Найкращий український байкопис - Леонід Глібов

            Епіграф:           Та й тепер жива

                      Твоя тут пам’ять, Леоніде Глібов.

                      Нащадки сіверян, полян, дулібів,

                      Малята вчать ті сонячні слова,

                      Що, ніби чародійник, з рукава

                      Ти сипав їм і в мудрості не схибив.

                                                М.Рильський

 Мета:

навчальна: актуалізувати знання учнів про  життєвий та творчий шлях Леоніда Глібова, ознайомити із найяскравішими зразками літературної спадщини письменника, поета, байкаря.

розвивальна: розвивати творче мислення, пам'ять, шанобливе ставлення до літературної праці;

виховна: прищеплювати учням любов до прекрасного.

Вид діяльності: ціннісно-орієнтаційний, пізнавальний.

Форма проведення заходу: літературний вечір.

Орієнтовний вік: 10 клас, 15-16 років.

Тривалість заходу: 1 година.

Місце проведення: класна кімната

Обладнання: портрети Л. Глібова, епіграф, виставка книг, прикрашена рушниками та квітами, кроссворд.

Література:

1.               Бондар М. Леонід Глібов // Історія української літератури: у трьох томах.-К: 1996.-Кн.2.-с.163
2.               Віват Г. Урок позакласного читання за байками Л.Глібова// Дивослово.-2000.-№2.-с.50                    
3.               Галик С. До вивчення творчості Леоніда ГлІбова//Дивослово.-,І999.- № 5.- с.44
4.               Марценюк С. Слово і час Леоніда Глібова// Диво слово.-1996.-№9.
5.               Мовчун А. Л.Глібов та його твори у шкільному виченні //Дивослово.-.2000.-№ 2.-С.44   
6.                  Хропко П. Національна основа творчості Л.Глібова: -До 175-річчя від дня народження // Дивослово.- 2002.- № 3.- с.55-56
7.               Чарівник української байки : До 180-річчя від дня народження Л.Глібова; метод.-бібліогр. матеріали   / Від. культури і туризму Городоц. райдержадмін., Городоц. ЦРБ – Городок, 2007 . 11 с .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель: “Найкращим українським байкописом” назвав Леоніда Глібова Іван Франко, вважаючи насамперед байки “головним титулом заслуги сего талановитого поета”. Не одне покоління від безтурботних дитячих днів і до похилого вік упроводжують мудрі і проникливі, лагідні і ущипливі, жартівливі і сумовиті слова байок і пісень відомого поета. З дитинства западають у пам’ять рядки: “На світі вже давно ведеться...”. А коли промчаться прудкоплинні літа, припорошуються скроні нетанучим інеєм, а серце защемить світлим сумом за молодістю, що “не вернеться, не вернеться вона”, пригадуються рядки чудової поезії “Журба”.

  Завидна доля здобути всенародне визнання, але дістається вона не всім. Важким шляхом до цього визнання йшов Леонід Глібов. Талановитий ніжний поет – лірик, блискучий байкар ,творець дитячих загадок, улюбленець  української дітвори минулого століття – таким постає  перед сучасним школярем Леонід Глібов,  він же   Дідусь Кенир.            

Творчість Глібова двомовна. Українською мовою він: написав107 байок, 40 пісенно — ліричних творів, водевіль «До мирового»,54 - вірші - загадки І стільки ж відгадок, 14 акровіршів. Російською мовою – понад 90 ліричних та близько 30сатиричних поезій, 2 п’еси, 4 оповідання , кілька статей, фейлетонів, рецензій...  Слово його  полум’яне, народне, життєдайне.

 Байки Глібова, що були своєрідним символом добра  і благородства, воістину стали народними. Ще за життя талановиті твори, байки і задушевні ліричні поезії здобули широке визнання. Але справжньої слави зажив Глібов  тільки в нові часи. Кращі твори байкаря, овіяні мудрістю народу, відбивали інтереси трудових мас, їхні високі гуманістичні ідеали і  волелюбні поривання.

 

ЧИТЕЦЬ :   Здається ,байка просто бреше,

    А справді ясну правду чеше,

    Нікого в світі не мине,

    Читайте, згадуйте мене.

       Л.Глібов.

ВЕДУЧА:    Народився Леонід Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його, Іван Назарович служив управителем у місцевих багатих панів Родзянків.

Веселий Поділ, мальовниче село над річкою Хоролом, в різний час відвідали Пушкін і Шевченко. Вони відгукнулись про Родзянків як про грубих і розбещених людей, кріпосників – самодурів. 

Після поділу маєтку між братами Родзинками батько Глібова зі своїм паном переїхав до села Горби Кременчуцького повіту. Отут, у Горбах і минуло дитинство Леоніда Глібова.

ВЕДУЧИЙ:  Льолин був веселий і жвавий хлопчик. Він дуже любив усякі рослини і квіти. Його прозвали жартома « квітчастий король». Коли знайомі та родичі зустрічали хлопця, то так і вітали його : « Здоров був, Льолину, квітчастий королику.»

Навчався хлопець спочатку вдома. А вчителькою його була мати Орина Гаврилівна, культурна та освічена жінка. 1840 року тринадцятирічного Леоніда відали вчитися до Полтавської гімназії. Тут юнак захопився книгами.

ВЕДУЧА: Він жадібно читав О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Кольцова, які відкрили йому новий світ поезії і краси. Зачарований і натхненний Леонід і сам починає писати вірші російською мовою. Може б не наважився сором'язливий юнак подати кудись оті свої спроби, та хазяїн, у якого він квартирував, порадив показати їх місцевим видавцям. Вірші сподобалися їм. І ось 1847 року в Полтаві побачила світ книжечка "Стихотворения Леонида Глебова".             

ЧИТЕЦЬ :  Майское утро

Горит восток. И утро мая,

Прохладной негой навевая,

На землю тихую глядит.

И распевают птичек хоры,

И зеленеют лес и горы,

И ручеек вдали журчит.

Цветы листочки раскрывают

И ароматом наполняют

Прохладный воздух на полях.

Благоуханные лилеи

И живописные аллеи

Тогда красуются в садах.

И вид природы благодатной,

Красуясь тайной непонятной,

Невольно радует сердца.

Тогда глядишь — не наглядишься,

Тогда душою веселишься,

Хваля всевышнего творца. 

 

ВЕДУЧА:   Юнак зовсім не сподівався, що водночас із радістю на нього звалиться і лихо:  інспектор гімназії страшенно розгнівався, що гімназист посмів друкуватися без відома і дозволу начальства. Хтозна, чим би це закінчилося, але невдовзі сталося другу лихо: Леонід захворів. Він повернувся до батьків, залишивши гімназію, як потім виявилось назавжди.

ВЕДУЧИЙ:  Улітку 1848р. Л. Глібов перебував в рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які були надруковані аж у 1853 році.

ЧИТЕЦЬ : Мірошник

Мірошник мав хороший млин.

В хазяйстві неабищо він:

Про се гаразд усякий знає,

       Хто хлібець має.

Млин у Мірошника був водяний.

Мірошник той Хомою звався,

І був він чоловік такий,

Що не гаразд за діло брався;

       А інший раз

Буває дорогий і час.

Вода раз греблю просмоктала...

Ну що ж! Узять би й загатить.

Так ні! Мірошник спить та спить.

Вода ж біжить... іце більш прорвала;

Хомі й за вухом не свербить.

Хто йде - мерщій у млин загляне:

- Ой Хомо, Хомо, схаменись!

Он скоро вже й води не стане;

Піди лиш, брате, подивись! -

А він їх слуха щось не дуже:

- Нехай лиш! Річка - не калюжа;

Води ще стане на ввесь вік! -

З Хоми сміються добрі люде:

- Тоді побачимо, як буде,-

Дурний ти, Хомо, чоловік! -

І справді сталось, як казали:

Вода зійшла - колеса стали.

Злякавсь Мірошник та й біжить

Притьмом до прірви, щоб гатить.

Курей тим часом із десяток

Прийшло напитися води.

Уздрів Мірошник сих паньматок.

- Бач, капосні! - кричить.- Куди?

У мене й так води немає,

Ще й ви сюди?! -

І зозла палицю хапає...

Шпурнув - та й всіх курей побив.

А млин стоїть, хоч прірву й загатив;

І що робити - не втямає...

Ні з чим зостався мій Хома:

Води нема, й курей чортма.

 

На світі є такі пани:

Без діла сотні всюди сують,

А за недогарок вони

Людей і лають, і мордують.

(Вони се так, бач, хазяйнують!).

Та й диво, що у них

Хазяйство піде все на сміх!

 

ВЕДУЧИЙ :    На Україні байки писали і Гулак – Артемівський, і Білецький – Косенко, і Борисовський. А тільки Євгенові Гребінці та Леоніду Глібову випало стати найвидатнішими українськими байкарями.

Надто нещасливо склалися для Глібова обставини. Раптово помер його батько. Довелося на цілий рік залишити навчання і знову жити у себе на хуторі. Невдовзі померла і мати.

 Отож закінчив ліцей Леонід Іванович Глібов аж у 1855 році, будучи вже одружений. Атестат йому видали набагато пізніше і неохоче ( на цей час уже були надруковані байки «Вовк і Кіт,»»Вовк та Ягня,» і начальство вважало автора «політично неблагонадійним.»)

ЧИТЦІ :  Байка в особах  «Зозуля і Півень.»

 Зозуля – Як ти співаєш, Півне ,веселенько…

 Півень  - А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

       Виводиш гарно так і жалібненько,

       Що іноді аж плачу я…

       Як тільки що почнеш співати,

       Не хочеться й пшениченьки клювати,-

       Біжиш в садок мерщій…                                               

 Зозуля -   Тебе я слухала б довіку, куме мій,

        Аби б хотів співати…

 Півень –  А ти , голубонько, ти, кралечко моя,

       Поки співаєш на калині,

       То й весело мені, і забуваю я

        Свою недоленьку, життя своє погане

       Та безталанне…

        А тільки замовчиш

       Або куди летиш,-

       Заниє серденько, неначе на чужині…

      І їстоньки - не їм, і питоньки – не п’ю,

      Та виглядаю все зозуленьку мою.

      Як гляну на тебе – така ти невеличка,

       Моя перепеличко,

      А голосок – то який!

      Тонесенький, милесенький такий…

      Куди той соловей годиться? 

      Зозуля –  Спасибі ,братику, за добреє слівце.

             Як не кохать тебе за це?

             І ти виспівуєш неначе та жар – птиця,

             І далебі що так,- пошлюся я на всіх.-

     Оповідач -  Де взявся Горобець, послухав їх тай каже:

     Горобець -  Годі вам брехати

              Та одно другого знічев’я вихваляти!-

 

    Оповідач -  Пурхнув та й був такий,

   За що ж - хто – небудь попитає,-

   Зозуля Півня вихваляє?

   За те, що Півень годить Їй

   Та потакати добре вміє:

   Рука, як  кажуть, руку миє.

 

ВЕДУЧИЙ :    Потім він учителював: викладав історію та географію у дворянському, училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.

ВЕДУЧА:   Вірне кохання, жіноча доля, вболівання за краще майбутнє рідного краю, свого народу – такі мотиви лірики Леоніда Глібова. І тут неможна не помітити глибокого сліду, що лишили в серці поета палкі пісні  « Кобзаря». Любов до Батьківщини, до ЇЇ природи і людей поет – байкар проніс через усе своє життя.

ЧИТЕЦЬ:  Паняночка

Була наша паняночка

Хоч куди дівчина:

Моторная, звичайная,

Гарная дитина!

Не гордая, розумная,

Хороша на вроду,—

Ви такую миловиду

Чи й бачили зроду!

Вона й сама, лукавая,

Про се добре знала —

Свою косу шовковую

Тричі заплітала;

Заплітала, прибирала,

У дивник гляділа,

Холодною водицею

Біле личко мила…

А те личко, мов зіронька

Темненької ночі,

Та ще к тому чорні брови

І яснії очі;

Стан правенький, мов тополя,

Щічки — мов калина,

Шийка — наче крейдяная,

Губоньки — малина!

Подруженьки-голубоньки

Дивуються Галі,

А цвеники мовчать собі,

Чортма й жарту далі.

Сидять собі та моргають,

Тільки й мають мови:

«Дивись,— каже,— які очі,

А глянь, які брови!»

І я, було, дивлюсь довго

Та й не надивлюся,

А щоб чого не сталося,

Візьму й одвернуся,.

Бодай би ви, дівчатоньки,

Та по моїй мові

Були собі щасливенькі

Та жили здорові!

І нащо ви повдавались

Такії прекрасні;

Нащо блищать ваші очі,

Як зіроньки ясні!

І нащо ви поміж людей,

Мов тії синиці,

Все снуєте та робите

Такії дурниці,

Що парубок світом нудить,

А ви, молоденькі,

З його туги, з його лиха

Сміяться раденькі?

ВЕДУЧА: 1863 рік для Глібова був зовсім таки нещасливим. Вступив в дію наказ міністра Валуєва про заборону українського друкованого слова. І саме цього року судилося вийти першій збірці байок Леоніда Глібова. Багато книг Глібова були спалені « как вредное издание, которое  не должно    кметь место в народном училище». У Ніжині Леоніда  Івановича   спіткало ще олне горе –померла його дружина. Після всіх цих злигоднів Глібов надовго замовк. Але байки його уже пішла в народ. Їх читали, переписували, знали напам’ять.

ВЕДУЧИЙ :  Багато Глібов писав і для маленьких читачів:

   А нуте ,діти, ось сідайте!

   Я загадку за хвіст піймав.

ЧИТЕЦЬ:  Бачить – не бачить, чути – не чує,

         Мовчки говорить, дуже мудрує.

         Часом захоче – правди навчає;

          Іноді бреше, всіх звеселяє.

          Люба розмова, - будемо, діти,

          З нею довіку жити - дружити.  

          Хто ж то такая в світі щаслива,

          Мудра, правдива і жартівлива?

          Як не вгадали, стану в пригоді:

           Річ коротенька ……. Тай годі.

    (книжка)

ВЕДУЧА :   Глібов став відомим не тільки на Україні і в Росії, а також  в усьому слов’янському світі. На його байки, вірші та загадки відгукуються і дорослі і діти.

ВЕДУЧИЙ :  Незадовго до смерті Леонід Іванович посилає Миколі Лисенку на його 50-ти річний ювілей сповнене любові і приязні привітання. Глибоко зворушливий композитор одразу ж озвався до славетного байкаря в Чернігів : «Теплом весняним та запашною квіткою польовою потягло од Ваших чулих слів, од віршів простих, свіжих, як народна пісня.»

 

Діти виконують пісню Л. Глібова «Журба» (див дод.)

 

ВЕДУЧА:   У добрій шані й славі , але фізично розбитий, майже зовсім сліпий, доживає Леонід Глібов останні свої дні. 10 листопада 1893 року від астми і хвороби серця на 66 році життя Глібов помер. Ясного і теплого осіннього дня Чернігів проводжав  в останню путь свого улюбленого поета. Труну Глібова несли на руках далеко за місто до троїцького монастиря. Скорботно і врочисто лунали над могилою щирі слова Володимира Самійленка.

ЧИТЕЦЬ : І от замовк твій глас, погас огонь ясний,

          Що в темному світив околі…

  Але не вмре поет у пам’яті людській!

  Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій

  І в кращий час нової долі!...

 

Учитель:  І справді, поет живе. Від покоління до покоління, немов скарби, переходять його чудові твори. Інтерес до. жанру байки не зник в українській літературі й наприкінці XIX — на початку XX ст. Діяльність Глібова- байкаря викликала цілу плеяду послідовників і наслідувачів —           Т. Зіньківський, М. Кузьменко, Олена Пчілка, Я. Жарко та іи. Але у більшості з них байка втратила виразну сатиричну і соціальну гостроту, якими відзначалися твори Л. Глібова, і нерідко набувала, особливо в Олени Пчілки, розважального, так би мовити, «дитячого» характеру.

 

    Учні разом з учителем працюють над       кросвордом  «БАЙКИ ЛЕОНІДА ГЛІБОВА»

 (див.додатки)

)