Урок "Не щезне віра в доброту"(За творчістю Ігоря Ліберди)

Урок літературного краєзнавства Житомирщини у 6 класі на тему:

  « Не щезне віра в доброту» (За творчістю Ігоря Ліберди)

Мета: ознайомити дітей із життєвим і творчим шляхом поета-земляка Ігоря     

Ліберди, його поезіями; розвивати логічне та образне мислення, розширювати світогляд, пробуджувати інтерес до читання, удосконалювати навички виразного читання поетичних творів, формувати читацькі та естетичні смаки, спонукати до розвитку творчих здібностей; виховувати любов до рідного краю, повагу до його історичного минулого; виховувати духовні цінності: доброту, милосердя.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

Обладнання: портрет Ігоря Ліберди, збірка поезій «Питальний знак», фотоальбом «Житомирщина. Краса квітучої землі», сигнальні картки «Так», «Ні», кольорові стікери, таблиця «Художні засоби», фотоілюстрації «Квіти рідної землі», роздруковані тексти вибраних поезій Ігоря Ліберди, роздатковий матеріал.

                                                          

 

                                                    Перебіг уроку

I, Мотивація навчальної діяльності

Пречиста повінь листопаду...

Як одкровення — кожна мить.

До лісу йду, немов до саду.

Струною гілочка бринить.

Тисячолітнім ворожбитом

Там — нелинь сивий. Не дріма —

Повідає, як треба жити,

Аби не всохнути дарма:

«В годину сонячну чи грізну

В душі святі чуття буди.

Малу билиночку-берізку

Прикрий собою від біди.

Росте хай трепетна і гожа,

Плекає крону золоту,

Нехай у світ несе тривожний

Незгасну віру в доброту!»

 Діти, цю поезію написав наш земляк, поет Ігор Васильович Ліберда. Що хотів донести до нас автор своїми творами? Як він жив? Де працював? Якою був людиною? Відповіді на ці питання ви отримаєте на нашому уроці.

II. Повідомлення теми та мети уроку

1. Очікувані результати. Діти, на кольорових стікерах запишіть ваші очікування від уроку.
2. Сприйняття та осмислення нової інформації

 Слово вчителя. Ігор Ліберда назвав свою поезію «Не згасне віра в доброту». Що означає слово «доброта»?  Це те ж , що й «добро» - чутливе, дружнє ставлення до людей, тварин, рослин, дерев. Чи багато в світі добрих людей? А злих? Яка різниця між добрими й злими людьми? Впродовж століть людство отримувало досвід у стосунках з рідними, сусідами, знайомими. Кому можна довіряти, а кому – ні, хто допоможе, а хто зрадить.

 Працюємо в парах. Пропоную вам із поданих слів скласти прислів’я про добро.

1. Вовк, страшний, череді, дружній, не. (Дружній череді вовк не страшний)
2. Ніхто, добра, тікає, від. (Ніхто від добра не тікає)
3. Переймай, уникай, все, добре, зла, а, від. (Все добре переймай, а від злого утікай)
4. Доброму, погане, не, а, піде, вчися, ум, на. (Вчися доброму, а погане на ум не піде.

 Слово «добро» - багатозначне. Чи знаєте ви значення поданих виразів:

добрий день, добра каша, добрі черевики, добрий знайомий, добре серце, добрий урожай.

 Запишіть на картках ваші відповіді. Обміняйтесь виконаними завданнями, озвучте відповіді ваших однокласників. Чи погоджуєтеся ви з їхніми думками?

 Чи знаєте ви значення слова «нелинь»? Це віковий дуб, який взимку не скидає листя.

III. Актуалізація опорних знань:

• Назвіть відомих вам письменників Житомирщини;
• Яка письменниця прославила наш край на весь світ?
• Ім’я цього письменника, композитора носить Баранівський міський Будинок культури;
• Солістом якого музичного гурту є Валерій Харчишин?
• Ця поетеса живе і працює в селищі Кам’яний Брід, кілька років тому її гостинно вітали в нашій школі.

 

IV. Основний зміст уроку

 Слово вчителя. Сьогодні ми поговоримо про Ігоря Васильовича Ліберду – поета, журналіста, перекладача.

Родом Ігор Васильович із маленького села з колоритною назвою Чорторийськ Баранівського району Житомирської області. Вам воно відоме як Вишнівка. Можливо, більшість із вас у ньому бували. 1 січня 1967 року село Чорторийськ через «неблагозвучність» назви було  перейменоване  у Вишнівку.

    Народився Ігор Ліберда 22 березня 1938 року в сім’ї вчителів початкових класів. Батько, Василь Арсенович – відмінник освіти України та мати, Марія Іллівна, все життя віддали педагогічній праці. Саме вони заклали підвалини освіти та виховання своїм синам – Ігорю та Олексію, а також  десяткам інших дітей у селах Зеремля, Середня та Чорторийськ. І до сьогодні колишні учні з вдячністю згадують вимогливого та строгого Василя Арсеновича й лагідну та турботливу Марію Іллівну. Колись у розмові з Шаповаловим Г.І., жителем села Вишнівки (перейменованого Чорторийська), я запитала, чи вчили його Ліберди. Як же  захвилювався уже літній чоловік! «Аякже, - сказав Григорій Іванович,- це ж Марія Іллівна навчила мене читати. І математику я вивчив, дякуючи їй. Дуже гарна була вчителька!»

   Школа в селі була початкова – три класи. Жили Ліберди у квартирі при школі. І хоч важкими були ті повоєнні роки, часто напівголодними, у вбогій одежині, та Ігор Васильович завжди з теплотою згадував дитинство. Село Чорторийськ розташоване серед  мальовничої природи – ліс, недалеко річка Смолка, вулиці потопають у вишнево-яблуневих садах. Пізніше вони

повертатимуться до Ігоря у снах і виливатимуться у вірші. Від мами, Марії Іллівни,  Ігор дізнався про  історію виникнення рідного села, його назви. За однією версією поселення назване на честь польських князів Чорторийських, які мали тут володіння.  Є ще й думка про те, що назва походить від чорториїв – викопаних ям, з яких брали пісок для виробництва скла та саморобної цегли. До речі, і до сьогодні люди з навколишніх сіл їдуть у те село по особливу глину, яку називають глеєм. Усі печі та грубки викладені мулярами саме  на ній.

   Є ще одна легенда про походження села Чорторийськ (у нас його завжди називали Чорториським) від жительки с.Середня Прохівської Лідії Максимівни. У Середній було три вулиці. На одній жили німці, на другій – поляки, на третій – українці. Батьки не дозволяли своїм дітям зустрічатися із молоддю з інших вулиць – берегли чистоту крові. І хоч не ворогували між собою, але родичатися не поспішали. Та всупереч волі батьків, покохали одне одного хлопець-українець та дівчина-полька. Закохані зважилися на втечу. Розгніваний батько дівчини заборонив шукати втікачів. Пройшов місяць, другий, третій. Послав батько слугу на пошуки. Незабаром наймит повернувся з гарними новинами – живі-здорові, господарюють, землю обробляють, хату зводять там, де чорториї покопані. На тому й припинилася ворожнеча, помирилися родини.

 Змалку Ігор любив читати, із задоволенням слухав розповіді земляків про історію села. Всі ці перекази западали в душу допитливого хлопця. Пізніше, працюючи в редакціях районних і обласних газет, він багато писатиме про культуру та історію рідного краю.

 Слово вчителя. Діти, візьміть у руки паперові сердечка-стікери і запишіть на них, яку роль в житті людини відіграє цей орган? ( Прокачує кров через судини тіла, здійснюючи безперервний кровообіг, забезпечує живлення і дихання тканин організму. Це своєрідний «двигун» організму.) Створіть на дошці із ваших сердечок одне велике «серце».

Виразне читання поезії «Невеличке – завбільшки з кулак»

Невеличке – завбільшки з кулак.

А, либонь, не відає утоми.

Серце б’ється…

З ким? За що? І як?

Проти чого? Чи мети свідоме?

Чи не знає перебоїв пульс?

Може, причепилась аритмія?

Подумки до нього притулюсь

І передчуттями перемлію.

На борню благословлю…

 Ці віршовані рядки Ігор Васильович напише, згадуючи про випробування, які випали на його долю.

 З дитинства Ігор відчував болі в серці, які з роками тільки посилювалися. Батьки зверталися до місцевих лікарів, але встановити діагноз ніхто не зміг. У 1952 році Ліберда закінчив  Зеремлянську семирічну школу. Продовжити навчання здібний хлопець не міг - йому стало зовсім погано,  він постійно страждав від нестерпного серцевого болю. Ігор зважився на відчайдушний крок – написав листа в Москву до Микити Хрущова, тодішнього лідера СРСР. Незабаром із радянської столиці прийшла відповідь із розпорядженням доправити хворого юнака санітарним літаком у столичну кардіологічну клініку. Стан хворого був критичним: він навіть не міг ходити. У Москві юнакові поставили діагноз рідкісної серцевої хвороби. Його серце мовби не росло. Воно було наче затиснутим у лещата. Сімнадцятирічний юнак був приречений на повільну смерть, так як столичні медики відмовилися його оперувати. До цього таких операцій вони не проводили.

    Василь Арсенович із сином летять до Києва, де відкрився інститут серцевої хірургії. Відомий хірург Микола Амосов оглянув Ігоря і вирішив провести термінову операцію. Разом із хлопцем з Полісся на операцію очікували ще двоє молодих людей. Всі розуміли, що шанси на успіх мінімальні, але іншого виходу не було. Батько підписав дозвіл на операцію.

    Двоє пацієнтів померли на операційному столі, а Ігор після чотирьохгодинної операції  вижив. На третю добу хлопець відчув полегшення, і вночі, коли всі відпочивали, встав із лікарняного ліжка і вийшов у коридор. Медсестра, яка його побачила, наробила галасу, викликала Миколу Амосова. Лікар наказав «порушника лікарняного режиму» прив’язати до ліжка, щоб не було наступної спроби вставати. Побоювання хірурга були небезпідставними: могли розійтися шви,накладені на серце.

  Микола Амосов став для юнака другим батьком, а день операції, 31 березня 1955 року – другим днем народження.. Після операції Ігор Ліберда часто зустрічався зі своїм рятівником: приїжджав на огляд в Інститут серцево-судинної  хірургії,  бував у Миколи Михайловича вдома.

 Слово вчителя. Пропоную вам створити інформаційне гроно до слова «серце». Запишіть свої слова навколо нашого «сердечка».

Це можуть бути слова душа, любов, двигун, життя, кровообіг, добро, дружба.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Завдяки успішній операції на серці, яку провів відомий хірург Микола Амосов, Ігор Ліберда закінчив школу, Житомирський державний університет ім. Івана Франка, більше тридцяти років працював журналістом газети «Житомирщина».. Разом із дружиною Валентиною, яка була родом з Чувашії, переклав для дітей чуваські народні казки. Він автор чотирьох поетичних збірок: «Квартали життя», «Світанковий сад», «Питальний знак» і «Знак рівноваги».

 Ось цю маленьку книжечку, яка вийшла накладом всього 3 тис. у 2007 році, Ігор Васильович прислав нам у школу: «Рідній Зеремлянській школі, яку пам’ятаю і люблю. Ігор Ліберда, випускник 1952 року…»

У листі поет писав: «Добридень, Школо! Буду радий, якщо бодай один із віршів сподобається моїм юним землякам і їхнім наставникам…»

Прочитаємо поезії із збірки «Питальний знак».

Як та струна незмовкна

Кому миліша Волга,

Кому – Дніпро між круч…

Ріка ж дитинства –

  Смолка,

Ріка змужніння –

  Случ.

А Тетерів?

  А Горинь?

А Уборть?

  На віки

Життя твойого корінь –

На березі ріки,

Тієї, що найменша

З усіх відомих рік,

Тієї, що найперша

Припала до доріг

Чи путівців-стежинок,

Що з дому – в білий світ…

Її не закрижинить

Найхолодніший лід.

Як та струна невмовкна,

Лишень чуттям озвуч,

Ріка дитинства –

  Смолка,

Ріка змужніння –

                   Случ…

***

        Чи є душа у терену, у сливи?

Зародять рясно і, поглянь, щасливі.

Яка ж душа у вишні?

                         Вишиванка

Їй личила б і звечора, і зранку.

Стрімка душа в тополі, що у полі

Наструнює вітри на хвилю волі.

Яка ж вона в калини,

                         у любистку?

А є ж , либонь, – ой, лю-лі! –  і в колиски…

Бува, забуде сад плекати душу, –

Печаль засушить яблуню і грушу…

***

Мамині підсніжники

Як вона чекала цього дня!

…Вродяться підсніжники

   з-під снігу, –

Скаже ненька: «Наша то рідня».

І розтопить усмішкою кригу.

Над маленьким схилиться

   стеблом:

Чи ж воно також тепла вдихнуло?

Чи узлісся зболеним крилом

Всіх підсніженяток пригорнуло?

Наче немовляток, сповива

Подумки ті паростки тендітні.

І підсніжна ніжність ожива.

Квіти, квіти-материні діти діти!

Першими нелегко зацвісти –

У саду чи в лісі, на привіллі.

Крізь льоди, зав’юги до весни

Білий світ явився цвітом білим.

Скільки б на Землі ми не жили, –

Крихітку, та тільки б не даремно…

Мамині підсніжники прийшли,

Подолавши сто доріг, до мене.

Стали під самісіньким вікном,

Жмуряться від щирого проміння.

Білим дивом, не минувшим сном

Провістили серцю потепління.

***

Святий Ілля

Таки Святий…

А я того й не відав.

Молитву ревно дід щодня творив.

І в мене вірив…

Я ж… дививсь на діда

Ледь-ледь скептично:

– Диво, та не з див.

А він, світанок розбудивши гожий,

Байдужий до чинів і до посад,

До яблунь квапився зі словом Божим –

Моливсь на Небо,

   Землю

    і на Сад.

Його наука тиха – не принука.

Дід не звикав мілку шукати суть.

– Вроди ж, мій Саде, дітям і онукам.

Про правнуків же… також не забудь!

І клопотався, мов про долю роду, –

Джмелю було привільно і бджолі.

І крони щедро укривались плодом –

З антонівкою завше на чолі.

Хай крізь роки святі уроки світять!

Скресає забуття химерний лід.

Якщо і жив Святий Ілля на світі, –

Тепер я знаю , – то був рідний дід.

V. Підсумок уроку.

Слово вчителя. На уроці літератури рідного краю ми ознайомилися із життєвим і творчим шляхом нашого земляка – поета Ігоря Ліберди, талановитого поета, журналіста, перекладача. Ігор Ліберда  – Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. Михайла Шпака (1967) та премії ім. Михайла Клименка (2009) , нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради України (1979).

Поезія митця –добра,  щира, душевна. Його вірші примушують задуматися: хто ми, для чого живемо, де наше коріння?

 Чи сподобалися вам вірші? Які? Чого нас навчають? Чи можемо ми назвати Ігоря Ліберду патріотом рідної землі?

 Прочитайте ваші очікування, записані на початку уроку. Чи виправдані вони?

VI. Рефлексія – незакінчене речення:

• сьогодні я дізнався(лась)…
• мені було цікаво…
• я зрозумів (ла)…
• я поділюсь своїми знаннями з…
• я хочу більше…
• я використаю набуті знання …

VII. Домашня робота. Розповісти рідним про Ігоря Ліберду. Записати в зошити, як сприйняли батьки вашу розповідь.

Вивчити напам’ять одну поезію .