Криворізька загальноосвітня школа I-III ступенiв № 90

 

 

 

 

 

 

 

Лялька мотанка – щаслива доля намотана

(майстер-клас)

 

 

 

 

 

                                            

 

 

                                                                               Вчитель праці

                                                                               Зражевська Л.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2019 рік

 

                                                     

 

Мета: створити умови для збагачення індивідуального досвіду про українську народну іграшку та виготовлення ляльок; спонукати до відтворення та узагальнення своєї пошуково-дослідницької роботи з даної теми; розвивати пізнавальну активність, допитливість, естетичні смаки; виховувати любов до рідного краю, його традицій, промислів, бажання вивчати минуле, берегти та примножувати традиції українського народу.

Обладнання: презентація «Лялька-мотанка», " Послідовність виконання ляльки-мотанки", відео-фрагмент: " Історія кукли-мотанки",оформлені дитячі роботи , шматки тканини, нитки, заготовки вишиванок для ляльок, дитячі іграшки, зразки давніх ляльок.

Хід роботи.

I.Історія винекнення ляльки.

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями.Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і  передавалися від матері до дочки, як священний переказ... 

   У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.  До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів. 

      В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.  ...Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.   В Україні її знають, як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, і своїми витоками сягає чи не в добу Трипільської цивілізації…         Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті.  Цікава деталь цих ляльок –відкрита спіраль на місці обличчя. Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний  аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.  Цікавим є також те,  що в основу   виготовлення  української  ляльки – мотанки  теж покладена спіраль, але про це – мова попереду…                                                                                                                         З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…                                                                                                В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона  грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.    Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

       Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила. При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки. У деяких регіонах України ляльку робили не  з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.                                                                                                                       Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними  магічними  обрядами, бо  вважалося, 

якщо  ляльці  зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.                                                                                                    Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки.   Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, втромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата – весільних, а молодиці – «Неньки» абощо».

Лише з останньої скупої фрази можна бачити, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Марко Грушевський, будучи священиком, звісно, в силу свого сану і світогляду, зупинився виключно на іграшковій суті мотаної ляльки, цілком ігноруючи її обрядову, сакральну, магічну суть. 

 

II. Перегляд відео-фрагменту: " Історичне значення кукли-мотанки".

 

 

 

 

 

 

III.Огляд презентації: " Види ляльки - мотанки".     

          1. Лялька – пеленашка.
Цих ляльок у родині робили найпершими, подружжя клало такий оберіг до себе у ліжко, щоб з’явилася дитина.

     2. Нерозлучники.
Особливість цих ляльок у тому, що в них одна рука, яка і поєднує молодят. Така іграшка є прототипом сучасної ляльки, яку саджають на весільну машину. У давнину нерозлучників прив’язували до воза на якому їхали молодята, і якщо хтось бажав молодим лиха, то це переходило у ляльок, а пара залишалася щасливою і жила без бід. 

      3. Семиручка.
Така лялька, як правило, означала жіночу суть і свідчила про те, що жінка повинна встигати зробити декілька справ. Такий оберіг чіпляли на кухні, поближче до печі.

 

 

   4. Лялечка – утішниця.
Таку забавку ховали у скриню, тобто щодня дитині не давали нею гратися. Виймали тільки тоді, коли дитина плакала. На ручки їй вішали цукерки, маля гралося, з’їдало солодощі і утішниця ховалася знову у скриню.

        5. Ляльки – забавлянки.
Їх плели навіть діти. Гралися постійно. Таких ляльок у хаті було декілька, їх можна було підвішувати до колиски немовляти.

           6. Зерновушка.
Головним у родині, звичайно, був хліб. Ця лялька-оберіг символізувала щедрість врожаю і забезпечувала родині достаток. Стояла на видному місці, на покуті. Нею не гралися. В мішечках було зерно.

       7. Трав’яниця.
Ця лялька подібна до сучасної аромотерапії: у спідничку клали запашну траву на свій смак або за потребою і пристосовували біля ліжка, аби вдихати запах зілля.

   8. Лялька – лихоманка.
Цей простий оберіг в’язався найстаршою у родині жінкою на Різдво. Кожна лялька означала конкретну хворобу, яку мав член сім’ї. Цілий рік лихоманка висіла біля печі, а потім спалювалася. Таким чином хвороба відступала.

    9. Найголовніша – лялька-мамка.
Її робили найкращою, з лялечкою-дитинкою на руках. Таку ляльку мати дарувала заміжній дочці, аби та завагітніла. Жінка клала її під подушку і з часом у сім’ї з’являлося маля.

 

 

IV. Майстер – клас. (Практична  робота)
Діти завчасно  підготували необхідні матеріали для виготовлення ляльки –мотанки. ( Під час роботи звучать українські пісні).
Вчитель:
- Насамперед треба налаштуватися на те, що зараз робитимете щось дуже важливе – як перед якоюсь значущою подією у вашому житті. Скоро запускатиметься новий рік, тому ви ніби будете задавати йому рух – вкладатимете в ляльку силу.
Відкиньте всі думки, що відволікають вас. Це найкращий стан для створення ляльки – оберега. Для настрою запалимо свічку. Так робили і в давнину ( запалювали свічку або піч, щоб відігнати злих духів), а потім заспіваємо українські пісні.
Візьміть аркуш паперу, запишіть усе те, що б ви хотіли щоб здійснилося у новому році. Для цього не поспішайте – добре подумайте. Тепер цей аркуш згорніть у трубочку і покладіть у вашу майбутню лялечку.

 

                 

 

Виготовлення вузлової ляльки-мотанки:( включити презентацію з послідовністтю виконання)
Для створення такої ляльки треба мати:
- бязь 60 х 80см;
- ситець світлих кольорів 50х80см;
- міцні в’язальні нитки;
- муліне чорного і червоного кольорів для намотування хреста;
- пучок сушеної трави;
- стрічки, намистинки для оздоблення.

 

 

Інструкція виготовлення ляльки-мотанки

1. Складаємо шматок ситцю у смужку, орієнтовно шириною 8-9см. Скручуємо смужку «рулетиком». Шматок бязі розриваємо навпіл. Одну смужку відкладаємо , іншу розриваємо на 2 половинки.

В одну з таких половинок вкладаємо «рулетик», щільно обгортаємо його тканиною та стягуємо ниткою (це буде голівка).
2. Викладаємо на «голівці» нитками хрест. Спочатку одним кольором, а потім іншим.( Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

 

                                  

 

3. Примотуємо нитками голову до качана кукурудзи. Добре його обмотуємо ниткою.
4. Далі беремо шматок білої тканини і обмотуємо голову ляльки, наче хусткою. Щільно примотуємо кінці тканини до качана- «тіла» ляльки. Обгортаємо ляльку полоскою бязі. Кінець, що опинився зверху, закріплюємо за допомогою нитки.
5. Робимо із ниток (сіна) ручки, примотуємо до тіла.
6. Далі ляльку одягаємо. Шматок кольорової тканини стягуємо як спідничку і одягаємо ляльку. Зверху фартушок. Оздоблюємо стрічками, намистом…

 

 

 

VІ. Презентація роботи дітей.

 

                                       

 

VІІ. Підсумок уроку.

Дидактична гра: «Мікрофон»
- Чи сподобалося вам виготовляти ляльку-мотанку?- Що сподобалося найбільше?
- Як ви гадаєте вам це потрібно? Для чого?