Урок Пам’яті «Кривава ціна визволення» (До Дня визволення Києва від нацистів Німеччини)

Матеріал підготовлено офіцеромвихователем ліцею-інтернату №23

«Кадетський корпус» імені Володимира Великого з посиленою військовофізичною підготовку Шевченківського району міста Києва підполковником запасу Костромою О.В.

Урок Пам’яті «Кривава ціна визволення» 

(До Дня визволення Києва від нацистів Німеччини)

Не забувайте незабутнє

    І не знецінюйте коштовне.

                                                                       Л. Костенко

Учасники проєкту: Педагогічний і учнівський колективи ліцею       

Тип проєкту: Інформаційно-дослідницький     Мета заходу: виховна: сприяти патріотичному вихованню кадетів, формувати такі риси характеру як гуманізм, милосердя, гідність; виховувати повагу до свого народу, його історії та героїчного минулого на прикладі подвигу людей, які загинули під час окупації та визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни, виховувати непримиренність до насильства.

освітня: розширити знання ліцеїстів про період окупації та визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни. розвиваюча: розвивати вміння систематизувати, аналізувати, самостійно робити висновки.

Очікувані результати: 

Забезпечення єдності навчання і виховання, психологічної готовності кадетів до виконання конституційного обов’язку - захисту держави, її суверенітету; вироблення єдиних поглядів на проблему виховання громадянина-патріота; формування компетентної особистості, орієнтованої на загальнонародні традиції, з усвідомленою громадянською позицією; залучення до співпраці  з реалізації проєкту батьківської громади, представників ветеранської організації міста Києва, військовослужбовців.

На фоні Відео «Битви за Київ. Пишемо історію» https://www.youtube.com/watch?v=8jxBRgdyY3k    звучить      фонограма мелодії «Реквієм» та слова за кадром:

Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,

Які крокують разом вже віки… Це – ніби чиясь невблаганна кара, Що слід лишає на усі роки.

Війна…Ти був там? Ні? То ти щасливий,

Бо ти не бачив сльози, біль і кров,

Не бачив ти, як погляд свій зрадливий Кидала смерть на юних знов і знов.

Офіцер-вихователь: Шановні присутні! Страшний період Другої світової війни і окупації вніс свої зміни в долі людей і в нашу історію. Київ вистояв, хоч і зазнав величезних втрат. І про це не можна забувати… Сьогодні ми будемо говорити про криваву ціну війни, про цінність людського життя, про ті страхіття, що довелося пережити людям, які, не жаліючи ні сил, ні свого життя боролися за визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни. 

День визволення Києва є одним з поворотних моментів у ході історії Другої світової війни і цей день ми не забудемо ніколи. За мужність і героїзм при визволенні Києва було нагороджено орденами і медалями 17500 бійців і командирів, 668 стали Героями Радянського Союзу, тридцять двоє з них були киянами…

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав: «Історія нас не вчить, що ми маємо робити, проте вона показує, чого робити не слід». Ці слова — головний підсумок війни. 

Ведучий 1. 

Тут сплять навічно воїни-солдати, Чиїсь батьки, чиїсь брати и сини,  їм не судилось весен зустрічати, Тих, що стрічаємо ми після війни.

Ведучий 2. 

Пам'яте, стій, зупинись на хвилину  Серце, замри...

Це потрібно не мертвим. Це потрібно живим!

Кадет 1. На світанку 22 червня 1941 року на Київ упали німецькі бомби, спричинивши перші жертви і руйнування. 73 дні тривала героїко-трагічна оборона міста. Але вранці 19 вересня в Києві з’явились перші німецькі розвідники-мотоциклісти, а опівдні – частини Вермахту, які підняли над дзвіницею Києво-Печерського монастиря прапор зі свастикою. Так почався період нацистської окупації Києва і продовжувався довгих 778 днів. Цей час позначений для Києва і киян численними трагедіями, що почали відбуватися вже у перші дні окупації.

Довоєнний Хрещатик

Хрещатик зруйнований. 1941 р.

2. 24 вересня почалися вибухи і пожежа Хрещатика та прилеглих кварталів центру. Нацисти встановили в Києві жорстокий режим з голодом, холодом, злиднями і знущаннями. Киянам заборонялося користуватися електроенергією за порушення цієї заборони загрожував розстріл. Якщо в будинках патрулі помічали інші джерела освітлення вони без попередження стріляли у вікна. Виходити на вулицю у вечірній і нічний час було заборонено: з 18 вечора до 5 ранку діяла комендантська година. Тих, хто насмілювався не послухатися, розстрілювали без розмов.

Кадет 3. Всі 778 днів окупації киян увесь час переслідував голод. Налагоджувати пристойну торгівлю та громадське харчування для киян німці не збирались. У жовтні 1941 р. окупаційна влада через міську газету оголосила, що всі кияни отримуватимуть по 200 г хліба щоденно. Для цього було складено списки, але вже 16 жовтня хліб припинили видавати. Ще двічі – 16 і 30 листопада, а також кілька разів у грудні за такими ж списками видавали хліб, а далі кияни вже нічого не отримували.

Кадет 4. Магазини в той час працювали лише для німців. Для населення ж залишилось два джерела для здобування харчів. Перший – багатокілометрові піші походи в сусідні села, де вимінювали свій одяг, взуття, речі широкого вжитку на харчі. Але після 7 квітня 1942 р. усі походи на села окупаційна влада заборонила. Другий – це базари Сінний, Єврейський, Володимирський, Бессарабський, де панували шалені ціни і спекуляція. Очевидці згадували, що ціни були нереальні, а якість продуктів жахлива. Склянка житнього борошна коштувала 10 руб., солі – 10 руб, 1 кг сала – 1000 руб., 1 літр молока – 45 руб.

Кадет 1. Хліб був неякісний, спечений з проса. Кияни називали його «цеглиною» або наждаком через його жовтуватий відблиск. Такий хліб швидко розсипався на тверді крихти. До того ж він мав гіркуватий присмак через домішки каштану, ячменю та люпину. Пізніше у хліб почали додавати лушпиння та крупи, а також горох. Внаслідок низької якості продукту багато киян труїлися ним.

Кадет 2. Під час німецької окупації справжньою рідкістю для Києва була картопля, шукати яку кияни ходили за місто. Нерідко такі спроби закінчувалися трагічно, адже на картопляних та капустяних полях вибухали міни. Знайдену картоплю варили в «мундирах» по одній на людину. Частіш за все вдавалося дістати тільки картопляне лушпиння, яке пропускали крізь м’ясорубку і потім смажили деруни вперемішку з борошном. Іноді жителі міста спершу варили картопляне лушпиння, а потім перекручували його на м’ясорубці разом із борошном та оцтом. Слід зазначити, що переважна більшість мешканців Києва існувала на межі виживання.

3. Незначне полегшення з продуктами харчування кияни відчули влітку, коли з’явилася можливість харчуватися тим, що зросло на вулицях: «Влітку стало веселіше: ми, діти, з великою насолодою їли крихітні чорні «помідорчики» пасльону, зелені калачики, а от акація росла надто високо. Смак тої зелені, пахощі бур’янів, серед яких ретельно вишукувалося щось їстівне, – у пам’яті назавжди», пригадували свідки тих подій. У літній період кияни використовували лободу для приготування супів і борщів. Це тільки фрагментарний неповний опис повсякденного життя киян.

Кадет 4. На території міста було створено два концентраційних табори – Дарницький і Сирецький, куди відправляли військовополонених, захоплених під час боїв за Київ. А урочище Бабин Яр, що знаходилось між районами Лук’янівка та Сирець нацисти перетворили в місце масових розстрілів мирного населення, переважно євреїв, українців, циган, радянських військовополонених, партійних та радянських активістів, підпільників, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено близько 100000 осіб.

Кадет 1. Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив своє обурення в рядках вірша:

В землі не скрилось, тліном не взялось

Витке і ніжне золото волось,

Блищить на мокрій твані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів, І дотліває, кинутий набік, Закровлений дитячий черевик.

2. Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі продовжувалися аж до звільнення Києва від окупації.

Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка. 

Пам’ятники загиблим у Бабиному Яру

Пам’ятники загиблим у Бабиному Яру

Кадет 3. Довгим і небезпечним був шлях до визволення Києва. Він проліг через окопи і партизанські ліси, через підпілля і застінки гестапо, через розпач і віру, через смерть і безсмертя.

Перегляд елементів відео про окупацію Києва "Битва за Київ 1943 рік", 

Кадет  читає вірш  Ліни Костенко на тлі музики «Мирослав Скорик. Мелодія ля-мінор» https://www.youtube.com/watch?v=Ar7y8WEEt7E

Мій перший вірш написаний в окопі,

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі Моє дитинство, вбите на війні. Лилась пожежі вулканічна лава, Стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

Шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик -

Як підводний човен

У морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком -

Кривавий світ, обвуглена зоря!

            А я писала мало не осколком              Великі букви, щойно з букваря.

             Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,              В казки літать на крилах палітур.

         А я писала вірші про фугаси,          А я вже смерть побачила впритул.

          О перший біль тих не дитячих вражень,                        Який він слід на серці залиша!           Як невимовне віршами не скажеш,            Чи не німою зробиться душа?!

          Душа в словах - як море в перископі,           І спомин той - як відсвіт на чолі…           Мій перший вірш написаний в окопі.             Він друкувався просто на землі.

Кадет 4. Звільнення Лівобережної України та форсування Дніпра було важливим військово-політичним завданням для очолюваної Сталіним Ставки верховного головнокомандування СРСР. Виконання цього завдання було доручено військам п'яти фронтів: Центрального (командувач Костянтин Рокосовський), Воронезького (Микола Ватутін), Степового (Іван Конєв), Південно-Західного (Родіон Малиновський) і Південного (Федір Толбухін). Координували дії фронтів маршали Георгій Жуков та Олександр Василевський. У складі військ цих фронтів було 2,63 млн солдатів і офіцерів, 51,2 тисячі гармат та мінометів, 2400 танків і самохідних артилерійських установок, 2850 бойових літаків. Проти п'яти радянських фронтів німецьке командування сконцентрувало 2-гу німецьку армію з групи армій "Центр" та всю групу армій "Південь", якою командував генералфельдмаршал Еріх фон Манштейн.

Кияни зустрічають радянських танкістів. Листопад 1943 р.

Перегляд відео «Звільнення Києва радянськими військами 1943-го року» https://www.youtube.com/watch?v=AauQ0kEQZkw

Кадет 4. На ранок 4 листопада радянські танки вийшли в районі Пущі-Водиці, Куренівки та Святошино і перехопили шосейну дорогу Київ-Житомир, де їх наступ підтримувала 1-ша окрема Чехословацька піхотна бригада. Одночасно бійці генерала Москаленка 5 листопада вийшли на околиці Києва, а війська генерала Уманського прорвались на Поділ. Ніч із 5 на 6 листопада була вирішальною в битві за Київ. По Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги) пробились танкісти капітана Чумаченка. 

Кадет 1. Остерігаючись оточення, 5 листопада німецькі війська почали відступ з

Києва. В 0 годин 30 хвилин червоний прапор було піднято над будівлею ЦК КП(б)У (площа Калініна). До 4 годин ранку опір противника в Києві було зламано, о 5 годин ранку 6 листопада 1943 р. генерал М.Ф. Ватутін доповів Верховному Головнокомандувачу Й.В. Сталіну, що Київ повністю звільнено від німецько-фашистських загарбників. У цей же день Москва салютувала героям битви за Київ і Дніпро. Дорогою ціною далася ця перемога радянським солдатам!

Кадет 2. Київська наступальна операція тривала з 3 до 13 листопада 1943 року і була складовою частиною Битви за Дніпро.

У радянських військ була чисельна перевага над противником:

•       50 дивізій;

•       близько 7 тис. знарядь і мінометів;

•       675 танків;

•       близько 700 літаків.

У ворога нараховувалося 33 дивізії, майже 400 танків і 665 літаків.

Точна кількість загиблих під час форсування Дніпра і звільнення Києва і досі не відома, але втрати наших військ були набагато більшими. 

Кадет 3. За даними радянської статистики, загинуло 417 тис. солдатів та офіцерів. Історики називають майже вдвічі більшу цифру – 800 тис. загиблих з урахуванням мирного населення, яке було мобілізоване через польові військкомати зі щойно звільнених територій і практично неозброєне та необмундироване (так звана чорна піхота). Гітлерівська Німеччина втратила вбитими і пораненими 124 тис. солдатів та офіцерів.

Кадет 4. За тривалістю битва за Дніпро стала однією з наймасштабніших операцій у світовій історії. Вона тривала з серпня до грудня 1943 року. Якщо всі її події вважати однією операцією, то за кількістю жертв вона може перевершити битву під Сталінградом.

У боях було задіяно близько 4 млн осіб з обох боків, а лінія фронту становила 1,4 тис. км. За різними данними, загальні втрати – вбиті, поранені і полонені – складають від 1 до 2,7 млн осіб.

Кадет 1. Олександр Довженко був на фронті кореспондентом й бачив бійню над Дніпром восени 1943 р. У своєму щоденнику в листопаді 1943-го він занотував, що «... в боях загибає велике множество мобілізованих в Україні звільнених громадян… Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих»... 

Кадет 2. Письменник-фронтовик Олесь Гончар про дніпровську бійню 1943-го згадав у романі «Собор»: «...На толоці молоді лейтенанти шикували їхніх батьків, завдруге мобілізованих, одягнутих ще в домашнє, не солдатське. «Піджаками» називали їх декотрі, мовби жартома, але чомусь це було кривдно...».

Кадет 3. Київська операція стала центральною подією в битві за Україну. Вона серед тих битв, що вирішили долю Другої світової війни. Вже 78 років кожного року на початку листопада наше рідне місто вшановує пам'ять про день свого визволення від фашистських загарбників. Київ живе, він вдячно крізь роки пам’ятає про всіх, хто вже не повернеться ніколи з тієї жорстокої війни.

Десь там, в історії, гудуть фронти, Клекоче пеклом знавісніла битва...

Солдаток плач,  скорбота сироти,

І матерів свята молитва

Ведучий 2

За тих синів, що не вернулись з бою, Сміливо йшли в останню штикову Десь там під Києвом чи під Лозовою Й навіки падали в траву...

                    Ведучий 1.                      

Десь там, в історії... Та кров холоне й нині, В зажурі вічній наші матері... Я прошу щастя нашій Україні, Я прошу миру на моїй землі!

Пісня Н.Бучинської «Моя Україна»

Список використаних джерел

1.            Баутіна В.В. Тільки пам’ять не сивіє /В.В. Баутіна// Позакласний час. - 2001.- №13.-С.48 

2.            Дудка С. Хто загинув за Дніпро, буде жити у віках: Класна година/ С. Дудка // Шкільний світ .- 2004.- №13.-С.14-15 

3.            Степаненко Г.А. “Хай вічно горить вогонь пам’яті”/Г.А. Степаненко// Розкажіть онуку. - 2002.-№8.-С.6-7 

4.            Цимбалюк Л. Ніхто не забутий, ніщо не забуто: літературно-музична композиція до Дня Перемоги/Л. Цимбалюк// Сценарії шкільних свят. - К.:

Шкільного світу, 2003.- С.88-92 

5.            Попова М. Київ у роки Великої Вітчизняної війни / М. Попова // Історія України (Шкільний світ). - 2011. - № 21. - С. 19-22.

https://nenc.gov.ua/?p=2870

http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/33838/

http://drpsklibr.at.ua/news/vizvolennja_kieva_vid_nimecko_fashistskikh_zagarbnikiv

_70_rokiv/2013-11-05-513

https://www.youtube.com/watch?v=3S0kDBPwCMg