Урок «Олена Кульчицька - український графік та живописець»

Про матеріал

Творчість та біографія українського графіка та живописця Олени Кульчицької.

Перегляд файлу

Автор: Громова Інна Михайлівна

Посада: викладач образотворчого мистецтва

Місце роботи: Вінницька область, м.Хмільник,

Комунальний позашкільний навчальний заклад Хмільницька школа мистецтв;

Кваліфікаційна категорія: вища

Тема уроку: «Олена Кульчицька - український графік та живописець»

(предмет «Художня культура», 10 клас, профільний рівень)

Тип уроку: засвоєння нових знань

Форма проведення: Круглий стіл

Мета уроку: Ознайомлення старшокласників з творчістю Олени Кульчицькою. Удосконалення вмінь аналізувати мистецькі твори, висловлювати самостійні думки й судження; виховання в старшокласників прагнення до самоосвіти, інтересу й поваги до набутків українського мистецтва.

Наочність: відео презентація творів художника

Хід уроку:

Вчитель: Графік, живописець, майстер декоративно-прикладного мистецтва, вчений - етнограф, знавець селянського одягу та народного зодчества, художник-педагог, великий громадський діяч ... Кульчицька Олена Львівна начебто увібрала в себе життя не одного, а багатьох художників (фото). Для неї не існували які - небудь жанрові або тематичні обмеження. Кульчицька являла собою нині вже унікальний тип художника-енциклопедиста, рівнозначного у всіх творчих проявах.

Вона була серед тих, хто сприяв на Західній Україні становленню та розвитку самостійної національної школи нового реалістичного мистецтва. Роль Олени Кульчицької в культурних процесах України першої половини XX століття виявляється ширше безпосереднього художнього значення її творів, число яких, до речі, вимірюється кількома тисячами.

Біограф: Олена Львівна Кульчицька(«Автопортрет»1917р.) народилася 15 вересня 1877 року в місті Бережани на Тернопільщині. Рід Кульчицьких походить із села Кульчиці, під Самбором. 1894 року закінчила 8-класовий навчальний заклад при монастирі Сакраменток у Львові.

Початкову художню освіту Кульчицька здобула у приватній студії польських художників – педагогів Станіслава Батовського та Романа Братковського у Львові. Вищого художнього закладу в Галичині у той час не існувало, і, щою продовжити спеціальну освіту, Олена Львівна виїхала до Відня. Там у 1903 році вона склала іспити на загальний відділ художньо – промислової школи. На цьому відділі приділялося багато уваги композиції твору, вивченню різноманітних технік: олійного й акварельного живопису, рисунка, гравюри, емалі, мозаїки тощо. Кульчицька успішно оволоділа виразними засобами художнього виразу, які удосконалювала у подальшій своїй творчій діяльності.

Мистецтвознавець: Після закінчення школи, в 1908 році молода художниця прибула до Львова, куди вже на той час переїхали її батьки. Саме тоді у Львові, найбільшому культурному і мистецькому центрі Галичини, згрупувалися майже всі західноукраїнські художники на чолі з видатним живописцем і критиком Іваном Трушем. Тут влаштовувалися виставки українського мистецтва, видавався журнал «Артистичний вісник», в якому порушувалися проблеми відродження і розвитку національного мистецтва. Українські художники брали участь також у виставках польського «Товариства приятелів мистецтва» у Львові. Так, на виставці цього товариства в 1909 році вперше зі своїми живописними і графічними творами виступила молода Олена Кульчицька. Незважаючи на те, що її творчість була представлена студентськими роботами, вони одразу привернули увагу глядачів і критиків своєю оригінальністю і глибоко народною національною тематикою. Успіх був незвичайний. Вона творила своєрідний літопис народного життя. Такими є живописні твори: жанрові композиції «Біля гасової лямпі», «Діти на леваді» (1908-1909), «Діти зі свічками», портрети батьків, «Ярмарок у Косові» (1908), а також алегорична композиція в формі триптиха: «Мистецтво», «Наука», «Історія» (1906), виконана в техніці перегород частої емалі. Незвичайним явищем на той час було бачити на виставці таку величезну різноманітність графічного мистецтва поряд з живописними творами. Тут були офорти й акватинти, гравюри на дереві та лінолеумі, серед яких переважали кольорові, виконані у досить інтенсивних тонах.

Критик: На талановитість і добру школу молодої художниці звернули увагу українські й польські критики. Зокрема Іван Труш зауважив у газетах «Слово польське» та «Діло» за 1909 рік, що «в українське мистецтво прибула нова поважна сила», що у Кульчицької є «…великий артистичний смак, певність ведення лінії, прегарна композиція».

Біограф: Окрилена першим успіхом, Олена Кульчицька відчула впевненість у своїх творчих силах: в її уяві зароджуються десятки нових композицій і образів. Здійснювати свої задуми вона мріє у барвистих полотнах живопису, який любить понад усе. Але життя вносить у творчі наміри художниці свої корективи.

Після смерті батька Олена Львівна змушена йти на педагогічну роботу – вона стає вчителем малювання спочатку у львівській жіночий школі, а згодом - у середніх школах Перемишля. Для живопису часу не залишається: весь день забирає шкільна робота, а при штучному вечірньому освітленні займатися малюванням просто не можливо. Однак жадоба творчості не покидає митця, і щоб здійснити свої задуми, вона звертається до гравюри в якій відчутне тяжіння до живописності.

Мистецтвознавець: Художниця захоплюється переважно кольоровою ліногравюрою і акватинтою, яка в поєднанні з офортом дає цікаві живописні ефекти. Чорно – білі гравюри виконує на дереві. На наступних виставках у Львові, Кракові, Познані, Варшаві та Києві Кульчицька виставляла переважно графічні твори, які принесли їй новий успіх, а на Всеукраїнській виставці образотворчого мистецтва в Києві (1911,1913р.р.) як графік вона завоювала перше місце. У своїх простих композиціях, виконаних технікою акватинти, кольорової ліногравюри або чорно – білого деревориту, з великою душевною теплотою художниця передала правду життя: в них багато лірики і тонкого відчуття гри сонця й тіні.

Критик: Крім живописних мотивів природи, такі як «Місяць на воді» (1911), «Буря на Адріатичному морі» (1911) та побутових сцен, художницю хвилюють і теми соціального змісту. В кольоровій ліногравюрі «Бідні діти» (1914), «За море» (1914), «Під чужим небом»(1915) вона показує поневіряння розореного жорстокою експлуатацією галицького селянства, яке змушене було кидати рідний край та емігрувати за океан у пошуках землі та заробітку. Гравюри такого змісту становили своєрідний перегук з літературними темами прогресивних західноукраїнських письменників – І. Франка, В. Стефаника, О.Кобилянської, О.Маковея та інших. Великого соціального загострення творчість Олени Кульчицької набуває в роки першої світової війни: людські страждання, голод, звірства айстро-угорської жандармерії яка проводила масові арешти і розправи над українським населенням, але відкритий виступ був небезпечним, і тому вона часто зверталася до символіки, так з’явилася композиція «Татарське лихоліття» (1915). В іншій композиції «Чорні хмари війни» (1915), в символічних образах зображуються смерть і голод, які верхи на конях мчать у чорних хмарах, а внизу, на шляху – вигнанці, що падають роздавлені величезними колесами гармат. В офорті «Молох війни» (1915) Кульчицька образно показала того, кому війна приносить великі прибутки. Зображений у вигляді величезної людської постаті, одягненої у панцир з монет і паперових банкнотів, бродить серед руїн і трупів бог війни – капітал – у супроводі смерті з косою. Заключним офортом у військовій серії творів є офорт «Помста» (1917), який закликає до розправи з імперіалізмом. Він був відгуком на революційні події, які відбулися в Росії у 1917 року. За вияв симпатії до революції в Росії польський уряд вислав Кульчицьку до концентраційного табору в Добромилі (1918). Повернувшись з табору в 1919 році до Перемишля, вона продовжує свою роботу викладача малювання в Учительській семінарії та Дівочому інституті та одночасно працює творчо. Ілюструє книги й дитячі журнали, працює над поштовою листівкою й книжковим знаком, створює тематичні цикли гравюр і акварелей, розробляє ескізи декоративних килимів, художніх вишивок і зразків народних прикрас.

Біограф: у 1919 році художниця записує у своєму щоденнику: «Неділя, сніг з дощем і шалена завірюха, зимно. Сиджу дома щаслива, що можу працювати. Роблю ілюстрації до «Світа дитини» й для Гнатюка, до його Міфології… Добре сидіти дома і мати бодай необхідне для життя, але чи можна справді тішитися, знаючи, що тисячі полонених сидять в голоді і холоді, терплять зневаги від гнобителів, що сотні тисяч селян і робітників не мають де мешкати і що їсти. Працювати, жертвенно працювати для молоді; для всього народу. В цей період вона створила офорт «На панщині», в якому показала, що з приходом влади панської Польщі – для українського народу не сталося ніякого полегшення.

Графік: У період 1919 - 1920 років Кульчицька створює цикли дереворитів і ліногравюр: «Історія княжих часів, «Галерею українських письменників». Серію гравірованих портретів плакатного типу в оригіналах та репродукціях поширювалася серед шкіл усієї Галичини. А портрети Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської та інших видатних письменників можна було зустріти навіть у найглухіших закутках Галичини. Композиція цих гравюр дуже своєрідна. Кожен аркуш вирішений у формі плаката, де обов’язковим компонентом є слова – цитати, взяті з літературних творів письменників, або патріотичні заклики, що належать самій художниці. Такі гравюри – плакати робили важливу патріотичну справу. Ії офорти «Довбуш», «Біля криниці», «Зима» та численні ліногравюри, значно наблизили наше мистецтво до Європи.

Історик: Естампи Кульчицької з циклу «Галерея українських письменників» знищувалися польським урядом (1930) коли у відповідь на селянські заворушення була проведена жорстка пацифікація. А тих, у кого були знайдені портрети Лесі Українки зі словами:

Вставай, хто живий,

В кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, -

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

карали тюремним ув’язненням.

Починаючи з 1920-х років, художниця починає писати серію робіт, що зображують церкви Західної України. Її метою було звернути увагу суспільства на архітектурні скарби Галичини і запобігти знищенню багатьох церков, як історичних пам’яток. Багато з тих церков, які зобразила художниця, зараз, дійсно, залишилися тільки на її картинах.

Інтерес до народної архітектури у Кульчицької виник ще на початку ХХ століття, коли вона в 1905 році відвідала Гуцульщину.
Релігійна тематика присутня в усій творчості художниці. У другій половині 1930-х років Кульчицька створює цикл гравюр на дереві “Святі української церкви”, в якому зображує святих князів Володимира, Бориса і Гліба, Андрія і княгиню Ольгу.

Мистецтвознавець: Важливою віхою у мистецькій діяльності Кульчицької 20 -30-х років є робота у книжковій графіці. Вона ілюструвала понад сімдесят дитячих казок і байок, виданими окремими книжечками у серії «Нашим найменшим», а також читанки та оповідання. В них мовою лаконічного малюнка образно розповідається про зміст кожної сторінки («Риба с раком танцювала», «Ворона в пір’ях павича»).

Олена Львівна створила ілюстрації для повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1929), збірки новел Василя Стефаника «Дорога» (1917) і тритомника Володимира Гнатюка «Українська народна міфологія». Робота над ілюстраціями до такої книжки вимагала особливого підходу, адже належало зобразити не реальних героїв твору, а фантастичних, існуючих в уяві народу «бісів», «відьом», «домовиків» тощо так чудово описаних автором книги. Саме багатий історичний етнографічний матеріал , зібраний під час подорожей по Галичині, домопоміг Кульчицькій відтворити всі ці загадкові образи оригінально і переконливо. Захопившись міфологічними сюжетами під час роботи над ілюстраціями до книги, художниця задумала окрему серію гравюр під назвою «Легенди гір і лісів».

Графік: Олена Львівна серйозно займалася графікою малих форм - поштовою листівкою та книжковим знаком (екслібрисом). Поштову листівку, зокрема, вона вважала одним з найзручніших засобів популяризації мистецтва. У своїх творах – мініатюрах вона зображала сцени з народного побуту, народних звичаїв, створювала цікаві барвисті композиції святкових поздоровлень.

Над книжковим знаком Олена Львівна почала працювати ще в роки навчання у віденській школі. Там у 1906 році вона виконала свій перший і чи не найкращий екслібрис технікою лінориту, на якому зобразила себе у вигляді бджілки. Та цим не обмежується творчість невтомної трудівниці. Кульчицька багато і плідно працювала також над ескізами килимів, народних вишивок, прикрас та інших предметів побуту, які виготовлялися в емалі, кераміці, бронзі та різних ткацьких матеріалах.

Мистецтвознавець: У своїх творах вона відтворювала дух народу так, як сама його відчувала, втілювала своєрідність природи та архітектури Гуцульщини, минуле й сьогодення України. Творчість Кульчицької в області декоративно-прикладного мистецтва грунтувалося на глибокому знанні традицій народної творчості (картина «Христос Воскрес!» (1930), «Дерев’яна церква св..Юра в Дрогобичи» (1931), «Успенська церква у Львові» , замальовки жіночого та чоловічого одягу Гуцульщини). Вона створила також неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки.

Багато сил художниця віддала килимарству: створювала ескізи орнаментів для килимів, які потім ткала її сестра (ескіз орнаменту). У 1910-1930 роках художниця у співавторстві зі своєю старшою сестрою Ольгою («Портрет сестри Ольги») виконала понад вісімдесят килимів і гобеленів, які відіграли важливу роль у процесі відродження та оновлення художнього килимарства в західних областях України.

До річниці хрещення Русі Олена в 1938 році створює гравюри («Богородиця - Золотий колос», «Христос - Виноградна лоза», «Розп'яття», «Хрещення Русі" і "Поцілунок Іуди".

Біограф: У 1938 році Олена Львівна залишила педагогічну роботу в Перемишлі і переїхала до Львова. Художниці йшов шістдесят перший рік.

Однією з перших Кульчицька була прийнята в 1940 році в члени Спілки радянських художників України і взяла участь у виставках творів західноукраїнських митців – у Львові, Києві, Москві, Ленінграді. Кульчицька в цей час працює на посаді старшого наукового співробітника у Львівському музеї етнографії. У 1941 році Олена Львівна задумує серію гравюр на теми боротьби українського народу за своє національне і соціальне визволення: дереворити «Богдан Хмільницький під Львовом», «Головач», гравюри «Борислав давній» і «Борислав сьогодні». Але раптовий напад німецьких фашистів на Радянський Союз і тимчасова окупація Львова змусили Кульчицьку залишити свої задуми і знову, як і в роки першої світової війни, взятися за антивоєнну тематику. Вона створює ряд композицій: «Війна», «Бог війни», «Зруйноване гніздо» тощо.

Мистецтвознавець: Післявоєнні роки збагатили художницю цікавим матеріалом про життя і працю західноукраїнських трудівників. Вона створила цикл «Краса рідної землі», яка відтворює краєвиди західних областей України.

У 1945 році їй першій з львівських художників було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв Української республіки.

З 1945 по 1954 роки Олена Кульчицька викладала графіку в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова, професором якого стала у 1948 році. Випускає серію ліногравюр «Лихоліття українського народу» в яких зображується воєнне лихоліття 1941-1945 років.

У 1956 було присвоєно звання народного художника УРСР.

На честь 25-річчя своєї творчої діяльності організовує виставку робіт у залах Наукового Товариства ім. Шевченка (Київ).

Епілогом і вершиною історичної теми у творчості О. Кульчицької став триптих «Галицькі князі» (1956 р., ліногравюра), виконаний нею до 700-річчя Львова восьмидесятирічною художницею. У монументально вирішеному триптиху ліногравюр художниця зобразила князів Романа, Ярослава і Данила – засновника Львова. А у 1957 році вона створює свій кращій натюрморт на пасхальну тематику «Пасхальні яйця».

Біограф: Останнє десятиліття життя художниці було затьмарене тяжкою недугою. Прикута до ліжка, вона була позбавлена самого дорогоцінного - можливості працювати. Прийшов час підсумків, і художниця сама визначила долю свого творчого доробку: «Керуючись безмежним почуттям відданості своїй рідній Батьківщині, - йдеться в її заповіті, - і любов'ю до свого народу, для якого я з натхненням працювала весь час, роблю таке заповідальне розпорядження - все, створене мною ... заповідаю у власність українському народу в особі Львівського державного музею українського мистецтва».

Кульчицька Олена Львівна (бюст художниці) померла 8 березня 1967, на 90-му році життя (фото могили художниці). Чи не в останній її день прийшла звістка про присудження їй Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.

Була нагороджена 2 орденами і медалями.

У 1971 році в її квартирі був відкритий меморіальний музей її імені (фото) на основі близько 6 тисяч творів (2 фото), заповіданих нею колишньому Львівському національному музею.

2013 році Національний музей у Львові імені Шептицького видав повний альбом-каталог творів Кульчицької, до якого ввійшли 347 репродукцій графіки, малярства та ужиткового мистецтва.

Художник Дмитро Крвавич згадував, що «до прославленої художниці було подвійне ставлення - вона отримала звання професора, народного художника України, але її твори на виставки брали неохоче: вони нібито не несли «радянської ідеї». Втім, щодо відсутності «радянської ідеї» не зовсім вірно - життя Радянської України була оспівана художницею в графічних серіях «Краса Радянської України» (1951-52), «Багатство рідного краю» (1950-51), «Гуцульщина у праці» (1945 ) і «Народне життя і природа Гуцульщини». Художниці ставили в провину те, що вона розмовляла українською мовою з галицьким діалектом, одягалася вишукано і була незалежна в судженнях. Твори художниці з успіхом експонувалися в багатьох містах світу - на художніх виставках в Берліні, Брюсселі, Парижі, Варшаві, Кракові, Познані, Празі, Відні, Торонто, Римі, Гельсінкі та Чикаго.

За рішенням ЮНЕСКО, 110-річний ювілей художниці в 1987 році відзначався на міжнародному рівні.

Вчитель: Шістдесят років творчої праці і більше чотирьох тисяч художніх творів віддала своєму народу Олена Львівна Кульчицька – народний художник Української РСР, член – кореспондент Академії архітектури УРСР, професор. Своїми численними гравюрами й акварелями вже створила своєрідну образотворчу книгу буття свого народу, в якій змалювала його історію, побут, творчість з великою любов’ю і щирістю відобразила красу і поезію рідного краю. Багатогранна і прекрасна її творчість назавжди вписалася золотою сторінкою в історію українського образотворчого мистецтва.

Підсумок уроку:

Де Олена Кульчицька отримала мистецьку освіту ?

В якому місті вона викладала?

Переважно в якій техніці працювала художниця?

Домашнє завдання: Створити таблицю в якій будуть виписані назви картин, що були виконані у техніках дереворит та живопис