Урок позакласного читання «Душі у полоні не живуть» (знайомство з поезією нашої землячки Марії Грезіної)

Урок позакласного читання

«Душі у полоні не живуть»

(знайомство з поезією нашої землячки Марії Грезіної)

Мета: допомогти здобувачам освіти доторкнутися до краси у храмі її величності Поезії, познайомитись з творчими набутками колишньої учениці ліцею, нашої землячки Марії Грезіної, секретами її віршування;

Розвивати творчі здібності, логічне мислення, виразне читання; вчити робити власні спроби віршування;

Виховувати любов до рідного краю, його історії, прищеплювати естетичні смаки та любов до художнього слова.

Форма проведення: літературна кав`ярня

Обладнання: міні-збірка вибраних віршів М.Грезіної, запрошення на захід; меню заходу, картки для пробного віршування; столики з кавою та солодощами.

І. Організаційний момент.

Оголошення теми та мети уроку. Мотивація.

Учитель.

Доброго дня, друзі! Рада бачити усіх вас і хочу запросити до літературної кав`ярні. Є такий напівжарт-напівправда: Нове – це давно забуте старе. Традиція «літературних кав’ярень» бере початок в 20-х роках ХХ ст.., коли молоді люди зустрічалися, щоб почитати вірші, гаряче подискутувати про класику і сучасність. Отож, сьогодні в літературній кав`ярні зібрались і ми, щоб доторкнутись до поетичного доробку молодої поетеси-землячки Марії Грезіної.

Одразу хочу наголосити, що ви будете не лише смакувати страви нашої кав`ярні, але й деякі з них будете готувати самі. Меню – перед кожним з вас. Звертаю увагу: для того, щоб наші страви вийшли смачними, ви маєте вміти: аналізувати, міркувати, коментувати, обговорювати, декламувати. Погоджуєтесь? Тоді запрошую до співпраці.

Отож, пані Поезія… (звучить мелодія, далі слова звучать на її фоні)

Тендітна, чарівна…Вона здатна зачепити за душу, приспати пильність…Вона вміє підбадьорити і додати сил…А може і розчулити. І тоді наша уява нагадує усі барви веселки. Недарма відома поетеса сучасності Ліна Костенко подарувала нам стрічки, що стали афоризмом:

                                                  Поезія – це завжди неповторність,

                                                   Якийсь безсмертний дотик до душі.

Тож разом з цією талановитою мисткинею я хочу побажати усім учасникам нашої зустрічі:

                                                     Нехай тендітні пальці етики

                                                     Торкнуть вам серце і вуста!

Пропоную вашій увазі невеликий екскурс в літературний світ Любарщини. Адже наш край став колискою багатьох видатних поетів-самородків. Усі вони – поети Божою милістю, бо дуже образно змальовують довколишній світ, рідні краєвиди, людські почуття. Їх поетичні образи зіткані з кольорів, народжені зі звуків, і стільки ніжності та любові в них, що переконуєшся: не кожному дано саме так бачити світ!

Володимир Сінчук про мамину оселю скаже: «Зайти в чубату рідну хату». А про сінокіс він напише: «Упало горде військо осоки. Заплакало і склало гостру зброю».

Небайдужою людиною, якій болить душа за долю рідного краю, земляків, яка любить землю, на якій зросла, постає перед нами поетеса Алла Хруцька. Про це свідчать такі стрічки:

Я залишила серце на Поліссі

В синь-квітах льону і у сон-траві.

Я залишила серце в тому краї,

Куди весну несуть на крилах журавлі.

Кожна поетична збірка Ніни Комашні – то переконливий приклад її новаторського бачення світу, її діалог з природою, людьми і своїм серцем. Недарма поезію цієї обдарованої жінки називають серцеписом. Бо, вчитуючись в кожну стрічку, відчуваєш високу громадянську позицію поетеси, яка народилась в маленькому селі, але яке є для неї цілим Всесвітом:

Моє село в столицях невідоме,

Та центр світу там, де я стою.

Тут не буває сумно, тут я – вдома.

Стежинку тут втоптала я свою…

І далі переконує:

Ця стежка улилась в гучну дорогу,

Та знов до хати в’ється її слід. 

Живу в малім селі, і слава Богу,

Тут серцем краще відчуваю слід.

Свою поезію, як і своє життя, присвятила рідному краю і народу самобутня поетеса Ганна Марцун, яка пише, що «кожна людина була їй мила, а душу гріли здійснені діла».

Ярослава Павлюк – представниця особливого покоління, яке з молоком матері увібрало в себе любов до всього українського. Її поезія – це все прожите і пережите нею. Інакше бути і не може.

Цей перелік можна було б продовжити. Та краще всього буде можливість почути окремі поезії наших земляків. Вслухайтесь в ці стрічки, і ви зрозумієте, чому наші душі переповнює гордість за талановитих митців Любарщини.

( на фоні мелодії учні читають поезії)

А тепер наша розмова торкнеться дуже шляхетної і по-своєму тендітної поезії Марії Грезіної.

Особистість цієї юної талановитої дівчини - незвичайна і натхненна. Родом Маша з села Стара Чортория, там здобула освіту. 2016 року закінчила Любарський професійний ліцей, в якому завоювала симпатію усіх, хто знайомий з нею.

Поезія – то особливий поклик її душі, і цим станом вона ділиться з іншими. У віршах віддзеркалюється гармонія серця, єдність юної поетеси зі світом, в якому вона живе. Їх переповнюють думки і почуття наче зрілої людини, тому, читаючи поезії дівчини, стаєш ніби співучасником того, про що йдеться.

І ще – Маша від Бога має дар малювати. Особливо їй вдаються портрети, а один із них – портрет Шевченка, намальований у ліцейській стінгазеті, вразив усіх досконалістю виконання. І це – ще одна грань таланту М.Грезіної.

Сьогодні ми з вами за філіжанкою духмяної кави поведемо розмову про прекрасне, відкриємо для себе поетичний світ дівчини, яка народилась і живе поруч з нами, і навіть спробуємо повіршувати.

Чому наш урок має таку промовисту назву? На це запитання відповідь дасть наше меню: Родзинка до кави.

(учень читає вірш «Душі у полоні не живуть…»)

Учень: Як бачимо, вірш пронизаний почуттям патріотизму. Відчувається, що Марія любить село, в якому живе, квіти, які буяють у саду, свою матусю і родину. І я вирішив взяти інтерв’ю у нашої гості.

Отож, Машо, чи давно ти віршуєш? Про що тобі краще пишеться? Який із віршів найдорожчий і найдосконаліший? Поділись своїми планами на майбутнє   

(відповіді поетеси)

Це була страва із нашого меню – Солодка зустріч. А тепер – Вісточка до тістечка (учні під мелодію читають вірші М.Грезіної)

Гадаю, вам сьогодні смакуватиме Приправа до кави

(виступ М.Грезіної, читає свій вірш)

 Учитель.  В народі кажуть: якщо новонароджену дитину Господь поцілував у чоло, вона обов’язково буде талановитою. Машу він поцілував – і не один раз, бо вона не тільки пише вірші, а ще й чудово малює. Отож, Десерт в нашому меню – це малюнки Марії Грезіної. Їх ви зможете роздивитись наприкінці нашої зустрічі – і цей солодкий присмак вражень, я впевнена, ще не раз покличе вас до нашого ліцею.

А ще – я переконана, що в кожній людині (і вона про це може не здогадуватись) живе поет. Тож запрошую до творчого салону, де ми зможемо спробувати свої сили у віршуванні. Перед кожним з вас – картки, де в стрічках віршів пропущені слова. Вам потрібно дібрати потрібні за римою тропи чи художні засоби. Запрошую до роботи! ( 5 хв.)

А тепер давайте зачитаємо результати нашої праці  (зачитуємо)

Дякую. Це була страва меню – На дні кавової філіжанки.

Учень. Наступна страва нашої кав`ярні – Компліменти від клієнтів

( учасники діляться враженнями)

Учень. І насамкінець, як годиться, у нашому меню – Сюрпризи до епікризу

( паперовий торт з побажаннями, міні-книга з поезіями М.Грезіної)

Учитель: Дорогі друзі! Мета нашого уроку – не просто доторкнутись до прекрасної суті поезії, але й розвивати творче мислення, виховувати любов до художнього слова. Гадаю, наша спроба досягти цього була вдалою. Я щиро дякую усім за творчу співпрацю, за можливість тепло поспілкуватись за філіжанкою кави. Вдячна Господу за те, що маємо можливість зустрітись і почерпнути краплину щастя від обдарованих людей, а такою для нас сьогодні стала диво-поетеса Марія Грезіна. Хочу побажати нашій гості здоров`я, гармонії і нових напрацювань. Адже стан війни, в якому ми нині живемо, дає імпульс для увічнення імен Героїв, які боронять нашу землю від ворога-ординця.

Усім нам зичу переможного майбутнього, миру прекрасній Україні, а ще приємних зустрічей і неповторних вражень. На все добре!  

(лунає мелодія О.Богомолець «Хай буде легко»)