Урок-презентація. Г. Малик, "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії"

ГАЛИНА МАЛИК, «НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ АЛІ В КРАЇНІ НЕДОЛАДІЇ». УРОК-ПРЕЗЕНТАЦІЯ.

МЕТА: створити умови:

•  для мистецької роботи над виставою з метою усвідомлення і розкриття тем та ідей казки-повісті; для розширення світу дитини до нових відносин в творчому колективі, роздумів, почуттів, досвіду, що набуваються під час роботи акторської та режисерської над відтворенням літературних образів на сцені;
• для формування активної життєвої позиції, впевненості, що кожен несе відповідальність за свій світ і тих, хто в ньому;
• для розвитку інтелектуально-почуттєвої, морально-духовної сфери особистості.

1. Слово вчителя.
2. Вистава з коментарями та евристичними запитаннями до глядачів.

АНГЕЛИ: Світ наш!Він море, зірки, гори!

Світ наш – веселки, поля, доли,

Травичка, вітром що прим’ята,

Шукає радості і свята

У квітах, ніжних, запашних,

У хвильках, радісних, живих!

2-ий: Творець зліпив наш світ життя!

А нам творити майбуття

Із слів і справ, із почуттів,

Щоб серце чуло вічний спів.

АВТОР: Я ж розкажу вам про ваш світ,

Якому стільки ж, як вам, літ.

Творять його лиш ваші справи, ваші думки й чуття, забави.

Від вас залежить щастя в ньому. От і відкинемо вже втому

Підемо ми на все дивитись: нам в домі Алі опинитись.

АЛЯ: Як соромно, горить обличчя, щокам червоними зробиться.

Забула я про подарунок, несла до бабці лиш пакунок

З матерією, що пуста, а вона біла і проста.

СПОГАД: Я бачив все: сидить бабуся, я біля неї опинюся,

Бо День народження у неї! Внучки діждеться чи своєї?

МАМА: Принесли всі ми подарунки, від серця різнії пакунки.

ТАТО: І бережуть вже свято квіти, їм у яскравість день одіти!

АЛЯ: І я прибігла, давно дбала, на рушничок усе купляла,

Забула, що відклала справу на завтра, як чужу забаву.

Сором прогнав в свою кімнату. От і серджусь, і жду завзято:

Вишию сто півників враз, знайду сьогодні на це час!

Не звуть мене. Сіли за стіл! Святковий торт! Який-то він?

Хрестик один маю здавна, а зараз шию, і сама! Сто півників!

НЕДОЧЕРЕВИК:  Так, саме сто. Виграла ніби у лото!

АЛЯ: Хто тут? Маленький чоловік, Піджак картатий, як днів вік.

Довгий, кишені широченні, і треба думать – глибоченні!

На голові ковпак червоний,  а черевик, певно, бездонний,

Зелених два. А що шнурівки? Червоні  і тоненькі цівки (Струйки рус.)

Я заніміла, що робити? А може, його тут зловити?

НЕДОЧЕРЕВИК: На люстру сяду, розгойдаюся. А ще тихенько розспіваюся:

Недопиши, недочитай, недорахуй, недоспівай і в Недоладію рушай!

Зніму зелений черевик. В кишеню його класти звик!

СЦЕНА 2

АВТОР: Зник чоловічок. Аля впала? В віконце пташкою злітала,

Та ніби із стільця на землю, а днина каже: усе стерплю!

АНГЕЛИ: Недосконалі усі люди! Та з дівчинкою що ще буде?

Ми не залишимо дитину, це випробування в годину.

Любов Господня завжди в світі, в біді і в прикрощів суцвітті!

АВТОР: Аля звичайна чи у нас? Чи її знає уже клас?

На перший погляд, як і всі діти: кіски,і ластовиння, квіти

На бантиках, ямочки, щічки, та тільки незвичайні звички:

Вдача така:  що не просіть – дівча не може доробить:

Насправді, вона звалась Галя, не вимовлялось -  стала Аля,

Недоїдала, недопивала, недоліпила, недограла,

Одна лиш заплелась коса. Чи то не скаржилась душа?

АНГЕЛИ:  Люблять всі дівчинку і вчать, та як цю вдачу помінять?

 Якою буть її судьбі? Збудує який світ собі?

Тож кожна думка, слово, діло у вічність Божу відлетіло,

Будують в митях літ країну. Її побачить в сон-годину.

Потрапить дівчинка в всій світ, а Недоладії привіт!

АЛЯ: Як дивно:  все навколо мене незвичне й зовсім не щоденне.

Ставок – води нема у нім, рак загубив клешню і дім,

Сварить за щось малих рачат, і все іде собі назад.

Ступають берегом плотвички, до сонця тягнуться їх личка,

А парасольки у руках і чудернацькеє в словах:

ПЛОТВИЧКА 1: Побачиш: буде нині дощ!

2 – а: Тому що я зварила борщ!

АЛЯ: А далі білий острівець, ромашок радісних сердець,

Бо мають тільки пелюстки, листки і стеблі; навтьоки

Чи подались? Їх не бувало. Та вдень дорогу відкривало.

Вона в вибоїнах і ямах крутилась, опинялась в брамах

Якогось міста! Як назвати? Та у кущах когось впізнати!

АВТОР: От голова хлопчика, ось він, бо Недоладїї є син:

Капелюшок, пір’їна збоку, вуха нема, тому мороку

Наш хлопчик має, поправляє. Очко мале й велике взнає.

Носик на бік скрутивсь йому, а засміятися кому?

Ямочка підборіддя знає, та сидить криво, чи киває?

Обличчя добродушне, світле, відкритістю усім помітне!

А сам кремезний, широкоплечий. Живе в гармонії він терцій?

АЛЯ: Ти хто такий? Як тебе звати? Можеш зі мною розмовляти?

НЕДОЛАДЬКО: Я Недоладько, от компот!  Не залишив сьогодні спорт.

От виправляю я ліву ногу і стережу в місто дорогу.

Дивлюсь на тебе і не знаю! Кіска розплетена – гадаю, та все ж на дівчинку ти схожа. Скаже про це особа кожна.

АЛЯ: Я жива дівчинка! Це так! А ти на вигадки мастак?!

Там, на стовпі, якеєсь слово, чи можеш пояснити знову?

Про Недоладію!Що це, дорога робить так кільце?

Як вибратись мені додому? Прогнати як тривогу й втому?

НЕДОЛАДЬКО: В країні цій живуть лиш справи, що недороблені. Й забави,

Які забули закінчити. А Недоролю володіти державою в Десятий раз,

Тож нехай долю взнає час!

АНГЕЛ: Хороший хлопець – Недороль? Допомагати  - його роль?

Друзями світ заповнить свій. Тож, друже, сил ти не жалій,

Коли можеш добре вчинити, дорогу радості відкрити!

СЦЕНА 3

НЕДОЛАДЬКО: Я знаю правду, що сказать, мене бо Недоладьком звать,

Не все гаразд у мене зовні, та очі усмішками повні.

Кульгаю, очі різні в мене і ніс кривий, пір’я зелене.

Та я щасливий, бо живий. Творю я добрий світ, святий!

Гаразд все в мене всередині: чесність й хоробрість там і нині,

Доброта, совість, слів букети і допомога – днів сюжети.

АЛЯ: Я пити хочу, я втомилась, я вся немов пилом і вмилась.

Попереду колодязь! Щастя! Тепер і пропадуть напасті.

Що за країна! Відро новеньке, та нема дна!  Хоч би маленьке,

Хоч для ковтка води, щоб пити, тоді серденько відживити!

А все через якихсь лінивих і недотеп,  лихих, крикливих!

Ой, я про себе! Винувата, недоробила й лягла спати!

БАБКА: Я розправляю свої крила, немов лечу, ніжна і мила.

І неба шлях, і квіти в полі, мої яскраві світлі долі!

Та ні! У розпачі мій день, не принесе вінок пісень!

Не може в радощах і дзвонах злетіти у життя поклонах.

НЕДОЛАДЬКО: Їй крильце недомалювали, тому дні більше не злітали!

Аля: Допоможу у цій біді, бути їй і в моїй рідні.

Щаслива: зроблено вже діло, пришите крильце! Лети сміло!

БАБКА: Дякую! Крильця  й висота. Світ мій весь! Я Бабка проста!

АНГЕЛИ: Добро робить – це мати щастя, тоді змінить світу ненастя,

Зорі і сонце дарувати і піснею душі зростати!

СЦЕНА 4

АВТОР: Дивує Алю нове місто. Чи мешканцям у ньому тісно?

Все криво косо, все недобре, хоч серце в кожного  хоробре.

От подались до недотелю, кімната в ньому має стелю?

Чи погубила свої стіни? Чи двері не знаходять днини?

А всім керує Недоштанько, на його брюки глянь-но, Алько!

АЛЯ: Я розглядала товстуна, холоша довга, та одна,

А друга коротко і криво дивиться в світ, як справжнє диво!

НЕДОШТАНЬКО: Найкращу  виділю кімнату, щоб вам нині не сумувати,

Займайте ви без телефону, тоді тільки не чути дзвону,

Стелю й підлогу мати, й стіни, в двері ввійдуть ваші години.

АЛЯ: Посперечалась з чоловіком! Навіщо? Все піде із віком.

НЕДОШТАНЬКО: Нам  всім в краю не до вподоби. Та де подітись від хвороби,

Що Недоладією зветься. Та радість як тоді знайдеться?

НЕДОЛАДЬКО: Та не сваріться? Будьте дружні, тоді будемо мать потужні ми дні, щоб виправити діло, все доробить і жить щасливо!

Десятий Недороль все знає, в своїм палаці проживає,

До нього Алі, щоб буть дома, щоби пропала гірка втома!

НЕДОШТАНЬКО: Я в гніві! Ви забули щось: є Перший Недорадник! Ось

Голови він стинає всім! Так стане час вже не своїм!

НЕДОЛАДЬКО:  Недопопелюшка наша, вариться у неї каша.

Перетворюється днина, чиститься мить як дитина,

Бо служниця у палаці. Одягла парадні капці?  - дерев’яний черевик разом з кришталевим звик ходить по життя дорогах, бальний низ в кімнат порогах. А верх доглядали латки! Старий лацкан чи в порядку?

НЕДОПОПЕЛЮШКА: Та допомогти готова, ризик від одного слова.

Недороль він «Недоречність». В ньому чи живе безпечність?

Всіх боїться і тікає. У тривогах час триває!

Я на варті! Ти у ділі! Друзі ми, тому всі смілі!

Подать руку допомоги, вирівнять криві дороги хай Творець допомагає,

Життя піснею триває, в серці б’ється бо крилами! Відчиняє в свято брами!

АЛЯ: Подрузі все розповім. Добрим ділом служить дім

Світу цього – в ньому друзі. Жить спокійно на днів лузі!

НЕДОПОПЕЛЮШКА: «Ваша недоречність!» -так

 Звернення відчує знак. Недороль, до нього мова.

Тож привчись до цього слова!

АЛЯ: Дякую тобі я щиро, тож візьмусь уже за діло!

Зазирну-но у щілину, яку там впізнать картину?

Ліжко. І в нічній сорочці, в ковпаку на банджо-дочці

Пісеньку грав Недороль, він Десятий! Чи король?

Сум летів на крилах пісні, знали вони дні чи пізні?

Про самотність, про страхи, про тривоги – днів дахи!

НЕДОРОЛЬ: Ох, не маю друзів я! Все один: завжди, щодня!

А корона – моя маска, кожен день – сумная казка!

Хоч би привид пограв в кості, отакі були бо гості!

АЛЯ: Ваша Недоречносте! Днів живих сердечносте,

Вислухайте!

НЕДОРОЛЬ: Привид! Ви рятуйте, люди! Вартові! Стоїте всюди!

АЛЯ: Ні, я дівчинка живая, рука ваша визирає:

Я потисну – розум ваш хай відчує днини час.

АВТОР: Недороль - під ковдри разом, страхів він живе наказом.

Стисла руку йому Аля, зрозумів: так, пришла краля.

НЕДОРОЛЬ: Ніхто не заходить здавна! Ти ж смілива, та ще славна!

Я ж боюся усіх інших, бо за мене вищих й більших,

Недорадник Перший з них, вкрав корону б – тільки б зміг!

Розкажу я таємницю, мов державную скарбницю:

Він не має голови. Кожного все до тюрми відсилає, щоби стратить,

Голову собі приладить! Не підходять – міряв днями, безголові років брами!

Входиш в них – чи розум буде? Мудрість зрозуміють люди!

АВТОР: Безголовий Недорадник – це біда! Він люду зрадник!

Зранку одягає шлем, щоби не було проблем.

От ніхто й не помічає, що той голови не має!

АЛЯ: Що мені робить тепер? Колись день голову стер: Малювала – злий якийсь, і відклала – подивись! Тепер я і бачу тільки. А надворі плачуть вільхи:

Все хитають головою. Кажуть: новий день з тобою!

НЕДОРОЛЬ: Недочеревик – чаклун, без душі він, говорун. Цю страшну країну бід він зліпив, ось й бачим слід.

АНГЕЛИ: І ви творите – це знайте! Світ душі тож зберігайте!

Якщо там Бог і добро, то вам й з нами всім «везло» -

Вмієте любить й дружити, щастям всіх нагородити.

Захищать добром від зла, доля щоби розцвіла!

СЦЕНА 5

АЛЯ: Йдемо з Недоладьком в дім, таємниці живуть в нім.

Далі йти мені самій – небезпеці буть живій?

НЕДОЛАДЬКО: Чекать стану я сто років, не зроблю тому й трьох кроків.

Повертайся, я в молитві, станемо в духовній битві!

Аля: Двері намалюю ось, тепер в коридор! Здалось? Тільки уявила стуло,

Вже й стоїть? – Вітром надуло? Може, уявити дім, рідний, свій, щоб жити в нім? Та мій друг на вічній варті, кожну мить ніби на старті, відданий, мужній, сміливий, й в цьому світі не злосливий!

Книга «Справаномер» знизу. Уявлю ключ ввійду-влізу!

Недочеревик і справи, призвища не для забави всіх людей, що починали, а закінчити як? Знали? Номера квартир, адреси. Для трагічної все п’єси.

Чарівну читаю книгу – так топлю обманів кригу.

Завершити усі справи, о дванадцятій заяви на весь світ оголосити,

А годиннику лічити до дванадцятої день, щоб змінить голос пісень, в плачах щоб не сумували, Божу висоту щоб знали, істини щоб розуміли, у обманах щоб не скніли!

ГОРОДЯНИ 1: Все було! Схопили Алю. І темниці світить даллю.

Вирок: стратити - страшний. Боягуз король – не злий. Вирок підписав – боявся, а час вгору піднімався. Недопопелюшки кроки,  і свобода на всі боки!

Годинникар і два гвардійці – надійні друзі і щасливці. Недовус, Недоборода! Їм нашу Аленьку шкода! А Недоладько люд скликає, всі справи завершити має!

АЛЯ: Бороду домалюю й вус, вже на роботу подивлюсь.

А другу вухо, очі, ноги, щоб добрі лиш були дороги!

Усі навколо у роботі, в натхненній на життя турботі.

Дванадцята: і дороби, і допиши, і не лиши,

І доїдай, і допивай, і з Недоладії тікай!

АНГЕЛИ: Країна смутків так змінилась, там кожна справа доробилась,

А Недорадник безголовий на стіні в дівчинки! Не кволий! Домалювалась голова, знайшлися не страхи - слова. Все казка. Тільки знайте, діти, що вам свій світ завжди творити у почуттях, думках, словах, сенс життя бачити, не страх. Він в тому, щоб з Святим єднатись, жити у дружбі, в ній лишатись!

3. Оцінка глядачів. Відгуки.
4. Аналіз роботи над виставою. Самооцінювання. Оцінювання.
5. Домашня робота. Відгук на виставу ( Мої враження, роздуми, переживання, почуття, новий досвід)