Давайте привітаємось,Давайте посміхнемося,Давайте в очі глянемо,І нам тепліше стане. Раз рука, два рука,Раз плече, два плече. Голова вліво, вправо подивилась,Посміхнулась, привіталась.- Діти, давайте сьогоднішню зустріч розпочнемо з побажань. Вітаємось і передаємо клубочок ниток.- Доброго ранку, Марійко, я бажаю тобі веселого дня!- Доброго ранку, Лесику, я дуже радий тебе бачити!- Вітаю тебе, Тетянко, я хочу щоб день у тебе був щасливим!
Український вишитий рушник – свячена реліквія нашого народу. З давніх-давен наші бабусі та прабабусі вишивали українські рушники. Цей процес увінчувався особливим таїнством, бо наші предки ніколи не сідали вишивати, хворі або з поганим настроєм. Вони віддавали нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи тканину на добре служіння людям. Часто вишиті рушники називали оберегом родини, їх вішали над іконами, це був невід'ємний атрибут на різноманітних святах та народних гуляннях, ним зустрічали родичів та гостей.
Пропишіть слово рушник, вишиванка . Каліграфічна хвилинка Рушни́к — прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто і на всьому полотні різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, а також несуть інформацію про добро, достаток, здоров'я. Рушники є символом матеріальної культури слов'ян, важливою складовою обрядів та ритуалів. Вишивати рушники — давній український народний звичай.
Рушник. Дивлюся мовчки на рушник,Що мати вишивала,І чую: гуси зняли крик,Зозуля закувала. Знов чорнобривці зацвіли,Запахла рута-м’ята. Десь тихо бджоли загули,Всміхнулась люба мати.І біль із серця раптом зник. Так тепло-тепло стало. Цілую мовчки той рушник,Що мати вишивала… І. Михайловська