличко, Путін. Не краще з іменами, які добирають своїм новонародженим молоді батьки, надивившись телесеріалів чи бойовиків. Що найстрашніше: згодом через це страждають невинні діти, яким ровесники з благополучними іменами не дають проходу.

          Отже, ім’я та прізвище потребує серйозного ставлення до себе, і про це не можна забувати. Комедія Миколи Куліша вчить нас, що безпідставне або користолюбне відречення від родового імені, яким є прізвище, розцінюється як зрада близьких та далеких предків і самої нації.

Ведуча. Не перестаєш дивуватися: хто ж постарався, щоб людина так відверто зреклася природних пракоренів і навіть цинічно хизувалася відступництвом?

Перш ніж продовжити нашу дискусію далі, давайте перервемося на невеличку рекламну паузу.

(звучить пісня на слова Баранова)

Мокій. То українці ми з вами, тату, чи ні? Я знаю точно, що я українець. А ви можете міняти прізвище скільки вам заманеться, а я особисто носитиму прізвище Мазайло-Квач. Впевнений, що його носитимуть мої діти і внуки.

Мина. Ти з мене хочеш зробити українця, а я тобі твердо заявляю, що з вашої українізації нічого не вийде, бо це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця, не давати мені ходу на високі посади. Мені моторошно навіть думати, що буде, коли приїде твоя тьотя Мотя з Курська, як вона буде сміятися з твоєї української мови. Я таким «посмішищем» бути не хочу.

Ведуча. Шановні глядачі! Якби корінного жителя Парижа почали розпікати: «Так у вас же вивіски всі французькою мовою!». Як би він на це відреагував? Справді, а якою ж мовою вони мають бути? Тільки мовою народу, котрий споконвіків проживає на цій землі.

Мотрона Розторгуєва присутня у нашій студії. Шановна пані, ви не змінили своєї думки?

- А що думають з цього приводу учасники нашого ток-шоу?

1. Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі тьоті Моті, «мазайли», які соромляться свого походження, своєї нації. Як часто ви чуєте українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці. Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Чогось наші сучасники забувають про своє коріння, генетичну пам’ять.
2. На прикладі комедії, яку ми бачили сьогодні з Мазайлом, виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький. Скільки ще є «Мазайлів», що соромляться говорити рідною мовою, навіть насміхаються з неї, хоча там, де потрібно, вигідно виголошують правильні промови і виступають нібито на захист державної мови.
3. Після виступу шановної пані Розторгуєвої з Курська мені спочатку хотілося кричати, а потім мій гнів перейшов на співчуття: я не хочу її принижувати, як це вона робить іншим, але мені просто шкода, в такого гарного народу є такі примітивні суб’єкти. Їх «афоризми» - репліки смішні і страшні. («Харків - нащо ви нам іспортіли город»). В українській опері «Тарас Бульба» артисти співають по-українськи. «Єто же просто безобразіє». Українська мова – «австріяцька вигадка». Залізна логіка: «Да этого не может бить нікада». Ім’я «тьотя Мотя» в народі сприймається як прізвисько.

Страшно, що так говорять не просто тьоті Моті з Курська, а й державні мужі, такі як Жеріновський, Затулін. І правильно вчинило Міністерство Закордонних Справ, визнавши їх персонами нон-ґрате.

4. Мокій має глибокі знання з української історії, літератури, фольклору, відчуття мови. Він романтик. Але коли говорять дівчині замість слів кохання («давайте я вас українізую»), то виглядає смішним, справді «вдареним мовою». У суперечках з батьком - грубий, жорстокий, нестриманий. У нестямі кричить: «3 новим прізвищем у криницю!». Любов до свого викликала в нього нехіть до іншого, «чужого». Мабуть, нам слід пам’ятати завжди слова Шевченка: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь». І якщо «чужого научатись» ми дещо в цьому плані робимо, то «свого не цуратись» на жаль...
5. А передбачення дядька Тараса... Гірке і страшне передбачення. «їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було».

Дядько виявляється слабкішим за тітку Мотю і покладається на милість, слабохарактерний, тьотя Мотя зробила з нього лакея. Прикро, але факт меншовартості, властивий героям твору, не покидає декого з нас і нині. Якщо чесно, то це найбільш властиве нашим чиновникам, які перш ніж вирішувати якесь питання, спочатку думають, як на це відреагує «старший брат», навіть у державному Гімні ми боїмося назвати ворогів ворогами, а так ніжно називають «вороженьки».

Малорос, що змінює своє українське прізвище на російське задля успіху у службовій кар’єрі, шовіністка тьотя Мотя, український націоналіст дядько Тарас, схиблений на українськості Мокій відтворюють об’єктивну картину українізації, що веде до закріплення рабського малоросійства. Навіть більше, відповідь на питання, висловлене Мокієм (Хто ж стане нищити двадцять мільйонів одних лише селян, українців, хто?) була дана вже через три роки після прем’єри комедії. Із 20 мільйонів українських селян, за підрахунком дослідників голодомору 1932-1933рр. залишилася половина.

Страшна трагедія нашого народу не мала аналогів у світовій історії. Попередження дядька Тараса («їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було») теж виявилися правдивими. Небачений геноцид 30-х повністю знищив національно свідому інтелігенцію України.

Ведучий. Підводячи підсумок нашого ток-шоу, мені пригадався вислів про п’єсу «Мина Мазайло»: «Комедія доби стає трагедією доби». Дійсно, зміна прізвища у загсі - комічне, а ненависть Мазайлом з діда-прадіда свого народу - це вже не комедія, а трагедія. М.Куліш вибрав саме жанр трагікомедії, бо що як не сміх, може найдошкульніше вдарити по «мазайлах», які роду свого цураються. Звичайно, Мина пристосується і випливе, бо українізація - явище швидкоплинне, просто він не вгадав, звідки дме вітер.

Народ без історичної пам’яті - це не народ, а просто люди, з яких легко зробити рабів, нав’язавши їм чужу мову, чужі пісні, чужі ідеали, чужих богів... І доки будуть жити Мини, що роду не пам’ятають, буде ця п’єса актуальною. Тож:  «як говорив незабутній Остап Вишня «читайте «Мину Мазайло», товариші!». Бути чи не бути. Вигнали - значить бути. Бути чистоті мови, совісті, генетичній пам’яті, самоповазі,

(Звучить вірш «Відродим мову»)

... бо справді, хто ми без своєї мови:
народ чи плем’я, вільні чи раби ...

- Наша передача завершується, до нових зустрічей. Тема наступної нашої дискусії: «І.Кочерга. «Ярослав Мудрий». Художнє втілення ідеї незламності народного духу».