Урок на тему: "Трагізм долі В. Симоненка

Єременко Лілія Федорівна

Запорізький ліцей «Промінь» Запорізької міської ради

урок української літератури в 11 класі

Тема. ТРАГІЗМ ДОЛІ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

Мета: ознайомити учнів з життєвим шляхом поета, із неповторністю творчого подвигу митця.

Розвивати логічне мислення, вміння аналізувати почуте й робити висновки; виховувати вміння пройматись чужим болем, збагнути, оцінити життєвий подвиг поета-патріота.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрет, фотографії Василя Симоненка різних років, збірки поезій митця

Хід уроку

Організація класу до роботи

Повідомлення теми, мети

Можна все на світі вибирати, сину.

Вибрати не можна тільки батьківщину

Василь Симоненко

Цими рядками ми починаємо знайомство з поетом-«шістдесятником» Василем Симоненком, доля якого звинувачує і застерігає. Ми перенесемось у 60-і роки ХХ століття, познайомимось з поетом, справжнім продовжувачем справ великого Тараса.

 Твори Василя Симоненка допоможуть нам відповісти на таке проблемне питання: що саме знищує поета - суспільство чи внутрішня надчутливість сприйняття світу?

 Звучить вірш «Ти знаєш, що ти людина?..»

Виступи учнів:

1. Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 р. в селянськійсім’ї вБіївцяхЛубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, булотрудним, голодним, зрос­тав Василь без батька, якийзалишивсім’ю. Мати тяжко працю­вала, заробляючи на шматок хліба. Допомагалидідусь і бабуся:

В мене булалишмати Та бувіщесивийдід,—

Нікому не мовив «тату»

І вірив, що так і слід,—

так згадувавмайбутній поет у поезії «Здитинства».

Бабуся й дідусьдуже любили свогокмітливого внука.їхнюлюбов та турботупам’ятав Василь до останніхднівсвого корот­кого життя. Може й не дивно, щодідова смерть глибоко потрясла тодішньоговосьмикласника, викликалабільшіроздуми про суть життя, якізгодомвилилисяувірші «Дід умер» та оповідання «Дума про діда».

Ходив до школи далеко, аж за дев’ятькілометрів, «як на моїчотирнадцятьроків, то це не так уже й мало»,— згадуєписьмен­ник в оповіданні «Дума про діда».

1952 р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістикиКиївськогоуніверситету, де водночасіз ним навчався Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць.

Студентськежиттябулобагате на дружбу, на цікавіособис­тості, творчісуперечки, мрії про майбутнє.Щобякосьполегшитисвоєматеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетяр­ськогодосвіду, практики журналістськоїроботи, В. Симоненко працює секретарем в університетськійбагатотиражці.

У роки навчанняпродовжуєписати, але з друкомсвоїхтво­рів не поспішає.

По закінченніуніверситету Василь працює в газеті «Черкаська правда», потім — у «МолодіЧеркащини», власнимкореспонден­том «Робітничоїгазети». Як журналіст, вінсміливовторгався в різнісферижиття, різкокритикуваввияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

2. Як відомо, напровесні 1960 р. в Києві, з воліпробудженого «відлигою» юнацтвабувзаснований Клуб творчоїмолоді. На суспільно-політичнійареніз’явиласяініціативна й динамічнагро­мадськаінституція, яка ставила своєю метою об’єднатидуховні й фізичнізусилля молодого покоління для розбудовионовленоїУкраїни. Пізніше, у літературіпоетів, які належали до цього Клубу, почали називатишістдесятниками. Хоча на той час Симо­ненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іва­номДрачем, Ліною Костенко й ІваномСвітличним, ЄвгеномСверстюком і Василем Стусом, МиколоюВінграновським і МихайломБрайчевськимвін став душею й окрасоюцього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнанийпоет брав участь у літературнихвечорах і творчихдискусіях, виступав перед робіт­ничою та сільськоюмолоддю, прагнучипробудити в душах ровес­никівжагу до національноговідродження.

Саме за участю В. Симоненканаосновінезаперечнихречо­вихдоказів для людствабуливідкритібратськімогили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківськомукладовищах, у хащахБиковнянськоголісу. За йогоучастютоді ж був написа­ний і відправлений до Київськоїміськради Меморандум ізвимо­гоюоприлюднитицімісцяпечалі й перетворитиїх у національнімеморіали.

Починається найактивніша діяльність поета. З-під його пера один за одним летять у світ вірші, та влада забороняє їх друкувати. І тоді поет їздить про країні, читає свої палкі рядки. За ним починають слідкувати і у 1962 році на вокзалі після виступу поета було тяжко побито міліціонерами. Біль невгамовно мучив Василя цілий рік. Поет помирає 14 грудня 1963 року у свої 28 років.

Читання вчителем напам’ять вірша поета Івана Нерубальського

У Черкасах голосить вітер, за вікном стуготить зима.

Знову спітніле чоло він вітер – У ПАЛАТІ НІКОГО НЕМА.

Догоряє поет, наче свічка, але недругам мало хули,

Свідком стала лиш матінка-нічка – у 13 перевели.

В забутті Симоненко марить, та приходить до пам’яті знов.

Ще разок – і косою вдарить. Отже, поки пульсує кров.

То по владі місцевого пана… І Василь усе зрозумів:

Бо 13-а смертна палата. Чи протягне ще декілька днів?

Вранці знову в палаті мати. Син зі смертю продовжує бій.

Нащо ж горя отак багато на голівоньку сиву їй?

Треба маму додому послати, чаша болю наповнена вщерть,

Щоб не знала, що буду вмирати, щоб не бачила сина смерть.

28. Лише творити. Скільки задумів, скільки мрій.

Як же хочеться ще пожити! Жити хочеться, боже ти мій!

Але хто це стоїть наді мною? О, прийшла, бач, не терпиться їй.

Вибачай, що зростеш сиротою, мій синочку, лебедику мій.

Прощавайте, друзі, дружино, забирає безжальна, німа.

Україно, за тебе я гину, прощавайте й простіть мене, ма…

У Черкасах голосить вітер, за вікном стуготить зима.

Мати вкотре спішить до сина, але сина уже нема.

Виступ учня

Але й після смерті слово поета жило, надихало, бо залишились вірні друзі, і світ побачила друга збірка поезій «Земне тяжіння».

1965 рік. Вийшла збірка новел «Вино з троянд». Через три роки по смерті вийшли «Поезії», де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 неопублікованих творів. А потім – зрозуміла мовчанка, наче й не було Василя і його творчості.

Тільки у 1981 р. вийшла збірка «Лебеді материнства», а у 1984 р. – ще одна «Поезії».

На початку 1990 рр. у журналах опубліковано невідомі твори поета. який прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезій.

Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце у творчості Симоненка. поет знайшов проникливі, яскраві образи. щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі.

Україна для поета – найдорожча в світі. Він називає її «дивом», своєю «молитвою, віковою розлукою», бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України.

Ради тебе й перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю,

Хай мовчать америки й росії,

Коли я з тобою говорю.

Дивно, але сина поета – Олеся – не захопило полум’я поезій батька і взагалі, творча робота на літературній ниві. Він – слюсар, чесно і старанно виконує свої обов’язки. На запитання, чому так сталося, він відповідає: «Важко в такій великій і мудрій галузі, якою є література, відкривати нові острови. Буду на своєму місці»

Заключна бесіда

То ж, скажіть, на вашу думку, що згубило поета: суспільство чи внутрішня надчутливість митця?

(відповіді учнів)

Трагізм долі митця в тому, що поет завжди знаходиться між жорнами часу, мінливостю суспільних вимог і власного потягу до правди.

Виростешти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспанітривоги.
У хмільнісмерканнямавкичорноброві
Ждатимутьтвоєїніжності й любові.
Будуть тебе кликать у садизелені
Хлопцівчорночубих диво — наречені.
Можешвибиратидрузів і дружину,
Вибирати не можнатількиБатьківщину.
Можнавибрать друга і по духу брата,
Та не можнаріднуматірвибирати.
За тобою завше буду мандрувати
Очіматеринські і білява хата.
І якщовпадешти на чужому полі,
Прийдуть з Україниверби і тополі,
Стануть над тобою, листямзатріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світівибирати, сину,
Вибирати не можнатількиБатьківщину

Домашнє завдання: вірш В. Симоненка напам’ять на вибір.