Урок "Микола Куліш «Мина Мазайло». Художнє відтворення проблеми українізації, запровадженої в 20-х роках"

11 клас Українська література

Тема. Микола Куліш «Мина Мазайло». Художнє відтворення проблеми українізації, запровадженої в 20-х роках

Мета:  продовжити знайомство із творчістю М. Куліша, розглянути зміст комедії, систему               образів;  розвивати навички аналізу драматичних творів; виховувати в учнів національну               самосвідомість

Обладнання:  тексти комедії, опорна схема

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми та мети уроку

ІІ. Перевірка домашнього завдання

1. Літературний диктант

1. Через що посварилися й образили одна одну мати й Рина? ( через телеграму тьоті Моті в Курськ).
2. Яке завдання дала Рина подрузі Улі? ( закохати в себе Мокія).
3. На що найбільше покладався при вирішенні всіх питань Мазайло? ( на власне серце).
4. Що хотів додати до свого прізвища Мокій ( загублену половинку  - Квач).
5. Кого запросив Мазайло для вивчення правильної російської вимови? ( Баронову-Козино).
6. Який вірш розучував Мазайло з учителькою? ( «Гуси»).
7. Як Мокій намагався довести, що Уля – українка? ( через антропологію).
8. Про яку московську виставу згадувала тьотя Мотя в суперечці? («Дні Турбіних»).
9. Хто прийшов на допомогу Мокієві  в родинній дискусії? (комсомольці Губа, Тертика, Аренський).
10.          Який пристрій вигадав Мазайло, що ставила йому в заслугу тьотя Мотя? ( електричну мухобійку).
11.          Чиєю вигадкою вважала українську мову тьотя Мотя? ( австріяцькою).
12.          Що говорив про прізвища в майбутньому комсомолець Губа? ( буде замість них всесвітня нумерація)

ІІІ. Засвоєння нового матеріалу

1. Розповідь учителя

На сьогоднішньому уроці ми розглянемо комедію М. Куліша «Мина Мазайло». Сюжет п’єси, відомий ще з часів Мольєра, І. К. Карпенка-Карого. Та в Куліша він знайшов своє яскраве наповнення. Харківський службовець Мина Мазайло, українець за походженням, вирішив змінити своє «плебейське» прізвище на щось милозвучніше. Змалку дражнили його цим прізвищем, і в цьому Мина вбачає причину своїх життєвих і службових поразок. «Мазайло» для нього як камінь на шиї, тавро його соціального рабства. І щасливе життя, сподівається Мина, почнеться лише тоді, як здобуде він право та змогу відмовитися від свого українства, від кореневої системи свого «мужицтва», як він зречеться предківщини і стане одного дня Сиреновим, Розовим, Тюльпановим, на крайній випадок – Мазєніним». Як пише Л. Танюк, зміна прізвища для нього – це новий спосіб життя. Нове народження, розрив ланцюга, яким він, неміщанський Прометей з харківської Холодної гори, прикутий до свого минулого, до свого «третього стану». Мину  Мазайла пече той же попіл непам’яті, той же шал неповноцінності, той же прокльон родового безталання, яким позначені його літературні предки – мольєрівський міщанин-шляхтич і Мартин Боруля (чи Беруля) Карпенка-Карого. А тут ще й клятий син Мокій, «вдарений мовою», без п’яти хвилин комсомолець, наполягає на зворотному: додати до «Мазайла» загублену половину «Квач» - Мазайло-Квач! Так з простенького ніби, модного на той час анекдоту про зміну «недоброзвучного прізвища» український комедіограф видобуває чисто свіфтівську сатиру, памфлет про жуків-короїдів, які нищать древо людськості».

2. Повідомлення учня

На сторінках драми ми бачимо, як Мина втрачає своє національне «я», як він намагається «вилущитись» у російську культуру. Слід зазначити, що таких «Мазайлів» у 20-х роках ХХ століття було чимало, що родина Мазайлів мала своїх прототипів. Так, дружина письменника у «Спогадах про Миколу Куліша»  відзначає: «Ще працюючи над своїм «Миною», Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншим там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п’єсу. Перед першою виставою прийшов до Миколи якийсь молодий чоловік і назвав себе доктором Алмазовим; це був той недавній Гімненко, якому незручно було, щоб публіка зі сцени чула це. Він просив Миколу замінити ці злощасні прізвища іншими. Микола ледве стримувався від сміху, але не згодився на заміни, бо, на його думку, в цьому була сіль п’єси. А п’єса була готова до вистави. Обіцяв лише, що, може, пізніше змінить.  Бідний Алмазов пішов розчарований до хати, але замовивши вже наперед квиток (їх трудно було дістати), був на виставі й реготався разом з усіма. Мина Мазайло, тьотя Мотя мали й інших прототипів, які належали як до найвищих московських і харківських елітних груп, так і до різних маленьких обивателів і блазнів. Не випадково Антоніна Куліш констатує: «Коли «Мина Мазайло» був готовий, Головрепертком з трудом дав дозвіл на виставу цієї п’єси в «Березолі». Публіка ж прийняла п’єсу з захопленням. Виходячи з театру, люди говорили: «Ну, мазайленята, збирайтеся до хати».

3. Рольова гра

•                 Уявіть собі, що ви – герої п’єси «Мина Мазайло».  Як ви зрозуміли, центральною проблемою є проблема українізації.пропоную обговорити її, використовуючи цитати з п’єси. Ви, члени родини Мини Мазайла, по-різному сприймаєте процес українізації. А чому вона вас так зачепила? Прошу, пане Мино.

Мина (говорить спочатку цитатою) «Серцем передчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». А я не хочу  бути другосортним, тому збираюся змінити прізвище.

• Навіщо? Чим вам не юдо вподоби Ваше прізвище?

Мина. «Мазайло!  Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!»

• Але ж Ви працюєте, і, здається, не така вже погана у вас посада. Та й одружені. Що скажете, пані Лино?

Лина. «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова». Ні, тільки поміняти це огидне прізвище.

• А Ви Рино, теж хочете змінити прізвище? Чому?

Рина. Досить з мене насмішок. « І тепер сміються, регочуть – Мокрина Мазайло…» Тільки змінити!

• Невже ж таки вся родина потерпає через прізвище? А як же Мокій, ваш брат, Рино?

Рина. Що з нього візьмеш? Він зовсім збожеволів од своєї укрмови. Він, навпаки, хоче до «Мазайла» додати ще й давнє «Квач».

• А чому це Мокій думає не так, як усі, пані Лино?

Лина. «І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали»,

• Що скажете, Мокію? Чому Ви окремо від родини?невже заради укрмови?

Мокій. Так. Адже вона така «поетична, милозвучна, що вже багата, наша укрмова».

• Але чому ж ви тоді звете її так  - укрмова?

Роздуми всього класу

• Мокію, а якщо батько все ж змінить прізвище?

Мокій. « У криницю його з новим прізвищем! Якщо вже міняти, то треба додати ще дідівську частинку прізвища – «Квач».

• А Що, пане Мино, хіба не звучить – «Мазайло-Квач»?

Мина. Що? Ніяких квачів! «Я йому виб’ю з голови дур український! А як ні – то через труп переступлю! Через труп!»

• Видно, родина Мазайлів ніяк не дійде згоди. Що Ви робитимете, Рино?

Рина. Попрошу свою подругу Ульку, щоб Мокія «прикохала». «Може, він кине свої українські фантазії…»

• А Ви що пропонуєте, пані Килино?

Лина. Запросимо Тьотю Мотю з Курська, та все поставить на місця.

• А може, дядька Тараса з Києва?

Лина. Та Ви що? «Та чи не в нього і наш Мокій і вдався. Там такий. Що в нього кури по-українському говорять.

• На щастя чи на горе, вони приїхали обоє.

3. «Концертні виходи» тьоті Моті і дядька Тараса

Тьотя Мотя. «Не бачили, не читали, «Харків» - написано. Тільки що під’їхала до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь – не «Харьков», а «Харків». Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

Дядько Тарас. «А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї…Тільки що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, приступу немає. Здрастуйте, чи що!»

• Так, помічники варті одне одного. Що ж буде?

4. Читання уривка з п’єси за ролями ( ІІІ дія, сцени 6-7)
5. Бесіда
   • То яка ж мова краща? Хто правий у цій дискусії?
   • Для чого автор увів фантастичну появу дідів? Про який «корінь» просять Мину? Чому Мина злякався? Чи зрозумів він зміст прохання?
   • Як називають таких людей, як Мина, Рина, Лина?Тьотя Мотя? Звідки вони беруться? Чи можна сказати, що вони – народ?

(Людина, що цурається свого минулого, рідного, не має звідки черпати сили для життя, стає манкуртом. А народ без пам’яті – не народ)

6. Читання уривка з п’єси за ролями( ІV дія, сцени 7-8, 11, 13)
7. Бесіда

• Що найбільше смішить у загальному захопленні (крім Мокія і дядька Тараса, звісно) новим прізвищем?
• Чому дядько Тарас лає себе останніми словами?
• Чим закінчилась п’єса? У чому парадокс такого закінчення7

ІV. Підсумок уроку

• Чи можна п’єсу «Мина Мазайло» Вважати суто філологічною? Над чим змушує замислитись? Яка головна думка твору?

«Для Миколи Куліша людина була невід’ємною часткою природи, всесвіту, вкорінена в історію, вона мусила її відчувати усім своїм єством і продовжувати нитку життя як індивідуального, так і сучасного. Все це неможливо поза національним, і мова – один з найперших показників фізичного здоров’я нації. Але мова не вичерпує віяла інших проблем, що постають перед сучасником…Саме це й забезпечило комедії шалений успіх – попри всі її філологічні здобутки, на яких так багато наголошувала критика, глядач прочитував Кулішевий гротеск як політичну сатиру на міщанство в цілому…, як уїдливу критику будь0-якої національної упередженості і зверхності – від «хатнього» українського націоналізму до «великоросійського» шовінізму» (Лесь Танюк)

V.  Домашнє завдання

1. Повторити жанри драматичних творів, їх особливості
2. Визначити засоби творення смішного у п’єсі «Мина Мазайло»
3. Індивідуальні повідомлення

• Спільне у п’єсах Мольєра «Міщанин-шляхтич» і М. куліша «Мина Мазайло»
• Риси модернізму у п’єсі «Мина Мазайло»
•  Сценічна доля п’єси.