Урок пам'яті "Врятований із забуття - Іван Огієнко"

 

Роботу підготувала учитель географії

Зубик Наталія Василівна

 

Мета:

• Виховувати любов до історії, мови, народу, культури української держави;
• викликати інтерес до вивчення минулого нашого народу;
• сприяти вихованню та розвитку патріотичних почуттів, національної гідності;
• стимулювати прагнення до глибшого і детальнішого вивчення унікальності нашої держави та її історичної спадщини;
• Виховання  громадянської компетентності яка сприяє патріотичній самосвідомості, громадянській відповідальності  та  готовності трудитися для розвитку держави

Форма проведення: урок пам’яті.

Місце проведення: актова зала.

Час проведення: 45 хвилин

Орієнтовний вік дітей: 15-17 р.

Обладнання: проектор, екран, комп’ютер, записи музики, мультимедійна презентація, відеоролики.

Оформлення: патріотична символіка, цитати І.Огієнка.

Тема.

Хід заходу

І. Організаційний етап.

Учні розташовуються в актовому залі. Лунає тиха повільна мелодія. На екрані висвітлюється презентація «Наш Огієнко – невтомний сівач на українознавчій ниві».

ІІ. Мотивація навчально-виховної діяльності учнів. Оголошення теми заходу.

Учитель. Сьогодні ми зібралися тут, аби повернути з забуття великого українця – Івана Івановича Огієнка.

     В історію він увійшов під двома іменами: як світська особа – професор Огієнко, і як духовна особа – митрополит Іларіон.  Ця людина це – справжній феномен, адже в одній особі він був: і вченим, і письменником, і митрополитом, і медиком, громадським і державним діячем. Радянська влада робила все, аби стерти з лиця історії України Івана Івановича Огієнка, аби його ім’я пішло у забуття. Але ж чому? І за, що був покараний цей чоловік? Чому його ім’я і роботи були засекречені радянською владою? На ці питання ми спробуємо сьогодні з вами дати відповідь.

   Тож давайте повернемося 135 років назад в історію у далекий 1882 рік.

ІІІ. Основна частина заходу

Ведуча. Саме цього року 2 січня народився Іван Іванович Огієнко в м. Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (тепер Житомирська область) у бідній матеріально, але духовно багатій селянській родині. Батько Іван був козацького роду, коріння якого сягало десь до Полтавщини, мати — проста селянка Єфросинія, всю свою душу віддавала вихованню дітей. 

На сцену виходить хлопчик 7-9 років в українській одежі

    Малий Іванко. Був я шостою дитиною в сім’ї.  Мій безстрашний предок — козак Максим Огієнко, у часи Коліївщини був одним із організаторів повстання неподалік Лубен. Рано я  пізнав нужду й нестатки — мав всього лиш два рочки, коли загинув мій тато. Мама, у розпачі, віддала на утримання трьох старшеньких чужим людям, а мене — залишила. Набідувалися… І тяжку працю знаю змалку — ходив з мамою на роботу в місцеву економію, а згодом і на бурякові та хмелеві плантації. Лише в 9 років переступив поріг місцевої школи, але Бог послав мені добрих учителів — Івана Сливку, який прищепив мені глибоку любов до науки й віршування, та місцевого священика Никанора Сташевського, який навчив мене глибокої любові до Бога і Церкви.

Ведучий .   У 1896 pоці Іван Огієнко закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові, як один з кращих учнів. Цього ж року Іван разом з матір'ю пішки йде до Києва (75 верст) з наміром вступити до військово-фельдшерської школи, оскільки навчання там було безкоштовним. Адже сімейство Огієнків дуже бідувало. Мати бачила жагу дитини до навчання і вибрала найкраще, що могла.

Інсценівка.

(На сцену виходить мати і малий Іванко, убого одягнені, замучені довгою дорогою)

Іванко. Матусю, давайте перепочинемо трошки…стомився…ноги вже не слухаються…

Мати. Добре синку, сядьмо ось тут – край дороги, відпочиньмо.

Іванко. Мамо, а ще далеко?

Мати. Зовсім ні, ще трішки залишилося. Ти напевне зголоднів?

Іванко. Мені б… хоч водички попити … і трішки посидіти, втомився… та і ви, мамо, зовсім з сил впали…

Мати. Ось, Іванку, з’їж шматок хлібця, щоб сили були.

Іванко. Ні, рідна! Давайте краще, ви з’їжте… ви ж бо втомлені, голодні, вже другий день мене хлібцем годуєте, а самі… тільки водицю п’єте (Іванко бере хліб і ділить на двоє, більшу частину дає матері, а меншу – собі. Мати кусає шматок і ховає хліб знов у кишеню).

Іванко. Матусю, а заспівайте  мені пісню, як у дитинстві співали, коли ще малим був, мою улюблену - колискову (мати тихо співає, а Іванко притулившись до неї закрив очі і заснув).

На сцену виходить Ангел.

Іванко. Ти хто такий? Тай куди ідеш?

Ангел. Я – Ангел-Хоронитель, іду за тобою. Мене послав Господь.

Іванко. Невже прийшов мій час?

Ангел. Та ні! Господь послав мене, освічувати твій шлях цим священним вогнем(у руках тримає свічку). Це світло – Правди, Любови, Віри, яке буде супроводжувати тебе всюди. Твій шлях Іване, буде складним, та ти пам’ятай, що Господь з тобою. Він покладає на тебе велику надію, і приготував, ось ці скарби, і вони твої.

Іванко. Мені?Але ж я недостойний!

Ангел. Господь обрав сема тебе. І ці таланти-скарби – твої(передає чотири монети). Перший твій талант – читати, другий – писати, третій – говорити і проповідувати, ну а четвертий – лікувати людські душі.

    Твоє завдання полягає в тому, аби всі ці таланти розвинути в собі, і стати на захист країни у якій ти живеш, її мови, культури, віри. Ти повинен об’єднати увесь народ, говорити до людей мовою, яка лікуватиме їхні зранені душі.

Іванко. Але, як же ж  я це зроблю? Господи, я недостойний… я не зможу…

Ангел. (Помалу відходить) Зможеш, Іване, зможеш…

Мати. (Будить Іванка) Іване, синочку, вже час…перед нами ще далека дорога…

Іванко. (Спросоння бурмоче) Я не зможу…Господи…

Мати. (Бере за руку сина)Зможеш синку, зможеш…    

Іванко.  Я взяв своє серце малими руками

Й віддано поклав Україні до ніг,

І юна любов розцвілася між нами,

І став я орати твердий переліг. 

Й нікому вже більше не дав я любові,

Бо другого серця кохати не маю,

І вірним зостанусь, аж дошки соснові

Єдину любов мою спинять без краю...

    Ведуча. Іван Огієнко вступив таки до чотирирічної військової фельдшерської школи в Києві. Тут Іван читає багато книжок, продовжую писати вірші, наймитуює в селі. У 15-річному віці видає першу друковану працю про правдиве життя українських селян. Після закінчення школи, починає працювати в Київському військовому госпіталі,  але все це – не його!!! Самостійно вивчає латинську та грецьку мови. Часто відвідує український театр.

Ведучий. Продовжує навчання на медичному факультеті Університету Св. Володимира в Києві, а згодом І.І.Огієнко переходить на такий омріяний історико-філологічний факультет. І вже з 1905 року починається його активна наукова та громадська робота, зокрема співробітництво в київських виданнях  («Громадська думка», «Рада»), участь у діяльності «Просвіти» та заснованому М. Грушевським Науковому товаристві імені Шевченка в Києві.

(На сцену виходить юний Іван)

Юнак. Студентські роки… Якими тяжкими вони були для мене! Звільнення з університету після першого курсу через несплату за навчання… Але я зумів за підтримки Господа, поновитися і вибороти Кирило-Мефодіївську стипендію…Тяжко було… у матері згоріло все обійстя… вона потребує моєї підтримки, а моя сім’я тепер велика : дружина Домініка (Литвинчук) і троє діток. Бог не милує мене… випробовує…Спочатку посилає …смерть матері…, а згодом і — смерть мого сина Євгена. 

         Звучить сумна мелодія у виконанні дитячого ансамблю скрипалів.

Ведуча(за кулісами). Як жити далі? як прогодувати сім’ю? як не зійти з розуму? Залишалося хіба, що покладатися на Бога.

Юнак. Нехай Землею котять хмари,
Хай стигне все живе в морозі,
Хай зуби щирять скрізь Примари —
А я живу по Бозі!

 
Нехай неправда скрізь лютує,
Хай Зло сміється й на порозі,
Що все Святе стається всує, —
А я живу по Бозі!

 
Хай б’ють на смерть шалені бурі,
Диявол хай трима на розі,
Хай злидні ссуть мене похмурі,
А я живу по Бозі!

 
Мені і в бурі світять Зорі,
Міцні мої в спокусах нозі,
І не лякають дні суворі, –
Бо я живу по БОЗІ!

 Ведучий .У 1909 р. Іван Іванович Огієнко закінчив Київський університет св. Володимира. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. З 1915 р. викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. З 1918 р. – професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету, спряє введенню української мови, як основної у викладанні предметів у школах, у вищих навчальних закладах і церкві. Ведуча. Огієнко один за одним видає друком близько 20 навчальних підручників та посібників для вивчення української мови.  Долаючи шалений опір значної частини зрусифікованих викладачів, одним із перших переходить на викладання рідною мовою.

Цитати відомого митрополита  (учні виходять по черзі і зачитують цитати)

• Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості.
• Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.
• Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.
• І поки живе мова – житиме й народ… От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань
• Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
• Кожний громадянин мусить добре пам’ятати й дітей своїх того навчати, що наймиліша мова в цілому свiтi — то мова рідна.
• Хто твердий у рідній мові, той твердий і в батьківській вірі, і що рідна мова — шлях до Бога.

Ведучий .Улітку 1918 р. Директорія призначає Огієнка міністром освіти, а згодом — міністром ісповідань.

Ведуча.14 січня 1918 р. І.Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.

Ведучий. Цього ж року виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського Українського Державного Університету Як йому хотілося створити незвичайний університет! Уперше на сході слов’янства був відкритий богословський факультет, а на історико-філологічному — кафедри  польської та єврейської історії та літератури. Не судилось!. Під тиском більшовиків хвиля визвольних змагань відкочувалась усе далі до західних кордонів.

Ведуча.У листопаді 1919 р. весь склад уряду УНР залишає Кам’янець-Подільський. а Огієнка залишають тут як головноуповноваженого та захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами у 1920р. змусило його емігрувати до Польщі.

Юнак. Не питай, чого в мене заплакані очі,

Чого завжди тікаю я в гай

Та блукаю по темних лісах до півночі

Не питай, не питай, не питай...

Рідний край раз-у-раз мене кличе до праці,

Його пута важкі в мене завжди в очах...

Треба дать запомогу сліпцю-небораці,

Поки він не зачах. Поки він не зачах.

Коли гляну кругом по селу — тільки й бачу:

Зневажається рідний наш край...

Не питай же мене, чого часто я плачу,

Чого завжди сумний... Не питай...

Ведучий. Не знаходячи виходу зі скрутного матеріального становища, Огієнко пристає на пропозицію Варшавського університету й підписує контракт вільного найму на один рік. Порятунок бачився лише у праці — щоденній, напруженій, жертовній. Завдяки великій ерудиції, вмінню жваво й цікаво викладати матеріал, український професор швидко здобув авторитет у новому навчальному закладі й незабаром став заступником декана богословського відділу. 

Ведуча. З 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926-1932 pp. був професором церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Заснував і редагував у Варшаві журнал “Рідна мова” (1933-1939 pp.) і “Наша культура” (1935-1937 рр.), які сприяли популяризації української мови та літератури серед емігрантів.

Ведучий .1937-й. Цей рік ще більше ускладнив життя Огієнка, адже з життя пішла та єдина, яку він усе життя кохав і після смерті якої у квітні 1937 р. приймає рішення про чернечий постриг.
Звучить сумна мелодія.

Учитель. Серед найвідоміших представниць українського жіноцтва — Домініка Данилівна Огієнко — скромна, наділена щедрим даром берегині, вірна супутниця і порадниця Івана Івановича Огієнка, яка протягом тридцяти років подружнього життя поділяла з ним усі труднощі творчих пошуків, злетів і невдач. Всю чорнову роботу для його наукових розвідок готувала Домініка Данилівна. Вона із сотень джерел виписувала необхідні матеріали, систематизувала їх, готувала до друку, вичитувала верстку. Десятки тисяч карток для чоловікової картотеки підготувала й упорядкувала вона.
Навіть у найдраматичніший період життя (після еміграції) ніхто й ніколи не чув від неї жодної скарги чи нарікання. Однак чуже середовище, постійний матеріальний нестаток, надмірне напруження та праця підірвали здоров’я Домініки Данилівни— захворіла на рак нирки.

Ведуча. Прийнявши глибоко до серця смерть дружини, зазнавши багатьох невдач у безуспішних пошуках сталого заробітку, Огієнко все частіше доходить думки усамітнитися від цього суєтного світу.

Юнак. Молитва вздоровлює серце зболіле,
Молитва бадьорить нам духа,
Молитва підсилює тіло несміле,
Молитва душевна та скруха!…

 
Як сонце веселе гарячим промінням,
Оживлює землю холодну,
Отак щиросердим до Бога молінням
Окормлюєм душу голодну!

 

Молитва приносить нам радість небесну,
Молитва вспокоює душі,
Молитва дорогу показує чесну
На водах грізних і на суші!

 
Молитва — як роси на квітах розкішних,
Напоює душу та тіло,
Молитва — цілющий це лік для невтішних,
Коли на душі наболіло!

 
Молитва — це наше кадило пахуче
Для Господа Бога на Жертву,
Молитва вздоровлює серце болюче
І душу оживлює мертву.

 
Молися ж, мій брате, при кожній потребі,
Молися і в радості, й в горі, –
На все заспокоєння знайдеш у Небі,
Стежки бо молитви просторі!

Ведучий . 6 жовтня 1940 р. він пише своє прощальне звернення: «Відходячи від світського стану й стаючи ченцем, звертаюся до всіх з гарячим проханням пробачити мені всі мої провини, вільні й невільні, які я кому заподіяв був чи то словом, чи то ділом, чи то думкою. Незабаром перестану бути Іваном Огієнком, а стану смиренним ченцем, горливим Богомольцем за кращу долю українського народу. А тому вдруге й утретє уклінно прошу всіх ласкаво пробачити мені все, в чому тільки я прогрішився коли перед ким». Духовне наречення майбутнього митрополита відбулося 9 жовтня 1940 р. — у день великого церковного свята Івана Богослова — у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі. 

 Ведуча. Влітку 1944 р. Огієнко змушений був емігрувати до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 р. - до Канади (м.Вінніпег). У серпні 1951 р. на Надзвичайному Соборі УГПЦ у Вінніпезі був обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді та митрополитом Вінніпегу.

Ведучий. І.Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя в Канаді. За митрополита Іларіона було проголошено Акт об’єднання 3-х українських автокефалій за кордоном.

Юнак. Я глибоко вірю — минеться руїна

И засяє веселка-обнова,

Воскресне с о б о р н а свята Україна,

А з нею і церква Христова.

І зійде сонце, й Україна Засяє вільна й непоборна

І зникне поділ та Руїна,

І церква станеться с о б о р н а

    Ведуча. Справою цілого життя Івана Огієнка став  переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу (працював з 1936 до 1955 рр.). Цим Митрополит Іларіон забезпечив право українського народу на звернення до Бога рідною мовою, заклав підвалини до єдності українців.

Учитель. Іван Огієнко залишив після себе не лише величезну наукову, а й художню спадщину, про яку пересічний читач в Україні майже нічого не знає. Сам автор розділив свій набуток у галузі красного письменства на вісім томів: перші три — драматичні твори; наступні два — легенди; шостий-восьмий — релігійна лірика. Переважна більшість художніх творів побачила світ у 50-60-ті роки у Канаді минулого століття, У своїх поемах і романах митрополит осмислював духовний та історичний досвід свого народу.

Сталося так, що одній з перших українськомовних поезій Івана Огієнка, надрукованій у газеті “Громадська Думка” (1906) судилося перетворитися в народну пісню. Пісню, авторство якої тривалий час не підкреслювалося. Парадокс полягає в тому, що коли ім’я самого Огієнка заборонено у вжитку на Батьківщині, слова його пісні літали над селами України.

Звучить пісня у виконанні бандуристки «Не питай…»

Ведучий . Іван Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. Серед них: енциклопедичні «Історія української культури», «Українська церква», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу»; художні, історичні, релігіні тощо.

     

Ведуча.«Я робив, що міг, решту дороблять наступники», – писав Іларіон, завершуючи свою«ціложиттєву працю»

Перегляд відеосюжету «Десять цікавих фактів про Митрополита Іларіона»

    Ведучий.  Митрополит Іларіон помер у віці 90 років у Вінніпезі 29 березня 1972 року.

Юнак. Я відірвався від земного,
Зі мною тут — один лиш Бог,
У серці — голос Пресвятого,
В душі палає сам чертог…

В одно єство зіллюся з Богом,
Святі призначення готові, –
Усе охопиться чертогом
Його Господньої любові…

ІV. Підведення підсумків виховного заходу.

Учитель. Перед смертю владика склав заповіт, згідно яким його надбання мають обов’язково передати на Батьківщину. А це повірте не мало – близько ста величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) . Проте є вказані дві  умови: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали. Хоч в Україні вже понад 10 років присуджується багатогалузева премія імені Івана Огієнка — діячам літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної сфери. Проте ми ще ніяк не можемо виконати хоч одну із умов заповіту. «Нашу землю і надалі топчуть вороги, і церкву роздирають на шматки…» Наше завдання стоїть побудувати міцну державу з єдиною мовою і соборною церквою!  

Ведучий . Тож ким був Іван Огієнко? І чому ж його боялася радянська влада?

Учитель. А був він – українцем, гідним сином своєї Батьківщини, який любив свою мову, культуру, церкву. Тому його праці засекречені, а ім’я – викреслене з історії… та ми повинні підняти його з небуття і пишатися тим, що ми нащадки виличних особистостей. 

Ведуча.Тож давайте запалимо наші свічки, хай цей вогник освічує пам’ять врятованого з небуття – Івана Огієнка.

Ведучий. А щира молитва – стане даниною за його величну працю для нас як нащадків(усі разом моляться і запалюють свічки)  

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Байцар А. Іван Огієнко (митрополит Іларіон) і Винники.http://vinnikiplus.in.ua/publ/vynnyky/ivan_ogienko_mitropolit_ilarion_i_vinniki/21-1-0-664
2. Геник С. Огієнко (Іларіон) Іван (02.01.1882–20.03.1972) // Геник С. 150 великих українців. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 171-172.
3. Головченко В.І. Огієнко Іван Іванович (2/14).01.1882 р. – 29.03.1972 р.) // Державні політичні та громадські діячі України. – К., 2002. – Кн.1. – С. 307–309.
4. Макренко Г. Коли ж народився Іван Огієнко // Літ. Україна. – 2006. – 20 лип. – С. 7.
5. Іларіон, митрополит. Вікові наші рани: Драм. поеми. – Вінніпег, 1990. – 272 с.
6. Тимошик Микола. Невтомний сівач на українознавчій ниві // Огієнко І. І. Історія українського друкарства. — К., 1994. — С. 7–33.
7. 
   Праці Івана Огієнка (митрополита Іларіона) у е-бібліотеці «Чтиво
8. Інтернет-ресурс