Урок літератури рідного краю. Ток-шоу «Великий українець - Борис Грінченко»

Тема: Ток-шоу «Великий українець - Борис Грінченко»

 

Мета:

• ознайомити учнів з життям і творчістю Б. Грінченка; показати його внесок в українську літературу;
• розвивати вміння вести дискусію, навички ораторського мистецтва, творчі здібності учнів;
• виховувати патріотизм, високі моральні якості.

 

Обладнання: святково оформлена сцена, портрет Б. Грінченка, мультимедійний проектор, екран, мікрофони, електронна презентація до заходу, виставка творів Б. Грінченка.

Хід заходу

Ведуча (викладач):

Літературна географія Луганщини віддавна рясніє яскравими літературними іменами, серед яких безсмертні – Володимир Іванович Даль, автор «Толкового словаря живого великорусского языка», і Борис Дмитрович Грінченко, який створив «Словарь української мови». Два титани духу – дві вершини духовного багатства двох братніх народів.

Віддав себе я праці без вагання;

Я йшов туди, де розум посилав…

Ці слова належать українському письменнику Борисові Грінченку, якому 9 грудня 2018 року відзначатимемо 144 роки від дня народження.

Що ми знаємо про цю людину? Чи можна вважати Б. Грінченка Великим Українцем?

Щоб з’ясувати це, я запрошую всю ліцейну громаду на ток-шоу «Великий українець – Борис Грінченко!»

   В ток-шоу беруть участь члени гуртка «Дивослово»- учні I, II та III курсів: ……….

        Спочатку всім присутнім хочу нагадати про проект українського телебачення «Великі українці», який виходив на телеканалі «Інтер» в сезоні 2007-2008 років і поєднав у собі ток-шоу з інтерактивним опитуванням глядачів і всіх громадян України щодо місця й ролі видатних державних, політичних і релігійних діячів, військових, художників, учених, спортсменів  у національній і світовій історії.

 Метою цієї програми було створення загальнонародної дискусії про наших великих і відповісти на одвічні питання: хто ми, звідки ми й кого вважаємо своїми героями.

          На почесне звання  Великого українця претендувало 14 тисяч осіб. Було випущено цікаві марки із зображенням відомих українців, серед яких композитор Микола Лисенко, автор перших поштових марок Української держави Георгій Нарбут, художник Ілля Рєпін, письменник Борис Грінченко, перший Президент України Михайло Грушевський, чемпіон, богатир Іван Піддубний, співак Володимир Івасюк, перший космонавт Леонід Каденюк, переможниця пісенного конкурсу «Євробачення» Руслана.

 

До першої десятки Великих українців увійшли:

1. Микола Амосов –  лікар-хірург;
2. В’ячеслав Чорновіл – дисидент, депутат Верховної Ради  України;
3. Тарас Шевченко – український письменник;
4. Григорій Сковорода –  український філософ, письменник;
5. Леся Українка – українська письменниця;
6. Іван Франко –  український поет, прозаїк, драматург;
7. Богдан Хмельницький – Гетьман Запорозької Січі;
8. Степан Бандера – голова фракції ОУН-Б;
9. Валерій Лобановський – футболіст, тренер київського футбольного клубу «Динамо»;
10.  Ярослав Мудрий –  князь Київської Русі початку ХІ ст.

 

Про кожного з учасників фінальної топ-десятки «Великих українців» було знято фільм, а 17 травня в нічному ефірі телеканалу «Інтер» відбулося фінальне голосування на звання переможця «Великих українців».

           11 квітня 2008 року було названо 100 Великих українців.

Як же проголосував український народ, кого ж було оголошено Великим українцем?

(Відео проекту «Великі українці» )

 

Ведучий: Серед претендентів на звання Великого українця було ім’я і Бориса Дмитровича Грінченка. Учасники зустрічі спробують довести, що                  Б. Грінченко зробив великий внесок в українську педагогіку, літературу і  гідний називатися Великим українцем. А експерт – президент ліцею                              проведе голосування й підведе підсумки нашої зустрічі.

 

Учениця: «Хто з українців не чув про нього? Ім'я щодня було на вустах у тисячі людей, то тут, то там, скрізь по Вкраїні, бо в яку тільки сферу українознавства не заглянеш, зустрінеш Грінченка», - такі щирі слова сказав у 1910 році над могилою письменника Іван Липа.

 

Учень: Талановитий педагог, видатний письменник і публіцист, історик, етнограф та фольклорист, критик і мовознавець, видавець та громадський діяч – Борис Дмитрович Грінченко був, перш за все, українцем і великим працелюбом.

 

Учениця: Це про нього сучасники говорили, що він «більше працював, ніж жив». А коли друзям стало відомо про ймовірний переїзд Грінченка до Галичини, побратим Павло Грабовський написав йому листа: «Правда се було б великою втратою для російської України, де без вас зовсім нікому буде працювати, бо патріотів багато скрізь, а робітників чомусь не чути».

На жаль, у нашому сьогоденні кількість галасливих «патріотів» також значно перевищує кількість сумлінних робітників – будівничих державності України.

 

Ведучий: А яким  бачить Великого українця сучасне молоде покоління? Які риси характеру  він повинен мати? Проведене серед учнів ліцею опитування виявило риси, які повинен мати Великий українець:

• принциповість;
• працьовитість;
• наполегливість;
• справедливість;
• чесність;
• патріотизм;
• гідність;
• гуманність;
• рішучість;
• нескореність;
• цілеспрямованість;
• щирість;
• волелюбність;
• вимогливість до себе.

 

Ведуча: А який же він - Борис Грінченко?

 

Учениця: Як свідчив відомий дослідник життя і творчості Б. Грінченка, професор А. Погрібний, слава та популярність письменника зростали до середини 1920-х років.

Саме тоді було видано десятитомник Грінченка, його ім'я надали численним культурно-освітнім закладам, портрет його можна було побачити поряд з Шевченковим у багатьох українських хатах. Ім'я Грінченка стало одним із символів національної свідомості.

 

Учень: У 2000 році побачила світ чудова книжка на 324 сторінки під назвою «Скарбослов. Російсько-український словник маловідомих слів та виразів». У вступному слові зазначається: мета словника – допомогти шанувальникам рідного слова практично використовувати багатющі скарби народної лексики, зібрані в «Словарі української мови» за редакцією Б.Грінченка. «Скарбослов» - це, образно кажучи, дзеркальне відбиття Словника Грінченка, адже в ньому розставлені  за абеткою майже всі російські відповідники поданих там українських слів, за винятком однорідних і загальновідомих, які неважко перекласти навіть школяреві.

Звернімося до грінченкових скарбів, спробуймо повернути до життя забуті слова та висловлювання.

Наприклад:

Авантюрист – зайдибіда, пройдисвіт, зайдисвіт.

Аист – жабоїд, боцюн, бузько, бусель, бусень, бусол, бучак, лелека, боцян, чорногуз.

Балагур – перебендя, балясник, баляндрасник.

Болтун – базікало, баланда, белькотун, бовкало, бовбот, дадакач, дріботун, клапач, лепетало, лепетун, розбовток, талалай, торопало.

Выздороветь – видужати, вичваритися, вичунятися, обачити, оклигати, освінути, очуняти, оченьпати, поздоровіти.

 

Учень: Недовгий, але славний і плідний життєвий шлях пройшов                                Б. Грінченко. Він прожив лише 47 років. Його літературна, наукова та педагогічна спадщина вражає не тільки своїм колосальним обсягом, а й фундаментальністю, і це останнє уявляється мені дивовижним, особливо ж, коли зважити на те, що він, не маючи університетської освіти, досяг вершин наукових знань завдяки самоосвіті.

 

Учениця: Майже 7 років (від 1887 до 1894)  перебував Борис Грінченко в селі Олексіївка, що в Перевальському районі на Луганщині, куди запросила його вчителювати відома просвітителька Христина Алчевська. То був найбільш плідний період його життя. Саме тут, в Олексіївці, Борис Дмитрович написав 196 творів різних жанрів, які друкувалися в галичанських виданнях, бо в російській Україні українське слово було заборонено.

Крім повістей «Сонячний промінь», «На розпутті» та драми «Хатнє лихо», він написав серію нарисів про життя славетних людей та чимало оповідань про життя сільських дітлахів, здійснив прозовий переклад «Слова про полк Ігорів».

 

        Ведуча: У трирічному віці разом з батьками Настя Грінченко переїхала до Олексіївки, де прожила до десяти років серед селянських дітей. Тут, в Олексіївці, формувалася її уява про Добро і Зло, що визначило її долю – активну участь у революційному русі. Неважко уявити біль материнського і батьківського серця за долю єдиної дитини, яка за свою діяльність була двічі ув’язнена. Марія Миколаївна зверталася в листах до доньки зі словами: «Дитинко моя, ти ж згориш, отак живучи». На що Настя відповідала: «Хоч згорю, та знатиму за що… не вчили мене чужими руками жар загрібати. Я хочу й сама здобувати, а не тільки користуватися з того, що здобуто іншими».

Уславилася Настя також і як письменниця. Нею були написані книжки оповідань для дітей, ліричні вірші та байки, переклади, виступи, рецензії, популярні брошури для народу.

Ще під час першого ув’язнення Настя захворіла на сухоти. Під час другого її з шестимісячним сином Волею вдалося забрати додому, проте хвороба спалахнула з новою силою, і Настя вже не піднімалася з ліжка. Під вікнами будинку маячила похмура постать жандарма.

1 жовтня 1908 року мужнє серце Насті зупинилося навіки, услід за нею помер малий її син Воля.

(Демонстрація фільму «Настина читанка»)

 

Ведуча: Працював Б. Грінченко в селі Олексіївка разом зі своєю дружиною Марією Загірною. Він учив своїх учнів бути духовно багатими, поважати працю, наполегливо йти до своєї мети, вчитель готував майбутнє України, навчаючи «зерняткам» життя.

(Учні з колосочками в руках читають уривки з вірша)

Зернятка

І

Щастя хочеш ти зазнати?

Щастя дурно не дається:

Тільки той його придбає,

Хто за його в бої б'ється.

 

 

ІІ

Як мала у тебе сила,

То з гуртом єднайся ти:

В купі більше зробиш діла,

Швидше дійдеш до мети.

 

Як на силу ти багатий

Не єднайся ти з гуртом:

Буде силу він спиняти, -

Сам іди своїм шляхом.

 

ІІІ

Говорять люди: не зітхай,

Чого нема, то й так нехай!

А я говорю: не зітхай,

Коли нема, - борись, придбай!

 

ІV

Краще кривду вже терпіти,

Ніж самим її чинити,

А ще краще, пане-брате,

Ні чинить, ні зазнавати:

 

 

VІ

Не єднайсь з розумами низькими,

Бо і сам понизишся ти з їми.

Та і рівний тобі головою

Не знесе тебе вгору з собою.

Тільки вищий, на розум багатий,

Зможе дух твій угору підняти (…)

 

 

ХVІІ

Народ-герой – героїв появляє,

Шануючи, він їх вінцем вінчає:

Високий дух високість признає,

А раб-народ, як є герой у його, -

Він на борця величного свого

Грязь кидає, його камінням б'є 

 

ХVІІІ

Наші сили й почування,

Думи, мрії, міркування,

Рук і мозку поривання,

Все, чим тіло й дух багатий,

За одно ми мусим дати:

 

Щоб ізнов народом стати!

Щоб прийти на свято згоди

Нам між іншії народи

В сяйві слави і уроди! (…)

 

Ведуча: Ось які зернятка мудрості, життєвого досвіду передає нам                   Б. Грінченко в своїх поезіях.

 

Учень: Маємо всі підстави стверджувати, що Олексіївська школа, в якій працював Борис Грінченко, стала першим неофіційним, власне нелегальним східноукраїнським культурним центром, в якому під керівництвом талановитого педагога розвивалась українська освіта. «Він бачив страшну темноту й трагічну безпорадність нашого селянства, широко розумів завдання й обов’язки вчителя на селі, мало не єдиної освіченої, свідомої, культурної сили серед цілого моря народного мороку й убозтва. Бажаючи поширити освіту, навчити грамоти по змозі всіх селян, Грінченко організує ще й вечірню (неоплачувану, таємну) школу і вчить грамоти дітей та дорослих»

 

Учень: Свій славнозвісний чотиритомний тлумачний «Словарь української мови» автор упорядкував з дружиною, письменницею Марією Загірною, за кілька років. «Думав я, що це справді буде редагування, однак зараз же виявилося, що се буде складання нового словаря з того матеріалу, який дала «Києвская старина», та з свого». Це був справжній подвиг, вже тільки за цю працю Б. Грінченко має право залишитися навічно у вдячній пам'яті нащадків.

І сьогодні «Словарь української мови» Бориса Грінченка становить цінну лексикографічну пам'ять, яка не втратила ні практичного, ні наукового значення. До нього часто звертаються і мовознавці, і вчителі, і студенти.

Але він був людиною всебічно обдарованою, наділеною фантастичною працьовитістю…

 

Я не скажу, щоб розумом я жив,

Я не скажу, щоб серце в мене спало,

Але його я тяжко пригнітив,

Але йому так волі дав я мало.

Повинність я над все ушанував,

Віддав себе я праці без вагання;

Я йшов туди, де розум посилав…

 

Учениця: А ось як відгукувалися про нього сучасники:

•     «Більше працював, ніж жив. Він високо ставив гігієну праці, беріг час, але не беріг своїх сил. Другого такого робітника мені не доводилось бачити» (М. Чернявський).
•     «Він міг по 5-6 разів переробляти кожну недозволену цензурою книжку, переміняти заголовок, і таки добитися її друку. Він був дуже настирливий. «Ви повинні це зробити. Ви повинні це написати», - це були улюблені його слова» (В. Самійленко).

 

Учень: Був надзвичайно вимогливим і до себе, і до інших. Витворити з нього людину для замилування неможливо, працювати з ним і дружити було дуже нелегко: «Підганяв інших до праці, як диктатор».

Був наполегливим в усьому, чого домагався. Основний принцип, яким завжди керувався в житті: виявляймо силу і матимемо, що хочемо.

Той, хто займав позицію очікування кращих часів, ставав для нього огидним, ганебним недбайливцем, у ставленні до народу і його культури. Поет був непримиренним до пасивних і байдужих. Мабуть, звідси його вимогливість до себе, до своєї праці:

 

Я зрікся мрій. Поважний і спокійний,

Собі сказав: мені не треба їх.

Повинність – ось той володар добродійний,

Що збереже мене од мук і лих.

 

Учениця: Доля відміряла йому короткий вік - 47років. У його житті і творчості, у тій напруженій роботі на ниві рідної культури могли бути помилки, але жодного кроку, не освяченого любов'ю до рідного народу, не було. Він мав кілька псевдонімів – Чайченко, Перекотиполе, Чернігівець, Яворенко, Гримич і серед них найбільш вдалий – Вартовий. Саме Вартовим він стояв на сторожі українського народу і його культури. Митець прожив життя, повністю принесене на вівтар України. Кінцевий результат вбачав у завданні - зробити з мужиків народ.

 

Учень: Свого часу М. Лисенко сказав про Грінченка: «Обвівши зором Україну з краю в край, простеріг, зрозумів її тяжке, безпомічне становище – і вирішив оддати життя своє на службу їй, кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духу:  «Якщо не я, то хто ж інший?»

       Б. Грінченко всіх вражав своєю енциклопедичністю, сучасники називали його «справдешнім універсалістом», східним І. Франком. І якщо Франко для нас – Великий Каменяр, то Грінченко – Великий Просвітитель. У 1920-х рр. ХХ ст. було видано 10-томник його творів. Але те, що створено ним, склало б 50 томів, адже самих листів назбиралося на 8 томів.

 

Ведучий: Як бачимо, для Бориса Грінченка українська література була не стільки «мистецтвом слова», як зразу всім: і політичною трибуною, і публіцистикою, і філософією, і плачем, і стогоном народу. Через педагогічну й літературну діяльність  ми спробуємо визначити  риси характеру самого письменника.

 

Риси характеру Б. Грінченка:

•     працьовитість;
•     патріотизм;
•     гуманність;
•     рішучість;
•     нескореність;
•     наполегливість;
•     цілеспрямованість;
•     справедливість;
•     щирість;
•     волелюбність;
•     вимогливість до себе;
•     принциповість;
•     чесність;
•     гідність.

.

Отже, ці якості видатної особистості відповідають тим рисам, які  характеризують Великого українця.

 

Ведуча: Чи повинен Великий українець володіти українською мовою?

 

Учениця: Я вважаю, що Великий українець повинен володіти українською мовою, інакше ця людина нічим не буде відрізнятися від Великого француза чи Великого росіянина.

(Читає вірш, присвячений Борису Грінченку.)

 

Він закликав до миру всі народи,

І милу землю шанувати,

Плекати рідну українську мову,

Культуру українців підіймати.

 

Він, друзі любі, це Борис Грінченко,

Що на Луганщині в свій час вчителював,

Він дорогий для нас, як і Шевченко,

Якого Грінченко вчителем вважав!

 

Ведучий. Під час ток-шоу працював експерт. Дамо слово президенту ліцею для підведення підсумків нашої зустрічі..

 

Експерт. Шановні організатори проекту «Великі українці». Дуже добре, що ви таким чином пробуджуєте національну свідомість і змушуєте багатьох громадян України замислитися над своєю історією. Мабуть, кожен небайдужий українець висловить свою думку й візьме участь у голосуванні. Шановна ліцейна громадо, прошу проголосувати підняттям рук за те, що Борис Дмитрович Грінченко – дійсно Великий українець.

(Голосування залу підняттям рук)

Ведуча:.  Отже, проведене голосування показало, що більшість аудиторії вважає Бориса Грінченка Великим українцем.  Кожен ваш голос – це знак пошани і вдячності великому сину великої України – Борису Грінченку, який посіяв на ниві української культури зернятка, які проросли і дали великий врожай добра, працьовитості, справедливості, волелюбності, патріотизму.

 Вивчаючи творчість великого патріота України, з висоти сьогодення по-новому маємо осмислити велич цієї надзвичайної людини.

Сподіваюсь, коли наші нащадки визначатимуть Великих українців, серед видатних імен буде й ваше. 

          Б. Грінченко писав:

Коли хочеш ти добро зробити, -

Поспішай його робити швидко,

Поки є його чинити сила!

         Поспішаймо робити добро! Сіймо вічне, духовне, рідне! Пам’ятаймо своїх героїв - Великих українців!

Дякуємо за увагу. До нових зустрічей у ток-шоу «Великі українці».