Урок на тему:"КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА "

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект уроку з української літератури для 10 класу

 

 

КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок №

Тема. КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Мета: ознайомити десятикласників із змістом комедії, основними елементами її сюжету та композиції, розвивати навички ідейно-художнього аналізу драматичного твору, вміння характеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їхнього комічного зображення, на прикладах творів І. Карпенка-Карого довести його драматургічну майстерність у п’єсі; виховувати в учнів гідність, простоту, щедрість у взаєминах із людьми.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, І. Франка; текст п’єси, фотоілюстрації до неї; аудіозапис. 

 

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда на повторення вивченого матеріалу про драму та жанри драматичних творів

· Назвати основні риси драматичної літератури. (Драматична література характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору розпадається на дві частини — мова героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком «драматичної форми». Це поширюється і на ті твори, що вдаються до цієї форми без розрахунку на сценічну інтерпретацію.)

· Назвати провідні жанри драми. (Трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама)

· Які види драми побутували в минулому? (Містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії та ін.)

· Розповісти про розвиток драми в українській літературі. (В українській літературі драма з’являється на початку ХІХ ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Чари» Кирила Тополі, «Чорноморський побит» Яківа Кухаренка, «Купала на Івана» С. Писаревського).

У всіх цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, а з іншого — враховано досвід західноєвропейської драми кінця ХVІІІ ст. Ідейно-тематичні горизонти згаданих творів обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. Однак, як і в європейській драмі, помітними були й кроки до реалістичного відображення дійсності. Згодом через обставини родинного плану порушувалися важливі суспільні проблеми («Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Лимерівна» Панаса Мирного). Із 80-их років ХІХ ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з’являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» Михайла Старицького, «Доки сонце зійде» Марка Кропивницького, «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Украдене щастя» Івана Франка, «Нахмарило» Бориса Грінченка.)

· Які бувають жанрові типи драми як жанру? («Закрита» і «відкрита»)

· Назвати ознаки «закритої» драми. (Ознаками «закритої» драми є: введення в історію події та персонажів; однозначна зав’язка; тісний змістовий зв’язок між сценами; причиново-наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв’язків між персонажами; лінійна дія; відсутність зміни місця дії, або незначна зміна; лінійна часова послідовність; коротка тривалість дії;фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою; зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.)

· Назвати письменників, які використовували «відкриту» драму. (Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.

Назвати жанрові особливості «відкритої» драми. (Іншим жанровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є: відсутність введення; відсутність однозначної зав’язки; відсутність зв’язку або неясний зв’язок між сценами; сцени, пов’язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць; нелінійна дія; відсутність формально визначених відрізків дії; часта зміна місця дії; перервна часова послідовність.)

 

2. Літературний диктант «Так» — «ні»

Чи правильне твердження?

1. Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого — Іван Панасович Карпенко. («Ні»)

2. П’єса, в основі якої лежить гострий життєвий конфлікт, напружена боротьба й складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, називається драмою. («Так»)

3. «З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть — тягни!» — основна мораль Пузирів (П’єса «Хазяїн»). («Так»)

4. «Наймичка» за жанром — соціально-психологічна драма. («Так»)

5. Родина Тобілевичів — це Карпенко-Карий, Старицький, Кропивницький, Заньковецька. («Ні»)

6. Мова автора у п’єсі називається ремаркою. («Так»)

7. У п’єсі «Наймичка» роль Харитини виконала М. Заньковецька. («Так»)

8. Мартин, Палажка, дочка її Марися, Микола та наймити — Омелько й Трохим — персонажі драматичного твору «Мартин Боруля». («Так»)

9. І. Карпенко-Карий правдиво показав нескореність народу, його стійкість і незламність у боротьбі проти своїх гнобителів у творі «Суєта». («Ні»)

10. Уперше була поставлена в Ростові-на-Дону трупою М. Кропивницького за участю М. Заньковецької п’єса «Сава Чалий». («Ні»)

11. «Одним із найкращих лікарів — праця» — так у листі Карпенко-Карий писав своїй дружині. («Ні»)

12. «Цілісність драматичної творчості Карпенка-Карого наповнює нас почуттям подиву для його таланту». Ці слова належать Л. Толстому. («Ні»)

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Оголошення теми і мети уроку

1. Слово вчителя

Тематичне багатство, гострота художнього бачення, заглиблення у психологію персонажів і вмотивованість кожного його вчинку у творах І. Карпенка-Карого дають підстави поставити його ім’я з такими відомими сучасниками, як Бернард Шоу, Генрік Ібсен, Герхард Гауптман, Октав Мікро.

2. Бесіда за окремими творами драматурга

· З’ясуйте, в чому суть конфлікту у п’єсі «Наймичка»? (Конфлікт має соціальне забарвлення; автор розкриває ту атмосферу безправності, приниження і злидарства бідного народу, серед якого розцвітають аморальні, розбещені, лицемірні Цоколі)

· Що вбирає в себе поняття «честь»? А як же справи з честю в персонажів комедії «Хазяїн»? Скажімо, у Феногена, Ліхтаренка? (Ці люди давно вже втратили честь і навіть не усвідомлюють потреби в ній. Усе їхнє життя зводиться до того, як би примножити своє багатство, де б украсти, схитрувати, мати вигоду. Феноген та Ліхтаренко варті один одного за своєю підлістю)

· Чи живуть за законами честі представники інтелігенції — вчитель гімназії Калинович та молода освічена дочка Пузиря Соня? (Соня і вчитель Калинович прагнуть справедливості, змістовного, потрібного народові життя. Проте є ряд епізодів у творі, коли читачеві (глядачеві) стає соромно за поведінку цих освічених інтелігентів. Обом персонажам не вистачає рішучості на шляху до тієї високої мети, яку вони проголошують. І Соня, і Калинович почуваються безпорадними ідеалістми перед «дикою і страшною» силою Пузиря)

· У чому трагедія головного героя п’єси «Сава Чалий»? Який можна зробити висновок? (Висновок: людина, яка перекреслила своє добре ім’я зрадою народних інтересів, лихими вчинками — постать справді трагічна. Особливо це стає зрозумілим з відстані століть, які минули. Ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися своїм предком. Це трагедія цілого роду, і, певною мірою, народу. Звичайно, з цього погляду, особистість, що втрачає народну повагу, вимагає співчуття, але водночас і осуду. Це варто усвідомити кожній людині)

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виступ учня-«літературознавця»

Великим кроком уперед у творчому зростанні драматурга булла комедія «Мартин Боруля» (1886). Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича — Карпо Адамович Тобілевич.

Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши й засудивши станове честолюбство і паразитизм привілейованої соціальної касти — дворянства.

(До слова, батько письменника, як і герой п’єси, не добився дворянських прав, бо в частині родових документів стояло прізвище не Тобілевич, а Тобулевич (аналогічно і в комедії: Боруля — Беруля.)

2. Виступ учня — «літературного критика»

У недалекому минулому Мартин Боруля жив здоровим трудовим життям, але внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав його «бидлом», пройнявся фантастичним бажанням довести, що він також «уродзоний шляхтич». І поки повірений Трандалаєв добивався офіційного підтвердження «дворянських прав» Мартина Борулі, той поспішив завести у своїй сім’ї «дворянські порядки».

Мартин забороняє своїм дітям «мужицьку роботу», сам намагається подовгу вилежуватись у ліжку; хоч з незвички у нього й боки болять; хоче перевести сім’ю на «панську» страву — «кофе» — і велить розпитати, «коли його подають: чи до борщу, чи на ніч».

Щоб вивести своїх дітей на «дворянську лінію», Мартин Боруля, не шкодуючи грошей, утримує сина Степана писарчуком у земському суді, а дочку Марисю збирається видати заміж за «благородного жениха» — регістратора в ратуші Націєвського.

Одну за одною розгортає драматург сцени й ситуації, майстерно підводячи «уродзоного шляхтича» до катастрофи. Націєвський, «благородний жених» Марисі, ганебно тікає, Степан залишається «поза шпатом», а тим часом сенат не підтверджує дворянські права, бо в старих документах писалося «Беруля», а в нових — «Боруля».

Довівши до цілковитого провалу честолюбні прагнення свого героя, Карпенко-Карий у фіналі комедії показує його протверезіння. Мартин Боруля, спалюючи після всього пережитого «дворянські документи», говорить: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

3. Слово вчителя

Через всю комедію проведена ідея: гідність людини визначає не приналежність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота й щирість у взаєминах з людьми. Ця ідея стверджується не тільки еволюцією головного персонажа, а й критичним зображенням таких дійових осіб, як Протасій Пеньожка, Матвій Дульський — представників гоноровитої, хоч і «голопузої» шляхти, як Степан Боруля, Націєвський, Трандалаєв — розбещених чиновників.

4. Хвилинка мистецтва

Слухання аудіозапису (діалог між Мартином Борулею і Омельком з ІІІ яви дії ІІ, коли наймит із наївністю розповідає своєму хазяїнові про те, як у нього вкрали коней)

5. Пригадати поняття «засоби комічного у творі».

Знайти в комедії, прокоментувати

 6. Рольова гра «Тіньовий театр»

Садовський (пише лист). Надумав із трупою мандрувати до Парижа. Сміливий намір — винести на європейську сцену мистецтво рідного театру. А може, в цьому є рація? Хай глядачі зіставлять гру Марії Заньковецької з грою прославленої французької зірки Сари Бернар. А що скажуть французи? Може, повезти у Францію «Мартина Борулю», щоб позмагатися з мольєрівським «Міщанином-шляхтичем»? Французи дуже вибагливі до гумору. Герцен писав, що гумор і дотепність є «чудовими елементами французького характеру».

Карпенко-Карий. Що сказать про Париж — не знаю, бо це дуже мудра штука…

Тут необхідно поїхати в Париж знаючому чоловікові і на місці самому все разгледіть. Такий чоловік повинен буть ти…

 7. Дати характеристику героїв п’єси за самостійно складеним планом

І варіант — Мартина Борулі;

ІІ варіант — розбещеного чиновника Націєвського;

ІІІ варіант — Матвія Дульського.

 ІV. Закріплення

1. Слово вчителя

Те, що ми маємо справді цінного у сфері чистої поезії,— належить тільки Шевченкові, у сфері музики — Лисенкові, а у сфері драми — Старицькому і Карпенкові-Карому.

Звертаючись до драматичної творчості померлого драматурга, взятої в цілому, ми мусимо покваліфікувати її як високоталановиту. Драми Карпенка-Карого — справді дії, з логічним розвитком їх, з умілою колізією дійових осіб і життєвою правдою тих мотивів, якими керувався автор при написанні своїх творів. Вони сценічні, живі, актуальні. Вони народні, бо темами для них є життя народне з його радощами і злиднями, що мають місце в житті нашого народу і переважно селянських мас його.

Межі й об’єкти драматичної творчості Карпенка-Карого,— то наше село, бідне, обшарпане село з тисячами злиднів, що визирають із кожної хати, з темною хмарою темноти, що заставляє собою і душу, і мозок селянина. Перечитуючи драми нашого письменника, бачимо, які чорні духи звили собі кубло в селянському житті і зробили з нього пекло.

Панорама селянського життя, намальована Карпенком-Карим, тяжка, повна чорних фарб. Ми не помилилось, коли скажемо, що творчість Карпенка-Карого у сфері нашої драми — то резонатор нашого села, то талановитий і здебільшого правдивий малюнок його, а п’єси автора «Бурлака», «Розумний і дурень», «Чумаки», «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Хазяїн» — артистичні, історичні пам’ятники з життя нашого села.

Не менш помітною заслугою реаліста-драматурга є також і те, що він не пішов у своїй творчості утертою дорогою стопцьованих шаблонів у змалюванні кохання.

Образи кохання, а особливо жіночого, різноманітність емоційних переживань залюблених істот змальовано автором в деяких п’єсах (напр. «Безталанна») так гарно, чітко і з таким чуттям художньої міри, що образи ці стають симолами, типовими фігурами, яких годі знайти в інших творах нашої драматичної літератури. До таких творів треба зарахувати Софію, з її ніжною, вірною любов’ю подружнього життя, і її антипод Варку — живе втілення гарячого, як полум’я, і бурхливого кохання, яке, щоб дійти до свого логічного кінця, не зупиниться ні перед якими жертвами, зв’язаними зі стражданням і горем інших.

Чудово змалював Карпенко-Крий образ «Наймички». Пластичністю оброблення, виразністю деяких рис з переживань любовного почуття до Панаса і тих життєвих умов, в які кинула її доля нещаслива, Харитина залишиться одним із кращих жіночих типів не тільки з галереї Карпенка-Карого, а й цілої української драматичної літератури.

Беручи матеріалом для своєї творчості факти з життя селянина, з психічних його переживань, зв’язаних з матеріальними обставинами цього життя, Карпенко-Карий звертався також і до нашого минулого, де так багато великих драматичних моментів, де ці моменти, звиваючись один до одного, створюють одну велику трагедію — історію нашого краю.

«Що було — те мохом поросло», «Сербин» і «Сава Чалий» — ось п’єси нашого драматурга, матеріалом для котрих були події «былого» нашої історії. Найбільш вартою з боку літературного є остання п’єса, мабуть, чи не найкраща з усіх історичних п’єс нашого театрального репертуару. Головного героя трагедії Карпенка-Карого змальовано в ній трохи несуцільно. Фігура його вражає суперечностями. Конфлікти, що виринають в душі героя, кінчаючись катастрофою його планів і мрій, не викликають у душі читача й публіки театральної глибоких психологічних процесів, звернутих симпатичним своїм боком до Сави. Центральну фігуру трагедії змальовано, таким чином, незахоплююче. Зате інші персонажі трагедії, як Гната Чалого, змальовано в цілий могутній зріст, пластично, колоритно і відповідно до історичної правди. Та як би там не було, проби драматичної творчості нашого драматурга в сфері історичних художницьких композицій можуть посісти визначне місце серед нашої історичної драматургії.

2. Скласти тези прослуханого

3. Логічний роздум

Прокоментувати вислів І. Франка «Карпенко-Карий — один із батьків новочасного українського театру».

4. Оцінювання

V. Домашнє завдання

Повторити вивчене про драму та жанри драматичних творів.