Історія села Грунь Охтирського району. Частина 3

Про матеріал

Все населення містечка Грунь сповідало православ'я. В ревізіях та переписах не значиться євреїв та людей інших, крім цього віросповідання. Груняни були глибоко віруючі, релігіозні люди, це було в них у крові, з діда прадіда, за віру і з нею в душі вони гинули в походах, вмирали від важкої праці, голоду та холоду. Кожний рік за місцем проживання батька збиралася вся сімя і ішла в церкву для «исповеди и причащения».

Перегляд файлу

Все населення  містечка Грунь  сповідало православ’я. В ревізіях та переписах не значиться євреїв та людей інших, крім  цього віросповідання. Груняни були глибоко віруючі, релігіозні люди, це було в них у крові, з діда прадіда, за віру і з нею в душі вони гинули в походах, вмирали від важкої праці, голоду та холоду. Кожний рік за місцем проживання батька збиралася вся сімя і ішла в церкву для «исповеди и причащения». Свято дотримувалися всіх православних обрядів, норм моралі. В великій почесті перш за все були батьки та старші за віком люди. Наприклад в метричних книгах того часу немає записів, щодо причин смерті від самогубств та отруєнь горілкою, всі сповідалися священником перед смертю. Серед судових справ вкрай мало було  викрадання майна односельців. Церква була місцем, де єдналися духом люди різного достатку та віку. Відомо, що в Грунь з самого початку була розділена на чотири приходи і мала 5 церков, містечко був центр церковного благочинія Зіеньківської протопопії. На першому куріні стояла Трьохсвятська церква (іноді називали Василівська та Успенська – старої назви), при вїзді в містечко зі сторони Гнилиці: на кам’яному фундаменті, мала церковну бібліотеку, змішану школу грамоти, два будинки для священника та псаломщика, мала прихожан з першого куріня та хуторів Богданцевого, Івахового, Рибальчиної криниці, Вовчого яру  854 чоловіків та 845 жінок. Відомі священники Григорій Іванович Каменецький, псаломщик Симеон Якович Гавриш, церковний староста – козак Микола Симеонович Забашта. В центрі містечка, на базарі, біля сотенної канцелярії, магазинів та лавок знаходилася Воскресенська церква, деревяна, мала церковну бібліотеку, школу грамоти, землі 1241 кв саж, в трьох кусках. В її приході, крім частини Груні, хутор       Шаповалівка, Богомазовий, Рибальчиний, Богданцевий, Іваховий, Рубановий, Княжевий. Всього 1077 чоловіків та 1069 жінок. З священників відомі Захарій Васильович Штепенко, Микола Павлович Яновський – псаломщик. Церковний староста – Іван Павлович Алексеенко. На виїзді з Груні на Куземинській дорозі на 4 сотні там де зараз невеличкий парк та красива альтанка над криницею, а від приміщень церковних – ветеринарна клініка, стояла красуня Покрівська церква, деревяна, на кам’яному фундаменті, збібліотекою, мала 3 церковних школи, бібліотека церковна, мала землі більше 33 десятин, до її приходу належало населення четвертого куреня та прилягаючих хуторів Шабалтаєво, Сипливий, Вязовий, Жолобовий. Всього прихожан було 2903 чоловіки. В цій церкві служив знаменитий протоієрей Федір Петрович Павловський. На третій сотні на виїзді з Груні, біля сучасної дороги на Малу Павлівку, на перехресті зправа, знаходилася одна з найстаріших церков Груні – Миколаївська, фундатором її був ще Василь Шимон зіньківський полковник (додаток №11).

Прихожан було 1367 чоловік. Церква була деревяна, на камяному фундаменті. Троїцька церква була приписана до Покровської і свого приходу не мала. Однак там були свої священнослужителі. Намісниками Грунським були в різні часи Шимановські, які вели свій родовід від полковника Шимона Василя, Яновські. При кожній церкві, як вказувалося раніше, були церковно-приходські школи, де навчалося від 10 до 20 дітей козаків.Учителем був настоятель храму та диякон. Освіта була однорічна. Учили читати, писати та рахувати до ста. Читання – це переказування псалтиря. Дітям які мали хист до навчання дозволялося під час літургії читати святе письмо. Це була дуже почесна місія для дитини та її батьків. Але на жаль населення Груні було практично неграмотним. Лише діти заможних козаків та обов’язково старшини винаймали в приватному порядку дяка або священика, і він їх навчав, і які потім з раннього дитинства (примірно з 11 – 12 років) ішли в канцеляристами в сотенну канцелярію. В Груні при Воскресенській та Успенській церкві були шпиталі, де лікувалися хворі люди. Вірніше не лікувалися, а проводився догляд за хворими. Іноді їх оглядав військовий лікар з розквартированого в містечку венгерського та молдавського гусарського полку.

В Груні були казенний кінний завод під керівництвом так званого комісара Івана Бандура та вівчарні три «заводи» під керівництвом «комісара овчарнихъ заводовъ» Кирила Губича. Були  шинки  – вдови Гапки Самойлихи де торгував Олексій Галушка, козака Василя Шамрая де він торгував сам, та ще шинок Проценковської. Був так званий «заезжий двор Генерал-майора князя Кантеміра» та попа Воскресенського храму  Іллі Яновського, де хазяйнував його син Олексій Яновський. В 1750 році за Грунню також числилися двори та люди.

Козаки з Груні в складі Гадяцького полку приймали участь у битвах і походах  починаючи з Самойловича в Чигиринському поході в 1674-1678 рр,  в обороні Чигирина, де був Гадяцький полк  під командою Федора Криницького в складі 4860 чоловік і половина людей там загинуло. Є відомості, що дуже постраждала і Грунська сотня. В 1680 році Грунська сотня була в поході при Камяному затоні, в 1711 в Польші, в 1722 році в Царицині, 1723 – в Дербенті, та на Ладогу в цьому ж році, 1725 році – в Сулакському поході, 1734 році на Тайних водах, в 1735  році в Кримському поході, 1739 на Карасьових водах, приймала участь у взятті Очакова, в будівництві в 1731 році Української оборонної лінії. В 1768 році на укріпленні Української оборонної лінії, 1768 року по 1772 року служили на кордонах, «содержали форпости», знаходячись в фортеці Козловська, в 1769 році грунські козаки брали участь в поході на Алешки та Перекоп в складі 2-ої російської армії. Частина сотні в цей час була  на охороні кордонів. Грунь була містечком без фортеці та замку.

З ліквідацією гетьманства Грунь перейшла до Чернігівського намісництва як «уездний город» спочатку Гадяцького, а потім Зіньківського повіту. В 1785 році згідно опису Шафонського в Груні було 5 деревяних церков, 6 торгових лавок,дворянських будівель 10, козачих та селянських домівок 558, 9 мельниць на річці, було 202  двори, а в них 611 хат виборних козаків, подпомошників 301 двір, а в них 415 домівок, селян що відносилися до Гадяцького замку 32 двори 37 хат, інших володарів 33 подвіря, в них  74 хати. Було 3 ярмарки на рік :  Трійцю, друга на початку вересня 2 або 3 числа і на масляній неділі. На ярмарку з’їжджалися люди з усієї округи, а також з Харківщини, Охтирщини, Котелевщини, очевидці кажуть що до 5 тис чоловік (додаток №12). В містечку було два селітренних заводи які належали Милорадовичам,заводи по заведенню овець та коней. Цегляних заводів не було. Промисловості як такової також. В 1786 році Катерина 2 приймає «Уложения для народа Малороссийского…..», де закріплюється і вводиться кріпосне право на Україні.Бувше сотенне містечко Грунь стає просто містечком, а потім центром однойменної волості Зіньківського повіту знов створеної Полтавської губернії, і канули, як кажуть, в «лету» часи вільної козаччини в Груні. Козача сотня ввійшла в склад Сіверського карабінерного полку.

Нинішнє село,а раніше містечко Грунь, в часи полково-сотенного устрою України було сотенним містечком однойменної сотні Гадяцького полку. Коли в 1802 році була утворена Полтавська губернія воно ввійшло в неї як волосний центр Зіньківського повіту. Медична допомога населенню практично була відсутня. Як відомо з ревізії 1750 року в Груні було п’ять церков – Миколаївська, Успенська, Воскресенська, Покровська, Трьохсвятська. При Воскресенській та Успенській церкві були медичні шпиталі, де доглядали за хворими. Догляд проводили самі віряни. Само лікування – це в основному причащання та молитви і полегшення страждань. Рідко страждущих оглядав військовий лікар з квартированих у Груні російських військових частин, серед яких нам відомі Молдавський Гусарський полк та Венгерський Гусарський полк. Ефективність такої медичної допомоги була вкрай низькою. Ще відомо,що при Воскресенській церкві була так звана «богадільня», прообраз стаціонарного лікування де знаходилися 20 чоловік хворих – в основному це одинокі немічні безрідні люди .Ще медичну допомогу надавали народні цілителі  бабки-шептухи, які і лікували в той час простий нарід. До 1810 року в Зіньківському повіті не було жодного лікаря,  найближчий лікар був у Гадячі. Допомогу жителям повіту надавали 4 фельдшери. Правда в Опішні стояла 2-а батарея 3 артилерійської бригади; там був військовий лікар, який за плату  лікував хворих. Тому медична допомога була простому люду недоступна; нею могли користатися лише заможні громадяни. Селяни та козаки лікувалися в слобідських полках – там на постої стояли військові, де були фельдшери та лікарі і в місцевих знахарів, повитух, травників. В 1859 році виникають земства. 7 та  12 грудня 1866 року рішенням Полтавського губернського земства медицина була передана з ратушного відання до земського З 9 лютого 1897 року. до земства з державної служби був переведений лікар Радлінський , 6 фельдшерів та 24 щеплювачі проти віспи. Лікар Радлінський  був один на повіт – місце знаходження його було визначено за місцем проживання – Опішня, а з фельдшерів зформували фельдшерські дільниці, з центром дільниці в одному з волосних центрів і умовою його там проживання. Грунська дільниця була за номером 6. До неї входили волості – Грунська, Куземинська, Більська, Ніколо-Степанівська, Комишанська з населенням 21 тис 671 чол. з центром в містечку Грунь. Фельдшер на прізвище Павлов був першим штатним земським медичним працівником. Він проживав тут же,зарплатня його була 100 руб на рік, йому земство винаймало квартиру – на рік 50 руб і волость видавала продовольчий пайок – примірно десь по сьогоднішнім міркам півтони зерна. Прийом хворих вівся в орендованому земством приміщенні, за його аренду платило Зіньківське Земство – 50 руб на рік. Крім фельдшера в штаті дільниці було 2 чоловіки, які проводили щеплення дітей проти віспи з окладом 36 руб на рік. Ці люди набиралися на постійну роботу з числа жителів волості в основному козаків та селян (хоч трішки які розумілися в грамоті). До речі оклад лікаря Радлінського був 700 руб на рік плюс квартирні 300 руб. Крім прийому хворих фельдшер обслуговував виклики вдома ; для цього йому на Грунській кінній станції було зарезервовано коня та бричку (а такі станції були в кожному волосному центрі). Медична допомога всім верствам населення надавалася безоплатно, також видавалися безплатно медикаменти прямо при обслуговування хворих, правда перелік їх був дуже скудний з-за малих коштів в бюджеті земства. Крім лікування хворих велике значення надавалося щепленням проти віспи, які проводили віспощеплювачі кожній дитині після 10 років під контролем фельдшера  та боротьбі з сифілісом, який на той час прийняв розмір епідемії в  повіті. Лікар приймав тільки неясних та важких хворих обов’язково після огляду та направлення  фельдшера. Павлов згідно графіку визджав на прийом у інші волосні центри дільниці. Це була важка праця – практично вдень і вночі, робота без вихідних та відпусток, величезна моральна та фізична напруга , але це  винагороджувалося великою пошаною до земського медика, тріпотливим ставленням до його особи, причому не тільки серед простого люду, але і серед освічених та багатих людей повіту. З документів засідання Земської Управи видно, що на фельдшера практично не було скарг від населення, всіх їх члени земського зібрання та повітова управа знала по імені та по батькові, чуйно відносилися  до їхніх потреб,співчувала  важкій праці. Умови праці медиків були важкими, тому  з сільської місцевості фельдшери та лікарі йшли працювати в міста в госпіталя. Щоб зменшити відтік кадрів з земства, було піднято заробітну платню лікарю до 1200 руб, фельдшеру до 300 руб, акушерці до 340 руб         (зарплатня вчительки – 100 руб,сторожа – 20 руб, голови Управи земства – 1400 руб на рік, десятина землі – 40 – 60 руб, одна тисяча  цегли 8 – 10 руб). З часом розвивається земська медицина. Уже з 1876 року в кожній волості працює  фельдшер та один раз на місяць у Грунь виїзджав лікар. В1878 році в земстві знову піднімає питання гласний Павлов про побудову в Груні, як в самій віддаленій місцевості повіту  «больнички» - на цей раз питання оставили просто відкритим. В цей час влада дуже уважно слідкує за роботою медицини; зі звітів видно, що з того обмалю коштів, який був в повіті, велика доля йде на її розвиток ,вишуковуються  медичні кадри, одночасно достатньо суворо контролюється видача безплатних ліків та наголошується увага на виконанні лікарських обовязків. В 1880 році в Грунському повіті була епідемія дифтерії, були зформовані летючі загони по боротьбі з цією недугою. Один з них працював у Груні Зусиллями членів Земського Зібрання  6 червня 1884 року і відкривається  на місці фельдшерського пункту лікарська амбулаторія, або  «приемній покой». Приміщення винаймалося земством, в штаті були лікар, фельдшер при лікарю, волосний фельдшер і служитель. Грунська лікарська дільниця під номером 3 з центром в Груні об’єднує в собі населення Грунської, ,Комишанської, Зіньківської волості, в Груні  проживає лікар Чернігівський,який на той час рахувався найкращим лікарем у повіті. Бюджет цього «приемного покоя» - на приміщення – 180 руб на рік, зарплатня лікаря – 1200, фельдшера – 400. З 1886 року в Грунській амбулаторії працює лікар Даценко та фельдшер Степанченко. Пізніше працює лікар І.М. Дубяга, який згодом стане головою земського зібрання та управи. До Грунської дільниці входили такі населені пункти; села Грунь, Комиші, Шенгаріївка, Гнилиця, Мала Павлівка, Глинськ, Лазьки, Довжик, Скелька, Княжево, та хутори – Шабалтаєв, Вязовий, Сипливий, Івахи, Біданці, Рибальчин, Кілочки, Аврамковщина, Обертень, Кладьківка, Рубанов, Жолобов, Голубов, Михайлівка, Волохове, Прілівщина, Шаповалівка, Качанівка, Бурячиха, Щомин, а також містечко Куземин та с.Буди. Ось дорогі друзі і роздивіться яка праця була в піонерів Грунської медицини, скільки вона потребувала енергії і сил – робота практично цілодобова, часті роз’їзди, велика кількість хуторів, щорічні епідемії, великий травматизм і як зараз обмаль коштів на ліки, на обладнання, на той же транспорт. З 1892 році Грунська амбулаторія іменується як «Грунское помещение для приходящих больных»,  її бюджет  складався з оплати приміщення180 руб на рік,  зарплатня лікаря, двох фельдшерів та підсобного робітника. В 1897 році лікарською радою було в Земське Зібрання  подана пропозиція про побудову в Груні лікарні. Вирішено – розпочати будівництво лікарні в м.Грунь в 1990 році. Наявний зібраний  капітал помістили в банк. В листопаді 1900 року в містечку Грунь була відкрита лікарня, яка була побудована на землі, що подарував земству О.Л Рот в розмірі 1 десятини – місцевий поміщик та гласний Земського Зібрання, кошторисом 8600 руб під кредит в губернського земства, з виплатою цього кредиту на 8 років по 1000 руб у рік. Лікарня представляла собою дерев яну будівлю на кам’яному фундаменті під залізною кришею розмірами – довжина – 11 саженів ( 23,76 м), шириною 6 саженів (13 м), висотою  5 аршин (3 м 60 см), а також – окремо сарай для дров, вкритий соломою, довжиною - 16(11,5м), шириною 8 аршин (5,76м), лідник, погріб та колодязь, плетена огорожа або тин. Всередині – 2 палати на 5 ліжок, смотрова, фельдшерська кімната, передня, кухня, 6 стільців, 4 столика, 6 табуретів, 4 тюфяка, 8 простинів, 4 подушки, 8 наволочок, 8 портків, 4 юбки, 4 пари башмаків, 4 рубах муж, 4 жін, кухонні прибори. Штат лікарні – лікар, фельдшер волосний та при лікарю, акушерка, сторож, кухарка прачка. Бюджет лікарні складав 851 руб 69 коп на рік з них на їжу 305 руб, Після відкриття лікарні  характер роботи на Грунській дільниці став стаціонарно-розїздний. Кожен рік на ремонт лікарні виділялося 50 руб.

 

docx
Додано
13 липня 2018
Переглядів
225
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку