Урок на тему "Голоси донецької діаспори: життєвий і творчий шлях письменника-земляка В.А.Гайворонського. „Двоє друзів і містер Піт”, „Сенсація знічев’я”"

Урок № 5

Тема: Голоси донецької діаспори: життєвий і творчий шлях письменника-земляка В.А.Гайворонського. „Двоє друзів і містер Піт”, „Сенсація знічев’я”. Поглиблене поняття про літературу української діаспори.

Мета: ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом письменника-земляка В.А. Гайворонського; проаналізувати ідейно-художній зміст окремих його творів, з’ясувати її проблематику; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, робити висновки, формувати кругозір школярів; виховувати поважне ставлення до творчості письменників-співвітчизників, любов до рідного краю; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Обладнання: портрет В.А. Гайворонського, тексти творів письменника; учнівські малюнки до оповідань, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент 

• Об’єднання учнів в групи.

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда за питаннями

• Кого з митців художнього слова рідного краю ви знаєте? Чим вони запам’яталися читачам?
• Які проблеми вони порушували, створюючи свої шедеври?
• Чи пробували ви особисто писати літературні твори?
• Що необхідно знати, вміти, відчувати; чим слід пройнятися, аби створити шедевр мистецтва художнього слова?
• Стисло охарактеризуйте оповідання як жанр художньої літератури.

2. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

• Я щиро вдячний вам, митці слова літератури рідного краю, за те, що…

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку.

1. Аутотренінг.   

Я

 

             школяр

особистість творча

думаю, замислююся

хочу знати       

  

2. З’ясування емоційного стану учнів, їх готовності до уроку (графічно)

 

•  настрій прекрасний;
• гарний настрій;

 

• настрій не дуже гарний;

 

• повністю готовий до уроку;

 

• частково готовий;

 

• не готовий до уроку

 

3. З’ясування емоційної готовності до уроку

«Словесний настрій»: схарактеризуйте свій настрій за допомогою двох-трьох дієслів.

4. Станція ДЧЦМЗ (Для чого це мені знадобиться?)
5. З’ясування учнівських очікувань:

• Спробуйте сформувати нинішні очікування. Запишіть у зошити (озвучення очікувань – технологія «мікрофон»).

6. Вступне слово вчителя.

• (слайд 1: тема, мета уроку)
• Література – це теж мистецтво, тільки мистецтво слова. Готуючись до уроку, ви мали прочитати оповідання нашого земляка, письменника-емігранта, тонкого знавця природи рідного краю В.А.Гайворонського.
• ( слайд 2: портрет)

IV. Основний зміст уроку

Будь-чий патріотизм доводиться не словом, а ділом.
В. Бєлінський

Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.
Д. Байрон

1. Повідомлення заздалегідь підготовлених учнів.

• Надається слово учням-пошуковцям

 Учень 1. Репресії на Донбасі на початку 30-х років  ХХ століття прикривалися троцкізмом. Керівники держави прагнули знищити українську культуру, бо після арешту Багнюка і Гайворонського журнал „Літературний Донбас” став виходити з друку російською мовою. У журналі під номером сім за 1935 рік було надруковано вірш М.Рудя „Нареченій”, який був єдиний українською мовою.
В автобіографії Василь Гайворонський згадував: „На кінець 1933 року... у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені (В.Гайворонському), ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формального приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське...” У друкарні ГПУ (Головне політичне управління) було закрито машини, на яких друкувався часопис українською мовою. Російські письменники Павло Безпощадний і П.Севєров почали випускати журнал російською мовою. А Василя Гайворонського і Г.Баглюка було заарештовано. Так почалися репресії проти діячів української культури.

 Учень 2. У 1984 році у Канаді, у Торонто, була видана „Українська енциклопедія”, у якій були надруковані факти з життя Василя Андрійовича Гайворонського (його псевдонім Гайдарівський). Василь Гайворонський народився 1 грудня 1906 року у місті Костянтинівка Донецької області. Був членом літературної групи „Забій” і Всеукраїнської асоціації пролетарських письменників. Висланий за межі України 1933 року. Утік і жив, переховуючись на Кавказі. У 1944 році переїхав до Львова. Звідти емігрував до Сполучених Штатів Америки.

 Учень 3. У 1933 році була видана новела „Пугачовська рідня”, а в 1946 році – „Ще одне кохання”, у 1962 році – „А світ такий гарний”, „Заячий пастух”, у 1963 році надруковано гумористичне оповідання „Сенсація знічев’я” у місті Буенос-Айресі в Аргентині. Помер Василь Андрійович 13 листопада 1972 року в Філадельфії. У 1986 році вийшов збірник оповідань і повістей „Циркачка” у штаті Колорадо в США.             

 Учень 4. Відомий український культурний діяч із Австралії Дмитро Нитченко включив у свій збірник матеріали і про Василя Андрійовича Гайворонського; поряд з іменами Івана Багряного, Володимира Винниченка, Уласа Самчука. Це говорить про високу оцінку творчості Василя Андрійовича Гайворонського за кордоном. Марко Павлишин написав вступну статтю до цього видання, де повідомляв, що ця збірка являє собою збірний автопортрет українських письменників, які творили літературу на одному з найтяжчих етапів нашої історії, в емігрантських скитаннях і діаспорних скрутах”.

 Учень 5. Творчість Василя Гайворонського можна поділити на два великі періоди: перший – друковані твори у 20-х роках в періодиці Донеччини (потім став заступником редактора журналу „Донбас” - ”Літературний Донбас”); другий – це початок сорокових років на Україні і життєвий шлях в Америці.

 Виробнича тематика була найважливішою у творчості Василя Гайворонського у 20-30 роки ХХ століття. Москва оголосила Донбас стратегічною базою побудови спочатку соціалізму, а потім і комунізму. Молодий Василь Гайворонський був сильно захоплений індустріальною темою в літературі. У повісті „Розминовка” розповідається про те, що робітники думали про план, план, план... Здається, що вони втратили всі свої власні інтереси, а думають лише про шахту.

 Учень 6. Тема Донбасу залишається головною у творах письменника наступних років. В оповіданні „Циркачка” розповідається про долю дружини репресованого радянського службовця, артистку цирку Марусю, бажання людського щастя в умовах сталінських репресій, яка жила в місті Костянтинівна Донецької області. Живучи за кордоном, Василь Гайворонський написав повість „Світ такий гарний”, у який розкривається картина рідного краю – селища Кіндратівна над Торцем, у Слов’янському курорті.

 Учень 7. Знаходячись за кордоном, В.Гайворонський звертається до теми життя українців у Сполучених Штатах Америки. В оповіданні „Двоє друзів і містер Піт” автор показує комічну ситуацію, у яку потрапили два емігранти з України Яків Куценко і його друг Гаррі Брус, до еміграції – Грицько Брусниця.

•             Подумайте, у чому знаходиться причина ненависті Гаррі Бруса до американських прихильників „товариша Сталіна”? (з оповідання „Двоє друзів і містер Піт”).

 Відповідь: Українці пройшли через концентраційні табори, тюрми; їм було боляче, бо люди, які нічого не знали про сталінський режим, підтримували його.

•             Чому виникає непорозуміння між героями оповідання „Двоє друзів і містер Піт”?

 Відповідь: непорозуміння між українцями і американцями виникає через їх менталітет. Гаррі Брусу було важко уявити, що літня людина буде працювати задля „Спорту”.

2.               Словникова робота. Теорія літератури.

Загальний огляд розвитку

Література української діаспори або еміграційна література — література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з Укра­їни на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європей­ськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про- радянською літературною продукцією.

       Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з’явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

        Друга хвиля еміграції була пов’язана з поразкою національно- визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з’явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.

        Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови­раження в еміграції з’явилося багато оригінальних літератур­них творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись­менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРІ були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав­данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест.

       Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об’єднання виникали в англомов­них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об’єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).

        Особливо яскравою була творчість неформального об’єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і віддалені від політики.

        Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали кон­такти «материкових» і діаспорних письменників. Загалом літера­тура діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.

       Психологія поета-емігранта

•     Україна стає для поета-емігранта раною, болем, святістю, про­кляттям. Шукаючи «свою» Україну чи то в стилізації фоль­клору (О. Лятуринська, О. Стефанович), чи то в історіософ­ських розмислах про неї (Ю. Клен, Є. Маланюк), поети-еміг- ранти творили ідеалізований образ Вітчизни.

 •     «Світогляд поетів-емігрантів,— говорить у передмові до анто­логії «Координати» І. Фізер,— був перевантажений неймовір­ною трагедією їхнього народу... Втрачена батьківщина і майже травматична туга за нею в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення. Вона часто-густо мобілізує їхню увагу, вона викликає надмірну ідеалізацію історичної минувшини... Україна для цих поетів була реальнішою дійс­ністю, ніж дійсність, у якій вони жили на еміграції». •     Творчість багатьох поетів-емігрантів, особливо представни­ків «празької школи», «тематично... спрямована найчастіше в минуле» (М. Неврлий). Для часово-просторової характерис­тики таких творів притаманним є виростання майбутнього саме з минулого, а не з сучасного (Н. Колесниченко-Братунь).

•     Почуття поета-емігранта часів Другої світової війни Г. Грабович називає «комплексом уцілілого»: «Страхіття й травми недав­нього минулого, неминуче почуття вини за те, що тобі вдалося вижити й утекти на свободу, коли так багато люду згинуло або залишилося позаду, й у висліді глибинна, не інтелектуальна чи моральна, але попросту органічна потреба бути свідком, сказати світові, що сталося,— все це панівний, безупинний рефрен».

•     «З погляду цього стресу,— зауважує С. Павличко,— всі члени МУРу, хто більше, хто менше, намагалися збагнути як своє особисте, так і ціле історичне минуле, а також відповісти на запитання: що буде далі? Зі мною? З Україною? З літера­турою? І ще: для кого і як писати?» .

•     3 переїздом за океан починається новий етап у розвитку укра­їнської еміграційної літератури. І однією з основних його ознак став «вихід на сцену» нового покоління митців, які згрупу­валися навколо Нью-Йоркської групи. Члени НЙГ були вже не поети-емігранти, а радше українські поети, які живуть поза межами України. Зі своїм баченням світу й свого місця в ньому. З одного боку маємо яскраві свідчення нерозривної єдності особистості з Україною: «...я свою Україну ношу, як слимак свою хатку, я в ній живу» (Е. Андієвська), «...я повсякчас жив, дихав, обідав і вечеряв Україною» (Б. Рубчак), але з іншого — той же Б. Рубчак: «Українську культуру я вивчив уже в Америці (навіть, до речі, літературну мову)... Я приїхав сюди в чотирнадцять років і негайно вріс в американське суспільство. Я почав жити повно­кровним життям... Треба просто зрозуміти, що більшість діяспорників мого покоління — Януси з двома обличчями. А це значить, що ми цілком інакші, коли ми серед американців неукраїнського походження, ніж коли ми в середовищі українців. І навіть при­ймаємо різні шкали вартостей, зокрема в питаннях культури, мис­тецтва... «Ой не ходи, Грицю» існує для нас у зовсім іншому все­світі, ніж Юджін О’Ніл. І трудно сказати, що нам рідніше...».

«Празька поетична школа».

        Назва «Празька школа», яка об’єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме — Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947)».

       «Пражани» були своєрідним «творчим клубом», у якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідео­логічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним» колективним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей, образів, мотивів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі насичені, різ­нобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики «пра­жан», об’єднані лише певними загальними рисами.

        Суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х рр. XX ст., де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали в місцевих закладах та інших навчальних установах: Кардовий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська, О. Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), Український Вільний Університет (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Україн­ська господарська академія (Є. Маланюк, Л. Мосендз), Україн­ський високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практич­ного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів україн­ського наукового, літературного та політичного життя на еміграції.

       За своїм стилем «пражани» були неоромантиками, але філо­софською заглибленістю й любов’ю до класичних форм спорід­нювались з київськими неокласиками. їхні твори відбили болісні роздуми над причинами поразки у визвольній війні. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з ідейних переконань віддасть життя за незалеж­ність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.

 

3.               Робота в групах. Робота над творами.

Завдання для 1 групи.

1.               Бесіда над змістом оповідання «Двоє друзів і містер Піт».

•             Подумайте, у чому причина ненависті Гаррі Бруса до американських прихильників „товариша Сталіна”? (з оповідання „Двоє друзів і містер Піт”).

Відповідь: Українці пройшли через концентраційні табори, тюрми; їм було боляче, бо люди, які нічого не знали про сталінський режим, підтримували його.

•             Чому виникає нерозуміння між героями оповідання „Двоє друзів і містер Піт”?

Відповідь: непорозуміння між українцями і американцями виникає через їх менталітет. Гаррі Брусу було важко уявити, що літня людина буде працювати задля „спорту”.

•             Що звело друзів до купи?
•             Зачитайте рядки з оповідання від слів „Доля звела їх до купи ще в Європі...” і до слів „Усе розпочалося якнайкраще”.

• Учитель підсумовує сказане:

         Випадок із містером  Пітом навчив друзів тому, що людина повинна працювати і приносити певну користь.

        Складання запитань за змістом оповідання. 

Перевірка питань. 2-3 учні читають питання, відповіді коментуються і ставляться бали.

2. Заповнення «анкети твору».

Автор
Назва
Жанр
Тема
Герої
Час дії
Основна думка
Проблематика
Сюжетні лінії

 

3. Складання порівняльної характеристики образів Грицька та Якова. Складання інформативного ґрона щодо образів.

 

  вайлуватий;

 

 має пишну чуприну;

 

Яків Куценко  кремезний;

 

 не змінив своє прізвище;

 

                                                                                більш спокійний і розсудливий.

 

 

 

 

         запальний, маленький:

 

     Гаррі Брус         лисий;

 

                                                         пристосовується до ситуації;

 

                                                            може підтримати у важку годину;

 

                                                          міг зробити з неможливого можливе.

     

Завдання 2 групи

1. Бесіда над змістом оповідання «Сенсація знічев’я».

• Що вам найбільш сподобалось в оповіданні „Сенсація знічев’я”?
• Подумайте, чому американцям здалися смішними дії героя оповідання „Сенсація знічев’я”?
• Василь виріс у степу; яка риса Василя властива тільки українцям?

Відповідь: Василь Гайворонський передає читачам душевні переживання героя.

• Зачитайте потрібний уривок із повісті „Сенсація знічев’я”.

Відповідь: „Я зійшов із дороги і побрів бур’янами...”

 

2. Складання запитань за змістом оповідання. 

Перевірка питань. 2-3 учні читають питання, відповіді коментуються і ставляться бали.

3. Заповнення «анкети твору».

Автор
Назва
Жанр
Тема
Герої
Час дії
Основна думка
Проблематика
Сюжетні лінії

 

4. Складання інформативного ґрона щодо образів. Складання порівняльної характеристики образу міста.

                                намагається нікому не заважати, уникаючи випадкових          

                                поштовхів;

Василь                    нікуди не поспішає, бо ніхто й ніде його не чекає, і гірше            

                                того, він тут зайвий;

                               автор порівнює його зі стовпом, поставленим посеред вулиці:        

                               один, самотній і непомітний. 

Нью-Йорк	Геттисбург
“...ніби опинився на величезному залізничному двірці, де безліч людей поспішає, квапиться, метушиться, щоб не запізнитися до свого потягу”.	За розмірами він відрізниться від Нью-Йорку, але ця відмінність не головна.
Постає прикладом мегаполіса, поява та розвиток якого характеризується невизначеністю, непевністю, пошуками жителів свого призначення, а в літературі - це як безкінечний потік людей і думок.	Геттисбург - це загальновідоме містечко в історії становлення Північної Америки. Яскравою є авторська характеристика цього міста: “гарне містечко, чепурне, чисте, мов несправжнє, ніби бачиш його на сцені, як декорацію до вистави”. Саме ця характеристика вносить відмінність між мегаполісом та невеликим містечком, бо Нью-Йорк в жодному разі не можна назвати чепурним або чистим містом.
Мешканці таких міст не мають ні часу, ні бажання звертати увагу на зовнішній вигляд соціуму їх існування, вони зайняті власними проблемами, пошуком шляхів віднайдення сенсу свого життя, а їхня душа асоціюється з тим містом, де вони живуть. Навіть головний герой, приїхавши із галасливого, швидкісного мегаполіса до пересічного містечка, говорить про незацікавленість останнім, бо не має до цього внутрішньої мотивації (невизначеність із роботою, житлом).	Міський пейзаж має певні індивідуальні ознаки свого міста. Пейзаж цього містечка характеризує його, як щось нереальне, відмінне від того, що звикли бачити. Головне те, що вид містечка дає змогу побачити людей, які в ньому живуть: “вони не такі, як були, посвіжіли, помолодшали, зникли з їхніх облич непевність та заклопотаність, вони вже відчували себе людьми, вільними й незалежними”, на відміну від жителів мегаполісів. Тобто жителі невеличких містечок не лише здатні допомогти, вони змінюються зовнішньо, бо є самостійними у власному виборі, незалежними від того життєвого темпу, який притаманний великим містам, і кожна сенсація, яка трапляється, сприймається не як проблема чи душевний тягар, а як щось нове та життєво необхідне.
Ще одна відмінність між цими містами виявляється у відносинах між людьми. Перебуваючи в Нью-Йорку, герой відчував себе зайвим і нікому не потрібним. Низький рівень готовності жителів мегаполісів надати допомогу пояснюється усвідомленням небезпечності життя у великому місті, більшою стурбованістю і підозрілістю, меншою дружелюбністю та психологічною уразливістю.	Перебуваючи в Геттисбургу герой побачив зовсім протилежне ставлення до своєї особи. Запитавши у незнайомого поштаря дорогу до Ортанни, головний герой отримав щиру допомогу.
Таким чином бачимо в більшій мірі негативні можливості великого міста, які формують людину, особливо її психологію.	Головний герой пройшов шлях від короткого перебування в Нью-Йорку, де зрозумів усю підступність великого міста, до відчуття свободи у невеличкому містечку, яке створене для нормального, людського життя. З упевненістю можна сказати, що герой оповідання В. Гайворонського знайшов своє місце серед чужого оточення.

 

5. Метод «Асоціативний кущ» (для 1 и 2 групи). 

• Слово вчителя

      Важливо зазначити, що наскрізним в оповіданні «Сенсація знічев’я» є хронотоп дороги (головний герой подолав десяток миль, щоб дістатися Ортанни).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Створення сенканів.

• Складіть сенкани до го­ловних героїв оповідання «Двоє друзів і містер Піт».

Зразок

1.               Яків Куценко.
2.               Вайлуватий, кремезний
3.               Міркує, ризикує, не поспішає. 
4.               Не змінив своє прізвище.
5.               Спокій.

 

1.            Гаррі Брус.
2.            Запальний, маленький.
3.            Пристосовується, підтримує, відстоює.
4.            Зробить з неможливого можливе
5.            Впертість.

• Складіть сенкан до головного героя оповідання оповідання «Сенсація знічев’я».

1.                Василь.
2.                Зайвий, непомітний.
3.                Не заважає, не поспішає, уникає.
4.                Ніхто його не чекає.
5.                Самотність.

2. Мозковий штурм-гра «Хто швидше»

• Відгадайте зашифроване слово з оповідань «Двоє друзів і містер Піт» і«Сенсація знічев’я» (за трьома варіантами.) Кожна цифра відповідає літері, яка розташована в алфавітному порядку.

І варіант

 

2

21

24

22

18

11

27

33

(Брусниця)

ІІ варіант

17

12

22

23

7

21

 

 

20

12

23

 

 

(Містер Піт)

ІІІ варіант

19

21

24

23

1

18

18

1

 

 

(Ортанна)

3. Проведення тестових завдань.

І рівень

1. Дати життя і смерті Василя Андрійовича Гайворонського:

а) 1945-2000;
б) 1906-1972;
в) 1931-2001.

2. Книга „Пугачовська рудня” Василя Гайворонського була видана:

а) 1930 р;
б) 1931 р;
в) 1933 р.

3. Відомості про письменника подано в:

а) „Советской энциклопедии”;
б) Українській енциклопедії (Канада, 1984 р.);
в) Українській радянській енциклопедії.

4. Василь Гайворонський був заступником редактора:

а) журналу „Донбас” ;
б) журналу „Дзвін”;
в)  журналу „Всесвіт”.

ІІ рівень

5. Назвіть псевдонім Василя Андрійовича Гайворонського.
6. Назвіть твори Василя Гайворонського.

7. Чому письменник змушений був виїхати за кордон.

8. Де жив Василь Гайворонський за кордоном?

9. Чому Гайворонський не повернувся на рідний Донбас?

10. Назвіть риси індивідуального стилю Василя Андрійовича Гайворонського.

11. Скільки українців проживає за кордоном?

ІІІ рівень

 Напишіть твір-мініатюру на одну з тем:

 

1. „Життя українців в Америці” за змістом оповідань „Двоє друзів і містер Піт” і „Сенсація знічев’я” Василя Андрійовича Гайворонського.

 

2. Мої враження від оповідань Василя Гайворонського.

 

         3. Мої думки про життя українців в Америці, Австралії та інших країнах світу.

Відповіді на тестові завдання

      І рівень
1. б) 1906-1972

2.  в) 1933 р
3.  б) Українській енциклопедії (Канада, 1984 р.)

4.а) журналу „Донбас”

ІІ рівень

5.  Василь Гайдарівський.

6. „Пугачовська рудня” (1933 р.), „Ще одне кохання” (1946 р.), „А світ такий гарний” (1962 р.), „Заячий пастух”(1962 р.), „Сенсація знічев’я” (1963 р.), „Двоє друзів і містер Піт”.

7.  В.Гайворонський зазнав тяжких переслідувань перед війною 1941-1945 років від радянської влади, тюрем, заслання, муки. У кінці війни подався на Захід.

8.  Письменник жив у Філадельфії (США).

9.  Василь Гайворонський знав, що, крім тюрем і знущань з боку радянської влади, йому більше нічого бачити. Він дуже тужив за Україною.

10.  Риси індивідуального стилю Василя Гайворонського: вроджена дотепність і сатиричний талант.

11.  У січні 1992 року було відзначено, що за межами  України мешкає понад 12 мільйонів українців.

 

Зразок твору на тему: „Мої враження від оповідання „Сенсація знічев’я” Василя Гайворонського”.

 

 На уроці літератури я познайомилась з оповіданням Василя Гайворонського „Сенсація знічев’я”. Воно було надруковано в 1963 році у місті Буенос-Айресі, в Аргентині.

 Письменник розповідає нам про події, які відбулися в Україні. Це був той час, коли висилали людей за кордон. Одного чоловіка відправили у США, до Нью-Йорка. У цій великій країні він був самотнім і мріяв про те, щоб повернутися у свій рідний край. Протягом довгого часу він шукав роботу, але ніде не міг її знайти. Та ось одного разу йому прислали листівку, яка прийшла від друга. У листівку були вкладені гроші. Друг бажав, щоб цей чоловік приїхав до нього в гості. Подорож була далекою, але цікавою. Після неї у цього чоловіка взяв інтерв’ю кореспондент. Матеріали розмови він потім використав у статті, яка мала назву „Сенсація знічев’я”.

 Мені сподобалось це оповідання, бо воно є маленькою правдою про історію з життя одного з українців, який потрапив у незнайому місцевість і не залишився наодинці.

 

VI. Підбиття підсумків уроку. Рефлексія.

1. Метод «Прес»

• Продовжіть речення:

Я вважаю, що…

Тому, що…

Отже,…

2. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VІІ. Домашнє завдання (1 хвилина)

1. Запишіть тему уроку № 1 в 9 класі.

 Обрядово-звичаєві традиції нашого краю.

 Підготувати доповіді на теми: Зимовий цикл обрядів. Двадцятидення. Різдво. Новий рік. Хрещення. Весняний цикл. Масляна. Великий піст. Страсна п’ятниця. Великдень. Літні обряди. Зелені свята. Свято Івана Купала. Обжинки. Весілля на Донбасі.

 Поглиблення поняття про народну драматургію та її основні жанри. Знайдіть додаткову літературу і законспектуйте.

2. Написати відгук на прочитане оповідання В.Гайворонського.