Урок позакласного читання "Свято однієї книги: Дмитро Білоус "Диво калинове"

                                            Урок позакласного читання

Свято однієї книги

Тема: Дмитро Білоус «Диво калинове», «Чари барвінкові»

Мета: навчальна – стисло ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Дмитра Білоуса; познайомити із змістом збірок «Диво калинове», «Чари барвінкові»; опрацювати ідейно-художній зміст окремих поезій; викликати інтерес учнів до самостійного читання; навчати орфографічної та пунктуаційної грамотності на прикладах поезій Д. Білоуса;

виховна – виховувати любов до рідної мови, літератури, природи, жагу до знань, бажання читати; прищеплювати інтерес до позакласного читання;

розвиваюча – розвивати творчу уяву, логічне мислення, пам’ять, культуру зв’язного мовлення, вміння висловлювати власну думку, аналізувати почуте, формувати кругозір; розширити читацький світогляд учнів.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь на уроці позакласного читання

Обладнання: портрет автора, виставка творів Д. Білоуса, дидактичний матеріал, учнівські малюнки

Хід уроку

І. Організація класу. Мотивація навчальної діяльності

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку

ІІІ. Опрацювання  навчального матеріалу

1. Вступне слово учителя

Учитель: Є книги, які роками лежать на полицях, а є такі, які зачитані та перечитані. Книга – це цілий світ, вміщений у сотню сторінок, це ціле життя, ціла історія.

Сьогоднішнє свято приурочене творчості Дмитра Білоуса, день народження якого випадає на 24 квітня. А саме  його книгам «Диво калинове» та «Чари барвінкові»

2. Короткі відомості про автора.    Показ відеофільму «Дмитро Білоус»

3. Робота над змістом збірок «Диво калинове», «Чари барвінкові».

                        

Вчитель. Коли книжка «Диво калинове» побачила світ, у видавництві «Веселка» відбулася її прем’єра. Появу такого видання вітали і юні читачі, і педагогічні колективи. Понад стотисячний тираж розійшовся майже  блискавично. А відгуки та рецензії посипалися звідусюди.

    1990 року книжку «Диво калинове» було відзначено Державною премією України імені Т.Г.Шевченка. Успіх книги, часті зустрічі з вчителями та учнями, преса та телефонні дзвінки заохотили автора до написання нової книжки віршів «Чари барвінкові» - головним чином, про походження українських фразеологізмів з елементами народознавства. Майбутня збірка( а вірші з неї неодноразово транслювалися по радіо та публікувалися в періодиці) також викликали неабиякий інтерес.

 Отож, дорогі друзі, ми сьогодні полинемо у світ калинового дива і барвінкових чарів, створених уявою і мистецьким талантом Дмитра Білоуса

Слайд

                                                                             До книжок «Диво калинове» і

                                                                              «Чари барвінкові» я йшов

                                                                                 усе життя

                                                                                                                   Дмитро Білоус

Слайд «Диво калинове» (1989)

Як прислів’я чудове,

Йде від роду до роду,

Що народ – зодчий мови,

Мова – зодчий народу.

Вчитель. Частину поезій, звичайно, Дмитро Білоус присвячує рідній мові, бо мова – найдорожче, що є в народу. Це скарб, який ми повинні примножувати і передати наступним поколінням.

Звучать поезії

«Найдорожче»

Синів  і  дочок  багатьох  народів 
я  зустрічав,  які  перетинали 
гірські  й  морські  кордони  і  на  подив 
багато  бачили,  багато  знали. 
 

Я  їх  питав  із  щирою  душею:

—  Яку  ви  любите  найбільше  мову?  — 
І  всі  відповідали:  —  Ту,  що  нею 
співала  рідна  мати  колискову. 

 «Рідне слово»

Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру

в небесну синь пташиним граєм

і, спивши там від сонця жару,

зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

в сім’ї великій, вольній, новій.

 

«Хліб і слово» (аудіозапис)

Ведуча 2. Збірку можна назвати поетичною енциклопедією мовознавства. Багато віршів допомагає дітям зрозуміти різнімовні явища, вивчити, зрозуміти поняття, правильно поставити розділові знаки. І сьогодні до нас у гості завітали слова – золоті злитки. Що ж так називає Дмитро Білоус? Давайте дізнаємось.

«Злитки золоті»

Чи ти задумувавсь, відкіль оті
у нашій мові злитки золоті?
Як намистини, диво калинове —
частини мови!

Який співець, поет, який письменник
уперше слово вигадав — іменник?
Іменник! Він узяв собі на плечі
велике діло — визначати речі, —
ім'я, найменування і наймення:
робота. Біль. І радість. І натхнення.

Ну а візьмімо назву — дієслово,
само підказує, що діє слово!
Ще й прикладу на нього не навів,
а вже до півдесятка дієслів!

Прикметник дасть іменнику — предмету
якусь його ознаку чи прикмету.

Числівник може визначить тобі
число речей, порядок при лічбі.

А поспитай звичайного займенника,
за кого він у мові? За іменника!

(Хоч може цей наш скромний посередник
замінювать числівник і прикметник.)

Прислівник звик, незмінюваний в мові,
ознаки різні виражать при слові.

Сполучник каже: скромну роль я маю,
але слова я в мові сполучаю.

І частка мовить: слово я службове,
але людині чесно я служу.
І, будьте певні, в інтересах мови
і так і ні де треба я скажу.

А вигук може пролунать, як дзвін,
у мові, мабуть, найщиріший він!

«Ура! — гукнеш ти друзям неодмінно. —
Сьогодні з мови я дістав «відмінно»!»

Частини мови! Назви наче й звичні,
полюбиш їх — красиві, поетичні!

«Відмінно» заслужив ти. Знав — чудово.
Це за любов найвища з нагород.

Хто ж так назвав оці частини мови?
Назвали вчені.
Й підхопив народ!

Вчитель. То що ж то таке: злитки золоті?

 - А чи знаєте ви відмінки, які є в мові? Назвіть їх.

Вчитель: А ще Білоус у своїх віршах розкриває нам секрети  пунктуації. Ось послухайте вірш і подумайте, чого нас вчить автор цими рядками.

 « Як цар повелів»

Доводилось чути мені:

«Навіщо ті коми дурні? -

Казав п'ятикласник-хлопчак. -

Зі слів зрозуміло і так!»

На це я казав у одвіт:

є притча старезна, як світ,

переказ про вирок царя,

коли привели бунтаря.,

Слузі він диктує в ту мить:

«Карати не можна простить».

Той пише, як цар повелів,

а коми не ставить між слів.

І ось на майдані для страт -

бунтар у кайданах. І кат,

що мав за царя відомстить.

«Карати, не можна простить»,-

слуга об'явля рішенець.

Аж руку підносить мудрець

(усі шанували його):

- Не так прочитав ти, слуго. -

Бо встиг зазирнуть тайком,

що коми у тексті нема.

Взяв вирок, поправив умить:

«Карати не можна, простить».

Побачив, що кома змогла?

Така колись притча була!

 

Вчитель. Вірші Дмитра Білоуса  допомагають вивчити не тільки українську мову, а й ботаніку, вивчити назви квітів і трав, пізнати дивовижну красу світу. Як, скажімо, у вірші

«Духмяний дивосвіт»

У спеку й дощ – без паніки –
і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми влітку в мандри йдем.

Гудінням бджіл озвучений
духмяний дивосвіт:
і паничі тут кручені,
і королевий цвіт.

А хто розбризкав схилами
під гомінке цвірінь
цю жовту цвіть на килими,
цю золоту яскрінь?

Лист голий із росинками,
холодний, а на споді –
покритий волосинками
і теплий. То в народі

і стали мати-й-мачуха
ці квіти називати:
холодний верх – то ”мачуха”,
а теплий спід – то “мати”.

Спочинемо у тіні ми:
ось прямо біля ніг
із вузликами синіми
стоїть петрів батіг.

Та зовсім то не вузлики,
не плетив торочки, —
то неба сині кусники,

блакитні квіточки.

Всі назви ми записуєм
(а дощик — мов крізь сито).
Залитий парк мелісою —
немов меди розлито.

Уже до дому близько ми,
все рідне навкруги.
А нас дощу і блискавки
періщать батоги.

У спеку й дощ — без паніки
і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми з подорожі йдем.

Вчитель. Окремий розділ у вивченні поезій відводимо загадкам, акровіршам, головоломкам Дмитра Білоуса. Як вміло у прихованій формі він розкриває зміст предметів, понять, в тому числі і мовних. Спонукає нас думати, аналізувати, критично мислити. Спробуйте і ви відгадати: що це?

«З однієї ми родини»

З однієї ми родини
від Андрія до Ярини.
Як по одному, самі,
ми буваємо німі,
хоч і маєм різні назви
й добре знаєте всіх нас ви.
Певним станемо рядком —
заговоримо ладком.
Ми — писемності основа.
А без нас ніхто ні слова!
Що це таке?

(Літери, абетка)

«Мудрий порадник»

Завжди можу стати в пригоді, моїх вам порад не злічить.
І кажуть про мене в народі: «Мовчить, а сто дурнів навчить».
Що це таке?

(Книга)

«Стають у пригоді»

Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть —
здогадались ви?

(Лапки)

 

«Вони для речення багато важать»

Вони для речення багато важать:
турботливо обнімуть, як дружки,
і вставлені  слова  й  цитату  вкажуть,
Давайте ж назовем їх. Це —

(Дужки)

 

«Злита з хвостиком ця крапка»

Злита з хвостиком ця крапка,
невелика, власне, лапка.
Робить паузу, всім знайома.
Як вона зоветься?

(Кома)

«А хто я?»

Я такий же, як знак розділовий,
і відомий шкільній дітворі.
Та в словах української мови
я пишусь не внизу, а вгорі.
Спробуй лиш написати ім'я —
зразу стану потрібним і я.

(Апостроф)

 

«Трішечки напруги»

Нумо трішечки напруги,
ось вам і подробиці:
перше  тут — предмет,  а  друге —
що з предметом робиться.

Як би речення словами
не були заклечані,
досить легко ми їх з вами
визначимо в реченні.

Хто вони?

(Підмет і присудок)

 

«Що за знак – стрункий, мов спис?»

Що за знак — стрункий, мов спис,
він над крапкою завис,
спонука до поклику.

Хто ж бо він?

(Знак оклику!)

 

Вчитель. Друга книга «Чари барвінкові» побачила світ у 1994 році.

Слайд «Чари барвінкові»(1994)

                              Не кидають народи

                            Порожніх слів на вітер.

                             Слова Павла Тичини

                             Ввіч у мені стоять:

                              « О скільки у природи

                             Немудро-мудрих літер,

                             О скільки у людини

                          Невміння прочитать!»

Вчитель. Дмитро Білоус каже: «Друга моя книжка «Чари барвінкові»…є ніби продовженням книжки «Диво калинове». Але й цілком самостійна…як через першу книжку проходить образ калини, так через другу – образ барвінка.

Учитель: Розпочинає Дмитро Павличко збірку «Чари барвінкові» віршем «Барвінковий цвіт», у якому є такі рядки:

Барвінку, зимолюбку, всезелен, 
з-під снігу соки п'єш земні жадливо. 
Ти на землі цвітеш, як гобелен, 
як наша мова — незбагненне диво...
 

…З калиною твій переплівся шлях, 
з калиною твій цвіт блакитний виник: 
немов калина — дівчина в піснях, 
і хлопець у піснях — немов барвінок. 
Вчитель. З автобіографії поета: «…Село, де народився, зветься Курмани. На Сулі. На межі Полтавщини і Слобожанщини, тепер це Сумщина.

Сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в пісні співається: тільки він та вона, та старий та стара, та дві Христі в намисті, та дві ляльки в колисці.

   Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували. Нам, меншим, було цікаво, що розповідають старші про своє дитинство…»

Пізніше поет розкаже про своє дитинство у вірші «Вдячні слова»

«Вдячні слова»

  Дитячi роки. Першi кроки.

   Зелений вигiн i Сула.

   I тiльки сядеш за уроки,

   а тут матуся посила:

 

   - Пiди, спасибi тобi, Митю,

   води вiдерце принеси. -

   Я йшов. Але побiг би миттю

   ще до схiд сонця, до роси.

 

   Бо каже мама щонайм'якше

   (книжками ж, бачить, зайнятий).

   А коли вас так просять - як же

   вам пiсля цього не пiти?

 

   Хоч був "i молоде, й зелене",

   а все як слiд робить хотiв.

   I вже тепер в душi у мене

   до мами стiльки вдячних слiв.

 

   Бо лиш вона, лиш рiдна мати

   могла не мати й крихти зла;

   умiла словом спонукати -

   й робота легшою була.

 

Вчитель. Дитинство Дмитра Білоуса припадає на часи бідні матеріально, але багаті духовно. Діти росли під спів коликової, знали традиції і обряди свого народу і передали в наступні покоління ці перли духовної культури. Так в поета народжуються вірші «Колядник» та «Щедрий вечір!»

Відеозапис «Щедрий вечір!»

 

Вчитель. У книгу «Чари барвінкові» поет теж вмістив вірші, що розкривають нам таємниці рідної мови, її красу і цінність. Це поезії «Слова покличні – прості й величні» , «Кожну літеру ціни» та ін.

 «Кожну літеру ціни»

Кожну лiтеру цiни,

   бо немає їй цiни.

 

   Ось вiдома в давнину

   дудочка - сопiлка:

   виймеш лiтеру одну -

   i вже буде спiлка...

 

   Сварка йде така, що ну! -

   перепалка (бiйка):

   змiниш лiтеру одну -

   мирна перепiлка.

 

   Змiниш лiтеру одну

   у словечку бiйка -

   i вже - леле - на сосну

   мчить звiрятко бiлка.

 

   Бiльше прикладiв не дам,

   помiзкуй - придумай сам.

 

Вчитель. Ану поміркуйте і назвіть слова, що при зміні одної літери змінюють значення слова

Присутні називають слова: білка-гілка, рука – мука, тінь-лінь, галка-балка, балка-білка, море-горе, день-пень ……………….

Вчитель. Із автобіографії поета: «Звідки цей нахил до римованого слова у шестилітнього  хлопчика? А це, мабуть, від діда Миколи-бондаря, батькового батька, якого люди любили за дотепне гумористичне слово. Говорив він «до прикладу», тобто в риму ( своєрідне усне віршування). Отак і гуторив з людьми у своєму хлівці-бондарівні.

Нахил до словотворчості в нашій родині наче народжувався з кожним з нас…»

От у доробку поета є багато віршів-жартів та дотепних висловів. Ось послухайте:

«Сестривечір, добрички!»

   На вигинах Сули, де бiльше пашi,

   розкошували нашi корiвки;

   березнякiвськi череди i нашi

   розходились по березi рiки.

 

   До нас пiдходять їхнi пастушки,

   а ми їм жарту кидаєм пучок:

   - Сестривечiр, добрички,

   чи не телячили ви наших бачичок?

 

   - Телячили, - всмiхаються, - телячили:

   задрали лози та побiгли в хвiст! -

   Вiд старших знали, що цi жарти значили,

   i розумiли їх нехитрий змiст...

 

Діалог «Які ми родичі?»

    Iване, кажуть, родичi ми з вами.

   Чи так? Скажи, будь ласка.

 

   - Аякже! Ваша мама нашiй мамi

   двоюрiдна Параска.

 

«Пощастило»

   У недiлю нашiй Варi

   пощастило на базарi

 

   Для курей золотокоса

   пiдкупила гречки й проса.

 

   А для себе - босонiжки,

   стало легше тюпать пiшки.

 

   Легко серцю молодому,

   йде спiваючи додому:

 

   "Трошки гречки, трошки проса,

   трошки взута, трошки боса".

 

Вчитель. У збірці «Чари барвінкові» багато віршів розкривають зміст фразеологізмів, стійких сполучень слів, які за змістом часто дорівнюють одному слову. В автобіографії  про це поет згадує: «Книжка переважно об’єднує вірші про фразеологізми, ці своєрідні мовні сплети… І писав, щоб зацікавити інших. У цей час я вже вів радіопередачу «Диво калинове» і з листів слухачів бачив їхній інтерес до мовних питань. Особливо походження слів і фразеологізмів.»

«Ні пуха ні пера»

Коли ви на екзамен

   виходите з двора -

   вам зичить голос мамин:

   "Нi пуху нi пера!"

 

   I все оте - i усмiх,

   i маминi слова -

   надiєю на успiх

   у серцi ожива.

 

   Та зичення все ж дивне:

   хто так бажав? Кому?

   Не ствердне, позитивне,

   а навпаки. Чому?

 

   Ловець колись на звiра

   а чи на птаха йшов,

   близькi ж боялись щиро

   зурочити улов.

 

   Тож зичучи ловцевi

   удачi i добра,

   казали молодцевi:

   "Нi пуху нi пера!"

 

   Та цей дотепний вислiв

   ще й досi не вiдмер

   i не лише мисливцiв

   стосується тепер.

 

   Отож у цьому сенсi,

   бажаючи добра,

   я всiм кажу вiд серця:

   нi пуху нi пера!

 

«Зарубай на носі»

Гриць катався на льоду,

   не спитавшись мами,

   та й потрапив у бiду:

   шурхнув з ковзанами.

 

   Мамин гнiв хлоп'я мале

   пам'ятає й досi:

   "Бить не битиму, але

   зарубай на носi!"

 

 

   Дивно це було сприймать

   хлопцевi малому:

   "Як? На носi зарубать?

     Ще й собi самому?"

 

   Може, нинi смiшно вам

   в теплiм дружнiм колi

   Гриць тепер смiється й сам, -

   Гриць давно вже в школi

 

   В лiтгурток вiн став ходить

   i знайшов розгадку:

   нiс походить вiд носить

   в даному випадку!

 

   Бо носили в правiки

   за собою всюди

   палички i дощечки

   неписьменнi люди.

 

   I як ми в записники

   все заносим з вами,

   так вони - на дощечки,

   званi в них носами_.

 

   Отже вираз виник там,

   а зберiгся й досi

   Це, читачу, й ти затям,

   зарубай на носi!

 

 «Біла ворона»

   Не в шовках-оксамитi

   в тридцять третьому роцi, -

   в бiлiй маминiй свитi

   я сидiв на уроцi

 

   Вiдчували судому

   у нетопленiй школi

   Якось бiг я додому

   помiж верби й тополi

 

   I почув тої митi

   з двору дiда Софрона:

   "Не щастить цьому Митi:

   вiн - як бiла ворона!"

 

   Буду ту одежину,

   кляту"бiлу ворону",

   iдiому невинну

   пам'ятати до скону.

 

   В пору ту свiтанкову

   не сягала уява,

   звiдкiля в нашу мову

   залетiла та гава.

 

   Нинi знаю я, звiдки:

   мiж усякої тварi,

   хоч буває це зрiдка,

   бiлi є екземпляри.

 

   Бiлий крук чи лисиця -

   їм бракує пiгментiв.

   В свiтi їх - одиницi

   мiж усiх континентiв.

 

   Тому скрiзь по країнах,

   без межi i кордону -

   скрiзь на рiзко вiдмiнних

   кажуть: бiла ворона!

 

Вчитель. І все ж дуже любив Дмитро Білоус загадки-жарти, влучні дотепні описи предметів, явищ, які потрібно було відгадати. Помістив він їх чимало і у збірку «Чари барвінкові». Ось до вашої уваги деякі з них.

«Навмисна морока»

   Я вам нею натякаю,

   нею думать спонукаю,

   щоб кмiтливий врахував,

   що я нею приховав,

   вас морочачи навмисне,

   i тодi вiдгадка зблисне.

    Що це таке?  (Загадка)

 

 

«Я творю нові слова»

В словi знаєш де я є?

   Пiсля кореня.

   А призначення моє -

   словотворення.

 

   Я творю новi слова

   або форми слова,

   щоб красива i жива

   розквiтала мова...

 

   Хто я?  (Суфiкс)

 

 «Займенники-чистуни»

А хто з вас, дiти, вiдгадає,

   як будь-хто, перш нiж їстиме,

   трьома займенниками має

   зробити руки чистими?

 

   (Має        ви-ми-ти)

 

«Мовчазні навчателі»

Хоч в уснiй мовi нас немає,

   а на паперi мовчимо,

   та все, що ти читаєш, друже,

   сприймати правильно вчимо.

  Хто ми?   (Роздiловi знаки)

 

ІV. Узагальнення та закріплення  вивченого матеріалу.

      -   Чого нас вчать збірки Дмитра Білоуса? ( учні прикріплюють на стилізовану калину варіанти відповідей)

V. Підсумки уроку.

1. Оцінювання

2. Заключне слово вчителя. Отож, любі друзі,  учні, колеги, ми з вами долучилися сьогодні не тільки до справжньої енциклопедії мовознавства, а й до енциклопедії людських відносин, доброти, простої селянської мудрості , порад щодо пізнання світу, пізнання азів науки. Ми розкрили для себе нове бачення уже відомих понять і явищ через призму бачення Дмитра Білоуса. Лише він може назвати  загадку – навмисною морокою, а розділові знаки – мовчазними навчателями. Лише він по-простому зрозуміло може у віршованій мові розкрити значення фразеологізму. Це дійсно цінні книги як для юних читачів, дітей, які пізнають мовні явища, довколишній світ, так і для педагогів, які можуть використати цей матеріал для своєї роботи.

  Поет звертається до нас такими словами: « «Диво калинове». Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. «Чари барвінкові». Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії.

  Хай же калина й барвінок квітнуть і в твоїй душі, дорогий читачу! Дмитро Білоус»

  Нехай же рідне слово вічно живе в серцях людей!

Аудіозапис «Слово»

VІ. Домашнє завдання.