Урок пам’яті: «Бабин Яр: без права на забуття»

Про матеріал

Урок присвячений трагедії Бабиного Яру як однієї із жахливих сторінок в історії нашої держави у світлі поезії та мистецтва.

Перегляд файлу

Урок пам’яті «Бабин Яр: без права на забуття»

Мета: розкрити суть трагедії Бабиного Яру як однієї із жахливих сторінок у світлі поезії та мистецтва, викрити людино ненависницьку політику нацизму, формувати в учнів усвідомлення того, що права людини, мир, життя і злагода людей – найвищі цінності на Землі.

Обладнання: фотографії, книжкова виставка.

Вступне слово вчителя. Кожна людина якою б то і ким би вона не була має невід’ємне право на життя. А чи завжди права людини стояли на першому місці, чи завжди життя було найвищою цінністю? Ні це не так! Прикладом порушення права людини на життя стало винищення фашистами десятків тисяч людей в Бабиному яру під Києвом в 1941 році.

Шановні друзі! Наша зустріч присвячена трагічній пам’яті Бабиного яру.

Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України відзначається День пам’яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочинів в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству.

Ведучий. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Ширина ярів доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.

Ведуча. 19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війська залишили м. Київ. У цей день німецькі війська вступили в місто.

Учень 1. Фашистський єфрейтор, поглянувши п’яно,

З розгону ударив прикладом щосили, -

І клавіши злякано заголосили.

Чи чуєте, друзі, ви зойк фортеп’яно

У Києві дальнім? Крізь ніч і пожари

До нас долітає і зве неустанно –

До кари, до лютої кари !

Ведучий. Смерть і насильство приніс німецький „новий порядок“. Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А, починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря.

Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.

Учень 2. Одним зі свідків тієї трагедії був киянин Василь Михайловський. Маленького хлопця врятувала від розстрілу нянечка, яка буквально вирвала його з рук німецьких катів зі словами: «Я – українка, і він – українець». Михайловському тоді було сім років. «Ми із нянечкою дійшли до Лук’янівки і побачили, що на вулиці Мельникова вже з двох боків стояли жандарми й гестапівці із собаками. Людей били кийками й прикладами, штовхали, щоб вони йшли швидше. Нянечка тримала в руках свій паспорт і кричала: «Я – українка, я – українка». Вона встигла зрозуміти, що нас там будуть вбивати. І якийсь солдат із оточуючих загонів підняв її й мене – я кричав та стиснув шию нянечки так сильно, що мене неможливо було відчепити. Солдат випустив нас із оточення, а колона відправилася до Яру, на розстріл. Я досі пам’ятаю столи, де відбирали одяг, гроші й цінності і сортували їх, а людей відправляли на розстріл».

Учень 3. Звичайний яр, брудний і неохайний,

Тремтливі віти двох блідих осик.

Ні, це не тиша…Незгасимий крик.

Блищить на мокрій ткані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів

І дотліває кинутий набік

Закривлений дитячий черевик.

Учень 4.

Господи, за що нам ця спокута –

Куля гітлерівська гостра й люта!

А за що загнали разом з нами

Непорочних діточок до ями?

Згасла в нашім небі мить остання,

Та не згасли стогони й волання.

Наші скарги, голоси засмути –

Доки світу й сонця – буде чути!

Учень 5.

Великий Боже, ми з твоєї згоди

Проходимо дорогу в Бабин Яр,

Де смертю ти поєднуєш народи,

Щоб зберегти життя й свободи дар.

Втіши плачі і зойки в тьмі глибокій,

Серця розбиті ласкою вгорни.

Даруй святому праху вічний спокій,

Благословенні, непробудні сни!

Ведуча. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня 1941 року по 2 жовтня 1941 року.

18-22 лютого 1942 члени редколегії газети «Українське слово» (Київ) Костянтин Гупало, Іван Ірлявський (Рошко), Василь Кобрин, Ганна та Іван Рогачі, Тодозя, Євгенія і Євген Суховерський, Олена і Михайло Теліги, Орест Чемеринський, Одарка Гузар-Чемеринська, Іван Яковенко - були арештовані Гестапо і страчені в Бабиному Яру. Разом із ними була страчена і низка інших активістів ОУН, які займали посади в окупаційній адміністрації, в тому числі колишній бургомістр Києва Володимир Багазій.

Учень 6. ОЛЕНА ТЕЛІГА – БЕЗСМЕРТНЕ

Упало світло ліхтарів

На день конаючий і тихий,

Та перед смертю він зустрів

Посмертні свічі — дивним сміхом.

І, мабуть, кожний з нас відчув

Той сміх, як переможну силу,

Як перенесену свічу

За межі схилу.

І це тому я, мов у сні,

Пішла серединою вулиць,

І очі, зустрічні, ясні,

Не глянули, а розчахнулись.

Та я минала всі вогні,

Як світло не своєї брами,

Бо чула: жданий довгі дні —

Вже йде з безсмертними дарами.

Ведучий. Ті, хто прийшли до Бабиного Яру, вже ніколи не повернулися. Тож давайте їх згадаємо хвилиною мовчання.

Ведуча. Події цього дня у своїй творчості відображали низка українських письменників, діячів, що не змогли змовчати від горя та туги не дивлячість на загрозу життю. Наприклад, Олексанр Олесь ще до цих страшних подій у 1906 році написав вірш, що став згодом символом Бабиного яру.

Учень 7. Олександр Олесь. НАД ТРУПАМИ

Ви мужа убили... лежить він в крові...
Я тайни не знаю, за що ви убили...
За що в його чорний гвіздок в голові...
...Він лікар був добрий... його ви любили.
Я тайни не знаю, за що ви убили...
Хаїме! ти, може... що зле їм зробив?..
Скажи мені, любий, за що тебе вбили?
Ввесь вік ти боровся за волю рабів,
За їх не боявся ні мук, ні могили...
Хаїме! мій милий!! за що тебе вбили?..
...Мовчить... і обличчя у його
За гріх не говоре нічого...
Ви сина убили... лежить він в крові...
Я тайни не знаю, за що ви убили...
За що в його чорний гвіздок в голові...
Він втішний був хлопчик... його ви любили...
Я тайни не знаю, за що ви убили...
Нухіме! ти, може, що зле їм зробив?..
Скажи мені, милий, ти ж маму кохаєш...
Ти ж так її дуже і завжди любив...
Скажи мені, пташко!.. Ах, слів ти не знаєш,
Ах, ти тільки «мама» одно вимовляєш...
...Хто ж скаже мені, немовлятко?..
Холодний, як крига, твій батько...

Учень 8. Дмитро Павличко

БАБИН ЯР. РЕКВІЄМ

Похилений вітром осіннім,

Над Бабиним Яром стою.

Отця сивобрового бачу,

І брата, і матір свою.

Не тут вони тяжко вмирали,

Не тут вони зморені сплять.

Та їхні молитви й благання

В деревах десь тут шелестять.

Тут Київ та рід мій козацький,

Тут наша свобода в крові.

Над братнім усопшим народом

Ми молимось, мертві й живі.

Я бачу – то мамині сльози

Блискочуть на хвилях Дніпра,

Я знаю – моя Україна

Воскресне на поклик добра!

Учень 9. Микола Бажан

Яр

Могильний вітер з тих ярів повіяв —

Чад смертних вогнищ, тіл димучих згар.

Дивився Київ, гніволиций Київ,

Як в полум'ї метався Бабин Яр.

За пломінь цей не може буть покути.

За погар цей нема ще міри мсти.

Будь проклят той, хто зважиться забути.

Будь проклят той, хто скаже нам: «прости...

Ведуча. 6 листопада 1943 року багатостраждальний Київ було визволено від нацистських загарбників.

Розорене, змучене, але не поставлене на коліна місто зустрічало своїх визволителів.

Учень 10. У ті дні Павло Тичина писав:

Ти – наша честь, і гордість, і краса.

Як голуб – ніжний, гострий, як коса.

Ти – наша слава, помста за руїни,

Ти – невмируще серце України.

Ведучий. Пройдуть роки, але ніколи не забудуться криваві злочини нацистського „нового порядку“: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів, душогубок, убивств.

***

Учень 11. В житті моєму теж був Бабин Яр:

Ішли по вісім вулицею міста —

діди, чоловіки, жінки і діти —

і понад ними нісся дивний гул:

мов стогін сотні скарг, немов скигління,

мов здавлений у горлі дикий плач.

Попереду сивоволосий муж —

високий, у розстебнутій сорочці,

з піднятою угору головою —

це наш знайомий, Ґольдберґ, наш сусід.

Він був не раббі — він був тільки лікар,

він філософію любив і був музика.

(Звичайно він життя лиш рятував,

та довелося рятувати гідність).

Довкола ліс баґнетів на рушницях —

конвой із педантичних молодців.

Шоломи світять в сонці, мов на свято,

і блиск іде від чищених чобіт.

Чи хлопці ці також читали Ґете

і слухали “Тангойзера” й “Ізольду”?

Чи й серед них — філософи й музики?

Мені дванадцять років. Від вікна

мене насилу відтягає мати.

Вона стискає у зубах п’ястук

і кров із пальців маже їй обличчя.

Мене кладуть у ліжко. Я в гарячці.

Мені ввижається в стіні розбитий череп.

Немає тільки батька. Він — в стодолі,

в чужім селі, заритий в сіно, скрився

перечекати ніч, що вдень настала.

Та він — не сам. Із ним сусід наш, Ґольдберґ,

син лікаря, філософа й музики.

Свідок, письменниця Марта Тарнавська

Учень 12. Поетеса Ліна Костенко писала:

Гілку показали на вербі.

Широко руками розвели.

Кажуть люди: десь тут у долині

Всі живцем закопані були.

Тут Одарка, невсипуща мати,

Миротвориця дитячих чвар.

Тут Лаврін прислів’ями багатий,

І Кривенко, сивий чоботар.

Тут Юрко і чорноока Хана,

Всі малі товариші мої.

Тут земля, а в ній глибока рана,

Не чіпайте, боляче землі.

Ведуча. Довгі роки тоталітарної системи замовчувалася правда про трагедію Бабиного Яру. На місцях масових розстрілів і катувань за наказом чиновників виросли житловий масив та парк відпочинку. Майже 30 років чекав свого часу пам’ятник жертвам у Бабиному Ярі. Проте згодом багато письменників, літераторів, мистецтвознавців, кінематографів та інших сторили низку творів присвячені Бабиному яру. У 1945 році Дмитро Клебанов, український композитор і диригент єврейського походження, написав свою Симфонію № 1 («Бабин Яр»). Знято низку фільмів, зокрема «Бабин Яр. Уроки історії» (1981), «Бабин Яр. Правда про трагедію» (1991, режисер - Олександр Шлаїн). Анатолій Кузнєцов - свідок цієї трагедій, написав роман «Бабин яр» та ін.

Навколо Бабиного Яру було створено чимало міфів, побудованих на напівправді чи неправді. І тільки із здобуттям Україною незалежності велика київська трагедія стала відома широкому загалу. Було розсекречено низку документів НКВС – КДБ, що дало можливісті офіційно підтвердити жахливість цієї трагедії.

Ведучий. На сьогодні в Україні діє Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" у місті Києві, що був створений у березні 2007 р. на основі меморіалу жертвам Бабиного Яру (1976 р.), це всесвітньо відоме місце, що стало символом Голокосту.

Ведуча. Тут встановлено низку пам’ятних знаків жертвам нацистської жорстокості:

«Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру»

Пам'ятний знак «Менора»,
Пам'ятний знак розстріляним у Бабиному Яру дітям,
Пам'ятник українським остарбайтерам та жертвам нацизму,
Дерев'яний хрест у пам'ять про розстріляних членів ОУН та поетеси О.Теліги, та ін.

Всі ці історичні монументи стали символами минулого, що з болем в серці повертають нашу думку до тих страшних подій з метою усвідомлення того, що всі ми єдине ціле незалежно від національності, раси, крові.

Ведучий. Це підтверджують наші українці, які не дивлячись на загрозу своєму життю рятували інших. Україна - серед перших країн за кількістю праведників у світі. На початок 2011 року зареєстровано 2363 праведники з України. 665 з них - це праведники Бабиного Яру, як стверджує голова Фонду пам'яті Бабиного Яру Ілля Левітас. За його словами, таких людей було набагато більше, просто не всі, хто переховував у себе євреїв, вважали, що роблять щось особливе.

Учень 13. Праведниця Ольга Дроздова розповіла, що в Києві діяла ціла підпільна організація "Арсеналець", яка займалася порятунком євреїв.

"Там виготовляли документи, рятуючи євреїв від Бабиного Яру. У нас були десятки людей. Нам давали великі списки і давали бланки. В Києві був такий архітектор - Асеєв, він, на жаль, вже помер. Так ось він писав, малював усі ці німецькі печатки, і таким чином євреїв перетворювали на українців, росіян і так далі. Вони могли жити, перейти на іншу квартиру. У всякому разі, якщо їх ніхто не видавав, вони залишалися живими", - розповіла жінка, яка у такий спосіб врятувала і власну двоюрідну сестру, мати якої була єврейкою. Хоча їй тоді було лише 7 років

Учень 14. Сонячної київської днини, ще 29 вересня 1966 року, український письменник і дисидент Іван Дзюба звернувся до громади у кількасот людей, що зібралася довкола нього.

"Я хочу сказати кілька слів - одну тисячну частину з того, про що я сьогодні думаю і що мені хотілося б тут сказати, - мовив він до присутніх. - Я хочу звернутися до вас як до людей - як до своїх братів по людству. Я хочу звернутися до вас, євреїв, як українець - як член української нації, до якої я з гордістю належу. Бабин Яр - це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр - це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів".

Учень 15. Народе, що дав геніїв великих,

Народе, що несеш із світових глибин

Високий чесний дух серед обмовин диких,

Низький тобі уклін !

Нас хліб живив один, одні поїли води,

Ділили, як брати, ми радість і печаль.

І нам за землю цю, за цвіт її свободи

Життя віддать не жаль.

Нас не зломать повік, бо ми не поодинці,

А попліч ідемо крізь темряву негод…

Не умирать, а жить, євреї,українці !

Нехай живе народ !

Ведуча. Для багатьох народів незалежна Україна стала батьківщиною. Мир і злагода – це головне, що нам потрібно сьогодні. Пам’ятаючи про трагедію минулої війни, ми з надією дивимося в майбутнє і віримо в нашу державу.