Урок "Модернізація та принцип роботи відеокарти"

Про матеріал

Модернізація та принцип роботи відеокарти При вивченні теми ви дізнаєтесь: - Призначення відеокарти. - Складові відеокарти. - Установлення відеокарти в роз’єми. - Форм-фактор стандартів відеокарти.

Перегляд файлу

Тема 7. Модернізація та принцип роботи відеокарти При вивченні теми ви дізнаєтесь:

- Призначення відеокарти.

- Складові відеокарти.

- Установлення відеокарти в роз’єми.

- Форм-фактор стандартів відеокарти.

Зображення на екрані будь-якого комп’ютерного монітора складається з крихітних крапок, що називаються пікселями. Типова для сьогоднішніх моніторів роздільна здатність передбачає відображення більше мільйона пікселів на екрані, тож комп’ютер має вирішити, що і як робити з кожним із них, щоб сформувати загальне зображення. Для цього йому потрібен перекладач – щось, що може одержати двійкові дані від центрального процесора (ЦП) і перетворити їх на картинку, яку баче користувач. Таке перетворення здебільшого відбувається у відеокарті (інші назви – графічна карта, графічний адаптер, графічний прискорювач), за винятком тих випадків, коли можливість обробки графіки вбудована у материнську плату (найчастіше при цьому використовується графічне ядро ЦП).

Робота відеокарти є складною, але її принципи та компоненти легко зрозуміти. Розглянемо основні складові частини відеокарти (рис. 40) та їхні функції, зупинимось на кількох чинниках, поєднання яких дозволяє одержати швидку та ефективну відеокарту.

Рис. 40. Основні складові частини відеокарти

Приклад. Уявіть комп’ютер, як велику компанію з власним художнім відділом. Коли працівникам компанії потрібен витвір мистецтва, приміром, картина, вони надсилають запит з описом того, як вона має виглядати, до художнього відділу. Художній відділ вирішує, як створити таке зображення, і згодом переносить його на папір. Так чиясь ідея перетворюється на реальну, наочну картину.

Відеокарта працює так само. ЦП, що працює спільно з прикладними програмами, надсилає інформацію про зображення відеокарти. Відеокарта вирішує, як використати екранні пікселі, щоб сформувати зображення. Потім вона відправляє оброблену інформацію по кабелю на монітор.

Перетворення двійкових даних на зображення – це вимогливий процес. Щоб сформувати тривимірне зображення, відеокарта спершу створює каркасну модель з прямих ліній. Далі вона розтиражує цю картинку, тобто заповнює прогалини в ній рештою пікселів. Потім до зображення додаються освітлення, текстура та колір. У швидкісних іграх комп’ютер мусить повторювати цей процес мінімум шістдесят разів за секунду. Тож без відеокарти, що здійснює необхідні обчислення, він може просто не впоратися з навантаженням.

Основними складовими відеокарти є:

- з’єднання з материнською платою для обміну даними та одержання живлення;

- процесор, який вирішує, що робити з кожним пікселем на екрані;

- пам’ять, що містить інформацію про кожен піксель та тимчасово зберігає сформовані картинки;

- з’єднання з монітором, на екрані якого можна побачити остаточний результат.

Установка відеокарти

Відеокарти бувають трьох основних форм-фактор стандартів, які фізично (на основі роз'єму на материнській платі) не сумісні між собою:

- дуже старі відеокарти стандарту «PCI» (зараз практично не використовуються);

- карти попереднього покоління стандарту «AGP» (4x і 8x);

- сучасні стандарту «PCI-Express» (версії стандарту 1 і 2, фізично і логічно сумісні між собою).

Роз'єм на материнській платі однозначно зумовлює можливість установки відеокарти того або іншого типу (це справедливо для оперативної пам'яті і процесора).

Для того, щоб встановити відеокарту в роз'єм материнської плати, знімаємо кришку системного блоку, виламуємо металеву заглушку на задній стінці корпусу, вставляємо до упору карту в слот і прикручуємо її гвинтом до корпусу.

Рис. 41. Кріплення відеокарти гвинтом

УВАГА! Іноді на самому роз'ємі під відеокарту на материнській платі є спеціальний фіксатор (рис. 42 ), який додатково "притримує" карту в слоті. При установці відеокарти його потрібно досить відчутно відігнути убік (обережно, щоб не відламати), вставити відеокарту і повернути фіксатор в початкове положення. Для витягання пристрою - робимо все навпаки: відгинаємо убік фіксатор, витягаємо карту.

Рис. 42. Роз'єм під відеокарту на материнській платі з спеціальним фіксатором

Іноді на посадочному гнізді є пластмасова клямка, яку перед установкою відеокарти потрібно зрушити управо (або ж - відщепнути донизу). Таку ж процедуру потрібно виконати і перед висуванням пристрою.

Є ще один нюанс, який знову ж таки торкається фіксації відеокарти, але вже - не гвинтом (рис. 41), а спеціальною металевою пластинкою на задній поверхні системного блоку (рис. 43), яка притискує відеокарту, надійно фіксуючи її в слоті

Рис. 43. Спеціальна металева пластинка на задній поверхні системного блоку

У загальному випадку це виглядає так: пластинка притискує собою усі плати розширення, які встановлені в роз'ємах материнської плати і сама, у свою чергу, кріпиться одним або двома гвинтами до задньої стінки системного блоку комп'ютера.

Потужні сучасні відеокарти часто вимагають додаткового живлення безпосередньо від блоку живлення комп'ютера (тієї напруги, яку видає сам слот «PCI-Eepress», їм не вистачає).

Визначити чи вимагає відеокарта додаткового живлення можна візуально її оглянувши. Такий вхід (входи) зазвичай розпаяні з її краю (рис. 44).