Урок позакласного читання «Зачарувала все зима»

УПЧ «Зачарувала все зима»                                                                                       Мета. Формувати та розвивати читацькі компетентності школярів. Розвивати навички виразного, свідомого читання віршованих творів, усного мовлення, артистичні здібності, формувати потребу творити, спiлкуватися, творчо застосовувати знання. Виховувати любов до художнього слова, до навколишнього світу, прищеплювати відчуття прекрасного в природі та мистецтві, плекати любов до рідного слова.                                                                                                                          Хід уроку                                                                                                                       І Оргмомент

ІІ Основна частина

1.Відгадування  загадки                                                                                                                             Ця пані красива, але холодна. Одна із чотирьох дочок року. Всіх одягає в біле вбрання: дерева, будинки, поля. Хто вона? (Зима).

 2. Створення  «Асоціативний кущ»

                                                     ЗИМА

 3. Виконання пісні «Зима»

Слова: Юлія Хандожинська Музика: Олена Титорчук

Зимонько, зимонько, зимонько-зима,

В тебе тепла шубка біла хутряна,

І мороз колючий вже не налякає,

Мабуть, він про тебе добре усе знає.

Приспів:

Ой, зима, ой, зима

Гори снігу намела,

Хоч мороз тріщить, лютує,

Та зима його не чує,

Не боїться, не тікає,

Бо пухнату шубу має.

Замела стежини, замела горбочки,

Зашила ставочки в крижані сорочки,

Зеленим ялинкам дала по хустинці,

Ось такі лісові зимові гостинці.                                                                                          4. Словникова робота. Назвіть «зимові» слова  і складіть з ними речення.                                                                                                                     

Руханка «Танці -зігріванці»                                                                                                             5. Група «Декламатори» читають вірші про зиму.

1. Падав сніг на поріг

Падав сніг на поріг,

         Кіт зліпив собі пиріг.

         Поки смажив, поки пік,

         А пиріг водою стік.

         Кіт не знав, що на пиріг

          Треба тісто, а не сніг. Автор: Воронько Платон

2. Випав сніг

Вдягнувшись тепліше,

Морозяним ранком

Мариночка вийшла

І стала на ґанку.

— Як гарно навколо!

Все вкрилось кругом

Пухнастим та чистим

Блискучим сніжком.

 У білому вбранні

Зелені ялини.

Під сніг, як під ковдру,

Сховались рослини,

Щоб їх не дістали

Морози страшні,

Щоб взимку заснути

Й ожить навесні.

Ставаймо на лижі,

Сідаймо в санчата,

Берімо коньки,

Щоб стрілою помчати!

Хай щоки щипає

Мороз жартома!

Хороша погода!

Весела зима! Автор: Забіла Наталя

Зимонька

Зимонько, голубонько

В білім кожушку,

Любимо ми бігати

По твоїм сніжку.

Всім рум'яниш личенька

Ти о цій порі

І ладнаєшь ковзанки

В нашому дворі. Автор: Забашта Любов

Ялиня

Сива матінка-зима

Молоду яличку

Одягала крадькома

В снігову спідничку.

Обтрусило ялиня

Снігову спідничку,

Бо зелене убрання

До лиця яличкам.

У своєму убранні

Юні ялинята

Дуже милі, осяйні

В новорічні свята. Автор: Воронько Платон

 На лижах

Сніги упали свіжі,

Прослався білий шлях,—

Візьму я бистрі лижі,

Полину наче птах.

Засніжена дорога

Зникає десь у млі —

Коли б летіти змога

На голубі шпилі.

В далеку Верховину,

Що мріє у півсні,

У тиху полонину,

В Карпати чарівні! Автор: Марійка Підгірянка  

6. Група «Співаки»                                                                                                                                                   Діти виконують пісню

«Зима»

Слова: Юлія Хандожинська Музика: Микола Ведмедеря

Завітала в гості зимонька-зима

 біленьким снігом всюди замела.

Білий сніг пухнастий до дітей летить,

Діти всі радіють - Новий рік біжить!

Приспів:

Новий рік, Новий рік, зимонька–зима

Срібними гірляндами вулицю вдягла.

Новий рік, всюди дзвін, посмішка луна,

В білу шубу загорнулась матінка–земля.

Радісно усім нам від веселих свят,

Новий рік - молодший Миколая брат.

Дістаємо лижі, дістаєм санчата,

Поспішаєм бабу снігову качати,

Валяти...                                                                                                             7.Група «Художники»

Діти показують малюнки, які намалювали на зимову тематику. Розповідають, що вони на них зобразили.

8.Група «Народознавці» зачитують прикмети зими.

Сніг на дворі — зерно в коморі.

Багато снігу — багато хліба.

Осінь підганяє — зима не жде.

В зимові холоди всякий молодий.

Грудень снігами тішить, але вухо морозом рве.

Багато і нею взимку — на врожай.

Яскраво світять зорі — на мороз.

Шумить ліс — чекай відлиги.                                                                               9.Група «Актори» інсценізують казку

БІЛИЙ КОЖУШОК

Казка

Жив собі в лісі маленький зайчик. Був він ще молоденький і зовсім, зовсім сіренький. І з того він був дуже задоволений: біжить, бувало, по полю — земля сіра, колосочки жовті мерехтять, не зразу зайчика й побачиш. А зайчик не хотів, щоб його бачили, бо багато ворогів у нього було: і вовк, і лисиця, і сова, і шуліка, і яструб, і ласка, і собаки, і мисливці.

Важко було б зайчикові від усіх устерегтися, якби не його сірий кожушок. А то заб'ється він десь під пеньочок — і не видно його, або присяде на городі, капустку хрумає, і ніхто його не бачить.

Добре жилося зайчикові влітку — є що поїсти, є де сховатись. Думав він, що так завжди і буде. Аж воно не так!

Дні стали коротші, холодніші, подули вітри та ще й з дощиком. Люди кудись городину позабирали. А у лісі листя почало жовтіти та на землю падати. Не встиг зайчик і огледітись, як усе стало або жовте, або червоне. А він сіренький/ А тут ще листя — шу-шу! шу-шу!— лякає його.

Все йому здається, що хтось до нього підкрадається.

Прибіг зайчик із поля, сів під дубочком і задумався: що ж його далі робити, де йому тепер їсти шукати, як від ворогів заховатись? А тут над головою у нього «стук-тук!» Зайчик аж здригнувся. Зиркнув одним оком угору, аж то дятел прилетів і заходився кору на дубочкові довбати, поживи собі шукати. Та так довбає, так довбає, що аж тріски на зайчика летять.

Поворушив зайчик своїми довгими вушками, обтрусив кожушок і щільніше до дуба притиснувся. А дятел довбає, а дятел довбає! Не витерпів зайчик, озвався до нього:

— Може б ти з іншого боку довбав, а то мій кожушок від трісок попсується.

Перестав дятел довбати, перелетів на друге дерево, щоб зручніше було на зайчика глянути, та як засміється!

— Кі-кі! Я б на твоєму місці зовсім у тріски зарився. Таж твій білий кожушок аж у поле видно.

—  Як так - білий? - аж підскочив зайчик Мій кожушок сірий, і його біля дубочка не мітно.                                                                

—  Еге, непомітно! — сказав дятел. - Може твій кожушок і був колись сірий, та тепер він білий, тільки вушка чорні.

— Ох! — злякався зайчик. — Якщо ти правду кажеш, то я пропав! Мене ж тепер кожен звір побачить! Усе кругом зелене, жовте та червоне, а я — білий! Лихо мені!

— Те-те, — засміявся дятел. — Ще ти не пропав, то й плакати нема чого. А от скоро сніг випаде, усе буде біле, тоді твій білий кожушок у пригоді тобі стане...                                      

— Як то - випаде сніг? - здивувався зайчик.

— Кра-а! - озвалася з дуба ворона. - От і видно, що ти ще и літа не прожив. А ми з дятлом уже багато чого бачили: спершу листя жовтіє й опадає, і дощі йдуть, і вітри холодні дмуть — значить, осінь прийшла. На полі зерна багато лишається, а у лісі ягоди ще є, можна ситому бути. А потім водичка примерзає, білий сніг падає, все засинає. Хо-о-лодно тоді! Го-о-лодно тоді!

—  І завжди зима буде? — стурбовано спитав зайчик.

—  Ну, ні! — сказала ворона. — Усьому своя черга. Після зими знову сонечко пригріє, розтопить сніг, усе зазеленіє, люди почнуть сіяти зерно в полі — тоді можна наїстися досхочу...

— А як же мій кожушок? — запитав зайчик. — Він же білий, і його здалека буде видно. І вовк, і лисиця мене побачать.

— Ну, це вже не моя справа! - крякнула ворона. — Мабуть, доведеться тобі по весні міняти його на сірий. От ми, ворони, ніколи свого пір'я не міняємо.

Крякнула ще раз та й полетіла геть. А за нею і дятел полетів — десь в іншому місці почав «стук-тук, стук~тук!» — вечерю собі шукати.

А зайчик схилив голову, подивився на свої лапки та на животик — таки правду сказав дятел: побілів кожушок! Як же тепер бути? І холодно, і голодно, та ще й білий увесь! Добре лисиці! Он вона між жовтим листям пробирається, кожушок у неї рудий — її і не видко здалека, а вона все бачить... А що, як зараз вона його білий кожушок побачить?! Ух! Як злякається зайчик самої думки, як підскочить, як дремене через кущі в поле! А лисиця за ним! Ось-ось дожене! Ось-ось ухопить!

Може, і догнала б його лисичка, та де не взялись собаки, кинулись на неї.

А вона тоді хвостиком своїм круть-верть і тікати. А собаки за нею.

А зайчик, ні живий ні мертвий, ускочив під великий стіжок сіна над самою річкою, І саме вчасно! Бо не встиг він ще й хвостика свого куцого заховати, як на стіжок каменем із неба упав великий яструб, думав зайчика впіймати. А замість того вхопив у свої кігті тільки жмут сіна та й помчав за річку. Не пощастило йому зайчиком повечеряти!

Ох, і налякався ж зайчик: і лисиця, і собаки, і яструб! Сидить він у темній дірці під сіном, а серце йому мало з грудей не вискочить: тук-тук-тук-тук! тук-тук-тук-тук! І тільки трохи він заспокоївся, щось як стрибне йому на голову, як запищить! Зайчик мало не вмер з переляку. А воно у сіно — шурх! та — пі-і-і! пі-і-і!

— Хух! - зітхнув зайчик. - Цур вам, Та миші! Ну й полохливий же я став: сам від лисиці п0Чав тікати, а тепер мишей злякався. Гей, ви мишва! — гукнув він весело. — А чи є у вас тут

що поїсти?

— Треба спочатку «добривечір» сказати, а тоді вже про їжу питати, — почув зайчик біля себе сердитий голосок. — А то, бач, як ускочив! Мало мишенят нам не потоптав...

—  О-о! — сказав зайчик. — Добривечір вам усім! А за те, що налякав, пробачте! Я від лисиці тікав. Вам вона не страшна, а нам, зайцям...

— Як то не страшна?! — запискотіли мишки з Усіх сторін. — Та вона взимку тільки нами й живе! І нірки під снігом порозриває, і стіжки порозкидає. І скільки тоді нас гине!  

— Та невже?! — затремтів зайчик. - А я думав, що я тут у стіжку добре заховався...

— Де там добре! — запискотіли знову мищки. - От, як сніг випаде, тоді ти у снігу собі хатку роби — сніг білий і кожушок у тебе білий. Добре тобі буде!

— А як же ви побачили, що я білий? — здивувався зайчик. — Тут, у цій дірі так темно...

— Це не діра, а наша найбільша зала, — образились мишки. — Ми тут усе кругом поточили, щоб було де нашим дітям бігати. А що ти білий, ми бачили звідси, як ти ще полем біг.

— Оце так! — гукнув зайчик. — Так мені тоді й виходити звідси не можна. Там мисливець ходить, він зразу мене побачить.

— Авжеж, побачить! — погодились мишки. - А ти сиди тут до ранку, а там видно буде, що робити.

— А що ж я буду їсти? — спитав зайчик. — Я такий голодний, що й вас би з'їв...

Ух, як кинулись мишки врозтіч, тільки сіно зашелестіло!

—  Та я пожартував! Я пожартував! — закричав зайчик. — Хіба ж зайці мишей їдять?

— А як не їдять, то й не жартуй так! — суворо сказала сердита мишка. — Ми тобі притулок дали, а ти нас лякаєш. Як хочеш їсти — їж сіно!

— Сі-іно? — протягнув зайчик. — Я не дуже до нього ласий, та як нема більше нічого, доведеться і це їсти.

Понюшив, понюшив він своїм носиком — нічого, добре пахне, так наче медом хто сіно побризкав. Потяг до себе суху квітку — е-е! та це ж конюшина! А далі корінчик кульбаби попався. Повеселішав зайчик і заходився вечеряти. Наївся-таки добре сінця та так у мишачій залі і заснув.

І може б, довго спав, якби під ранок не розбудило його мишаче пискотіння.

— Що там таке? — запитав спросоння. — Чого ви тут біля мене стрибаєте?

— Ніколи нам, — відповіла сердита мишка. — Треба дірку швидше заткнути — сніг іде...

— Яку дірку? Який сніг? — не зрозумів зайчик.

— Яку дірку? Який сніг? — передражнила його мишка. — Сніг холодний, а дірку ту, що ти нею вскочив до нас.

— Почекайте! — закричав зайчик. — А як же я тоді звідси вилізу?

— Ну, то вилізай швидше! — сказала мишка. — Вітер у дірку сніг наносить — нам холодно.

Виліз зайчик зі стіжка, обтрусив сіно, сів на задні лапки, вушка підняв та так і занімів: що ж це за ніч із полем сталося? Усе біле-білісіньке, і холодне, і м'яке. І згори щось летить-летить, і за тим нічого не видно — ні річки, ні лісу.

— Так оце сніг? — сказав зайчик. — Такий білий, як і мій кожушок. Тепер мене лисиця не зразу побачить. Погано тільки, що їжі нема. Ну, та пострибаю на городи, може, там яка капустина ще для мене лишилась.

Зиркнув зайчик туди-сюди, поворушив чорненькими вушками та й пострибав швиденько до городів. Сніг іде, собакам холодно, позалазили вони у буди та під ґанки — сплять собі. А зайчик на городі розкошує: і капустинку мерзлу знайшов, і моркву із землі вирив, бо снігу ще не багато там намело. Добре наївся зайчик і почимчикував собі у поле на відпочинок.

Не треба було йому тепер ні стіжка, ні кущика шукати, а так стрибнув собі убік, провалився у сніг і заснув на цілий день, тільки одне вушко стирчить, слухає, чи не йде хто.

І сон такий гарний бачив: сонечко пригріло, снігу ніде немає, заяча капустка біля річки виросла, усе поле чорне та зелене. І зайчик поміняв свій кожушок — став сіренький. Біжить він через поле, а лисичка його й не бачить. Добре так кожушок міняти — на літо сірий, а на зиму білий. (Катерина Перелісна.інтернет-ресурси)

ІІІ Заключна частина. Виходить Зима. Загадує дітям загадки. За кожну правильну відповідь дає учневі сніжинку і цукерку.

1 Я падаю на ваші  хати.

Я білий-білий, волохатий.

Я приліпаю вам до ніг

І називаюсь просто….(Сніг)

2. На долоню зірка впала,

Я дмухнув – вона розтала.

То не зірка вже, краплинка,

А була вона …(сніжинка)

3.Чудо-сани прилетіли,

Скакуни в тих санях білі.

В санях тих сидить цариця Білокоса, білолиця.

Рукавом махає,

Сріблом все вкриває. (Зима)

4.Їжачок на неї схожий,

На ній листя не знайдеш.

Як красуня, струнка,

А на Новий рік – важлива. (Ялинка)

5.По стежині, по дорозі

Бігти я у них не в змозі,

По снігу не йдуть як слід:

До вподоби – тільки лід. (Ковзани).

6.Текло, текло, та й лягло під скло. (Вода і лід)

7.І в огні не горить, і в воді не тоне. (Лід)

8.Старий дід мости помостив,

Молода прийшла — мости рознесла. (Мороз і весна)