Урок позакласного читання До дня рідної мови – 21 лютого За твором Миколи Магери «Хоробрі з найхоробріших» Збережемо наш скарб – рідну мову

Шевченко Г.В.

Учитель української мови та літератури

Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №11

Смілянської міської ради Черкаської області

 

Урок позакласного читання

До дня  рідної  мови – 21 лютого

 

За твором Миколи Магери «Хоробрі з найхоробріших»

Збережемо наш скарб – рідну мову

 

Мета: на основі казки М.Магери «Хоробрі з найхоробріших» ознайомити учнів з основними трагічними сторінками розвитку і встановлення української мови;

Розвивати загальномовні компетентності; навички образного мислення,  інсценування, виразне читання, закласти основи ораторського мистецтва;

Сприяти вихованню україномовного національно-патріотичного покоління на основі поваги до української мови як державної

 

Перебіг заняття

ВСТУПНЕ СЛОВО  ВЧИТЕЛЯ:

     Вітаємо вас на нашому уроці. Він незвичайний, тому що хоч ми і будемо говорити про літературний твір, визначимо основні сюжетні лінії, характеристики головних героїв, насправді мені б хотілося, щоб цей урок став святом – СВЯТОМ УКРАЇНСЬКОЇ  МОВИ. І головні учасники цього свята -  ви,  дорогі учні. Ви – майбутнє України, і саме від вас залежить збереження рідної мови. На занятті прозвучать у вашому виконанні поезії про мову, почуємо українську мову у піснях, адже саме вони прославили Україну на весь світ, ми дізнаємось  про трагічні сторінки розвитку та встановлення рідної мови, ще раз душею прочитаємо  твір Миколи Магери «Хоробрі з найхоробріших» про історичне минуле нашого народу.

Кожен народ особливий. Головне, що різнить людей, — це їх мова. Завдяки їй зберігається індивідуальність, традиції, культура, навіть характер нації приховує у собі мова.

Саме це, як на мене, і хотів показати нам Микола Магера у казці "Хоробрі і найхоробріших".

На нашому уроці присутні гості - вчителі, учні 5-Б класу. На жаль, вони ще не встигли прочитати  твір «Хоробрі з найхоробріших», тому ми згадаємо зміст твору, а допоможе нам у цьому КАЗКАР.

ЗАЧИТУВАННЯ УРИВКІВ ТВОРУ З ЕЛЕМЕНТАМИ БЕСІДИ:

• КОЛИ  ВІДБУВАЛИСЯ ПОДІЇ ТВОРУ?

КАЗКАР ЗА СТОЛОМ, ЗАСТЕЛЕНИМ РУШНИКОМ, зачитує уривки твору.

Діялося теє, у сиву давнину. На величезному степовому просторі, де спокійно котили свої води аж до синього моря широкі і глибокі річки, за прадавніми лісами, за високими горами жив народ волелюбний. Народ цей щирий був і чесний, роботящий, добрий та відвертий. З далекими і близькими сусідами жити хотів у мирі і злагоді.

Але не так робилося, як гадалося. То з-за лісу дрімучого, то з-за гір високих, то аж з-за моря синього непрохані гості раз за разом нападали на землю народу волелюбного. Довго терпів народ волелюбний ті злигодні. Та, нарешті, терпець обірвався. Кращі сини його. Хоробрі з Найхоробріших, відважні з найвідважніших, вирішили грудьми захистити рідну землю.

А на високій священній Горі росло невмируще чудо-дерево МОВИ.  Дерево те було життям народу волелюбного. Як тільки у сім’ї народжувалася дитина, батьки зривали з чудо-дерева Мови листочок і прикладали до уст немовляти.

І вбирало дитя з того священного листочка силу і міць народу волелюбного, починало говорити мовою батьків, дідів і прадідів своїх. І чим більше зривали листків з чудо-дерева Мови, тим густішала його крона, тим буйніше воно розросталося, сягаючи вершечком своїм неба синього, сонця гарячого.

КОМЕНТАР  УЧИТЕЛЯ:

У творі не названа країна, де відбуваються події, але за певними ознаками (степовий простів, синє море,  широкі та глибокі річки) можна здогадатися, що події відбуваються на Україні. Автор обрав алегоричний образ — дерево Мову, яке згуртовує народ,  дає йому сил, наснаги жити в мирі та злагоді з іншими народами. У казці дерево велике, могутнє, високе, сильне. (ЗОБРАЖЕННЯ ДЕРЕВА НА ДОШЦІ – САМИЙ СТОВБУР ТА ГОЛІ ГІЛКИ).

• Хто охороняв дерево МОВА (старий-престарий Сивобородий)
• Поясніть, на що натякають імена героїв – Сивобородий?
• Як і в кожній казці, добру протистоїть зло. Хто уособлює у казці зло (цар Нелюд).
• Поясніть походження слова «НЕЛЮД», що мав на увазі автор, коли давав таке ім’я? (Не гідний імені людини, жорстока людина (синоніми — недолюдок, недолюд, кат);

ЧИТАЄ  КАЗКАР:

      Ворог дізнався про таємничу силу чудо-дерева  МОВА: поки воно живе, доки й житиме народ волелюбний. Тому вирішив цар Нелюд ненависне дерево викорчувати, щоб ніде й коріння не лишилося. Рубали цареві слуги, панські посіпаки, військо і жандарми святе чудо-дерево Мову народу волелюбного не рік, не два, десятки літ. Гупали сокири об нього, палили вогнем, а воно, покалічене, росло й зеленіло…

• Хто став на захист чуда-дерева Мова (хоробрі з найхоробріших, хоробрий Світозар). Поясніть походження імені Світозар (красивий, сміливий..

МІНІ-ІНСЦЕНІЗАЦІЯ:  КАЗКАР  ТА  СВІТОЗАР

КАЗКАР ЗВЕРТАЄТЬСЯ  ДО  УЧНІВ  КЛАСУ:

— Воїни! Славо нашого народу волелюбного! Звістку сумну з уст ваших почув я. Небезпека страшна над народом волелюбним нависла: вільним йому у власній хаті бути, чи на землі рідній рабом вічним скніти? Вибирайте: воля чи рабство?!

І гукнули Хоробрі з Найхоробріших:

— Воля!!!

— За волю треба на смерть з ворогом стати, — суворо промовив Сивобородий. — Чи згода?

— Згода! Згода! Згода!

— Отаманом своїм кого наречете? У чиї руки долю народу волелюбного довірите?

— Світозару! Світозару! Світозару!

— Ти чув, Світозаре, волю народу?

— Чув, великий Охоронцю.

— Чи зважиш на голос народу волелюбного?

— Є хоробріші за мене, великий Охоронцю.

— Чи зважиш на голос народу волелюбного? — вдруге запитав Сивобородий Світозара.

— Є достойніші за мене, великий Охоронцю.

— Чи зважиш на голос народу волелюбного і станеш його отаманом? — втрете запитав Сивобородий Світозара.

— Так, великий Охоронцю!

— Клянися святому чудо-дереву Мові.

— Клянуся!

— Клянися народу волелюбному.

— Клянуся!

— Рідній землі клянися.

— Клянуся!

— Хоробрим з Найхоробріших клянися.

— Клянуся!

— Покляніться, Хоробрі з Найхоробріших, що будете вірою і правдою служити народу волелюбному, його святині — чудо-дереву Мові, землі рідній і отаману Світозару.

— Клянемось! Клянемось! Клянемось!

КАЗКАР  ЧИТАЄ  ДАЛІ:

Скоро гострі мечі по ворожих головах погуляли, підступного царя Нелюда з рідної землі вигнали, вкривши ганьбою його ім’я.

               ВІДЕОРОЛИК ІЗ ПІСНЕЮ О.БІЛОЗІР «Україночка»

Тоді вирішив цар хитрощами поневолити сусідній народ. Став він клястися в дружбі народу волелюбному, надсилати дорогі подарунки отаману.

• Хто зрадив свій народ? (Попихач - людина, яка беззастережно виконує будь-чиї розпорядження)
• Чому з’являються зрадники? Роздуми учнів.
• Чи поважають зрадників навіть ті, хто домігся через них перемоги? (Ні, Цар Нелюд дивився з презирством на зрадників, і його аж занудило, бо Попихач з ватагою зараз нагадував бридких жаб-ропух). Підлабузників, відступників використовують у своїх цілях, а потім нехтують ними, бо зрадник ніколи не міняє своєї суті.
• Що радив зробити Попихач цареві, щоб знищити дерево-мову?

КАЗКАР  ЧИТАЄ  ДАЛІ:

       Накажи своїм слугам вірним нарізати пагінців із твого древа Мови і густо насадити на рабській землі коло кожної оселі, особливо біля шкіл. Ті пагони з твого дерева Мови почнуть розростатися, заберуть соки, якими живиться чудо-дерево Мова волелюбного народу, і згодом воно захиріє і всохне. Тому раби змушені будуть немовлятам прикладати до уст вже листочки з твоїх пагінців, які і кожним роком розростатимуть… Так і сталося. Щорік, то все більше плодилося зрадників, що проміняли рідну батьківщину на багатство. Зрадники почали цуратися своїх предків, соромитися батька й матері.

• А що ж трапилося з охоронцями дерева Мова (Отамана ж Світозара і побратимів його вірних у глибокій печері замурували, залізом двері обкували, пудові замки почіпляли, ще й тисяча воїнів на сторожі стала)

РОБОТА  ІЗ  ДЕРЕВОМ,  ЩО  НА  ДОШЦІ.

• Звичайно, цар Ірод -  вигаданий персонаж, але в історії нашої рідної мови були періоди та були люди, які прагнули знищити мову українську, зробити українців зрадниками, безбатченками. Про такі факти ми сьогодні почуємо.

(Діти зачитують  (висвітлюють) факти заборони української мови, чіпляють на дерево чорну квітку із датою)

• 1720 рік – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою

• 1775 рік – указ Катерини П про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;

• 1769 рік – Синод (церква) дає розпорядження видібрати українські тексти з писаних церковних книг, вилучити букварі з тих закладів, які їх мали;

• 1811 рік – закриття Києво-Могилянської академії, знищення 24 друкарень;

• 1817 рік – постанова про викладання в школах Західної України тільки польською мовою;

• 1847 рік – розгром Кирило-Мефодіївського братства;

• 1863 рік – Валуєвський циркуляр, яким  заборонялося видання українською мовою будь-якої літератури, крім художньої. Проте її друкування обмежувалось;

• 1876 рік – у місті Емсі (Німеччина) царем Миколою П підписано указ про заборону ввезення українських книжок з інших земель;

• 1884 рік – закрито всі українські театри;

• 1895 рік – заборона української дитячої книги;

1908 рік – блокується українська наука та культура;

1914 рік – указ Миколи ІІ про скасування української преси.

ВЧИТЕЛЬ:

        - Як, зазвичай,  закінчуються казки (перемогою добра над злом)

• Хто ж переміг у творі і царя Нелюда, і попихача, і зруйнував усі плани на поневолення народу волелюбного? (син Зореносця Світозар) Поясність походження імені героя (людина, яка приносить світло, запалює зорю свободи)

КАЗКАР  ЧИТАЄ  ДАЛІ:

    Завчасно радів зі своєї зради блазень-попихач, забув він про сина Світозара, хороброго Зореносця. Не один рік шукав він батька та вірних йому побратимів. Прийшовши на священну гору, спалив нелюдове  зілля, вивільнив Сивобородого охоронця. Від нього дізнався, що  хоробрий отаман Світозар і його побратими Хоробрі з Найхоробріших, зв’язані ланцюгами залізними, лежать у глибокій печері, що у дрімучому лісі, аж на краю царства Нелюдового. Над печерою п'ятсотлітній дуб росте, і видно його здалеку. Знайшов Зореносець місце, де батько з побратимами в неволі. Розбив троє дверей, троє по троє замків пудових, визволив з темниці кам’яної хоробрих з найхоробріших. І буйним вітром вони на рідну землю полинули.

• Яка доля спіткала Попихача та зрадників?

КАЗКАР:

        Як побачив Попихач отамана Світозара, то мертвим звалився біля столу. А Зореносець як махнув мечем направо, як махнув ним наліво — то вся зрадницька нечисть трупами смердючими стала.

Заспівав вільний народ волелюбних пісень і почав знову працювати на себе. І полинула добра слава по білому світу про народ волелюбний, про Хоробрих з Найхоробріших, про славного отамана Світозара і його відважного сина Зореносця.

Вічною ганьбою викрилися імена підступного царя Нелюда, зрадника Попихача, різних запроданців і перекинчиків, які правдою служили завойовникам.

А святе чудо-дерево Мова розрослося на всю священну гору, своїм вершечком до синього неба, до ясного сонця потяглося.

ВІДЕОРОЛИК ПІСНІ О.БІЛОЗІР «МОВА ЄДНАННЯ»

• Чудо-дерево у казці відродилося, набрало сил, а наше (на дошці) стоїть із чорними квітами. Нам портібно його також оживити, і це нам під силу.

ДЕКЛАМУВАННЯ УЧНЯМ УРИВКІВ ПОЕЗІЙ ПРО КРАСУ, БАГАТСТВО, МИЛОЗВУЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

(Діти знімають чорні квітки і вішають кольорові із  словами-епітетами до слова МОВА, перед цим декламуючи вірш)

• Жанр казки передбачає щасливу кінцівку, яка спонукає замислитися над відродженням своєї духовності, прищепленням дітям почуття гордості за рідну землю, мову.

ПРИЙОМ «МОЗКОВА  АТАКА»

       - Що ви взяли для себе із нашого уроку?

       - Який підсумок ми можемо зробити?

(У казці Миколи Магери читач впізнає епізоди історії нашої Батьківщини. Не раз і не два підступні вороги намагалися подолати українців, лишивши їх рідної мови. Але завжди перемога була на боці наших предків. Адже космічна сила святого чудо-дерева — української мови — допомагала їм)

 

(Казка наводить на думку, що рідна мова — скарб душі кожної людини, мірило ставлення до Вітчизни. Він житиме доти, доки матиме рідну мову. Є мова — є народ, немає мови — нема й народу)

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК

УРИВКИ   ВІРШІВ  ПРО МОВУ

 

1. Перейшов  усі світи я –

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Одна лиш серед мов ти є.

          Ти велична в проста,

          Ти стара і вічно нова

           Ти могутня, рідна мово!

           Мова – пісня колискова,

          Мова – матері уста.     (І Багряний)

2.В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ,

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік прийшла весна безславна…

Цвіти і сяй, моя державна      (О.Олесь)

             Мово рідна, віти в ріднім домі

             Крізь зболений час і духовні руїни.

              Вертайсь, рідна мово,

             У серце народу,

             У душу Вкраїни     (А.Демиденко)

Давно, давно

Ще в пору колискову,

Блаженним безтурботним малюком

Я всмоктував у серце рідну мову

З цілющим материнським молоком

                Вона була як вогник для дитини –

                 І розумом і першим відкриттям.

                 Влилась у кров, вросла в живі клітини

                 Не райського – сутужного життя       (Д.Луценко)

Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому…

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

І їх не понесеш нікому

                 Ти зрікся мови рідної. Нема

                 Тепер у тебе роду, ні народу.

                 Чужинця шани ждатимеш дарма –

                 В твій слід він кине сміх – погорду!

                 Ти зрікся мови рідної                (Д.Павличко)

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить,

Бринить-співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

                   Як довго ждали ми… уклін чолом народу,

                    Що рідну мову нам зберіг.

                   Зберіг в таку страшну негоду,

                    Коли він сам стоять не міг               (О.Олесь)

О мово рідна! Їй гаряче

Віддав я серце не дарма.

Без мови рідної, юначе,

 Й народу нашого нема.

                     Вона – як зоря пурпурова,

                     Що сяє з небесних висот,

                     І там, де звучить рідна мова,

                     Живе український народ              (В.Сосюра)

Любіть свою мову й ніколи

Її не забудьте в житті.

А хто свою мову забуде,

Той  серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Жив український народ               (В.Сосюра «Мова»)

Слова та голос – більш нічого.
А серце б'ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди.     (Тарас Шевченко)

 Буду я навчатись мови золотої...
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці,
В корневищі пружному ниви колоскової
В леготі шовковому пісні колискової.
Щоб людському щастю
дбанок свій надбати;
Щоб раділа з мене
Україна-мати…          (Андрій Малишко)

Мова кожного народу
неповторна і – своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші – трелі солов'я.

На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,
колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина – так, як мати,
мова в кожного із нас!           (Оксана Забужко)

Мово рідна!
Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, –
Гей, яка ж прекрасна Ти!
Перше слово – крик любови,
Сміх і радість немовляти –
Неповторне слово "Мати" –
Про життя найперше слово…

Друге слово – гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлий, –
Звук "Вітчизни" неповторний
І простий, і предковічний…

Ну, а третє слово – "Мила" –
Буря крові, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна…

Перейшов усі світи я –
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати,
Серед мов лиш ти є.
Ти велична і проста
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мово – пісня колискова
Мово – матері уста.         (Іван Багряний)

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова — літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість.

Мова, наша мова — мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута, спраглому — криниця.
А для мене, мово, ти — як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе.

Мова наша, мова — пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту".

Я без тебе, мово, — без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє!         (Юрій Рибчинський)

О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це – мова моя,
Це – мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила – і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мово моя!
Душа голосна України!

Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї,
Ти – вибухів огненних повна.
Це – матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…

О мово вкраїнська! Хто любить її,
Той любить мою Україну.     (Володимир Сосюра)