Урок. ПАМ'ЯТЬ ПРО НИХ ПОВИННА ЖИТИ

Пам’ять про них повинна жити.

Тим, хто загинув у роки Голодомору, присвячується…

(урок-реквієм)

Мета: Сприяти збереженню історичної пам’яті про Голодомор 1932-1933 років;

формувати в учнів повагу до минувшини українського народу; виховувати громадянську свідомість, почуття співпереживання.

Обладнання: мультимедійний комплект для демонстрації відеофрагментів та слайдів.

 

Хід заходу:

Класна дошка закрита чорною матерією, до неї прикріплені п’ять колосків. Весь час, поки триває захід звучить «Реквієм» А.В. Моцарта.

 

(Виходять дві учениці в українському вбранні)

1 учениця:	Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть.
2 учениця:	Сім’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає. А мати хоче научати, Так соловейко не дає.
1 учениця:	Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тільки дівчата Та соловейко не затих.
2 учениця:	Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні – Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади; біліють хати…

 (Дівчата уходять. Виходять двоє учнів у чорних костюмах)

1 учень: Український селянин мріяв отримати ділянку землі і стати господарем на ній, щоб самому дбати про власний достаток та добробут своєї родини.

2 учен:. З Декрету про землю, прийнятого Другим Всеросійським з’їздом робітничих і солдатських депутатів 26 жовтня 1917 року: «Поміщицька власність на землю скасовується негайно без всякого викупу.

Право користування землею дістають всі громадяни (без різниці статі) Російської держави, які бажають обробляти її своєю працею, при допомозі своєї сім’ї, або в товаристві, і тільки до тієї пори, поки вони в силі її обробляти. Наймана праця не допускається».

1 учень: Закінчуючи доповідь про землю на цьому з’їзді лідер більшовицької партії Володимир Ленін сказав: «Суть в тому, щоб селянство здобуло тверду впевненість в тому, що поміщиків на селі більше нема, що нехай самі селяни розв’язують всі питання, нехай самі вони влаштовують своє життя».

2 учень: Але радянська влада обдурила селян, яких почали заганяти у сільськогосподарські артілі – колгоспи, де їх позбавили права користуватися плодами своєї праці.

(Учні уходять, замість них з’являються знову дві учениці, одягнені в українські костюми).

1 учениця:  Літом я робила в полі,

А як всніжило тіль-тіль,

Я товаришок питала,

Поступала ув артіль.

 

Ой артіль моя «Трояндо»,

Маркізет, мадаполам!

Вишивала я узори з тривогою пополам.

 

З тривогою – ой же смішно!-

З тривогою – ну й чудна ! –

Тільке десь там загуркоче –

Так і кинусь до вікна.

 

2 учениця: А воно ніяк не смішно,

Бо між наших вороних

Повелися тії коні,

Що вже знала я про них.

 

Не сінце вони смакують,

Не траву і не овес,

А так ходять, як літають,

Завертають в МТС.

 

1 учень: Машинно-тракторні станції (МТС) створювалися з метою виробничо-технічного обслуговування колгоспів, посилення впливу держави на село.

2 учень: Із звернення Йосипа Сталіна до всіх організацій ВКП(б) «Перші підсумки заготівельної кампанії і дальші завдання партії»: «…на січень 1928 року ми мали дуже серйозну кризу в хлібозаготівлях.

Що означає криза у хлібозаготівлях, який її смисл, які її ймовірні результати?

Це означає, насамперед, кризу постачання робітничих районів, підвищення цін на хліб у цих районах, зрив реальної заробітної плати робітників.

Це означає, по-друге, кризу постачання Червоної Армії, невдоволення серед червоноармійців.

Це означає, по-третє, кризу постачання льняних і бавовняних районів, спекулятивні ціни на хліб у цих районах, перехід льонарів і бавовноробів на виробництво хліба, - отже, скорочення виробництва бавовни і льону, яке веде до скорочення відповідних галузей текстильної промисловості.

Це означає, по-четверте, відсутність хлібних резервів в руках держави, як для потреб всередині країни (в разі неврожаю), так і для потреб експорту, необхідного для ввозу устаткування та сільськогосподарських машин.

Це означає, нарешті, зрив усієї нашої політики цін, зрив політики стабільності цін на хлібні продукти, зрив політики систематичного зниження цін на промтовари».

1 учень: 8 серпня 1932 року у центральній газеті радянських більшовиків «Правда» була опублікована постанова Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів Союзу РСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», прийняту 7 серпня 1932 року. В цій постанові, написаній Йосипом Сталіним, говорилося: «ЦВК і РНК Союзу РСР вважають, що суспільна власність (державна, колгоспна, кооперативна) є основою Радянського ладу, вона священна і недоторкана, і люди, які чинять замах на суспільну власність, повинні розглядатися, як вороги народу, через що рішуча боротьба з розкрадачами суспільного майна є найпершим обов’язком органів Радянської влади».

2 учень: Виступаючи на об’єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 7 січня 1933 року з доповіддю «Підсумки першої п’ятирічки» Йосип Сталін назвав цю постанову законом: «Допускаючи злодійство і розкрадання суспільної власності, - все одно, чи йдеться про власність державну чи про власність кооперативну й колгоспну, - і проходити мимо таких контрреволюційних неподобств, - значить сприяти підриву Радянського ладу, що спирається на суспільну власність, як на свою базу. З цього виходив наш Радянський уряд, коли він видав недавно закон про охорону суспільної власності. Цей закон є основа революційної законності в даний момент. А обов’язок найсуворішого його проведення в життя є найпершим обов’язком кожного комуніста, кожного робітника і колгоспника».

1 учень: Народ дав іншу назву цьому документу – «закон про пять колосків».

(Виходять учні)

1-й:	А вік новий… з яких доріг Привів нам тридцять третій рік! Понад селом, як бурелом, Пройшов Великий Перелом…
2-й:	Убогії ниви, убогії села. Убогий, обшарпаний люд – Смутнії картини, смутні, невеселі, А інших не знайдеш ти тут.
3-й:	Не став би дивитись, схотів би забути, Так сили забути нема: То ріднії села, то ріднії люди, То наша Вкраїна сама!..
4-й:	До зернини-бубки, дотла (що там бабський плач-голосіння ?!) Все мела «Червона мітла», Не лишала й жменьки насіння.
5-й:	І в діжку зазирала, і в глечик, і в сівник, І з миски висипала: «Зась вам їсти!..» Всіх трусили –владний Представник І свої запеклі «активісти». Що в села забрала, те здала, Ні Тимку на хліб, ні Тарасу… Ой, пройшла «Червона мітла», Промітала Голоду трасу…
6-й:	Гори в «Заготзерні», А вам – ні в засіках, ні в стерні… Для села й слободи Хліб - з кори, з полови й лободи: Хоч ковтай, хоч кричи, - Голодайкам, як терпуг – харчі…
7-й:	В Лубнах, у Сингаях і Валках, Де страшно пухли літні і малі, Ми тяжко ждали крихти, не кавалка, Святого хліба на своїй землі.
8-й:	В Охтирці, в Овручі і в Кодні, Безвинні жертви владоглитаїв, Повстаньте з мертвих, ганьблені й голодні, - Усі, хто недожив і недоїв!..
9-й:	За Адама, за Дмитра й Арона, За Адель, Олен, Оксан, Докій Не співала півча похоронна, Не лунало «бам-м, бам-м» за впокій… Боже милосердний, не амвони? Перед зором кволих –грай химер… Не дзвонили, не дзвонили дзвони: «Був, та вмер, Був, та вмер, був , та вмер…» Всюди – кволі й мертві… Як збагнете, Де опух бідняк, а не куркуль?
10-й:	Гробокопателі ходили, Та й ті під хатами лягли. Ніхто не вийшов вранці з хати, Щоб їх, сердешних, поховати. Під хатами і погнили.

 

Учитель: Микола Сергійович Сало, мешканець нашого селища Зачепилівки, не був свідком тих скорботних подій, про які йде у нас сьогодні мова, але з розповідей своїх батьків, котрі пережили ті жахливі часи, він знав про трагедію українського селянства. Саме про ті часи він і написав свого вірша.

 

1 учениця:

Голодні із смертю змирились,

Мов тіні шасталися люди,

Дорослі байдуже дивились,

Як мертві лежали повсюди.

 

- Мамочко, люба,  дай їсти, -

Просила дитина голодна,

Як мати опухла лежала

І тілом була вже холодна.

 

Плакав, благав, та даремно

Виліз той хлопчик із хати,

Що ж тій дитині робити,

Де порятунок шукати.

 

Батько лежав біля тину,

Зажаті в руці колоски,

Хотів він віддати їх сину,

Та смерть не дала вже дійти.

 

Довго маленьке кричало,

Чули на небі й святі,

Під ранок воно замовчало

І мертве лежало в траві.

 

А власті пили та сміялись,

Ситим не шкода других,

Під вечір померлих збирали

І в яму скидали усіх…

 

2 учениця: Гирман Іван Васильович народився 26 квітня 1927 року, мешканець селища Зачепилівка, у вересні 2017 року поділився своїми цікавими спогадами про події 1933-го: «Я на той час  проживав разом зі своєю мамою, наш будинок розташовувався недалеко від кладовища. Я на власні очі бачив, як возили бричкою в кладовище людей як живих, так і мертвих. Чому живих? – я не обмовився, коли везли людей ховати, то було видно що деякі люди ще були живі. Багато людей вмирало від голоду, але вони б залишилися живими, якби в них не забирали всю їжу. Тоді казали « Все в державу, держава потребує». Навіть якщо знайшли хоч одну картоплину, то її теж забирали. При обшуках  дворів у чоловіків були гострі шпичаки, якими вони проштрикували землю для пошуку місця схованки їжі. По селу на возі їздив місцевий селянин Тума Прокіп з представниками влади та міліціонером. Заходили та запитували:

- У вас є зерно?

- Нема!

- Будемо шукати!

- Шукайте!

Шукали скрізь, все забирали дочиста. Коли вони до нас приїжджали, а вони не раз приїжджали. В той скрутний час я був під наглядом бабусі, і, щоб якось вижити,  моя мама Лукерія була на заробітках в с. Бердянці. Суворі чоловіки зайшли до нас в хату, та запитали де моя мама, хоча знали, де вона є. Тума Прокіп добре знав мою маму, бо деякий час разом працювали в с. Семенівці.

- Будемо шукати провізію!

Ходили вони по хаті, ходили, ходили, а ми за ними слідом. Запитували:

- Де ваш сундук? (В той час в кожній родині були сундуки, в яких зберігали одяг та різні речі).

- В чулані стоїть.

У нас було три сундука: мамин, бабусин і дядька.

- Будемо й в сундуках шукати!

- Шукайте.

- Давай, показуй, де чулан! – приказав Тума бабусі.

- Он він.

Перевіривши бабусин і дядька сундуки та нічого не знайшовши, підійшов Прокіп до маминого. А він був закритий на ключ, а ключ був у мами. Так цей сундук того часу і спас нас від голоду, бо там був захований клуночок зерна. Тума знав, що у мами є син. Підійшов до мене, постояв, подивився – думаю мабуть битиме – взяв мене за вухо, потріпав і сказав:

- Ну, що ж, як нема Лукерії, ми прийдемо завтра.

Пройшов час, минув голодомор, так вони до нас і не прийшли».

(Виходять учні)

1-й:	Його називали ми «батьком народів», «Великим і мудрим Вождем». Він кров’ю заляпав і Серп нам, і Молот, Гасив наш родинний вогонь.
2-й:	Заслання в Сибір і заклання у Голод – На совісті чорній його. Йому підлягали війна й оборона, Безмовні трудяги й земля… Зажив після смерті корони Нерона Тиран під стіною Кремля.
3-й:	Ні труни, ні хреста, і ні тризни! Прямо в яму. Навіки-віків. Чорна сповідь моєї Вітчизни І її затамований гнів.
4-й:	Ні віночка, ні навіть барвінку… Наче падалиць – під вітрюган! То причастя твоє, Українко, Українцю, то твій талісман.
5-й:	Як настала пора лиха, А в полях ледь пробилась пшениця, Хліборобів ховали в льохах, Засипали в криницях…
6-й:	Сумно Ворскла текла й Сула, Світ стогнав понад Пслом і Хоролом… Скрізь, де з Голодом Смерть пройшла, Біля кожного міста й села…

 

1 дівчина:

Стань, народе, без ліку й числа,

Хором Траурним, Пам’ятним Колом!

 

Учитель: Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня… Величезні людські втрати: за різними оцінками – від 3,5 мільйонів до 8 мільйонів осіб. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська).

 

2 дівчина:

Стань Вінком, стань життя ореолом:

Хай почує всяк Пагорб і кожна Ограда,

Що засуджено Зло і проміниться Правда,

Омріяна Правда!

 

Учитель: Вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків; шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу; усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства Верховна Рада України 28 листопада 2006 року прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Цим нормативно-правовим актом, зокрема, визначено: «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу (стаття 1). Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним (стаття 2)».

 

1 дівчина:

Один за одним і одна за одною –

В шапки й капелюхи, в хустки і в берети.

І в пригорщі землю скорботну берете, -

Хай виросте Насип – Горою Земною.

А гомін, як стогін, як подзвін церковний,

Сигнали на трасах і лемент металу –

За Київ і Харків, за Суми й Полтаву –

Наш поклик до тих, що опухли й не встали,

Ростивши і гори зерна, й терикони!..

 

2 дівчина:

Озера тих сліз і століттям не випить,

Імен в Поминальник церквам не вписати…

Ой, скільки родин, скільки мавок косатих

Пройшли до кончини крізь Голод-єгипет ?!

 

1 дівчина:

Дощами й плачами кістки перемито,

Де батько й сини, доня й мати похила…

Могила могил, вікопомна Могила,-

Вивищуйсь, народних страждань Пірамідо!

(Дівчата уходять)

 

Учитель: Вшановуючи

(Виходять шестеро дівчат в українських костюмах, із незапаленими свічками у руках)

1 дівчина:	А як не бачиш того лиха, То скрізь здається любо, тихо, І на Україні добро. Між горами старий Дніпро, Неначе в молоці дитина, Красується, любується На всю Україну.
2 дівчина:	Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде.
3 дівчина:	Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд!
4 дівчина:	Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!
(Демонструється відео про Україну)
5 дівчина:	Свою Україну любіть, Любіть її… во Время люте, В остатню тяжкую мінуту За нею господа моліть.
6 дівчина:	Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну, Господа моліте.

(Дівчата запалюють свічки)

1 дівчина:	Боже Єдиний, Великий, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни.
2 дівчина:	Світлом науки і знання Нас усіх просвіти, В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости.
3 дівчина:	Молимось, Боже Єдиний, Нам Україну храни, Всі свої ласки, щедроти Ти на люд наш зверни.
4 дівчина:	Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світа, Щастя дай, Боже, народу І многая, многая літа!

(Хвилина мовчання) https://www.youtube.com/watch?v=6u_D-gOY_Cg

 

1 учень: Надто багато позаду могил… Надто тяжкі втрати…

І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ, гідний прекрасної долі.

 

Учитель: Випускниця Зачепилівської загальноосвітньої школи Олена Скотаренко написала вірш, яким ми закінчуємо наш урок-реквієм.

 

Учениця:

Я хліб шаную ще з дитинства,

У ньому сила й труд віків,

Неначе зародилася країна

У тих полях безмежних колосків.

А пам’ятаєш, як в дитинстві,

Такий знайомий запах із печі.

Родинним оберегом наче стали

Бабусин хліб і теплі калачі.

Сьогодні це для нас вже звично

Купити хліб ми можемо за мить,

Та в цій, здавалося б, звичайній їжі

Прадавня слава і історія лежить.

Ще наші предки, що трудилися невтомно,

Вкладали душу й сили все життя,

Працюючи так віддано у полі,

Не покидали віри в майбуття.

В роки тяжкі, що голодом назвались,

Безмежна кількість людства помирала,

І спечена хлібинка всій родині

Боротися зі смертю помагала.

Шануймо хліб у цю безхмарну днину

І пам’ятаймо ці прості слова:

«Шануєш хліб – шануєш Україну,

І все хороше, що вона тобі дала».

 

 

Використана література

Земерова Т. Історія України. Таблиці та схеми / Т. Земерова. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2017. – 432 с.

Щупак І.Я. Голокост в Україні: Пошуки відповідей на питання історії. – Навчальний посібник для учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів. – Третє видання, змінене і доповнене. – Дніпропетровськ: Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», 2015. - 148 с.

У сценарії використані вірші Тараса Шевченка, Бориса Грінченка, Олександра Кониського, Антоніни Листопад, Василя Юхименка.