Урок на тему:"КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА "

Про матеріал

Тема. КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Мета:ознайомити десятикласників із змістом комедії, основними елементами її сюжету та композиції, розвивати навички ідейно-художнього аналізу драматичного твору, вміння характеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їхнього комічного зображення, на прикладах творів І. Карпенка-Карого довести його драматургічну майстерність у п'єсі; виховувати в учнів гідність, простоту, щедрість у взаєминах із людьми.

Тип уроку:комбінований.

Обладнання:портрет І. Карпенка-Карого, І. Франка; текст п'єси, фотоілюстрації до неї; аудіозапис.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект уроку з української літератури для 10 класу

 

 

КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок №

Тема. КОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ». ПСИХОЛОГІЧНА ПЕРЕКОНЛИВІСТЬ І ТРАГІКОМІЧНЕ ЗВУЧАННЯ ОБРАЗУ МАРТИНА БОРУЛІ. ІНШІ ОБРАЗИ У ТВОРІ. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. ТОБІЛЕВИЧА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Мета: ознайомити десятикласників із змістом комедії, основними елементами її сюжету та композиції, розвивати навички ідейно-художнього аналізу драматичного твору, вміння характеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їхнього комічного зображення, на прикладах творів І. Карпенка-Карого довести його драматургічну майстерність у п’єсі; виховувати в учнів гідність, простоту, щедрість у взаєминах із людьми.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, І. Франка; текст п’єси, фотоілюстрації до неї; аудіозапис. 

 

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда на повторення вивченого матеріалу про драму та жанри драматичних творів

· Назвати основні риси драматичної літератури. (Драматична література характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору розпадається на дві частини — мова героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком «драматичної форми». Це поширюється і на ті твори, що вдаються до цієї форми без розрахунку на сценічну інтерпретацію.)

· Назвати провідні жанри драми. (Трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама)

· Які види драми побутували в минулому? (Містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії та ін.)

· Розповісти про розвиток драми в українській літературі. (В українській літературі драма з’являється на початку ХІХ ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Чари» Кирила Тополі, «Чорноморський побит» Яківа Кухаренка, «Купала на Івана» С. Писаревського).

У всіх цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, а з іншого — враховано досвід західноєвропейської драми кінця ХVІІІ ст. Ідейно-тематичні горизонти згаданих творів обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. Однак, як і в європейській драмі, помітними були й кроки до реалістичного відображення дійсності. Згодом через обставини родинного плану порушувалися важливі суспільні проблеми («Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Лимерівна» Панаса Мирного). Із 80-их років ХІХ ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з’являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» Михайла Старицького, «Доки сонце зійде» Марка Кропивницького, «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Украдене щастя» Івана Франка, «Нахмарило» Бориса Грінченка.)

· Які бувають жанрові типи драми як жанру? («Закрита» і «відкрита»)

· Назвати ознаки «закритої» драми. (Ознаками «закритої» драми є: введення в історію події та персонажів; однозначна зав’язка; тісний змістовий зв’язок між сценами; причиново-наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв’язків між персонажами; лінійна дія; відсутність зміни місця дії, або незначна зміна; лінійна часова послідовність; коротка тривалість дії;фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою; зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.)

· Назвати письменників, які використовували «відкриту» драму. (Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.

Назвати жанрові особливості «відкритої» драми. (Іншим жанровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є: відсутність введення; відсутність однозначної зав’язки; відсутність зв’язку або неясний зв’язок між сценами; сцени, пов’язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць; нелінійна дія; відсутність формально визначених відрізків дії; часта зміна місця дії; перервна часова послідовність.)

 

2. Літературний диктант «Так» — «ні»

Чи правильне твердження?

1. Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого — Іван Панасович Карпенко. («Ні»)

2. П’єса, в основі якої лежить гострий життєвий конфлікт, напружена боротьба й складні переживання персонажів, але розв’язка не має трагічного характеру, називається драмою. («Так»)

3. «З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть — тягни!» — основна мораль Пузирів (П’єса «Хазяїн»). («Так»)

4. «Наймичка» за жанром — соціально-психологічна драма. («Так»)

5. Родина Тобілевичів — це Карпенко-Карий, Старицький, Кропивницький, Заньковецька. («Ні»)

6. Мова автора у п’єсі називається ремаркою. («Так»)

7. У п’єсі «Наймичка» роль Харитини виконала М. Заньковецька. («Так»)

8. Мартин, Палажка, дочка її Марися, Микола та наймити — Омелько й Трохим — персонажі драматичного твору «Мартин Боруля». («Так»)

9. І. Карпенко-Карий правдиво показав нескореність народу, його стійкість і незламність у боротьбі проти своїх гнобителів у творі «Суєта». («Ні»)

10. Уперше була поставлена в Ростові-на-Дону трупою М. Кропивницького за участю М. Заньковецької п’єса «Сава Чалий». («Ні»)

11. «Одним із найкращих лікарів — праця» — так у листі Карпенко-Карий писав своїй дружині. («Ні»)

12. «Цілісність драматичної творчості Карпенка-Карого наповнює нас почуттям подиву для його таланту». Ці слова належать Л. Толстому. («Ні»)

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Оголошення теми і мети уроку

1. Слово вчителя

Тематичне багатство, гострота художнього бачення, заглиблення у психологію персонажів і вмотивованість кожного його вчинку у творах І. Карпенка-Карого дають підстави поставити його ім’я з такими відомими сучасниками, як Бернард Шоу, Генрік Ібсен, Герхард Гауптман, Октав Мікро.

2. Бесіда за окремими творами драматурга

· З’ясуйте, в чому суть конфлікту у п’єсі «Наймичка»? (Конфлікт має соціальне забарвлення; автор розкриває ту атмосферу безправності, приниження і злидарства бідного народу, серед якого розцвітають аморальні, розбещені, лицемірні Цоколі)

· Що вбирає в себе поняття «честь»? А як же справи з честю в персонажів комедії «Хазяїн»? Скажімо, у Феногена, Ліхтаренка? (Ці люди давно вже втратили честь і навіть не усвідомлюють потреби в ній. Усе їхнє життя зводиться до того, як би примножити своє багатство, де б украсти, схитрувати, мати вигоду. Феноген та Ліхтаренко варті один одного за своєю підлістю)

· Чи живуть за законами честі представники інтелігенції — вчитель гімназії Калинович та молода освічена дочка Пузиря Соня? (Соня і вчитель Калинович прагнуть справедливості, змістовного, потрібного народові життя. Проте є ряд епізодів у творі, коли читачеві (глядачеві) стає соромно за поведінку цих освічених інтелігентів. Обом персонажам не вистачає рішучості на шляху до тієї високої мети, яку вони проголошують. І Соня, і Калинович почуваються безпорадними ідеалістми перед «дикою і страшною» силою Пузиря)

· У чому трагедія головного героя п’єси «Сава Чалий»? Який можна зробити висновок? (Висновок: людина, яка перекреслила своє добре ім’я зрадою народних інтересів, лихими вчинками — постать справді трагічна. Особливо це стає зрозумілим з відстані століть, які минули. Ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися своїм предком. Це трагедія цілого роду, і, певною мірою, народу. Звичайно, з цього погляду, особистість, що втрачає народну повагу, вимагає співчуття, але водночас і осуду. Це варто усвідомити кожній людині)

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виступ учня-«літературознавця»

Великим кроком уперед у творчому зростанні драматурга булла комедія «Мартин Боруля» (1886). Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича — Карпо Адамович Тобілевич.

Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши й засудивши станове честолюбство і паразитизм привілейованої соціальної касти — дворянства.

(До слова, батько письменника, як і герой п’єси, не добився дворянських прав, бо в частині родових документів стояло прізвище не Тобілевич, а Тобулевич (аналогічно і в комедії: Боруля — Беруля.)

2. Виступ учня — «літературного критика»

У недалекому минулому Мартин Боруля жив здоровим трудовим життям, але внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав його «бидлом», пройнявся фантастичним бажанням довести, що він також «уродзоний шляхтич». І поки повірений Трандалаєв добивався офіційного підтвердження «дворянських прав» Мартина Борулі, той поспішив завести у своїй сім’ї «дворянські порядки».

Мартин забороняє своїм дітям «мужицьку роботу», сам намагається подовгу вилежуватись у ліжку; хоч з незвички у нього й боки болять; хоче перевести сім’ю на «панську» страву — «кофе» — і велить розпитати, «коли його подають: чи до борщу, чи на ніч».

Щоб вивести своїх дітей на «дворянську лінію», Мартин Боруля, не шкодуючи грошей, утримує сина Степана писарчуком у земському суді, а дочку Марисю збирається видати заміж за «благородного жениха» — регістратора в ратуші Націєвського.

Одну за одною розгортає драматург сцени й ситуації, майстерно підводячи «уродзоного шляхтича» до катастрофи. Націєвський, «благородний жених» Марисі, ганебно тікає, Степан залишається «поза шпатом», а тим часом сенат не підтверджує дворянські права, бо в старих документах писалося «Беруля», а в нових — «Боруля».

Довівши до цілковитого провалу честолюбні прагнення свого героя, Карпенко-Карий у фіналі комедії показує його протверезіння. Мартин Боруля, спалюючи після всього пережитого «дворянські документи», говорить: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

3. Слово вчителя

Через всю комедію проведена ідея: гідність людини визначає не приналежність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота й щирість у взаєминах з людьми. Ця ідея стверджується не тільки еволюцією головного персонажа, а й критичним зображенням таких дійових осіб, як Протасій Пеньожка, Матвій Дульський — представників гоноровитої, хоч і «голопузої» шляхти, як Степан Боруля, Націєвський, Трандалаєв — розбещених чиновників.

4. Хвилинка мистецтва

Слухання аудіозапису (діалог між Мартином Борулею і Омельком з ІІІ яви дії ІІ, коли наймит із наївністю розповідає своєму хазяїнові про те, як у нього вкрали коней)

5. Пригадати поняття «засоби комічного у творі».

Знайти в комедії, прокоментувати

 6. Рольова гра «Тіньовий театр»

Садовський (пише лист). Надумав із трупою мандрувати до Парижа. Сміливий намір — винести на європейську сцену мистецтво рідного театру. А може, в цьому є рація? Хай глядачі зіставлять гру Марії Заньковецької з грою прославленої французької зірки Сари Бернар. А що скажуть французи? Може, повезти у Францію «Мартина Борулю», щоб позмагатися з мольєрівським «Міщанином-шляхтичем»? Французи дуже вибагливі до гумору. Герцен писав, що гумор і дотепність є «чудовими елементами французького характеру».

Карпенко-Карий. Що сказать про Париж — не знаю, бо це дуже мудра штука…

Тут необхідно поїхати в Париж знаючому чоловікові і на місці самому все разгледіть. Такий чоловік повинен буть ти…

 7. Дати характеристику героїв п’єси за самостійно складеним планом

І варіант — Мартина Борулі;

ІІ варіант — розбещеного чиновника Націєвського;

ІІІ варіант — Матвія Дульського.

 ІV. Закріплення

1. Слово вчителя

Те, що ми маємо справді цінного у сфері чистої поезії,— належить тільки Шевченкові, у сфері музики — Лисенкові, а у сфері драми — Старицькому і Карпенкові-Карому.

Звертаючись до драматичної творчості померлого драматурга, взятої в цілому, ми мусимо покваліфікувати її як високоталановиту. Драми Карпенка-Карого — справді дії, з логічним розвитком їх, з умілою колізією дійових осіб і життєвою правдою тих мотивів, якими керувався автор при написанні своїх творів. Вони сценічні, живі, актуальні. Вони народні, бо темами для них є життя народне з його радощами і злиднями, що мають місце в житті нашого народу і переважно селянських мас його.

Межі й об’єкти драматичної творчості Карпенка-Карого,— то наше село, бідне, обшарпане село з тисячами злиднів, що визирають із кожної хати, з темною хмарою темноти, що заставляє собою і душу, і мозок селянина. Перечитуючи драми нашого письменника, бачимо, які чорні духи звили собі кубло в селянському житті і зробили з нього пекло.

Панорама селянського життя, намальована Карпенком-Карим, тяжка, повна чорних фарб. Ми не помилилось, коли скажемо, що творчість Карпенка-Карого у сфері нашої драми — то резонатор нашого села, то талановитий і здебільшого правдивий малюнок його, а п’єси автора «Бурлака», «Розумний і дурень», «Чумаки», «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Хазяїн» — артистичні, історичні пам’ятники з життя нашого села.

Не менш помітною заслугою реаліста-драматурга є також і те, що він не пішов у своїй творчості утертою дорогою стопцьованих шаблонів у змалюванні кохання.

Образи кохання, а особливо жіночого, різноманітність емоційних переживань залюблених істот змальовано автором в деяких п’єсах (напр. «Безталанна») так гарно, чітко і з таким чуттям художньої міри, що образи ці стають симолами, типовими фігурами, яких годі знайти в інших творах нашої драматичної літератури. До таких творів треба зарахувати Софію, з її ніжною, вірною любов’ю подружнього життя, і її антипод Варку — живе втілення гарячого, як полум’я, і бурхливого кохання, яке, щоб дійти до свого логічного кінця, не зупиниться ні перед якими жертвами, зв’язаними зі стражданням і горем інших.

Чудово змалював Карпенко-Крий образ «Наймички». Пластичністю оброблення, виразністю деяких рис з переживань любовного почуття до Панаса і тих життєвих умов, в які кинула її доля нещаслива, Харитина залишиться одним із кращих жіночих типів не тільки з галереї Карпенка-Карого, а й цілої української драматичної літератури.

Беручи матеріалом для своєї творчості факти з життя селянина, з психічних його переживань, зв’язаних з матеріальними обставинами цього життя, Карпенко-Карий звертався також і до нашого минулого, де так багато великих драматичних моментів, де ці моменти, звиваючись один до одного, створюють одну велику трагедію — історію нашого краю.

«Що було — те мохом поросло», «Сербин» і «Сава Чалий» — ось п’єси нашого драматурга, матеріалом для котрих були події «былого» нашої історії. Найбільш вартою з боку літературного є остання п’єса, мабуть, чи не найкраща з усіх історичних п’єс нашого театрального репертуару. Головного героя трагедії Карпенка-Карого змальовано в ній трохи несуцільно. Фігура його вражає суперечностями. Конфлікти, що виринають в душі героя, кінчаючись катастрофою його планів і мрій, не викликають у душі читача й публіки театральної глибоких психологічних процесів, звернутих симпатичним своїм боком до Сави. Центральну фігуру трагедії змальовано, таким чином, незахоплююче. Зате інші персонажі трагедії, як Гната Чалого, змальовано в цілий могутній зріст, пластично, колоритно і відповідно до історичної правди. Та як би там не було, проби драматичної творчості нашого драматурга в сфері історичних художницьких композицій можуть посісти визначне місце серед нашої історичної драматургії.

2. Скласти тези прослуханого

3. Логічний роздум

Прокоментувати вислів І. Франка «Карпенко-Карий — один із батьків новочасного українського театру».

4. Оцінювання

V. Домашнє завдання

Повторити вивчене про драму та жанри драматичних творів.

 

docx
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
12 серпня 2018
Переглядів
3627
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку