Урок "Микола Вороний «Євшан-зілля». Літописна основа сюжету поеми. Особливості побудови твору. Роль епіграфа в поемі."

Про матеріал

Ознайомити учнів із змістом поеми, особливостями побудови твору, розкрити літописну основу сюжету поеми, роль епіграфа у творі; розвивати навички групової роботи, образне, логічне та критичне мислення, асоціативну пам'ять; виховувати любов до рідного краю, вірність, відданість Вітчизні.

Перегляд файлу

Тема. Микола Вороний «Євшан-зілля». Літописна основа сюжету поеми. Особливості побудови твору. Роль епіграфа в поемі.

Мета: ознайомити учнів із змістом поеми, особливостями побудови твору, розкрити літописну основу сюжету поеми, роль епіграфа у творі; розвивати навички групової роботи, образне, логічне та критичне мислення, асоціативну пам'ять; виховувати любов до рідного краю, вірність, відданість Вітчизні.

Завдання уроку.

Учні повинні знати:

Історію життя письменника та зміст поеми «Євшан-зілля»;
Рослинні символи України.

Учні повинні вміти:

Виразно і вдумливо читати поему;
Висловлювати й обґрунтовувати власне ставлення до прочитаного;
Добирати цитати з твору для підтвердження своїх думок.

Тип уроку: урок засвоєння нового матеріалу.

Методи і прийоми: обговорення теми у загальному колі, бесіда, індивідуальні творчі завдання, метод «Незакінчені речення».

Обладнання: підручник, портрет М. Вороного, картки.

Епіграф: Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона прийшла в життя. Людина не має права бути безбатченком.

О. Довженко

Хід уроку:

І. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Ми з вами закінчили вивчати українські народні та літературні пісні, які є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги, втіленням духовної величі нашого народу. Сьогодні на уроці ми торкнемося не лише історії нашого народу, а й духу його.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

Епіграфом уроку будуть слова видатного українського письменника, нашого земляка Олександра Петровича Довженка: «Людина повинна завжди пам’ятати, звідки вона прийшла в життя. Людина не має права бути безбатченком», які перегукуються з рядками твору, над яким будемо працювати на уроці.

ІІ. Визначення мети і завдань уроку.

Оголошення теми уроку.

Учитель. Сьогодні на уроці ми ознайомимося із поемою М. Вороного « Євшан-зілля». Ви вдома уважно прочитали цей твір, а дехто із вас мав індивідуальні завдання. Зверніть увагу на дошку. Ви бачите мої очікування щодо вас. Думаю, що після уроку ви:

знатимете історію життя письменника і зміст твору;
умітимете добирати цитати з твору для підтвердження своїх думок;
називатимете рослинні символи України.

Запишіть тему уроку (на дошці).

ІІІ. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу.

Життєва доля Миколи Вороного (портрет)

Немає, мабуть, дитини, котра б не знала прекрасного вірша «Сніжинки» (Білесенькі сніжиночки вродилися з води, легенькі, як пушиночки спустилися сюди), який написав для маленьких Микола Кіндратович Вороний. У його поетичному доробку є багато чудових творів, які, на жаль, ще найменшим читачам не відомі. Річ у тім, що М. Вороний довгий час був пасербом у рідному краї, його ім’я тричі викреслювалось з історії української культури.

Народився поет на Катеринославщині. Через півроку після народження хлопчика сім’я переїжджає на Слобожанщину, де на околиці Харкова в напівсільському – напівміському оточенні пройшло його дитинство. Національний дух у родині підтримував не батько, а дід Павло Денисович, старезний і міцний дідуган, який, доживши до сторічного віку, розмовляв виключно українською мовою. І це після двадцятип’ятирічної служби в уланському полку, де він так і не зрусифікувався. Взагалі в характері майбутнього поета водночас поєднувались бунтівлива вдача і тверда розважливість. Причина очевидна: його прапрадід по батькові був гайдамакою, а прапрадід по матері П. Колачинський був ректором Києво- Могилянської академії. Від матері разом із піснями й казками засвоїв він і першу науку, яку потім продовжував у гімназіях і школах Харкова й Ростова-на-Дону. У дитинстві Микола захоплювався творами Ф. Купера, Ж. Верна, багато творів із «Кобзаря» Т. Шевченка знав напам’ять. У Ростові- на-Дону Вороний разом з іншими гімназистами організував гурток «Українська громада», через що зазнав переслідувань з боку уряду. Йому було заборонено вступати до університету й проживати в столиці та університетських містах. Юнак змушений був виїхати за кордон. Він якийсь час живе в Австрії і навчається у Віденському університеті. З часом переїжджає до Львова і стає студентом Львівського університету.

М. Вороний відомий не лише як поет, а й літературний критик, історик, публіцист, актор, знавець музики і живопису. Після Жовтневої революції він, як і багато інших представників творчої інтелігенції, виїхав до Польщі, де прожив шість років. Та запах полину, туга за Батьківщиною покликали Вороного в Україну. Та вже насувалася грізна хвиля тридцятих років з масовими винищеннями усього мислячого, тим паче українського. Поет був зарахований до націоналістів, білоемігрантів і, як наслідок, – виправно-трудові табори, які після трьох років були замінені засланням у Казахстан. Після 1937 року слід його загубився. В одній біографічній довідці зазначалось, що він помер 24 квітня 1940 року, в іншій - 1942 року. І лише недавно дослідникам творчості Вороного вдалося з’ясувати істину. М. Вороний був розстріляний у 1938 році.

Робота над заголовком твору.

Учитель. Свою поему М. Вороний назвав «Євшан-зілля». Українці цю траву називають полином. Візьміть у долоньки цю траву, потріть і відчуйте її дух. Скажіть, які асоціації виникають у вашій уяві? (гіркота, різкий запах, запаморочення, терпкість).

А які почуття сповнили вас, коли ви читали поему? Запишіть ті, які переважали. Поділіться своїми враженнями й відчуттями. (туги, смутку, хвилювання, надії).

Відрадно, що твір не залишив нікого байдужим. Такі ж почуття – гіркоту, біль, тривогу за Україну та її народ – мав і палкий патріот своєї країни, визначний майстер слова Микола Вороний.

Звідки автор узяв тему та сюжет для своєї поеми? Чи вони цілком вигадані? (виступ учня)

Автор не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха.

Сформулюйте тему поеми. Запишіть її в зошити. (зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина, який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою Євшан – зілля.

Виразне читання поеми М. Вороного «Євшан-зілля».
Робота над змістом твору.

Історична довідка.

Про який народ ідеться у творі? Що ви знаєте про нього? (Виступ учня)

Учитель. Отже, головні персонажі поеми М. Вороного – представники ворожого на той час половецького народу, який приніс стільки горя нашій землі. Та ми не сприймаємо їх як ворогів, навпаки – співчуваємо батькові, уболіваємо за його сина. І в цьому вияв великого гуманізму письменника. Адже для будь-якого батька (незалежно від його національності) найстрашніше – втрата любої дитини.

Ланцюжкове опитування.

На скільки умовних частин можна поділити твір?
Яка із частин розкриває зміст епіграфа? Як ви його розумієте? (на дошці) (основна. Краще у своїй землі померти, ніж на чужині славним бути)
Як потрапив до Києва син половецького хана? Знайдіть цитату.
Як жилося йому там? Процитуйте за текстом.
А як жилося в цей час батькові юнака? Підтвердьте своє спостереження відповідним уривком.
Чому саме гудця послав хан до сина з надією, що той поверне його додому?
Які пісні співав гудець, подолавши небезпечний шлях і зустрівшись із ханенком?
Чи згадав юнак батьківщину?
Що використав співець як останню надію?
Яка реакція була в ханенка на цей пучечок трави з рідної землі?

Робота над проблемним завданням. (Робота в групах)

група.

Опрацюйте текст прологу, виділіть рядки, де автор висловлює сподівання, що українці зможуть повернутися в лоно своєї нації, вивчити мову.

група.

Прочитайте епілог. Які роздуми й почуття збудила у вас ця поема? Про кого веде мову Вороний у поемі (половців чи українців, доля яких закинула в чужі краї)? (Поетично опрацьована старовинна історія закінчується авторським зверненням до рідної України. Поет нагадує, що і в нас були «кобзарі-гудці народні», які несли в пам’яті «заповіти благородні». Та ні сльози матері, ні кобзарські думи не проникли в зачерствілі серця збайдужілих дітей. Тож і вкладається в останні рядки болісний оклик:

Де ж того євшану взяти…

Висновок.

Учитель. Такого народу, як половці, нині немає. Як ви думаєте - чому? (Половці не зберегли своєї мови, традицій, способу життя, втратили себе, розчинилися в інших спільнотах.)

Висновок. Збереження історичної пам’яті – завдання, важливе для будь- якого народу, бо воно визначає не тільки його минуле, а й майбутнє.

ІV. Закріплення знань, умінь і навичок.

Учитель. А чи добре ми знаємо свої символи, зокрема рослинні, які є теж складником історичної пам’яті народу?

Стисла розповідь учнів про рослинні символи, зачитування тематичних прислів’їв і приказок

Гра « Хто швидше». Скласти прислів’я.

Заключне слово вчителя. Про актуальність поеми в наш час.

Поема «Євшан-зілля» орієнтована на сучасного читача. Проблема, порушена в ній, залишається актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та по всьому світу. І бачу я в далекій Канаді встановлений нащадками перших поселенців з України дивний пам’ятник, єдиний у світі. Не лицар у залізних латах з піднятим мечем, не цар на здичавілому коні, не можновладець з простягнутою рукою, що хоче загарбати весь світ, а велетенська Писанка зоріє в небесах, як душа народу. ( Підручник с. 128). І видно її веселкові візерунки в наших білих українських хатах.

Перед вами лежить пучок зілля, понюхайте його, запам’ятайте його запах, і хай він вам завжди нагадує про рідний край, про батьків, односельців, не дасть загубитись у чужій стороні. У поемі звучить заклик до нащадків не допустити історичного безпам’яття, не загубитись у лабіринтах історичного часу та простору.

V. Підбиття підсумків. Оцінювання.

Чи виконали ми ті завдання, які поставили перед собою на початку уроку.