Урок " М'ЯЗОВА СИСТЕМА (МІОЛОГІЯ). Спортивний режим та самоконтроль спортсмена.

М'ЯЗОВА СИСТЕМА (МІОЛОГІЯ). Спортивний режим та самоконтроль спортсмена.

Розділ морфології, що вивчає будову і функцію м'язів, називається міологією (від грецького myos- м'яз). Вище докладно описано будову м'язової тканини. Нагадаємо, що за морфофункціональною класифікацією м'язову тканину поділяють на дві групи: гладку і посмуговану. Посмугована м'язова тканина, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву. Гладкі м'язи розташовані в стінках порожнистих внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судим. Вони скорочуються мимовільно, тобто не підконтрольні свідомості. Скелетні м'язи, що прикріплюються до кісток, приводять в рух певні ділянки тіла. Серцеві м'язи мають певні особливості будови і функції.

У людини є приблизно 400 скелетних м'язів, більшість з них парні. Вони скорочуються довільно під впливом нервових імпульсів, що надходять по периферійних нервах з центральної нервової системи. Скелетні м'язи, рухаючи кістками, активно змінюють положення тіла в просторі; беруть участь в утворенні стінок ротової, грудної і черевної порожнин, а також порожнини таза; входять до складу стінок глотки, верхньої частини стравоходу, гортані; приводять в рух очне яблуко і слухові кісточки; забезпечують дихальні і ковтальні рухи. Скелетні м'язи утримують тіло у вертикальному положенні, у рівновазі і переміщають його в просторі. Загальна маса скелетної мускулатури в дорослої людини складає 30-40 % від маси тіла, у немовлят – 20-22 %. У літніх і старих людей маса скелетних м'язів зменшується до 25-30%, коли знижується м'язова активність. При високій м'язовій активності маса м'язів зберігається до глибокої старості.

Будова і класифікація м'язів

М'яз (musculus) – це орган, побудований з пучків посмугованих м'язових волокон, зв'язаних між собою пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Одиницею будови скелетних м'язів є м 'язове волокно – симпласт.

Початок і прикріплення м'яза

Рис. 124. Початок і прикріплення м'яза

М'яз складається з м'язових волокон, кожне з яких зовні від сарколеми вкрите тонкою сполучнотканинною оболонкою – ендомізієм (endomysium). М'язові волокна формують пучки (рис. 124), які також оточені тонкими прошарками сполучної тканини – внутрішнім перимізієм (perimysium internum). Весь м'яз покритий зовнішнім перимізієм, його ще називають епімізієм (perimysium externum; epimysium), що разом із сполучнотканинними структурами ендомізію і внутрішнього перимізію переходить у сухожилок (tendo). Таким чином, сполучна тканина, що оточує м'язові волокна, переходить у сухожилкові волокна. Однак між заокругленим полюсом м'язового волокна (при світловій мікроскопії) і сухожилком (м'язово-сухожилкове з'єднання) є чітка межа. При електронно-мікроскопічному дослідженні ця межа представлена численними пальцеподібними виростами м'язового волокна, між якими видні заглиблення. В усі ці заглиблення проникають колагенові мікрофібрили сухожилка, які обкутані кінцями ретикулярних мікрофібрил, що входять до складу сарколеми м'язових волокон.

Сухожилки майже не розтягуються, але вони дуже міцні і витримують величезні навантаження. Міцність сухожилка на розрив досягає 5-10 кг/мм2. Наприклад, сухожилок чотириголового м'яза стегна здатний витримувати розтягнення силою 600 кг, п'ятковий сухожилок триголового м'яза литки (ахіллів сухожилок) – 400 кг. Таку міцність забезпечує щільна оформлена волокниста сполучна тканина, з якої утворені сухожилки. Сухожилки складаються з рівнобіжних пучків колагенових волокон, між якими розташовані сухожилкові клітини – тсндиноцити і фібробласти. Тендиноцити (cellulaetendineae) мають видовжене ядро і невелику кількість цитоплазми. Ці клітини утворюють відростки, що проникають між сухожилковими волокнами (fibrae tendineae). Пучки колагенових волокон першого порядку обкутані пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною – ендотендиніем (endotendineum). Пучки колагенових волокон другого порядку оточені внутрішнім перитендиніем (peritendineum intetnum). Сухожилок ззовні вкритиіі зовнішнім перитендиніем (peritendineum externum) – чохлом із щільної волокнистої сполучної тканини. У сполучнотканинних прошарках між сухожилковими волокнами проходять кровоносні судини і нервові волокна.

Більшість м'язів мають стовщену середню частину – черевце (venter), що переходить з обох кінців у сухожилки (tendae). Проксимальний кінець м'яза називається головкою (caput), вона починається сухожилком від однієї кістки, а сухожилок дистального кінця м'яза (хвіст – cauda) прикріплюється до іншої кістки. При цьому сполучнотканинні волокна сухожилка міцно зростаються з окістям чи з охрястям і навіть проникають у кістку (шарпеєвські волокна).

Початком м'яза (origo) прийнято називати місце фіксації до кістки його проксимальної частини, а дистальна частина м'яза прикріплюється (insertio) вже до іншої кістки.

Початок м'яза, що скорочується, звичайно залишається нерухомим, це його точка фіксації (punctum fixum). На іншій кістці, до якої прикріплюється м'яз, розміщена рухома точка (punctum mobile). При скороченні м'яза вона переміщується. При зміні умов руху точка фіксації і рухома точка можуть мінятися місцями.

Сухожилки різних м'язів розрізняються за будовою і формою. Наприклад, м'язи кінцівок переважно переходять у довгі сухожилки циліндричної форми. Плоскі м'язи, що беруть участь у формуванні стінок порожнин тіла, мають широкі і плоскі сухожилки, такий сухожилок називається апоневрозом (aponeurosis). Деякі м'язи мають два черевця, які з'єднані проміжним сухожилком (tendo intermedius). Прикладом може бути двочеревцевий м'яз шиї. Якщо вздовж м'яза є кілька проміжних сухожилків, то їх називають сухожилковими переділками (intersectiones tendineae). Такі переділки характерні для прямого м'яза живота.

Класифікація м'язів. М'язи підрозділяють за їх розташуванням, формою, довжиною, напрямком м'язових волокон, функціями, а також за розташуванням їх стосовно суглобів (табл. 29).

Виділяють м'язи поверхневі і глибою, присередні і бічні, зовнішні і внутрішні, вони розміщені у відповідних ділянках кінцівок, у стінках порожнин тіла тощо.

ТАБЛИЦЯ 29. Класифікація м'язів

За формою і будовою м'язи дуже різноманітні (рис. 125). Найчастіше м'язи мають веретеноподібну і стрічкоподібну форму, вони переважно розташовані на кінцівках і прикріплюються до кісток, що є довгими і короткими важелями (наприклад, двоголовий м'яз плеча, довгий відвідний м'яз великого пальця кисті тощо). Плоскі м'язи мають вигляд широких тонких м'язових пластин (наприклад, найширший м'яз спини). Плоскі м'язи беруть участь в утворенні стінок черевної і грудної порожнин (наприклад, косі і поперечний м'язи живота). М'язові пучки веретеноподібних, стрічкоподібних і плоских м'язів орієнтовані вздовж їхньої довгої осі.

Будова скелетних м'язів дуже різноманітна. Якщо м'язові пучки розташовані з одного боку від сухожилка під гострим кутом, то такий м'яз називають одноперистим м'язом (musculus unipennatus), наприклад, присередній широкий м'яз стегна. Якщо м'язові пучки прикріплюються до сухожилка з обох боків під гострим кутом, то такий м'яз є двоперистим (musculus bipennatus), наприклад, прямий м'яз стегна. У багатоперистому м'язі (musculus multipennatus) м'язові пучки переплітаються і прикріплюються до сухожилка з різних боків (наприклад, дельтоподібний м'яз).

Форма м'язів

Рис. 125. Форма м'язів

Деякі м'язи складаються з кількох частин. У м'яза може бути 2,3,4 головки чи кілька сухожилків. М'язи, що мають дві головки і більше, починаються від різних кісток чи від різних частин однієї кістки. Потім ці головки об'єднуються в єдине черевце з одним загальним сухожилком. Такі м'язи мають відповідну назву: двоголовий м'яз, триголовий м'яз, чотириголовий м'яз. Одне загальне черевце може мати кілька сухожилків, що прикріплюються до різних кісток (наприклад, поверхневий м'яз-згинач пальців кисті).

У деяких м'язах їхні м'язові пучки мають колове (циркулярне) розташування, тому колові м'язи зазвичай оточують природні отвори тіла. Прикладом таких м'язів можуть бути коловий м'яз ока і коловий м'яз рота. Інші колові м'язи виконують функцію замикачів (сфінктерів). Такий м'яз називається м'язом-замикачем (musculus sphincter), наприклад, зовнішній м'яз-замикач відхідника. Назва багатьох м'язів походить від Їхньої форми (ромбоподібний, трапецієподібний, квадратний, круглий), розмірів (великий грудний м'яз, довгий і короткий малогомілкові м'язи), напрямку м'язових пучків (поперечний м'яз живота, зовнішній косий м'яз живота). Назва деяких м'язів говорить про їх початок і прикріплення (плечо-променевий м'яз, грудиинио-клю- чично-соскоподібний м'яз) або про їх функцію: м'яз- згинач (т. flexor), м'яз-розгинач (т. extensor), м'яз- привертач (m.pronator), м'яз-відвертач (т. supinator), м'яз-підіймач (т. levator), м'яз-опускач (т. depressor), протиставний м'яз (т. opponens), м'яз-замикач (т. sphincter), м'яз-звужувач (т. constrictor), м'яз- розширювач (т. dilatator). М'язи називаються ще й за напрямком виконуваних ними рухів: відвідний м'яз (т. abductor), що відводить, наприклад, кінцівку від серединної лінії; привідний м'яз (т. adductor), що приводить, наприклад, кінцівку до серединної лінії.

Стосовно суглобів м'язи розташовані неоднаково, що визначається їх будовою, топографією і функцією. Одні м'язи прикріплюються до суміжних кісток і діють тільки на один суглоб – це односуглобові м'язи. Інші м'язи перекидаються через два суглоби і більше – це двосуглобові і багатосуглобові м'язи. Багатосуглобові м'язи зазвичай найдовші і розташовуються поверхнево. До них належать м'язи, що починаються на кістках передпліччя і прикріплюються до кісток кисті, а також м'язи гомілки, що прикріплюються до кісток стопи. Є м'язи, що починаються і прикріплюються на кістках, що не з'єднуються за допомогою суглобів (шило-під'язиковий і щелепно-під'язиковий м'язи). До таких м'язів належать також м'язи лиця і м'язи промежини.

Режим і самоконтроль спортсмена.

Режим дня - розпорядок праці, відпочинку, харчування і сну. Протягом доби повинно бути встановлено певний час для сну, відходу до сну і підйому, прийому їжі, час навчальних та інших занять, тривалість відпочинку. Режим привчає до організованості і дисципліни, вчить розумно витрачати свій час. Дотримання режиму - запорука здоров'я і нормальної роботи всіх систем організму.

Звичайно, важко встановити єдиний розпорядок дня для всіх, але основні моменти, що випливають з особливостей організму дітей і підлітків, повинні дотримуватися обов'язково.

Сон. Нормальний сон - необхідна умова гарного самопочуття кожного, а спортсмена особливо. Лягати спати і вставати потрібно намагатися завжди в один і той же час. Слід привчити себе спати цілий рік з відкритою кватиркою, тоді сон буде більш глибоким і міцним. Тривалість сну юного спортсмена - 9-10 ч.

Харчування. Щоб компенсувати витрати енергії, витраченої на тренуваннях, спортсмен повинен отримувати щодня не менше 3500-4000 калорій. Різноманітне і висококалорійне харчування має містити достатню кількість вітамінів і мінеральних солей. Є треба 4-5 разів на день в один і той же час. Контролювати відповідність харчування енергетичним витратам може сам спортсмен, постійно спостерігаючи за своєю вагою. Стійке підвищення або зниження ваги говорить про занадто високою або низькою калорійністю їжі.

У дні змагань є потрібно за 3-3,5 год до початку змагань, а після змагань або тренування їсти можна через 45-60 хв.

Загартовування. Важливий момент в розпорядку дня юного спортсмена. Прогулянки на свіжому повітрі, сонце, купання в річці, в морі підвищують працездатність, покращують настрій і самопочуття. Загартована людина швидше пристосовується до температурних коливань погоди, рідше хворіє.

Спортсмену слід уникати надмірностей, що приносять шкоду організму. Абсолютно неприпустимо курити і вживати алкоголь. Навіть малі його дози кров дуже швидко розносить по всьому організму. Найбільш чутливі до алкоголю нервові клітини, особливо клітини головного мозку. Знижується ефективність роботи, порушується координація, важко виконувати точні рухи.

Всім відомо, що курити шкідливо, але особливо небезпечно палити підліткам. Нікотин та інші отруйні речовини, що містяться в тютюновому димі, в першу чергу вражають ще не зміцнілі нервову і серцево-судинну системи. Знижуються увагу, пам'ять, палять підлітки гірше вчаться, відстають вони і в фізичному розвитку. Нікотин зменшує силу м'язів, знижує швидкість, витривалість. Серце змушене працювати з підвищеним навантаженням. У легені проникають шкідливі речовини, що містяться в тютюновому димі, виникають різні хвороби органів дихання. Доведено, що 1 см викуреної сигарети забирає у людини 12 хв життя. Треба прийняти за аксіому - куріння і алкоголь не сумісні з заняттями спортом.

Зробити висновок про стан здоров'я спортсмена і про правильність режиму дня допомагає самоконтроль спортсмена - його спостереження за станом свого здоров'я під час тренувань. Самоконтроль не замінює, а лише доповнює медичний контроль. Велико виховне значення самоконтролю. Він служить показником свідомого ставлення до занять спортом. Спортсмен веде щоденник самоконтролю, спостерігає за своїм здоров'ям. Спортсмен більш уважно ставиться до занять, стає акуратним, точним, дисциплінованим. Записи в щоденнику самоконтролю допомагають уникнути перевтоми, встановити правильну навантаження під час тренувань.

Що ж відзначати в щоденнику самоконтролю?

Самопочуття - це важливий суб'єктивний показник стану здоров'я. При хорошому самопочутті відчувається бадьорість, сила. При задовільному самопочутті після тренування виникає млявість, невеликий занепад сил. При незадовільному самочувствіі- помітна слабкість, пригнічений стан, головний біль. Настрій також залежить від самопочуття і впливає на результат тренувань.

Сон в результаті перевтоми може бути неглибоким, виникає безсоння або, навпаки, сонливість. Тому в щоденнику самоконтролю необхідно відзначати характер сну: нормальний, глибокий, неспокійний, безсоння. Вага, апетит - показники ефективності тренувань. Зниження ваги, втрата апетиту свідчать про перевтому, порушення режиму.

Втома, втома після тренувань також повинні відзначатися в щоденнику самоконтролю. Якщо втома значна, у спортсмена пропало бажання тренуватися, то необхідно знизити навантаження.

Дані випробувань з фізичної підготовленості записуються після кожної перевірки. У щоденнику самоконтролю відзначають також зміст тренувань і спортивні результати.

Об'єктивні показники: зріст, вага, окружність грудної клітини, частота дихання, життєва ємкість легень, частота пульсу, сила кисті - заносять в щоденник самоконтролю один раз в два місяці. Лікар і тренер періодично перевіряють щоденник самоконтролю і зіставляють його з даними тренувальних навантажень. Потім дають поради учневі, як тренуватися далі. Щоденник є об'єктивним показником для побудови тренувань.