УРОК ПАМ’ЯТІ «Внесок жителів Чигиринщини у визволення України від нацистських окупантів»

УРОК ПАМ’ЯТІ

 «Внесок жителів Чигиринщини у визволення України від нацистських окупантів»

Мета: ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої історії, виховувати повагу до учасників війни, формувати громадянську свідомість, сприяти осмисленню ролі людини в історії, аналізуючи події минулого, щоб краще розуміти сучасність; виховувати молодь у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності, гордості за синів України.

Ведучий 1: Війна ... Болем і горем відзначилась вона в серці кожної людини, кожної сім'ї, сіючи страждання та смерть ...

Ведуча  2. Встала Земля, встала Правда в ім'я життя.

Ніхто   не забутий, ніщо не забуте,

Вкраїни моєї доля сумна,

Хоч роки проходять, та в пам'яті буде

Священна, велика, кривава війна!

Ведуча  1. Біда, мов смерч, насунула здаля.

Заплакала обпалена земля,

Немов чиєсь стривожене дитя...

І мирне обірвалося життя!

Обірвалось на 1418 днів.

Чи знаєте ви, що таке війна?

Які в неї загребущі руки?

Яка вона безжалісна й страшна,

Що їй до болю, горя й розлуки?

Ведуча  2. Чому цей світ такий жорстокий?

Кому потрібна ця війна?

Страждають діти, гинуть люди.

Скрізь біль і сльози. Це війна...

Ведучий 1. 28 жовтня   по всій Україні відзначають визволення України від фашистських загарбників.

Ведучий 2. Наш народ пережив страхіття війни, мужньо витримав усі випробування і доклав величезних зусиль, аби наблизити бажану мить Перемоги.

Ведучий 1. 22 червня 1941 року мирне життя підступно перервала війна. Мільйони смертей, тисячі скалічених доль...

Ведучий 1. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через жахи битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в життєвому строю. Даються в знаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи.

Слово для виступу надається…..

Ведучий  2.  Сьогодні ми святкуємо  річницю звільнення  України  від фашистських загарбників. Довгих три роки випробувань стали страшною ціною сьогоднішнього миру. В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.  23 серпня 1943р. війська Степового фронту звільнили Харків. Протягом вересня-жовтня 1943 року тривала героїчна битва за Дніпро та визволення Києва від гітлерівців. У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон нашої Держави.

Ведучий  1. В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів. За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. Участь України у Великій Вітчизняній війні - це героїчна і водночас трагічна сторінка в історії нашого народу.

Ведучий 2.  У грудні цього року ми будемо відзначати 75-річчя визволення Чигиринського району від німецько-фашистських загарбників. Визволення  Чигирина розпочалося саме звільненням села Вершаці. Місто Чигирин  визволено від фашистських військ частинами 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту під командуванням генерал-лейтенанта І.В. Галаніна 12 грудня 1943р.  Повністю Чигиринщину було визволено від німецького агресора 9 січня 1944 року.

Ведучий  1. Ми –українці! Ми ніколи не забудемо подвигу своїх дідів і батьків у Другій світовій війні. Шануємо і всіх живих, хто пережив її, кому й досі болять рани…Солдатський подвиг в роки Великої Вітчизняної війни в пам’яті поколінь буде жити вічно. Солдатська пам'ять – це той голос історії, який ми повинні слухати щодня для усіх поколінь, як голос правди про війну. Відзначення річниці - не просто підсумок небаченого за своїми масштабами військового зіткнення, це хвилююче свято вкотре засвідчує торжество добра над злом. Адже питання стояло саме так - перемогти або загинути.

Ведучий 2. Уклонімося тим, хто поліг у бою.

Хто прикрив рідну землю собою. 

Свято мужності  й  радість велику свою,

Поливаєм живою сльозою.

Ведуча   1. Схилимо голови низько,

Щоб шану загиблим віддать,

Внесемо квіти пам’яті до обеліска,

Де вічним сном солдати сплять.

Чиї б серця забуть змогли

Тих, хто у тяжку годину,

У грізних битвах полягли

За нашу рідну Україну?

Ведучий   2. Хвилина мовчання, хвилина мовчання, пекуча й терпка,  як сльоза.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання, в ній наша любов і     гроза.

Ведучий 1. Оголошуємо хвилину мовчання в знак пам'яті про

  полеглих в роки війни.

(хвилина мовчання)

На нашій землі героїчно боролися десятки військових з'єднань, мужньо боронили рідну землю партизани і підпільники. Вже з перших днів - хто на фронті, а хто в підпіллі, тилу як могли, боролися за звільнення своєї країни від ненависного ворога. Вони були частиною того великого народу, який став головним творцем Перемоги.

Назавжди залишаться в пам'яті жителів Черкащини і березневі, і жовтневі дні 1944-го, який ввійшов в історію Великої Вітчизняної як рік вирішальних перемог всього радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками.

Ведучий  2. Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Це була трагедія. Її принесли з собою гітлерівські орди, які без жалю топтали нашу землю, палили міста і села, грабували, гнали в німецьке рабство дівчат і хлопців, убиваючи на своєму шляху кожного, хто не хотів скорятися загарбникам. Війна принесла на нашу  древню землю  страшні   руїни. Та найбільша втрата -  люди. На Чигиринщину не повернулися з фронту  6149  чоловік.

 Ведучий 1.   Під час Другої світової війни  на  фронт  з  Вершаць  пішло  близько  шестисот  громадян: 226 воїнів не повернулися  до  рідної  оселі, 273 жителів села, Батьківщина   відзначила  нагородами  за  хоробрість і  відвагу  в боях  з  ворогом.

Перемога здобувалась всіма і кожним. За кожною фотографією,  яка міститься  на  стендах   чи в  альбомах  нашого  музею , кожним  прізвищем – своя  історія. 

Одними  з  перших  до  лав Червоної  Армії   добровільно  подали  заяви  сім  братів Чуби -них : - Павло , Пилип , Микола , Володимир , Григорій , Леонід , Євгеній Івановичі .

3 липня 1941 року газета «Наддніпрянська правда» надрукувала  їх  спільну  заяву на  ім’я  Херсонського  міськвоєнкома, як прояв  патріотизму і  почуття  відповідальності за  долю   Батьківщини. В ній, зокрема, говорилося:  «Ми  обурені  підлістю  розбійника Гітлера. В час, коли Вітчизні  загрожує  небезпека, ми вирішили  змінити кермо  автомобіля ( всі брати  працювали  водіями )  на  важелі  танкі.  Просимо міськвійськомат  зарахувати нас  в  діючу армію . Клянемося до  останньої  краплі  крові  битися  з  бандою  фашистів.» Їх  прохання  було  задоволено.

Ведучий 2. Перед відправкою ешелону  на  фронт  брати надіслали  телеграму   своїм  батькам  - колгоспникам  -  Парасковії  Костянтинівні  та  Івану Варфоломійовичу: «Дорогі  батько  і  мати.  Вирощені, виховані  вами  палкими патріотами   нашої  батьківщини, ми ,  ваші  сини  Євгеній, Володя, Гриша, Павло, Льоня, Філя, Коля, ідемо на священну  Вітчизняну  війну  за  рідну  землю, за  честь, за  свободу. Битимемо озвірілого  ворога  до повного  його  знищення. Закликаємо  колгоспників  працювати  так, як працює  наш  любий, рідний  товариш Сталін. Брати Чубіни.»

Перемога  здобувалась  всіма  і кожним. За  кожною фотографією,  яка міститься  на  стендах   чи в  альбомах  нашого  музею , кожним  прізвищем – своя  історія. 

Ведучий 1. «Сином полку»  називали Іващенка Івана Григоровича воїни 55-го танкового полку, 12-ої механізованої бригади. Його життя склалося так, як і життя більшості сільських хлопчаків.

           Він народився в селі Вершаці у 1928 році. Почуття любові до рідного села, його людей, до Батьківщини з’явилося в нього, коли ще хлоп’ям бігав по рідних вулицях. Стежини повели хлопця в поле. Працював разом з односельцями: підносив воду, пас коней.

           І ось – війна. Іванко бачив, як кривдили його близьких, рідних, сусідів окупанти. І в його серці закипала ненависть до ворога.

   Ведучий 2.   Як же зрадів хлопець, коли в грудні 1943 року село було звільнене від гітлерівців. В цей час відбувалося переформування 55-го гвардійського полку. Тимчасову передишку солдати-гвардійці використовували для того, щоб допомогти навколишнім колгоспам в проведенні сільськогосподарських робіт, відновлювати зруйноване господарство. Тоді й відбулося знайомство 14-річного Івана з командиром полку Павлом Костянтиновичем Журавльовим. З’явилися в нього друзі і серед рядових солдатів. Він став частим гостем в полку. А коли бійці Радянської Армії рушили з боями на Захід, Іван Іващенко став сином полку. 20 січня 1944 року, він влився в ряди Радянської Армії.

 Багато доріг пройшов юний солдат. Від Чигиринщини до Берліна. Визволяв Правобережну Україну, приймав  участь у  Верхньо-Сілезькій, Берлінській та Празькій операціях.  Після падіння Берліна, танкове з’єднання в якому служив Іван Іващенко, було перекинуте на визволення Праги.

  Ведучий 1.   День Перемоги він зустрів у містечку Слань. За мужність і відвагу наш земляк був нагороджений медалями: «За відвагу», «За взяття Берліна»», «За звільнення Праги», «За перемогу над Німеччиною». Влітку 1945 року із  станції Знам’янка     Іващенко Іван  пішки  прийшов  в  рідне  село.

Ведучий 2. По різних фронтах  розкидала війна  наших земляків, але де б вони  не воювали , чи на Кавказі , чи в Білорусії , чи на Далекому Сході,  чи під  Ленінградом - скрізь  захищали  свою  рідну  землю , свій народ , свою Батьківщину.

Подвиг, гідний наслідування в роки Великої Вітчизняної війни здійснив ще один уродженець села Вершаці Іван Семенович Пасічний.  Останки радянського солдата, який лежав лицем до ворожих позицій, знайшли в розваленому окопі.  На голові каска, під ним – понад сто гільз, два порожні автоматні диски, а в руках автомат, в якому не було жодного патрона. В касці три кульових пробоїни. Навколо окопу лежали  19 вбитих гітлерівців.

Під останками загиблого знайшли солдатський  медальйон, а в ньому дві записки. В одній повідомлялося: «Сержант  Іван Семенович Пасічний 1923 року народження, призваний на фронт добровільно Шахтинським міськвійськоматом,  уродженець села Вершаці, Чигиринського району Кіровоградської області, України.»

В другій записці: «Я, Іван Пасічний, комсорг роти 3 батальйону  147 полку, 383 стрілкової   дивізії  даю клятву разом з  своїми комсомольцями захищати село Шаумян до останнього  патрона і подиху, але не відступити, бо поблизу Туапсе, Сочі, і найситніше Чорне море». Після тяжкого бою загиблого героя не знайшли, бо важко було здогадатися, що в такому місці один воїн міг тримати оборону проти відділення противника.

Ведучий 1. І.Пасічний нагороджений орденом «Червоної Зірки», посмертно  орденом «Бойового Червоного Прапора.». Іменем І.Пасічного названа одна із вулиць Шаумяна. На дільниці шахти ім.Калініна , де працював Пасічний, встановлено меморіальну дошку.

Ведучий  2. У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі.

Ведучий 1. І сьогодні поруч із нами незримо присутні захисники і визволителі України, поховані у 28 тисячах братських могил на її території. Присутні полеглі, чиї імена загубилися в кривавій круговерті боїв, відступів та оточень, проривів та котлів, у гестапівських катівнях і концтаборах, на трагічних і скорботних біженських шляхах... Історія визволення України, як і всієї війни, писалася доблестю і самопожертвою воїнів, талантом полководців. Хто поліг за Дніпро, за Україну, буде, як співається в пісні тих літ, справді жити у віках. Жити в наших помислах і справах, нашій генетичній пам'яті.

Ведучий  2. Замислімося над жорстокою статистикою, яку наводить один з учасників і очевидців тих подій. З 25 тисяч радянських воїнів, які спускалися з лівого берега у дніпровські води, правого берега діставалося не більше трьох-п'яти тисяч. Тільки при визволенні Києва загинуло більш як чверть мільйона бійців та офіцерів.

Ведучий 1. Воїни-визволителі, працівники тилу, учасники Руху Опору  мріяли про творчий труд, про гаряче та чисте кохання, про світле життя на землі.

Ведучий 2. У лавах радянської армії воювало понад 7 млн. українців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став на все життя інвалідом. Українці складали в радянській армії другу за чисельністю національну групу. Серед вищих офіцерів, зокрема командуючих фронтів та армій, було чимало українців. Найвідоміші з них — А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, М.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко, С.Руденко, І.Кириченко та ін.

Ведучий  1. Ратний подвиг багатьох українців на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений найвищими нагородами. Серед них — 2072 удостоєні звання Героїв Радянського Союзу; 32 українці — двічі. А льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Багато представників української землі стали і повними кавалерами ордену Слави. З 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України.

Ведучий  2. Не слід забувати і про бійців УПА, через лави якої пройшло близько 500 тис. осіб, які так само боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.

Ведучий  1. Також 120 тисяч українців воювали в армії Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини).

На відзнаку мужності і героїзму українського народу, який захищав свою землю від поневолювачів, почесне звання "Місто-герой" було присвоєно Києву, Одесі, Керчі і Севастополю.

Ведучий 2. Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Минатимуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але пам’ять про них житиме вічно!

Ведучий  1.  Визволена Україна сяяла посмішками щасливих людей, що зуміли вижити, вистояти, а далі відбудовувати мирне життя Батьківщини.

Ведуча  2. Нам не треба війни, не треба —

Ми за спокій і мир на Землі,

Щоб не коршаки в чистому небі,

А космічні пливли кораблі,

Щоб щасливо зростали діти

І не бачили жаху війни,

Щоб зловісний воєнний вітер

Був розвіяний вітром весни.

Вітром правди і сили людської—

Силу ту не здолати в віках —

Нас даремно лякають війною,

Міць народу — в народних руках!

Нам не треба війни, не треба —

Ми за спокій і мир на Землі.

Щоб не коршаки в чистому небі.

А космічні пливли кораблі.

Ведучий  1: Шановні ветерани, всі присутні! Чигиринщина -древня і славна земля. Вона народила і виростила багато синів і дочок - дійсних патріотів свого краю, своєї Вітчизни. І ми, молоде покоління, повинні бути їх гідною зміною. Так було, так є і так буде.

 Ведуча  2. Ми знову прийдемо до вічного вогню...

Із нами прийдуть і онуки й діти,

Щоб ветеранам до землі вклонитись,

Щоб вшанувати їхню сивину.

   Вклоняємося Вічному вогню,

Вклоняємось доземно всім солдатам,

Що міряли дороги крізь війну,

Щоб нам сьогодні мріяти й кохати.

Ведучий  1.  Яскраві зорі, сяйте ви вгорі,

Хай димом вас не криють більше війни,

Хай на світанку діти сплять спокійно,

І не чекають з бою матері синів.