Урок мужності"«БІЛЬ АФГАНУ – НАВІКИ ЧОМУСЬ В ДУШІ НЕ ЗАМОВКАЄ…»

Ведучий 1            Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Війна. Війна. Війна…

Ведучий 2            Ти – вічний біль, Афганістан,

                               Ти – наш неспокій.

                               І не злічить глибоких ран

                               В борні жорстокій.

                               І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

                               Не всі вернулися сини із тих ночей…

                              "Старі оголошують війну,

                               а помирати ідуть молоді"

Ведучий 1  Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.

Ведучий  2 Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка.  Роки , що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…

Ведучий 1

 В народну пам’ять глибоко врізалася неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Ведучий 2 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану.

Ведучий 1 Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Відеоролик №1 «Війна в Афганістані»

Ведучий 2 Восени 1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

Ведучий 1 Сьогодні виповнюється 31 рік з дня виводу радянських військ з Афганістану. І ми всі зібралися в цій залі, щоб вшанувати тих, хто поліг у афганських ущелинах і пошанувати тих наших односельців, яким пощастило повернутися до рідного дому. 

Ведучий 2 Афганська війна тривала 9 років 1 місяць і 19 днів. І щоб зараз не говорили про ту війну, наші солдати вчинили так, як велів їм обов'язок, як підказувала совість, а значить правильно, тому що іншого шляху  у них не було…

Учень 

Афганістан...
Згадаймо ті дні, коли разом з світанком
Вставали ми всі і мчались на танках,
Або "БеТееРом", вперед на ті гори
Де ворог засів, що бив по колонах.
Афганістан...
Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.
Шануймо батьків наших рідних. Пониклих
В журбі за синочком, що смерть там знайшов...
Геройски загинув! У вічність пішов!...

Ведучий 1 

З Волочиського району в цій війні брали участь 132 чоловіки. 7 з них — повернулися "чорними тюльпанами" у цинкових домовинах.
Ось вони, ті, котрі пішли у пекло війни, і загинули при виконанні військового обов'язку.

Презентація

Ведучий 2 

Постають перед нами вони з гарячих буднів Афганістану і знову відходять — один за одним молоді і красиві — в небуття... У двадцять неповних літ злетіли білими лебедями в небо, зів'яв навіки їх чистий цвіт. Обірвалось життя, як недоспівана пісня. Все це до щему таке недавнє. Але воно вже сторінка історії, перед якою ми схиляємося, яку завжди нелегко перегортаємо, яка житиме в нас вічним болем пам'яті.

Ведучий 1 

Страшними  дорогами  афганської  війни  пройшли  і  наші  земляки:

1. Масловський Віктор  Миколайович
2. Приймачук Віктор Анатолійович
3. Приймачук Віктор Профирович
4. Майхер Михайло Йосипович
5. Цигода  Микола Іванович
6. Бондаренко Олександр Петрович

Ведучий 2  5 солдатам-афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало  жити. Вони повернулись до рідного дому. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає, як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного Афган  є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

Ведучий 1  А Бондаренка Олександра Петровича привезли додому у «чорному тюльпані».

Ведучий 2  Інколи, в хвилини затишшя юнаки писали листи своїм матерям, які навіть не знали, куди направились їхні сини.

Сценка - солдат пише листа матері

Солдат   "Мамо. Рідна моя, мамо.

Я вже далеко від оселі.

В чужій країні, за "Салангом",

Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,

Коли поїхав я "за річку".

З тих пір ти посивіла враз...

Не засипаєш кожну нічку...

Щоб повернувся я додому -

Ти Бога молиш... Щохвилини...

Я повернуся, мамо! І побачу

Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.

Промовлю тихо: "Я з тобою.

Ніхто нас не розлучить більш

Несправедливою "війною".

Бог допоміг нам! Та молитва,

Яка злітала з вуст твоїх,

Бар'єром стала перед смертю!

Сина залишила в живих!"

Ведучий 1 Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм  і хвороб, пропали без вісти.

Ведучий 2  І летіли на Батьківщину “чорні тюльпани ” з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще  72 залишились у полоні або пропали безвісти.

«БАЛАДА ПРО АФГАНЦЯ»

1. Диміли гори, дощик плакав…

На скронях вже заплівся сніг.

І він шепнув: « Пробачте, мамо,

Я повернутися не зміг…»

Здіймалось тихо вранці сонце,

І сірий дощ побрів у вись.

А ненька дивиться в віконце –

Вночі синочок їй приснивсь.

2. …Розплющив очі, глянув – небо.

Додому тихо попросивсь…

…А біль у серці материнськім –

Вже вкотре їй синок наснивсь.

Тендітний, наче колосок…

Вона кричить, зірвала голос:

«Побережися, ой! Синок!.. »

…Над сопками дими куріли,

В його волосся уплелись.

І він шепнув: «Пробачте, тату…»

Без ніг в ущелину скотивсь.

3.  А в горах гуркіт бетеерів,

А в горах знову бій гримів.

Гарчали звіром батареї,

Осколок свіжий ще димів…

… А у селі вже хліб збирали,

Комбайна друг Сашко повів.

… Його ж з ущелини забрали,

Не дихав він… він занімів.

«Тюльпан» із скреготом зірвався

З «афганцем» юним у труні.

На тій чужій, страшній війні.

Навіщо ви, чини бездумні,

Синка у пекло віддали?

Забрали в матері кровинку –

Труну із цинку привезли.

Чому ж своїх не відправляли

Дітей в розпечені піски?

… Чужого болю не буває,

Байдужий гріх ваш – на віки. 

Ведучий 1 Що ж таке ЧОРНИЙ ТЮЛЬПАН? (літаки, які відвозили загиблих воїнів на батьківщину)

Відеоролик № 2 «Черный тюльпан»

Ведучий 2  Довго замовчували афганську війну. Дозували правду про героїв і втрати. Навіть плакати над могилами не дозволяли. Скупилися на ордена.

Ведучий 1 Потім ця війна прорвалася віршами й піснями -- трагічними, світлими й мужніми. Не професіоналізмом вони коштовні, а насамперед, щирістю й проникливістю:

4. Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані –

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…

О, Боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна!

5.  Війна в наш дім проникла тихо,

Згасивши тисячі життів,

І залишила біль і лихо –

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі,

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях?..

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом дев’ять літ там юність нищив

для нас чужий Афганістан?

6. Там серце розривається від болю,

Там сонце тіло жалить і пече,

І зникла з голови: надія, сила, воля,

А кров рікою іще більше лиш тече.

Там діти народившись, бачуть горе,

Вони ростуть з ненавистю в очах,

Вся жалість висохла в душі, як море,

Невинні йдуть зі зброєю в руках.

Там мати проливає свої сльози,

Людей щось полонило, мов дурман,

Куточок раю – наші Сірогози,

А проклята земля – Афганістан.

Ведучий 2            Їх немає вини – цих ошуканих юних Іванів,

що орошують кров’ю сипучі і згірклі піски.

Їм нема що робить

В цім далекім, чужому Афгані.

І за що побратими кладуть українські кістки?

7.  Важко змиритись…

Над шляхом сумують тополі…

І падає сніг на поля і гаї.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвіті.

8. Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил й на поля ветерани,

З дітьми і онуками завтра прийдуть.

9.  В руках немов вогник-тюльпани,

Афганські події у серці печуть…

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати-Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ…

Ведучий 1 День 15 лютого нічим у календарі не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася, нарешті, війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виводу радянських військ з Афганістану.

Відеоролик № 3 «Мы уходим»

Ведучий 2 Знову цвітуть білим цвітом

Пишно-зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони.

Смерть їх безжально забрала,

В землí сховала сирій.

Голови низько схиляєм

Пам'яті їхній святій!

Ведучий 1 Запалимо свічу пам’яті про мужніх і дорогих синів України, яким судилось увійти в безсмертя.

   Поставте скибку хліба на стакан

      І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

  Чиї він душі зранив і скалічив.

Свічку запалює колишній воїн-афганець

Хвилина мовчання

Ведучий 2  Ось і все...Пройшли роки, заросли травою стежки в афганських горах. Але кожна свідома людина, яка втратила когось близького чи знайомого, питає себе іноді: чому? Заради чого гинули люди, заради чого одна релігія воювала проти іншої, один народ проти другого?  Чим все це виправдати? Та і чи можна це виправдати? Мабуть, ні...

Ведучий 1 А кожної весни у афганських горах, так щедро политих кров’ю, зацвітають тюльпани. І красивішого видовища світ не знає. Оті тюльпани стали символом, щорічним живим пам’ятником  людям, які загинули за ідею.

О, Україно! Ніжно пригорни

    Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

    Не чули щоб ніколи звук гармати.

Ведучий 2    75  роки тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами.
           Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі.                     У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.

                              Хай буде все, що має бути:
                              І тихі радощі життя,
                              І слів чужих важке каміння...
                              Мені не треба співчуття.
                              Мені потрібне розуміння.

 Так, ми повинні розуміти їх.  Нехай же наш урок мужності  не закінчується і після дзвінка. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам,  бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі.