Урок " Народні інструменти" 5 клас

                     Управління освіти Біляївської районної державної адміністрації

                              Нерубайська загальноосвітня школа № 2 І-ІІІ ступенів

                                                                        Підготувала   учитель музичного мистецтва

                                                                                Овчиннікова Наталя Валентинівна

Мета. Ознайомити учнів з українськими народними інструментами та особливостями їхнього звучання, розглянути різновиди струнних, духових та ударних інструментів та особливість їх звучання в оркестрі, ознайомитися з творчістю М. Скорика, Є. Адамцевича та JI. Колодуба на прикладах їхніх творів.

Розвивати вміння учнів виконувати українські народні побутові пісні, розрізняти на слух звучання окремих народних інструментів та звучання оркестру народних інструментів, продовжувати розвивати вміння надавати характеристику засобам виразності музичних творів, порівнювати народні та професійні твори.

Виховувати інтерес до українських народних музичних інструментів, народної пісні та класичних творів українських композиторів.

Тип уроку: комбінований,урок – подорож,  урок заглиблення в тему.

Обладнання: музичний інструмент, програвач, мультимедійна дошка, ілюстрації до музичного твору та пісні або мультимедійна презентація, портрети Є. Адамцевича, J1. Колодуба, М. Скорика.

Основні поняття для засвоєння: українські народні інструменти та їхні різновиди, особливості звучання інструментів та прийоми гри на них, варіації.

Твори, що вивчаються на уроці:

• Колодуб. «Старосвітські гуцульські награвання» (соло — сопілка).
• М. Скорик. Мелодія (скрипка і бандура).
• Є. Адамцевич. «Запорозький марш» (у виконанні оркестру народних українських інструментів).
• «Козацькому роду нема переводу»Слова Мирослава Воньо Музика Миколи Балеми

— виконання.

Хід уроку

1. Вхід під музику «Старосвітські гуцульські награвання». Організаційний момент. Мотивація до навчання.

Привіт, друзі!

• Чи звернули ви увагу на музику під яку заходили до класу ?
• Звучання  яких музичних інструментів вам вдалося розпізнати?

  Це був твір Льва Миколайовича  Колодуба «Старосвітські гуцульські награвання» (соло — сопілка) . Лев Миколайович Колодуб — композитор, педагог, музичний громадський діяч, народний та заслужений артист України. Автор опер, оперет, 12 симфоній, концертів, камерних творів, хорів та інструментальних п’єс.

• А чи доводилось  вам бачити українські народні  музичні інструменти ?

 Сьогодні я вас запрошую в віртуальну  подорож до віртуального музею, де ми ї познайомимося  з українськими народними інструментами та їхні різновидами, особливостями звучання інструментів та прийоми гри на них. 

2. Актуалізація опорних знань: фронтальне опитування.

3. Бесіда про українські народні інструменти.

Музичні інструменти з’явилися у процесі трудової діяльності людини. Найдавнішими вважають ударні інструменти, звуки яких задавали певний ритм і допомагали організувати групову роботу.

Перші духові музичні інструменти слугували для передачі звукових сигналів на досить велику відстань. Наші предки виготовляли їх із рогів та трубчастих кісток тварин, раковин молюсків, стебел очерету та інших, рослин.

Струнні інструменти з’явилися значно пізніше — їх прообразом був лук із туго натягненою тятивою. Струнні інструменти люди не використовували у практичній діяльності як ударні та духові, а створювали їх для власного задоволення. У процесі економічного і культурного розвитку суспільства музичні інструменти вдосконалювали та створювали нові.

В уявi людей музика і музичнi інструменти вiдiгравали важливу роль оберегiв пiд час заклинань і молитов магiчно-охоронного значення. Таку музику в сполученнi з комплексом ритуальних дiй грали на скрипцi, сопiлцi, флоярi, свистунцi, дудi, трембiтi, кувицях, дримбі. В цiй музицi люди вбачали захист вiд нечистої сили, поганого сну, вiд зурочення. Iснували в людей і спецiальнi магiчнi награвання для забезпечення родючостi грунту і плодовитостi худоби.

У часи Київської Русі на теренах України були поширені гуслі, дерев’яні труби, роги, бубни й різні свирілі, пищалі та сопілки. На Запорозькій Січі популярними інструментами стали литаври, барабани, козацькі сурми і труби.

У сучасній Україні народні інструменти входять до складу найрізноманітніших ансамблів та оркестрів.

                                                   Музичний словничок

 Українські народні інструменти поділяються на три групи:

1) ударні: бубон, барабан, литаври, тарілки;

2) духові: сопілка, ріжок, сурма, трембіта, волинка;

3) струнні: бандура, кобза, басоля, гудок, цимбали.

4. Виконання творчого завдання: розгляньте малюнки на картках та спробуйте встановити відповідність між зображеними музичними інструментами та їхніми характерними ознаками.

Для виконання завдання необхідні пари карток:

• із зображенням інструментів: сопілка, бубон, басоля, бандура,цимбали, волинка.
• із надписами:

а) дерев’яний духовий інструмент з високим тембром;

б) ударний інструмент;

в) струнно-смичковий інструмент з низьким тембром;

г) струнно-ударний інструмент;

д) струнно-щипковий інструмент;

е) духовий інструмент з міхуром та декількома трубками.

5. Розповідь про особливості українських народних інструментів.

Бубон
Бубон - це ручний барабан з одинарною тваринною мембраною, натягненою на дерев'яний обруч з одного боку. Для мембрани бубна часто використовують собачу шкіру. У давньому письменстві дуже часто згадуються "бубни", "бубенное плескание". Особливо не подобалося літописцям, "егды в селах возбесятся в бубни й в сопели". Проте нарід не полишав цей інструмент, зберіг його у своєму побуті до наших днів.
Бубон - важливий ритмічний інструменту будь-яких народних українських музичних ансамблях. Б'ють у нього паличкою, що зазвичай називається колотилом чи довбошкою. Сам інструмент має найрізноманітніші назви: бубон, бубен, бубни, бухало і навіть просто решето. Власне тому й виконавець на бубні називається бубнистий, бубнар, бубній, бубонщик, бухальщик, бухало, а процес гри - бубнити, бубнувати, бити в бубон, бухати. Один із способів гри на бубні означують словом "вужгати".

Іноді з внутрішнього боку обруча до бубна чіпляють маленькі пласкі металеві пластинки, що звуться брязкалками або ж побрязкачами; вони створюють металічний шелест під час гри на бубні.

У народній українській пісні бубон згадується дуже часто:

Ой на дворі бубни грають
Та до сіней закликають,
А з сіней та до хати,
Де молодій сідати.

Або ж інший приклад, також з весільної української пісні:

Що були ми за горою,
Та були ми за другою -
Якби бубни не бубнили,
Були би нас вовки з'їли.

Ще один приклад із запорозької пісні:

Уже славні товариші запорожці
На кониках вигравають,
Шабельками блискають,
У бубни вдаряють.
(з праці Г.Хоткевича)

Литаври широко використовувалися в побуті запорозьких козаків. По-перше, литаври — це військовий інструмент. Він як ніякий інший наводив жах на ворога своїми громовими ударами, був засобом зв’язку між військовими козацькими загонами. Ударами в литаври сигналізували про небезпеку, спеціальними умовними сигналами під час бою передавали накази по війську, кошу і т. п. По-друге, литаври виконували безпосередню функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького, акомпануючи козацьку похідну музику. По-третє, для козацтва литаври були священною річчю. Вони, як уже зазначалося, входили до клейнодів ((нім. Kleinod — скарб, коштовність) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у XV—XVIII століттях. Запорозької Січі. Литаври належали до речей козацької  символіки. Речей таких було небагато: хоругви (корогви), бунчук, гетьманська булава, печатка і музичний інструмент — литаври, що мали соковиту козацьку назву турецького походження — тулумбас. Козаки часто ще називали цей інструмент словом «котли».

Духові інструменти мають різні тембри, які легко розпізнати на слух: ніжний звук сопілки, закличний сигнал сурми або густий і надзвичайно сильний звук трембіти.

Сопілка - один з найпоширеніших в музичному побуті України інструмент. З глибини тисячоліть прийшов він до нас з багатьма назвами: сопілка, денцівка, Зубівка, теляти ... За кожною назвою криється принципова конструктивна відмінність, а отже і нові специфічні прийоми видобутку звуків і різноманітна музична палітра.

У верхній отвір невеликої дерев'яної трубки вставлено свисток у вигляді денця з прорізом, уздовж трубки - п'ять-шість отворів для пальців. Це типова сопілка, яку могли зробити з верби, клена, калини, ялини, груші або звичайною бузини. На Гуцульщині така сопілка зветься денцівка. Звук у неї соковитий, насичений.

Споконвіку трембіта була єдиним засобом зв'язку чабана з селом: за трембітовими звуками люди дізнавалися про місцеперебування ватага з отарою, про те, як триває випас худоби. Трембіта на полонині з діда-прадіда виконувала утилітарну функцію, будучи замінником годинника. Ще у прадавні часи, коли в гуцульських селах був відсутній будь-який комунікаційний зв'язок (телеграф, радіо, годинник), пастухи на полонинах визначали час за тінню. Ватаг («потрембач», «трембітанник»), ставши обличчям до сонця, слідкував, коли його тінь з'єднається з його ростом, що означатиме початок обідньої пори («південь»). Визначений таким чином час ватаг оповіщав трембітною мелодією-сигналом («вівці йдуть на обід до стаї»). Особливі звуки інструмента попереджали і про небезпеку. Вживалася трембіта і для подання сигналів про початок та закінчення робочого дня. Цей інструмент супроводжував гуцульські обряди і свята. У Карпатах за давньою традицією жодні урочистості не відбувалися без трембіти — цієї, на перший погляд, довгої дерев'яної труби з яворовим мундштуком та нехитрою, здається, навіть спрощеною мелодією. Саме трембіта сповіщала про народження в сім'ї дитини. Поклик цього інструмента припрошує людей на весілля. Трембіта плакала, коли проводжали людину в останню путь. З приходом у гори радіозв'язку й телебачення, ці функції трембіти майже втрачені. Нині вона слугує здебільшого мистецтву — часом її включають до оркестру, на фестивалях  етнографічної  музики.

Багатоголосна волинка — колоритний народний інструмент, що складається з декількох трубок, які кріпляться до торби або міхура з повітрям. Побутував переважно серед пастухів і набув значного поширення у середньовічній Європі.

В Україні з’явився приблизно у XVI ст. та отримав багато синонімічних назв: «дуда», «коза», «баран», «міх». Цікаво, що волинка входила до полкового оркестру Війська Запорозького.

Дримба - самозвучащий щипковий інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті. Невеличка металева підківка зі сталевим язичком посередині притискається до зубів. Музикант пальцем защипує язичок, а відповідним придиханням змінює висоту звуку.

Бугай (бербениця) - акомпануючий музичний інструмент, який за тембром нагадує ревіння бугая. Невеличка діжечка, в якій верхній отвір обтягнуто шкірою. До шкіри в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і залежно від того, де зупиниться рука, змінюється висота звучання.

На струнних інструментах звук утворюється по-різному: бандура, кобза і домра потребують щипкового дотику, на басолі й гудку грають смичком, а на цимбалах звук видобувають ударами паличок по струнах.

ЦИМБА́ЛИ --, струнний музичний інструмент. Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієвидної форми з натягнутими над ним струнами. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня із явора. Грають на ньому за допомогою дерев'яних паличок

Народні цимбали — це жвавий ритмічний інструмент. Він, перш за все, вносить динамічний характер в танцювальну музику і в Україні є невід’ємною складовою частиною різних свят, весіль.

Про широке побутування цимбалів в Україні говорять народні пісні.

Коби скрипки — цимбали,
Тоби ніжки скакали.

Ой заграйте, цимбали,
Щоб ніжечки дрижали.

Додому їду, як бджола гуду,
А за мною, молодою,

Сім кіп хлопців чередою
В цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть, тнуть,
В цимбалоньки тнуть.

Торбан -- народний струнний щипковий музичний інструмент (30 — 40 струн), з родини лютневих, близький до теорби, від якої різниться додатковими приструнками, як на бандурі. Був поширений з першої половини 18 до початку 20 століття в Україні

Козобас

Оригінальним народним твором, що увібрав в себе ряд елементів музичного побуту Гуцульщини, став козобас. На весіллях, коли музиканти вже розходилися, а люди ще хотіли веселитися, гості робили імпровізовану віолончель: в відро вставляли коромисло, його верхній кінець і галявину відра з'єднували дротом. Музика бив палицею по дроту або протягував нею, ніби смичком. На весіллях, коли музиканти вже розходилися, а люди ще хотіли веселитися, гості робили імпровізовану віолончель: в відро вставляли коромисло, його верхній кінець і галявину відра з'єднували дротом. Музика бив палицею по дроту або протягував нею, ніби смичком. Так і народилася ідея зробити незвичайну віолончель з оригінальним резонатором у вигляді барабана (замість колишнього відра). Гриф, як правило, прикрашає голівка кози, іноді над нею, як парасолька, прикріплена металева тарілочка, дзвін якої доповнює акомпанемент струнного ударного інструменту. Не дивно, що його назвали козобас.

Цей музичний інструмент швидко поширився в професійних і самодіяльних фольклорних колективах України.

гудки

З давніх часів на Україні використовувався народний інструмент, який називали гудок, або смик. На фресках Софійського собору збереглося зображення скомороха, який грає на плоскому грушоподібної струнному інструменті з коротким грифом-шийкою. Струн на інструменті було три, і грали на них дугоподібним смичком. Мелодію вигравали тільки на одній струні, але, торкаючись одночасно двох інших струн, смичок викликав їх постійний (Бурдон) акомпанемент. Грали на гудку, притискуючи корпус до грудей, а іноді тримали вертикально, спираючи його на коліно. Грали на гудках бродячі музиканти, придворні блазні, зустрічалися і ансамблі гудошников, які використовували інструменти різних розмірів.

Відповідними були й назви цих інструментів: гудочок, гудок, Гуділо, гудіще. Гру на будь-якому струнному інструменті в давнину називали гудьба.

Один з найстаріших струнних смичкових інструментів східних слов'ян в середині XVII століття зазнав велику трагедію. Так, згідно з указом патріарха Никона, гудок і інші "бісівські інструменти", які створювалися руками талановитих майстрів, відбирали у людей і спалювали. Спроби відродити гудок збіглися з часом поширення вчиненого з смичкових інструментів - скрипки. У XIX столітті вона остаточно витіснила гудок.

В останні десятиліття окремі музичні майстри та фольклорні колективи республіки намагаються відродити і вдосконалити цей інструмент.

Колісна ліра - струнний смичковий інструмент, у якому роль смичка виконує колесо. Корпус глибокий, човно- або вісімкоподібний. На одній, іноді двох струнах грають мелодію, притискаючи струни клавішами, а дві інші струни - бурдонні. Тембр гугнявий, що обумовило переважно сумний, церковно-моралізаторський репертуар.

Домра

Відомості про домру в Росії збереглися у старовинних палацових записах і в лубочних картинках. Гравці на домрі називалися домрачеямі. У середньовічній Русі вона була основним інструментом народних музикантів і акторів-скоморохів. Скоморохи ходили по селах і містах і влаштовували веселі вистави, в яких часто дозволяли собі небезневинні жарти над боярами і церквою. Це викликало гнів як світської, так і церковної влади і в XVII столітті їх почали засилати або страчувати. Так само страчували і домри. Вона зникла.

В 1896 студент Василя Васильовича Андреєва знайшов поламаний інструмент в стайні. Його прийняли за домру, про яку згадувалося в російських документах. Андреєв удосконалив інструмент і ввів до Оркестру російських народних інструментів. Пізніше дослідники прийшли до думки, що інструмент вірогідно був різновидом балалайки.

Пізніше в 1908 році Г. Любимов в Москві створив варіант домри з 4-струнами.

Домра в Україні

В Україні  широко розповсюджена виключно 4-струнна домра. Вона замінила мандоліну і в деяких районах скрипку в народному побуті.

Професору Київської консерваторії М. Прокопенко в 1974 році породило  думку перейменувати інструмент в ладкову кобзу. Ця думка тоді не дістала підтримки, але після 1991 року набирає популярності.

Останнім часом Кафедра народних інструментів Київської консерваторії використовує партію інструментів, які відрізняються лише художньою інкрустацією від 4-струнної домри. Цей інструмент називають ладковою кобзою.

Гра вчителя на домрі

Кобза,Бандура

Уявлення про первісну лютнеподібну Кобзу  дають стародавні картини про козака Мамая (інструмент лютнеподіб. форми).

Кобза існувала в Україні ще в XV—XVI століттях, належала до типу лютневих інструментів , що побутували на Заході. В літературних джерелах цей лютнеподібний інструмент звався бандурою *на латинський кшталт*. Згодом лютноподібна кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшов більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою торбан, та *старосвітська* бандура. Органологічну відмінність цих інструментів досить важко зрозуміти.

Великого поширення кобза набула серед українського козацтва. На ній грали мандрівні кобзарі, які виконували народні пісні різних жанрів — історичні, ліричні, побутові, думи, псальми тощо. Частіше всього на кобзі грали професійні народні музиканти які народ називав кобзарями (сліпці), яких водили з дому в дім. Кобзарі грали та співали, в місцях де збирався нарід - на базарах, коло церков, а також по хатах.

Легенда про Кобзу

Колись давно-давно на Україні, у глухому селі жила собі дівчина. Не красою славилася, не рукоділлям, чи ще якимось умінням, цінним для дівчат. А вміла почути, про що шепочуть трави, про що шелестять дерева, яка туга у зозулиному «ку-ку», чому стогне земля, який біль ховають в собі прадавні могили. А потім все те перекладала в пісні. І линули вони по Україні , і співали їх усі – кожному вони промовляли до серця. Знали про те диво і за межами України. Прочув і султан турецький про те і вирішив викрасти дівчину – хай про мене співає, хай мою країну славлять її пісні.

Темної ночі невеликий загін яничар прокрався в село, схопили дівчину і повезли в чужий край.

Привели до султана, він наказав заспівати. Та дівчина скрушно похитала головою і промовила: «Навіть в золотій клітці пташка не співає, до душі чужа земля не промовляє…» Тоді розгніваний володар наказав кинути дівчину до в’язниці і тримати там доти, доки вона не згодиться співати. А до султана, прочувши про дивну невільницю, поз’їжджалися гості. Той наказав привести дівчину – лютував, кричав, змушував співати, але з вуст дівочих не злинув жоден звук.

Тоді в люті він прошипів по-зміїному:

– Я накажу катові замучити тебе!

Хвильку повагавшись, дівчина згодилась. Хотіли переодягти її в пишне вбрання, та вона відмовилась, що тоді зовсім не буде співати. Так у рідній вишиваночці, перев’язала голову стрічкою, обсмикала спідничку і пішла до зали. Слуга, що вів її, нашіптував: «Хто тебе, красуне, чув там, на Україні? А тут весь світ про тебе знатиме, слава ляже тобі до ніг!». Та дівчина презирливо зміряла улесника очима і нічого не сказала.

Коли залунала пісня – всі закам’яніли: пісня проклинала неволю, кликала на поміч рідну землю, кляла поневолювачів і їх володаря, виливала тугу за рідним краєм, єдиним у світі, любим і прекрасним… Та ледь розтали останні звуки пісні, побілілий від люті володар наказав замурувати дівчину навіки у в’язниці. І хоч зворушені гості благали володаря відпустити співачку на волю, та він залишився глухим.

Кожен, хто слухав ту пісню, поніс у душі образ нескореної співачки і гірку муку її долі.

А пісня вільним птахом полинула в рідний край. Почули її краяни, зажурилися, що дівчина у неволі. Почув про те і її суджений, зібрався йти визволяти, а його побратими, вирішили йти з ним: «Це не тільки твоя дівчина в неволі – це наша українська пісня поневолена… » Довга і тяжка дорога була. Один за одним гинули побратими. До в’язниці, де була мила, дійшов тільки сам один. І тут його схопила сторожа. Розпука охопила хлопця, відчай стис серце, і сам собою виплеснувся спів. Тужна і благальна була пісня, і сторожа, мов заворожена, відчинила в’язницю і випустила дівчину.

Мов пара переляканих голуб’ят, кинулися козак з дівчиною геть від страшного місця.

А вартові довго стояли, мов отетеріли. А коли отямились, то перелякались вчиненого. Доповіли султану, він затупотів ногами, вимагаючи негайно догнати втікачів.

А закохані чимдуж поспішали подалі від чужої землі. Та ось почули, за ними женуться, захвилювалися. Тоді й мовила дівчина до свого судженого: «Прощавай, коханий. Мене зараз не стане… Та ти завжди будеш чути мій голос, співатимеш мої пісні. Кріпись, козаче, тяжка мука випаде зараз на твою долю…»

Пригорнулася до свого милого… Так і захопили їх переслідувачі. Та лиш доторкнулися до дівчини, як вона зникла, а на землю, жалібно зойкнувши струнами, упала ще ніким небачена річ. Отетеріли чужинецькі вояки. А тоді в нападі люті кинулися до козака, люто скатували його і наостанок викололи очі. Так і лишили непритомного серед безлюдного чужого степу.

Зранений, змучений, осліплений козак довго лежав нерухомо. Ніби з небуття до його свідомості долинув дивний передзвін струн. Навпомацки поліз на звук, знайшов, пригорнув до грудей, доторкнув струн. І заговорили вони до козака, озвалися голосом коханої, ніжно бриніли, жаліючи його, тужачи за коханням. Кликали вставати, іти в рідну землю. Пригорнув хлопець Кобзу (бо так звали дівчину – те слово у давнину означало: скарбниця), обливаючи її кривавими слізьми, ніжно пестячи чутливі струни. Поволеньки встав, і долаючи нелюдські муки, попростував до рідного краю.

Відтоді і почали називатися українські співці кобзарями. Співають вони про рідну землю, про її болі-смутки, радощі, долю-недолю. І чують голос її, матінки-землі рідної, про все це струни – дзвоном, а кобзарі – словом, співом.

6.Ритмічна хвилинка

 Гра на шумових інструментах.

7. Музичне сприймання.

• Л . Колодуб. «Старосвітські гуцульські награвання» (соло — сопілка);
• М. Скорик. Мелодія (скрипка і бандура);
• Є. Адамцевич. «Запорозький марш» (у виконанні оркестру народних українських інструментів).

8. Відомості про композиторів.

Мирослав Михайлович Скорик — композитор і музикознавець, народний артист України, художній керівник Київської опери (з 2011 p.). Автор кантат для хору, концертів, багатьох творів для симфонічного оркестру, фортепіано, музики до фільмів.

Євген Олександрович Адамцевич — сліпий бандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, автор «Запорізького маршу».

9. Аналіз музичних творів.

• Звучання яких музичних інструментів вам вдалося розпізнати?
• Охарактеризуйте тембр кожного інструмента та розкажіть про особливості його звучання.
• Які засоби музичної виразності допомогли композиторам створити яскраві музичні образи?

10. Поспівка.

 Вправи для розвитку музичного слуху та голосу (за вибором вчителя).

11. Виконання пісні. «Козацькому роду нема переводу» Слова Мирослава Воньо  Музика Миколи Балеми

Виконання пісні під фонограму з музичними інструментами. Музикування під музику.

12. Узагальнення вивченого матеріалу. Рефлексія.

• На які три групи поділяють українські народні інструменти?
• Пригадайте назви інструментів, що належать до кожної з них..
• Звучання яких інструментів вам найбільше подобається?
• Які інструменти серед українських народних звучали сьогодні на уроці?
• Порівняйте тембри звучання народних інструментів у прослуханих творах.
• Гра «Назви інструмент»
• (Дримба, Волинка, Бугай, Козобас, Сурма)

          Спробуйте  визначити, до якого виду відносяться ці музичні інструменти  та хто  з них   зараз зазвучить ?

             (Волинка, Гудок ,Бубон,Цимбали, Бандура,Літаври)

14. Домашнє завдання.

Послухайте улюблену музику. Які інструменти її виконують?

Чи є серед них народні інструменти? Які?

Намалюйте народні музичні інструменти, які ви запам’ятали.

 За бажанням можете виготовити альбом або малу енциклопедію «Музичні інструменти України».

Для допитливих — виконання музичного проекту.

Проект «Музичні інструменти України»

Мета: знаходити та вибирати необхідну інформацію для оформлення альбому чи малої музичної енциклопедії.

Очікуваний результат: альбом або мала музична енциклопедія. 

План створення:

Зберіть з друзями відомості про українські народні музичні інструменти. Знайдіть у журналах ілюстрації — їхні зображення або намалюйте власноруч. Оформіть свій альбом або малу музичну енциклопедію.

Кожному з інструментів присвятіть цілу сторінку. Приклейте ілюстрації-зображення. Додайте текст про цей інструмент. Придумайте оформлення обкладинки та дизайну всіх сторінок.