Історія села Грунь Охтирського району (частина 2)

РОЗДІЛ ІІ

Грунь – сотенне містечко Гадяцького полку

В 1576 році відбулася польсько- литовська унія і наша територія входить до Речі Посполитої. Територія Груні відноситься до Черкаських уходів і в люстраціях(звітах)Черкаського замку  звалося «сівера». Тут жили постійно «уходники», тобто жителі Черкас, Канева, які займалися мисливством та рибальством, а потім віддавали плоди свої трудів до  вищевказаних замків. Починаючи з 1620 року проходить активне заселення місцевості. Сюди наряду з уходниками приходять селяни, литовські воїни, оскільки це було прикордонне місце. Відціля такі прізвища, як Павловичі, Кузьмичі, Литвин, Борисенко, Борисов. Проживають також тут і поляки. Звідси і їх нащадки – Водяницькі, Калантаєвські, Павловські. Остається також корінне населення краю – це потомки скіфів-орачів, половців, татар та галицьких українців. В 1628 році Грунь входить до так званої Селітряної держави (додаток №9).

Першим володарем Груні став Лукас Жолкевський, староста Київський, Переяславський, Хмільницький, який потім передав її в якості приданого своєму зятю Конецьпольському. А той віддав її в аренду шляхтичу Длузькому. Неодноразово містечко захоплював у Конецьпольського магнат Ярема Вишневецький, але згідно рішенням судів вимушений був віддати його Конецьпольському.

На момент козацького повстання 1648 року Грунь відносилася до Миргородського повіту Переяславського староства Київського воєводства і належало до Гадяцького замку – володарем якого  був король.  Наше містечко як і все Лівобережжя підтримало повстання Богдана Хмельницького. Все його населення було покозачене. Військових дій тут в той час тут  не було, практично ні з ким було тут воювати – польських маєтностей  та   «жидів» тут  було мало. Сюди гетьман переселяв з Правобережжя населення, засновуючи в цей  час Комиші, Малу Павлівку, Пірки(Комсомольське нині), Шингиріївку. Після поділу території України на полки, Грунь в 1649 році ввійшла територіально до Куземинської сотні (додаток №10). 

 З початком руїни  Грунь опиняється в центрі військових дій, знаходячись на кордоні з Росією. В 1658 році Грунь зайняло російське військо під командуванням князя Ромодановського і вщент ще раз було спалене та сплюндроване. З 1658 до 1660 року Грунська сотня і містечко Грунь підпорядковується знов створеному Гадяцькому полку, де полковником був  Павло Апостол. З 1660 до 1672 року Грунь – Черкаська, так вона тоді називалася, входить до зновствореного Зіньківського полку.

В подальшому Грунь весь час страждає від практично кожнорічної зміни гетьманів на Україні, так як вони ведуть до конфронтації відносин України з Росією, а Грунь на їх кордоні, тому й страждало її населення та господарство. В 1659 році тут стояли козаки Правобережного Гетьмана  Петра Дорошенка з татарами, а в 1660 році Грунь в черговий раз спалив російський командувач військ боярин Косагов за те, що вона була пропольськи налаштована. Страждання Груні були нарівні з Правобережжям за ці часи, чоловіки загинули, мирні жителі були забрані в полон в Крим. Сотники мінялися в залежності від орієнтації гетьманів, а вона мінялася в залежності від їх особистих вигод. Містечко опустіло. Люди почали ховатися в лісах, тікати від війни в монастирі, переходили Ворсклу та йшли в Московію, на Слобожанщину,  до Охтирки. В Груні ж стояв невеликий загін ратних людей з Москви. З 1672 року Грунська сотня входить до знов створеного Гадяцько полку.

Під час гетьманства Самойловича Грунська сотня бере активну участь в Чигиринському першому та другому поході, а потім і в славнозвісній обороні Чигирина, де багато її  козаків загинуло. В населення містечка в цей час було реквізовано багато коней, волів та підвод для перевозу війська на Правобережжя. Під час гетьмана Мазепи Грунь – це вже було велике містечко, центр однойменної сотні Гадяцького полку, з сотенною канцелярією та своїм самоуправлінням . Населення містечка взамін загиблого за передульші 50-60 років швидко  поповнилося за рахунок переселенців з Правобережжя, а також жителів Росії,які незважаючи на заборону, тікали в Малоросію від кріпацтва.

Дещо про життя в Груні. Все населення поділялося на такі прошарки – козаків, посполитих(селян) та міщан. Козаки служили в Грунській сотні Гадяцького полку, посполиті працювали на Гадяцький замок, міщани жили цехами (різницький, шевський, колесничий, гончарний) їх  було небагато. Кожний прошарок суспільства жив своїм життям. З козаків виділялася козацька старшина Це сотник, городовий отаман, курінні отамани, писар, сотенний хорунжий, осавул сотенний. Крім того виділялися служителі сотенної канцелярії – комісари з різних відомств, частіше промислових, городничий, шафар, канцеляристи, підписки, целовальники, сторожі, служителі, асаульці(вістові). Перший відомий сотник – Тиміш Корсунець. Він був при владі 12 років. В Грунській сотні вся абсолютно влада належала сотнику. І ніхто не смів висловити супроти нього хоч би слово. Всяке непослушання каралося для заможних козаків штрафами, для бідніших – нагайкою. Першим помічником сотника був городовий Грунський отаман. Отамани виконували організаторські поліційні функції, розподільчі при роботах. Середь Грунських отаманів найбільш відомі Сила Лисенко та Федір Лавриненко завдяки тому, що між ними була судова тяжба за цей уряд.На  сотенному писареві лежало все діловодство, а підканцеляристами були в нього, як правило,  діти старшини, віком від 11-12 років. Писар в селі мав велику вагу .Це були справжнісінькі художники .Мало хто зараз так напише із жителів Груні, як писали їх предки. Осавул у сотні відповідав за військову підготовку та оснащення козаків в мирний та військовий час.  Його призначав сотник,затверджував полковник. Хорунжий відповідав за сотенні штандарти, оскільки в кожній сотні був свій прапор і прапороносці, а також відповідав за дисципліну серед козаків сотні. На куріні містечко було поділено рівномірно по територіальному ознаку, виходити з куреня заборонялося без наказу сотника. Разом ходили в походи, поряд будували домівки, жили однією сімєю. Називалися так перший, другий, третій та четвертий. Пізніше після ліквідації сотенного устрою влада беручи до уваги розкиданість осель та поважаючи традиції, грунян залишила їм старий поділ, тільки стали називать їх сотні. На чолі  куреня стояв отаман. Вони підкорялися сотнику та городовому отаману. Кожний курінь мав свою церкву, свого попа, свою церковну приходську школу. В 1740 році в містечку Грунь налічувалося 378 козачих дворів, а в них 447 хат козаків. З них старшини та служителів сотенної канцелярії – 19 дворів, виборних козаків, тобто козаків які постійно перебували на службі, (найбільш зажиточний прошарок козацтва)  – 136 дворів, козаків підпомощників (ходили в походи тільки на війни за мобілізацією, а постійну службу не вели, працювали на виборних козаків ) – 184 господарства. Козачих  підсусідків було 56 сімей. А всього проживало в середині 18 сторіччя  508 сімей козачих різного достатку, близько 2тис 550 чоловік тільки козаків.  Деякі козаки ,продавали свої грунти біль заможним або своїм родичам, стаючи у них підсусідками, щоб не служити в війську.

Селяни  з Груні працювали на Гадяцький замок . Маю  ще сказати, що в Груні були в управлінні елементи Магдебургського права, бо був бурмистр – Іван Пилипенко. Над селянами був свій отаман, який називався війтом .Серед відомих нам Прокоп Касян.