Урок "Народні традиції здорового способу життя"

Народні традиції здорового способу життя

Мета: зорієнтувати дітей на здоровий спосіб життя, на стійке бажання бути здоровими; поглибити знання про народні традиції здорового способу життя; вчити берегти національну культуру.

Обладнання: ілюстрації з зображенням народних свят, побуту українців, ромашка, кросворд, ребус, декорації до ігор.

1. Оголошення теми і завдання

Здорові діти – нація здорова,

Багата Україна і чудова.

Тож, діти, ви здоровими ростіть,

В майбутнє сильними ідіть.

2. Розв’язати кросворд, використовуючи підказки

1. гар ван За ту ня
2. ба ходь
3. рт Спо
4. жим Ре
5. кій Спо
6. нок Від чи по
7. зи М’я
8. ка За ряд

							1
			2
			3
							4
			5
							6
					7
8

 

• Яке слово зашифроване у кросворді?
• Що значить слово здоров’я?

(Найбільше благо, дароване людині Природою. Здоровя – результат систематичної наполегливої праці)

• Яку людину можна вважати здоровою?

(Бадьору, веселу, кмітливу, уважну, рухливу, яка гарно вчиться, добре працює…)

 

3. Діти.

Хто здоровий, той сміється. Хто здоровий — не сумує,

Все в житті йому вдається.        Над загадками мудрує.

Він долає всі вершини, -        Він сміливо в світ іде

Це ж чудово для людини.        Й за собою всіх веде.

Хто здоровий, той не плаче,      Бо здоров'я — це прекрасно.
Жде його в житті удача.          Здорово, чудово, класно!
Він уміє працювати,              І доступні для людини

Вчитись і відпочивати.           Всі дороги і стежини!

Вчитель. Якщо людина дбає про своє здо­ров'я, вона веде здоровий спосіб життя.

4. Логічна павутинка. (Що ми відносимо до ЗСЖ?).

Людина, яка обирає здоровий спосіб життя, може бути спокійна за своє здоров'я. Воно її не турбуватиме довгі роки. І життя такої людини буде радісним та цікавим.

5. Вчитель. "Здоровий не знає, який він бага­тий" — говорить українська приказка.

Кожна людина повинна берегти і зміцнювати своє здоров'я. Адже здорова людина — здорова на­ція. Слово нація — це стійка спільність людей, що склалася історично, виникла на базі спільної мови, території, має спільну культуру. Це весь український народ. Якщо кожен українець дбатиме про своє здо­ров'я, тоді українська нація буде здоровою.

З давніх-давен український народ найголовні­шою цінністю у житті вважав здоров'я. Ще з часів Київської Русі наші предки велику увагу приділяли загартуванню, спритності, силі.

Сьогодні ми поговоримо про народні традиції здорового способу життя.

Словникова робота.

Традиції — досвід, звичаї, норми поведінки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління.

Робота з текстом.

1.3 давніх-давен у народних піснях, казках, леген­дах, прислів'ях, приказках український народ возве­личував фізично загартовану, здорову, сильну людину. Гострий розум народу збагнув, що здоров'я — найцін­ніше багатство. Великим щастям для людей вважа­лося збереження здоров'я й працездатності до самої старості. Добрим звичаєм завжди вважалося і вважа­ється під час зустрічі друзів, родичів, знайомих запи­тувати одне в одного про стан здоров'я та здоров'я членів сім'ї. Навіть вітаючись і прощаючись, люди бажали один одному здоров'я: "Здоровенькі були!", "Дай, Боже, здоров'я!", "Доброго Вам здоров'я!", "Бувайте здорові!", "Ходіть здорові!" та інші. Якої уваги приділяли здоров'ю, свідчить також наявність образних порівнянь в українській мові, наприклад: "здорова, як вода", "здоровий, як дуб". Ось одне із побажань: "Будь здорова, як зима, весела, як весна, багата, як осінь!"

Вчитель. Переконаємось, як влучно говорили і говорять у народі про здоров'я.

6. Гра "Ромашка".

На дошці — ромашка, на пелюстках якої написано прислів'я про здоров'я. Діти "зривають" пелюстки, чи­тають прислів'я і пояснюють, як вони його розуміють.

• Здоровому все здорово.
• Без здоров'я — нема щастя.
• Праця — здоров'я, лінь — хвороба.
• У здоровому тілі — здоровий дух.
• Здоров'я дорожче за багатство.
• Сонце, повітря, вода — найкращі друзі.
• Ходи більше — проживеш довше.

 

7. Завдання . Відгадати назву казки. Сказати, чого вона нас вчить.

1. Що втекло від баби з дідом,

Не сиділо на вікні?

А зустрілось з зайченятком —

Й ну співать йому пісні. ("Колобок". Не тікати з дому, слухати батьків, не роз­мовляти з незнайомими людьми).

2. Сидить Півник на печі

 їсть смачненькі калачі.

 Тут Лисичка прибігає,

 Мерщій Півника хапає.

 Біжить Котик рятувати,

В Лисички Півника забирати. ("Котик і Півник ". Не відчиняти двері незнайомим людям).

3. А змія приходить до берега

Та знову промовляє товстим голосом:

- Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити. ("Івасик- Телесик". Не розмовляти з незнайомими людьми).

4. По один бік білий цапок, по другий - чорний. ("Два цапки". Поступатись один одному).

8.  Здавна  український народ славився своєю охайністю у всьому. Про це свідчить і "сорочка біла" і завжди побілені, підведені українські хати. В оселі проходило життя родини, тому у домі і на подвірї усе мало бути чистим. Біля хати садили вишні, калину, вербу, чорнобривці. Українці завжди прикрашали свою оселю, знаряддя праці, садибу, одяг.

Іноземці, які відвідували Україну, неодноразово відзначали, що українці "люблять і пильнують чис­тоту, тому і в найпростіших хатах значно краще, ніж у найбагатших дворян".

Народна мудрість каже: "Чистота - запорука здоров'я".

9.  Правильне харчування оберігає людину від хвороб. Наші предки теж дуже старанно підбирали продукти харчування, щоб бути здоровими.

Найпоширенішими стравами в Україні були ті, в які входили рослинні складники. Каші становили більшу частину народного харчування. Вони готу­валися з гречки, ячменю, вівса, кукурудзи, проса.

Найулюбленіші - овочеві страви: борщ, капус­няк; печений гарбуз, огірки, часник, хрін.

Наші предки готували різноманітні страви з кар­топлі: деруни, оладки. М'ясні страви були рідкістю. Споживали лише сало. Молочні страви вживали частіше. Ці традиційні страви давали сил орачам і пастухам. Українці в давнину чистили свій організм шляхом постування. Перед великими святами завжди є піст. Постували також у середу та п'ятницю щотижня.

 

 

 

Завдання.

Виберіть ті продукти харчування, які можна вживати під час посту.

 

10.                     Дуже славиться наш народ і своєю народною
    медициною. Ще в давнину люди навчилися лікува-
    ти різні хвороби цілющими травами, медом. Вони
    щиро вірили, що рослини мають чарівну силу. Тому
    й назви давали їм гучні й промовисті: дивосил, зві-
    робій, чистотіл...

І справді, більшість рослин має цілющі власти­вості. Ростуть вони всюди: і в лісі, і в полі, й на луках. Чимало їх ми сіємо на ланах та городах.

Щоб правильно застосовувати лікарські рослини, треба добре знати їхні властивості. І пораду тут може дати тільки лікар-травник. Таким лікарем була київ­ська князівна Євпраксія, онука Володимира Моно-маха, на прізвисько "Добродія", яка вивчала народну медицину, лікувала.

Завдання.

Записати назви лікарських рослин, які ви знаєте, в яких випадках їх можна використовувати.

11.  Умів наш народ працювати, умів і відпочивати.
    Кожній порі року відповідали свята. Всі вони були
    оздоровчими, оскільки поліпшували настрій, спри-
    яли бадьорості духу, прагненню любити природу та
    спілкуватися з нею. Вони супроводжувалися іграми,
    хороводами, народними обрядами.

Співати пісень, гратися, водити хороводи люб­лять не тільки діти, а й дорослі. Рухатися, бігати, гратися - означає радіти життю, бути здоровим.

Завдання.

З'єднай стрілочками свято і дії, які виконуються під час цього свята.

Стрибають через багаття          Вербна неділя

купаються в ополонці                    Зелені свята (Трійця)

ходять із зіркою, колядують          Великдень

б'ють один одного гілочками

верби                            Івана Купала

зеленню прикрашають оселі         Водохреща

розфарбовують яйця,

випікають паски                           Різдво

сидять за столом, на столі хліб,

сніп; водять хороводи                  Обжинки

випікають калиту, ворожать        Андрія

Розгадай ребуси.

Практична робота. Народні ігри.

Мета. Пригадати з учнями народні ігри та забави. Пояснити їм, що ігри допомагають зняти перевтому; біг, стрибання зміцнюють здоров'я, поліпшують настрій. Вчити дітей весело, активно відпочивати. Розвивати кмітливість, спритність.

Хочеш бути здоровим - грайся!

Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, кошенята і цуценята. Та чи не найбільше полюб­ляють гру діти.

І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і ваші батьки, так само, як батьки ваших батьків, тобто дідусі і бабусі. І навіть дідусі та бабусі ваших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші переда­вали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Колективна твор­чість породила дуже багато ігор.

Гра — це не просто забава, а водночас і весела школа життя. В іграх закладена мудрість народу. Вони не тільки розвивають фантазію, кмітливість, сприт­ність, а й вчать справедливості, чесності, відіграють велику роль у мовному й загальному розвитку, озна­йомлюють нас із давніми народними звичаями, уяв­леннями про світ, фізично загартовують. Крім того, не дають нудитися, марнувати час. Бо коли не вмієш гратися, можна ненароком і шкоду зробити. Отак, як мій котик Мурчик. Сподобалася йому кулька на новорічній ялинці — він уже й тут. Стає навшпиньки, торкає її лапою... Дзенькнула кулька об підлогу й розбилася - догрався!

А щоб із вами не трапилося подібних пригод, я зібрала і записала веселі ігри, які нікому не зашко­дять. Є ігри, у які можуть гратися і хлопчики, і дів­чатка. А є й такі, що лише для хлопчиків або тільки для дівчаток. А коли вас навіть всього двоє — не біда. Є ігри, які можна вдвох затівати.

Грайся собі на здоров'я на свіжому повітрі просто неба. Чи то на спортивному майданчику, чи на зеле­ному лузі. Чи навіть на узліссі - скрізь буде добре. Не нудьгуватимеш.

 

Кличе в коло гра весела

 Веселий ранок.

 У грі бере участь цілий гурточок дітей. Хтось із них півник та квочка, решта — курчата. Здалеку долинає голос "Ку-ку-рі-ку!" І вибігає півник:

Рано-вранці на зорі

 Я співаю у дворі.

 Онде сонечко встає,

-Прокидайтесь всі, хто є! Ку-ку-рі-ку!

В цей час поважно виходить квочка.

Кво-кво-кво, мої малята, вся сім'я,

Вас докупочки зібрати хочу я.

Півник — тато, мама — квочка, ждемо вас.

 Погуляєм на горбочку в ранній час.

Ціп-ціп-ціп, мої маленькі, ми вас ждемо.

 Разом з вами у таночок ми підемо.

Вибігають курчата.

Ми маленькі курчата - пі-пі-пі!

 Починаємо співати - пі-пі-пі!

Ми гуляєм на подвір'ї — пі-пі-пі!

 Гостродзьобики без пір'я - пі-пі-пі!

 Боїмось кота й ворони — пі-пі-пі!

 Маєм квочку — охорону — пі-пі-пі!

 А як станем підростати — отако! (Показують).

 Навчимося всі казати — ко-ко-ко!

Квочка з курчатами беруться за руки і вибігають. Зали­шається один півник. Він заклопотано ходить, роззирається навколо, б'є себе крильцями по боках і голосно кукурікає. А потім доганяє квочку з курчатами.

Сонечко.

 Учні зібралися на галявині і, ніби сонечко, яке принесе весну-красну, виглядаючи із-за хмари, співають:

Вийди, вийди, сонечко. На весняні квіточки,

На дідове полечко,        На веселі діточки.

На бабине зіллячко, Там вони граються,

На наше подвір'ячко, Тебе дожидаються.

Дівчинка-сонечко прокидається. Піднімає руки з паль-чиками-промінчиками догори, сміється і біжить до дітей, які починають співати веснянки.

Ой є в лузі калина,

 Ой є в лузі калина.

Калина, калина,

 Комарики-дзюбрики калина.

Там стояла дівчина...

 Цвіт калини ламала...

Та в пучечки в'язала...

Учні танцюють у колі, імітують рухи, як дівчина ламає калину, в'яже її в пучечки, плете з них віночок.

Перстенець.

 Всі учасники гри сідають рядком і склада­ють руки долоньками докупи. Один гравець-козачок стає осторонь і затуляє очі, а хтось із гурту ховає між долоньками "перстенець"(це може бути крем'яшок, патичок, стебельце тощо), після цього гурт промовляє:

Котьо, котьо, котіхало через море їхало.

Злото, срібло везло й дуже, дуже змерзло.

Козачок, мерщій вставай, свого перстенця шукай!

 Козачок по черзі вгадує, у кого "перстенець", промовляючи: "Ти дарма часу не гай — швидше перстенець віддай!" Якщо вгадав, у кого "перстенець", то сідає на його місце. Гра про­довжується.

Пень.

 Грають уп'ятьох. Перед грою позначають квадрат. Щоб визначити, кому починати, хтось із дітей проказує лічилку:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

 Стали в колі ми кружлять.

Покружляли, розійшлися,

 Ні на кого не дивися.

Четверо стають по кутах квадрата. П'ятий — кому починати, посередині квадрата. Він підстрибує на обох но­гах і приказує або приспівує:

Пень, пень, дай конопель, трохи горошку, олії ложку!

За останнім словом усі четверо поспішають помінятися місцями. А п'ятий намагається захопити чиєсь місце, що звільнилося. Коли йому це вдається, то на середину вихо­дить той, хто залишився без місця. Гра продовжується.

Скільки годин до вечора.

 Для гри використовують палицю завдовжки 50—100 см і завтовшки до 4 см. За домовленістю грають усі однією палицею або кожен своєю. Гравець ставить палицю всторч на кінець свого пальця або на середину долоні. Про це також домовляються. Щоб палиця не впала, гравець може ходити в різні боки, навіть перебігати з місця на місце тощо. При цьому він промовляє: калеча-малеча, скільки годин до вечора? Один, два, три....

Лічить доти, доки нічим не підтримувана палиця не втратить рівновагу і не впаде.

Переможцем вважається той, хто налічить найбільше годин, доки втримує палицю.

Гравець веде лічбу з наперед домовленою швидкістю.

Хлібчик.

Гравці стають парами. Попереду стає хтось один. Він каже:

•   Печу, печу хлібчик!
•   А випечеш? — озивається остання пара.
•   Випечу.
•   А втечеш?
•   Втечу.

/ зразу ж біжить, а остання пара його ловить. Хто спіймає, з тим стає в парі попереду. А хто залишається без пари, "пече хлібчик".

 

Той буде їсти, хто поспішить сісти.

 Діти обирають Господаря лічилкою:

Котилася торба з високого горба,

 а в тій торбі хліб-паляниця,

з ким хочеш, з тим поділися.

Стають колом і гуртом співають або проказують:

Степан і Микита в сопілочку грають, Марина і Галина у стрічках танцюють, Петро та Микола вівці пасуть, Оксана і Катруся — їсти несуть.

 Ті, про кого йдеться, імітують відповідне дійство. Після останніх слів Господар виходить і голосно вигукує:

— Той буде їсти, хто поспішить сісти!

Хто прибіжить першим і займе наперед обумовлене місце, стає Господарем. Гра починається спочатку.

У зайчика.

 Щоб визначити, хто буде "зайчиком ", прока­зують лічилку:

Біжить зайчик слобідкою,

 За ним дітки черідкою,

Біжить зайчик, що не втече,

Перекинув вушка через плече,

Втікай, зайчику, до гаю,

 А то спіймаю.

Тоді вже стають колом та беруться за руки. А "зайчик "— усередині. Ідуть круг нього, промовляють:

Городили зайчика    Да ні виплигнути,

Тинком, льонком,    А в нас ворота

Да нікуди зайчику        Позамиканії,

Да ні вискочити,        Жовтим піском

Да нікуди зайчику    Позасипанії.

"Зайчик"поривається, де б вискочити. А ті, що в колі, не дають: перепиняють міцно зчеплиними руками, стають щільніше, заступаючи дорогу. А коли "зайчик"прорветься, то всі кидаються його ловити. Хто спіймає, стає "зайчиком".

Весна-весняночка.

Учасники гри вибирають лічилкою дівчинку, яка зображає Весну-весняночку. Інші діти стають у коло, ходять з боку в бік і перегукуються з Весною-весняночкою:

•    Весно, Весно-весняночко, де ти, Весняночко, на возочку їхала?
•    Полями чистими на возочку їхала.
•    Ой ти, Весно-весняночко, ти чим поле дарувала?
•    Я дарувала пшеницею золотою.
•    Ой ти, Весно-весняночко, ти де, Весняночко, лебі­донькою летіла?

•    Над селом широким летіла.
•    Ой ти, Весно-весняночко, ти чим село дарувала?

— Я дарувала-подарувала городами зеленими, піснями веселими!

Потім Весна-весняночка надягає на голову вінок і вихо­дить у коло, її запитують:

— Весняночко-весна, ти чим красна? Весна-весняночка співає у відповідь:

Зима красна білими снігами;

 Літо — ягодами та грибами;

Осінь - житом і снопами

 А я, Весняночка-весна,

Теплим сонечком красна!

Відразу Весна-весняночка виходить з кола і втікає. Діти біжать за нею. Хто перший з Весни-весняночки зніме вінок, той вибирає нову Весну-весняночку, і гра продовжується.

V. Підсумок .

— Чи дотримувались наші предки здорового спо­собу життя?

— Що нового ви дізнались?

— Які слова прощання з побажанням здоров'я ви знаєте?