Конфуціанство та мистецтво

Конфуціанство та мистецтво

Конфуціанство — давньокитайська філософська школа, а пізніше найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська школа Китаю

Заснував її відомий вчений і філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-цзи, Кун-цю, Кун-Фу-цзи, Кунг-ксю, ще одне ім’я — Чхун-Ні). Конфуцій народився 551 року до н. е. в аристократичній але збіднілій сім’ї в королівстві Лу (східний Китай, сучасна провінція Шан- дунь). Він був високоосвіченою людиною, "ши" (китайський синонім інтелігента), знавцем музики (за китайським уявленням музика відбивала всесвітню гармонію і сприяла її відтворенню в суспільстві) та давніх ритуалів. Спочатку перебував на державній службі, але покинув її і став навчати.

Конфуціанство здебільшого стосується моральної поведінки та етичного життя і часто класифікується як етична система, а не релігія. Воно ставить наголос на земному, а не на небесному. Доктрини конфуціанства зосереджені на наступному:1. Поклоніння предкам — шанування померлих родичів, чиї духи, як вважається, контролюють долю нащадків.2. Синівська пошана — відданість, слухняність і пошана старійшин роду молодшими членами.

Головні принципи конфуціанства:1. Жень — людяність2. Чжун-тай — доброчинність3. Ченг-міна — належні ролі в суспільстві4. Де — сила доброчесності5. Лі — добропорядність6. Вень — мирні мистецтва (музика, поезія тощо)

У конкретних умовах китайської імперії конфуціанство відігравало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута конфуціанством на перший план і старанно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральну досконалість індивіда у межах корпорації і суворо фіксованих, освячених авторитетом древності норм побуту, по суті є еквівалентом тієї сліпої і забарвленої істини, яка лежить в основі інших релігій. Не будучи релігією у певному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія бо — це і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних та соціальних процесів — основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації. Можна сказати, що саме завдяки конфуціанству з усім його культом стародавності й консерватизмом, китайська держава і суспільство не тільки проіснувало більш як дві тисячі років у майже незмінному вигляді, а й завоювало гігантську силу консервативної інерції. Двадцяте століття покінчило з конфуціанством як офіційною ідеологією, але поки що не можна сказати, що всі консервативні традиції, які живляться з джерел конфуціанства, переможені.

Мистецтво за часів Конфуція. Найдавніші пам’ятки мистецтва Китаю датуються ІІІ тис. до н.е. – часом неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візерунками.

У період Шан з’явилися перші укріплені поселення. Найчисленнішими витворами мистецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях. Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо полюбляли китайці нефрит.

Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу – писемність, архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з’являються зображення людей та реальних тварин. Цей період характеризується появою живопису, про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV – ІІІ ст. до н.е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 км, а після численних добудов упродовж століть – більш як 4000 км.

Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу – Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків використовували досягнення Стародавнього Китаю.

Список літератури1. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. Віп.1,2. – М., 1988, 1991.2. Древние цивилизации. – М., 1989.3. Ильина Т. В. История искусств. Западноевропейское искусство. – М., 1983.4. История Древнего Востока. – М., 1988.5. Історія світової культури. – К., 1993,6. Історія світової та української культури. – К., 2000.