Урок на тему "М.коцюбинський"Тіні забутих предків" Трансформація фольклорного матеріалу

                       М. Коцюбинський « Тіні забутих предків»

                    Трансформація фольклорного матеріалу

                    Урок – культурологічне дослідження

 

Мета:               через обрядовість відстежити разом з учнями архаїчну систему   

                          поглядів  гуцулів-номадів, що представлена на сторінках повісті;

                          сприяти розвиткові самозаглиблення через вивчення традицій свого    

                          народу його автентичності; виховувати почуття патріотизму,

                          укоріненого в  тисячолітній культурі.

Обладнання:     таблиці « Завдання календарної обрядовості »,« Обряди трудового

                             цикла, відтворені М. Коцюбинським у « Тінях забутих предків»»,

                             « Етапи родинної обрядовості ».

 

Хід Уроку

І. Організаційний момент

 

ІІ. Актуалізація знань ( бліц-опитування )

• Коли завершив М. Коцюбинський роботу над чорновим варіантом?
• Скільки разів письменник відвідував Карпати?
• Праці яких народознавців він студіював?
• Чим йому допомагав В. Гнатюк?
• У яке село приїхав М. Коцюбинський на запрошення В. Гнатюка?
• Пригадайте назву однієї з фольклорно-етнографічних монографій?
• Які були варіанти назв повісті?
• Коли завершив М. Коцюбинський роботу над чистовим варіантом?
• З ким Михайло Михайлович ділився враженнями від побаченого в горах?
• Чи маєте ви бажання поділитися враженнями від прочитаного сьогодні?
• Яке відчуття у вас одразу після прочитання повісті?

 

 

                       ІІІ. Мотивація частина уроку

 

        У ч и т е л ь.  Такі моменти, як враження й розуміння, тісно переплітаються,

бо чим глибше розуміння, тим сильніші враження. Це повною мірою стосується нашого уроку, бо життя, мислення, обряди, звичаї гуцулі-номадів були незбагненними для тих, хто торкався цього сто років  тому. Що вже говорити про сьогоднішнє покоління, яке скептично сприймає розповіді про чугайстра і щезника, про здатність мольфара розганяти хмари, ніколи не чуло чарівного співу флояри, не вірить у чар-зілля та всеперемагаючу магію кохання.

          М. Коцюбинський, потрапивши на гуцульський обряд поховання, був настільки

шокований, що не міг заснути дві ночі. Про це він пише у листі до О. Аплаксіної,

« Смех раздавался беспрерывно, шутки, поцелуи, крик, а покойница скорбно сомкнула уста, и теплятся похоронным блеском свечи. И так всю ночь. Такой сильны контраст, что я на следующую не мог уснуть под впечатлением сцены. »

           Тому ми спробуємо дешифрувати той фольклорний матеріал, який письменник зібрав, мандруючи Карпатами, і відтворив на сторінках повісті. При цьому розглянемо три шари культури гуцулів-номадів, у яких втілено дух забутих предків, що не дава спокою М. Коцюбинському впродовж кількох років.

             Першим шаром слід назвати календарну обрядовість ( особлива увага звертається на Різдво та Юр їв день ).

             Другий шар – трудова обрядовість  ( увага акцентується на обрядах, які відбувалися на полонині ).

            Третій шар – родинна обрядовість ( у першу чергу розглядаються обряди пологового та поховального циклів).

 

    ІV. Оголошення теми уроку

    V. Групова робота над вирішенням поставлених завдань

    Група А. Погляд гуцулів-номадів на макросвіт крізь призму календарної

    обрядовості.

         У ч и т е л ь. Систематизація та створення певної космічної ієрархії гуцулами-номадами найповніше проявляється в календарному циклі обрядів. Уявляючи себе частинкою макросвіту, карпатськи народ ( сукупність мікросвітів ) намагався гармонізувати власне духовне життя з великим світом, тобто Всесвітом, і захистити свій духовний простір та задовольнити потреби матеріального буття. Так, в основі календарної обрядовості лежать п ять основних завдань. ( Вивішує таблицю )

 

        Завдання календарної обрядовості

1. Підпорядкуванню особистого життя космічним циклам ( обряди пов язані із                           зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням ).

2. Відведення й захист від усякого зла ( кроплення водою на Йордань, посипання маком на Маковея ).

3. Забезпечення добробуту й щастя родини ( обряди святого вечора ).

4. Щасливий шлюб для молоді ( обрядовість на Катерини, Андрія, Івана Купала ).

5. Високий урожай та плодючість худоби ( Юр їв день, день Дмитра ).

    Досліджуючи календарну обрядовість у повісті « Тіні забутих предків », що увібрала в себе магічні врування й раціональний досвід, естетичні традиції й пережиткові звичаї, ми наблизимось до архаїчного мислення гуцулів-номадів,  якому відводиться одне з найвагоміших місць у тексті.

 

    П ять опорних запитань, відповіді на які має

     знайти група А,  посилаючись на текст

1. З чим пов язане таке календарне свято, як  Різдво ?

Яка роль у творі відводиться опису Святого вечора ?

2. Назвіть основні обряди Свят-вечора і, по можливості, прокоментуйте їх.
3. Що властиво для свята Юрія?
4. Які основні сили природи вшанувалися на Юр їв день ? Що це  давало гуцулам?

 

 

 

   Додатковий матеріал

           Чи не найвагомішим у календарній обрядовості горян є цикл січневих свят, що розпочинаються Різдвом, якому передує Святий вечір. Обминути зазначену подію було рівнозначним утраті цілого шару гуцульської культури,тому на сторінках своєї повісті Михайло Коцюбинський так детально відтворює процес підготовки й саму Святу вечерю.                                                                                                                                                    

     « На Святий вечір навіть найбідніший господар готувався до трапези якнайкраще, не забуваючи при цьому все живе, тому й нарекли люди оточуючий тваринний світ диханням. Здавніх­­-давен гуцули вірили в магічність Святого вечора, який вирізнявся з-поміж інших урочистих днів. На Святий вечір,- пише М. Коцюбинський,-Іван був завжди в дивнім настрої. Наче переповнений чимсь таємничим й священним, він все робив поважно, наче службу божу служив.»!                                                                                                       

     Традиційними як для гуцулів, так і для більшості українських етнографічних груп були такі обряди: настилання в кімнаті сіна (на столі, під столом), приготування дванадцять культових страв, поминання душ померлих, різдвяна молитва. Хоча чимало обрядів мали локальний характер. Хочемо звернути увагу на деякі з них:                                                    

    -обкурювання хати («…обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом»);                                                                                                                                             

  - ритуальне годування худоби («…перш ніж сісти за стіл, ніс тайну вечеря худобі»);

       -закликання на Тайну вечерю нечистої сили («…кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів»);

       -запобігання перед стихіями природи («…кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу…»).                                                   

       Нашарування християнських пластів на язичницькі яскраво простежується при відтворенні М. Коцюбинським свята Юрія.                                                                                       Іван та Палагна з трепетом очікували цього дня: «Завтра велике свято. Теплий Юрій одбира од холодного Дмитра ключі світові, щоб править землею.» Всесвіт для гуцулів, як і для всіх архаїчних народів, мав дуалістичне забарвлення, що проявлялося на рівні опозицій: верх-низ, добро-зло, день-ніч, тепло-холод. Саме з останньою моделлю повязувалися свята Дмитра Солунського, легендарного євангельського святого (26 жовтня за ст. ст.) та Теплого Юрія (24 квітня за ст.. ст.).                                                                 Дана космогонічна картина повністю відбиває поділ року на чотири рівних частини, які пов’язані з персоналіями. Марія Влад у своїй книзі «Стрітеннє», описуючи гуцульський календар, зазначає: «А пори року розділили великі свята. Вони астрономічно сходять у поділі року, але туго ув’язані з господарським заняттям. Весна-Святий Юрій, літо-на Петра, осінь-Дмитрія, зима-в Николая.»                                          У гуцулів-номадів згадане квітневе свято асоціювалося з повнокровним пробудженням природи, адже «води, на яких плава земля, піднесуть її вище до сонця, Юрій закосичить ліси і царинки…». Особливого значення надавалося воді, яку горяни поділяли на небесну й земну. Найбільшою магічною силою вони наділяли першу росу, тому господар за давнім звичаєм повинен був викачатися в ній на своєму полі. Гуцули були переконані, що виконання цього ритуалу забезпечить добрий урожай. Це дійство й породило вислів: «Юрієва роса краща од вівса». Росу навіть збирали в спеціально приготовлений посуд.                                                                                                                           Якщо вода й земля в архаїчній свідомості давніх етнічних груп утілювали жіноче начало, то вогонь і повітря-чоловіче. Саме тому земля й вода полинуть догори, а сам Юр їв день стане днем радості і сонця. Тому М. Коцюбинський так точно передає це канонізоване, магічне ставлення до культового вогню: « Сьогодні гори цвітуть вогнями і синій дим загортає смереки прозорим серпанком. » Цікавим є і те, що вогонь у гуцулів на матеріальному рівні проявляється як полум я , жар, дим і попіл».

Усі ці моменти згадані на Юр їв день : « А коли сонце знизилось, одцвіли ватри і дими одлетіли у небо, радісним криком обізвалася худоба, перегнана через жар, аби була остра у літі, тота ватра, аби множилася так, як намноживсь од вогню попіл.» Як бачимо, магія живої ватри захищає тварин на трьох рівнях : небесному, поземному, земному. Саме таку мету переслідував мольфар, коли наступного дня із самого ранку « почав розсівать по царині попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились.»

  Висновок

      У календарній обрядовості найповніше виявляється унікальне сприйняття

макросвіту карпатцями. Органічно поєднавши архаїчні вірування, язичницьке розуміння космогонічних та астрономічних ритмів  та християнську обрядовість

( Юрія, Петра, Дмитрія, Миколая, Різдво ), гуцули створили цілісний самобутній макросвіт, який так точно відчув і втілив на сторінках повісті Михайло Коцюбинський.

     Група Б. Унікальність світогляду мешканців Українських Карпат,

     що відображена в їх трудовій обрядовості.

        У ч и т е л ь.  Якщо в більшій частині України трудова обрядовість була пов язана з хліборобством, то для гуцулів стрижневою була інша галузь – вівчарство. Воно було не тільки засобом для існування, скільки способом мислення, сенсом буття. Гуцул понад усе тішився худобою. Як лиш її не називав – товаром, дроб єтами, маржинкою.

Він вірив, що худобина « умудрена природою, вона все відчуває, а що не скаржиться, то не означає , що її  можна безневинно кривдити.» Таке канонічне ставлення до свійських тварин пояснюється  з позиції як язичництва, так і хриянства. Тому Михайло Коцюбинський на сторінках своєї повісті писав, що життя, худоб яче і людське, « зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік» .

         Трудова обрядовість гуцулів у всій своїй красі, у всій повноті постає при змалюванні вигону на полонину, де гуцул зі своєю маржинкою проводить кілька місяців. Найколоритніше й найглибше вдалося описати такі обряди трудового циклу.

( Вивішує таблицю)  

     Обряди трудового циклу, відтворені М. Коцюбинським

    у « Тінях забутих предків »

 1. Розпалювання живого вогню на полонині.

2. Захист худоби на пасовиськах.

3. Виготовлення будзу.

     Опорні п ять запитань, відповіді на які має знайти група Б, посилаючись на текст.

1. Що таке ватра?
2. З чим було пов язане канонічне ставлення до вогню?
3. Чи однакова увага приділялася захисту людини й худоби на полонині? Чому?
4. Які обряди виготовлення їжі згадуються М. Коцюбинським?
5. Чи можна назвати сиро-молочну їжу гуцулів культовою?

 

 Додатковий матеріал

        Карпатські старожили знали чимало повір їв, у йшлося про цілющі властивості живої ватри ( так вони називали вогонь, добутий тертям двох сухих скалок за допомогою шкіряного паса ) . Сам обряд запалювання живої ватри відтворено в повісті близько до реальності із зазначенням сакральних моментів:

• чіткий поділ на тих видобуває й доглядає ватру, і тих хто неї користуватиметься;
• процес «народження» й «засинання» вогню;

Процес народження вогню доручався лише обраним, до яких належав ватаг. Усе це робилося в повній тиші, яка панувала до тих пір, аж поки скалка не займалася.

    Лише після цього « ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру …», - описує

М. Коцюбинський. Перші хвилини життя вогню могли супроводжуватися молитвою: « Допоможи мені, Господи, як єси поміг на цю живу ватру розкласти, єї і згасити ».

           Оскільки ватра була оберегом « на худобу і для людей: звір боїться її духу  і не береться маржини, ні чоловіка », тому  ішов ватаг до стоїша, де мала жити худоба , щоб обкрутити його. Сам обряд нагадував прадавній ритуал, а ватаг був схожий на жерця, який виконував сакральну місію. У повісті читаємо: « Високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя у нього поважне, як у жерця, ноги ступають твердо й широко…» Захищеним має бути не лише приміщення, де ночуватиме маржинка, а  сама тварина. Тому кинута під ноги жаринка захищатиме товар упродовж усього літнього сезону.

       Доступ до розведеної ватри мала спеціальна людина, яку називали спузарем. У його обов язки входили сокотіння ( збереження ) полонинської душі – вогню.

       Магічна сила ватри триватиме до того моменту, аж поки гуцули не збиратимуться з полонини додому. Її категорично заборонялося  гасити, бо « вогонь полонинський, що сам народився, наче бог, сам має й заснути ». Процес засинання вогню споглядали лише двоє – ватаг і спузир.

          Бринза була основним видом харчування у гуцулів та інших гірських народів. Вона готувалася за старовинними рецептами, які передавали з покоління в покоління.

Технологія приготування, дотримування усіх вимог робило її цілющою і поживною стравою, яка могла зберігатися кілька років.

          Марія Влад, згадуючи дідівські розповіді, ретельно описала архаїчний процес приготування будзу.

            Здоєне молоко виливають у велику путину, додаючи до нього глєгу

( з гр. молоко ) Аби зробити глєг, треба мати ринзу. А ринза називався шлунок маленького теляти або ягняти, які живилися лише молоком. Цей шлунок вимивали й наповнювали молоком щойно вположеної корови або вівці. До молока додавали перепаленої до червоного кольору солі навпіл з непаленою і непочатої води, взятої до схід сонця. Наповнений шлунок туго зав язували і вивішували сушити. До ринззи додавали молока, розтирали, і так отримували глєг. Ватаг насипав глєг у посудину з молоком, обертав її навколо ватри. Від глєгу тепле молоко ловиться в сир – будз.

            Письменник відтворив лише частину обряду приготування  будзу, зосередившись в основному на зовнішніх моментах: « Руки оживають потроху, то підіймаються вище, то опускаються нижче, закруглюють лікті, щось плещуть, бігають та гладять там всередині, і раптом з дна посудини, з-під молока, підіймається кругле сирове тіло, що якимось чудом родилось.»

 

 Висновок

        Трудова обрядовість гуцулів пов язана насамперед з вівчарством. У канонічному ставленні до свійських тварин є риси як язичництва, так і християнства. В обрядах розпалювання ватри на полонині та захисту худоби проявилося магічне ставлення до прадавніх стихій: вогню й води. Приготування і « вшанування » будзу та бринзи властиве не лише гуцулам, воно поширене і в інших регіонах України, оскільки в традиційному харчуванні українців сир посідає одне з провідних місць.

 

  Група В. Архаїчність родинної обрядовості в повісті

 М. Коцюбинського « Тіні забутих предків » .

          У ч и т е л ь. Розглядаючи твір М. Коцюбинського, ми бачимо, що самобутній світогляд карпатського народу проявляється через кілька етапів родинної обрядовості,

зокрема пологовий та поховальний. Хоча повний родинний цикл включає в себе чотири етапи. ( Вивішує таблицю )

 

  Етапи родинної обрядовості

1. Хто така баба-повитуха? Яка її роль у пологових обрядах?
2. Що спало на думку матері Івана, причиною його нещасливої долі?
3. У чому унікальність поховального обряду гуцулів?
4. Які складові поховального обряду були обов язковими і з чим це було пов язано?
5. Чи вдалося М. Коцюбинському показати нерозривність життя й смерті?

 

 Додатковий матеріал

          Уже з перших сторінок твору дізнаємося про народження Іванка та обрядодійства, пов язані з цим, а точніше  їх порушення : « Не «сокотилася » баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня». Саме при народженні дитини важливу роль ( з позиції не тільки біологічної, а й містичної) відводили бабі-повитусі.

           Магічно-заклинальні обряди, які мала знати й виконувати під час пологів повитуха, посилювалися ритуальним використанням диму й вогню. Ритуал обкуренням хати своїм корінням сягає ще часів Трипільської культури. Він пов язаний з прадавніми культом  живого вогню, який ще донедавна гуцули видобували тертям двох дерев яних паличок, щоб захистити себе й свою хату від злих духів. Цій сакральній стихії відводилося особливе місце ще з незапам ятних часів, оскільки вона захищала від хижаків та ворогів, була супутником та помічником людини, уособлювала силу, яка здатна очищати та зцілювати . Споконвіку вогонь уважали символом та покровителем сім ї.

            Ще одне порушення в ритуалі відбулося тоді, коли баба-повитуха під час пологів « не засвітила свічку ». Цей церковній обряд можна також розглядати в дохристиянському контексті, коли вогню надавалася функція оберегу, який за своєю силою міг зрівнятися з блискавкою. Про це зазначає у своїй книзі митрополит Іларіон. Ще й сьогодні можна почути в гірських селах України : « Огонь святий мститься,

якщо не цінуєш ».

                Недотримання бабою-повитухою всіх етапів пологового обряду ( « не сокотилася » - значить не стереглася) призвело до дисгармонії  в подальшому житті Івана, про що неодноразово згадує його матір: « … все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неньо таких глибоким старече розумним зором…». На небезпеці таких відхилень наголошують українські дослідники Микола Ткач та Галина Лозко. Для них порушення ритуалів рано чи пізно призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків, оскільки нехтуються предковічні вірування українського народу.

            Поховальний обряд, порівняно з пологовим, письменником відтворений на сторінках повісті  « Тіні забутих предків » значно яскравіше й повніше. Михало Коцюбинський , змальовуючи похорони Іванка , писав про те, що « мудрий спокій єднав життя і смерть». Саме така гармонізація двох світів і визначила етапи поховального обряду гуцулів-номадів.

          Прощаючись з мерцем, вони вірили в невмирущу силу життя, яка проявиться в іншому, потойбічному світі. Свідченням цього були мідні гроші, які добрі душі ставили на груди, веселі танці навколо покійника , забави та розваги. Обряд оплати мерцем перевозу був поширений не тільки на терені Карпатської України, а й в усьому слов янському просторі.

        Стосовно веселого настрою гуцулів можемо зауважити таке. Поховальний обряд обертався своєрідним святом, що символізувало перемогу життя над смертю. Історія цього ритуалу своїм корінням сягає сивої давнини, про що зазначає і Галина Лозко в книзі «Українське народознавство ». Отже, головна функція похоронних забав- перетворення смерті на нове життя, тобто знищення смерті як такої.

          Суто локальний характер у поховальному обряді відіграють трембіти, які в день похорону « плачуть під вікном ». Звичай грати на трембіті у горян дуже давній. Він має глибокі сакральні корені. Голосіння трембіти, як правило, було викликане звісткою про смерть, про що свідчить давня гуцульська легенда. Суть її зводиться до того, що забаганка багатого чоловіка заграти на весіллі у своїх дітей призвела до трагічної смерті останніх. Такою було покарання за порушення звичаю.

          Важко уявити поховальний обряд гуцулів-номадів без архаїчного оберегу -  вогню, про який ми згадували, розглядаючи пологову обрядовість. Під час поховання « розкладали на подвір ї вогонь », щоб зігріти душу, освітити її шлях у потойбічний світ. Саме вогонь як джерело світла очищав небіжчиків від гріхів, поглинаючи їх у своєму полум ї, відкривав браму у потойбічний світ, вічний спокій.

 

Висновок

  Художня реконструкція родинних обрядів дала можливість М. Коцюбинському відтворити на сторінках повісті унікальний зв язок міфів та ритуал з первісним світосприйняттям гуцулів-номадів, показати їх віру в нерозривність життя й смерті.

 

   IV. Підсумок уроку

1. Чи вдалося над хоча б на крок підійти ближче до розуміння архаїчного світогляду гуцулів-номадів?
2. Якою мірою, на вашу думку, проявився талант спостерігача й відтворювача М. Коцюбинського при змалюванні обрядовості мешканців Карпат?

 

  VII. Домашнє завдання

1. Самостійно опрацювати проблему « Засоби міфологізації у повісті ».
2. Переглянути ті моменти в творі, де йдеться про стосунки Івана і Марічки.

 

 

Література

1. Влад М. М. Стрітеннє: Книга гуцульських  і вірувань. – К.: Укр. Письменник, 1992.
2. Кіяновська М. Засоби міфолгізації персонажів у повісті М. Коцюбинського

« Тіні забутих предків »// Молода нація.-1997.-№5

3. Коваль І. Фольклорна модель похорону у повісті М. Коцюбинського « Тіні забутих предків »// Молода нація.-1997.-№5
4. Коцюбинський М. М. Твори: У 2-х т.-К.: Наук. думка, 1988.-Т.2: Повісті і оповідання ( 1907-1912 ). Статті та нариси / Упоряд. і приміт. В. А. Зіпи.
5. Кузнєцов Ю. Б., Орлик П. І. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості

М. М. Коцюбинського  в школі: Посібник для вчителя.- К. : Рад. шк., 1990.

6. Лозко Г. Українське народознавство .- К.: Зодіак –ЕКО, 1995.