Урок "Природна зона степу"

Тема: «Природна зона степу».

Мета: дати учням знання про географічне положення та особливості зони степу, взаємозв’язки між компонентами природи в зоні степу; показати особливості зони в порівняні з іншими природними зонами; познайомити з природоохоронними територіями зони степу; продовжити формувати вміння працювати з картографічними матеріалами на прикладі карти фізико-географічного районування, поглибити вміння працювати з тематичними картами рельєфу, клімату; продовжити формувати вміння працювати з різними джерелами інформації; продовжувати роботу щодо формування навичок високого мислення; удосконалення умінь та навичок щодо комплексного характеризування географічних об’єктів (на прикладі природної зони); сприяти формуванню кооперативних навичок навчання, вміння виступати перед аудиторією; формувати в учнів вміння сприймати та оцінювати інформацію; передавати свої враження через добір матеріалу до теми; формувати пізнавальний інтерес учнів до рідної землі, виховувати любов і повагу до неї.

Тип уроку: урок-дослідження

Форми  організації: групові, колективні.

Методи навчання: словесний, наочний, навчально-дослідницький, пошуковий.

Обладнання: фізична карта України, атласи України, медіапроектор, презентація.

Опорні та базові поняття: природна зона, природна підзона, зона степу, національний природний парк, заповідник, природоохоронні території.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Що таке природна зона?

2. У межах яких природних зон розташована Україна?

3. За якими складовими ми характеризуємо природні зони?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Сьогоднішній урок відбудеться за однією із тем розділу «Природні комплекси й фізико-географічне районування». Який природний комплекс ми маємо сьогодні дослідити – спробуйте відгадати за описом.

«На цій місцевості немає ні швидкоплинних річок, ні високих гір, ні непрохідних лісів. Зате є рівнина і простір до самого горизонту. Особливо гарно тут навесні. Ось уявіть собі: яскраві, духмяні квіти, величезне блакитне шатро неба, безмежний простір і лагідний, теплий вітер, що вільно гуляє від горизонту до горизонту. Але не тільки весна, а й пекуче літнє сонце, і снігові заметілі взимку, і навіть осіння негода, все подобається людям, які живуть тут.»

Про який природний комплекс йде мова?

Ми продовжуємо вивчати природні комплекси Східноєвропейської фізико-географічної країни. І сьогодні ми будемо досліджувати зону степу. Зробіть запис теми уроку.

Виходячи з типового плану характеристики природних зон визначте мету уроку.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

 Попередньо клас був поділений на групи, яким було задане чітке завдання, з яким вони повинні були впоратись до сьогоднішнього уроку.

1 група фізгеографів досліджували  фізико географічне положення степової зони.

2 група  геоморфологів -  макро- та мікро форми рельєфу, які характерні для зони степу враховуючи географічне положення об’єкту.

3 група  геологів - питання  геологічних умов, поширення гірських порід та корисних копалин в межах степу.

4 група кліматологів – кліматичні показники та несприятливі метеорологічні умови за кліматичними картосхемами.

5 група гідрологів  – забезпеченість водними  об’єктами природної зони степу.

6 група ґрунтознавців – поширені типи ґрунтів та закономірності їх розташування в межах зони степу.

7 група біологів – типових представників рослинного та тваринного світу степу.

8 група екологів – основні природоохоронні об’єкти степу.

V. Узагальнення та закріплення навчального матеріалу.

Учитель. На уроці ми розглянули природні компоненти степу. І виділили їх особливості: зона степу багата на корисні копалин,  має рівнинний характер поверхні, який понижується на південь, посушливий спекотний клімат, не значну річкову сітку, переважання на чорноземах трав’янистої рослинності та гризунів. На поєднання таких природних компонентів вплинуло географічне положення природної зони: віддаленість від океану, розташування в 40 широтах.

чорноземи солоні озера різнотрав’я

байракиподи

посушливий клімат                лимани                      низовини

VІ. Підсумок уроку.

Дмитро Іванович Яворницький, закоханий у свій степ, природу і історію свого краю, у свій народ і вітчизну, писав так:

"Під час моїх блукань по степу багато пережив і щасливих, і радісних днів.

Яка це краса, яка велич і яка чарівність - безмежний степ напровесні, коли він вкритий яскравою зеленню, увесь залитий сяйливим промінням вранішнього сонця, наповнений цілим світом живих істот, які вітають прихід нового дня, степ зволожений свіжою росою, з духмяними пахощами найнеможливіших квітів!

А яке величезне, незбагненне і невимовне задоволення від ночівлі в чистому степу або десь у широкій розлогій балці, на щойно скошеній траві, коли ви, лежачи голічерва і спрямувавши очі в безкрайню далечінь неба, милуєтесь ніжним полиском зірок, вслухаєтесь у протяжне пирхання та жування ваших коней, що стоять біля брички, і потім поволі, ледь-ледь починаєте дрімати, плутаючи сон з дійсністю, і зрештою впадаєте в цілковите забуття".

Пройшли роки, і в степах, як і у всій природі, сталися великі зміни. Змінилися флора і фауна, деякі їх види зникли назавжди. Тридцять років тому я у своїй балці "Вила" збирав звіробій, астрагал, материнку, дев'ясил, дягіль, братки, проліски та інші рослини. Тепер їх немає.

Заповідні степи є еталонами типових чорноземів. Сюди приїжджають вчені усього світу, щоб подивитися на це багатство природи.

Збережемо ж хоч залишки правічної природи - свідки життя і діянь наших предків!

VII. Домашнє завдання.

1. Опрацювати параграф

Додатковий матеріал

 Для фізгеографів 

Україна - це степ, степ - це Україна.

Що таке степ? Природна зона помірних широт. Безмежна рівнина, вкрита густою травою. Степ - тип рослинності, що об'єднує трав'яні угрупування, в складі яких переважають ксерофіти (посухостійкі рослини), такі як ковила, типчак, житняк, келерій, тонконіг, степова осока, метелиця, зубровка (чаполоч) і багато інших трав'яних рослин. Серед трав багато квіткових рослин, які прикрашають землю: польові айстри, волошки, будяки, буркун, алтей, гіацинти, сокирки, дзвіночки, астрагал, звіробій, материнка, шавлія, польові півники (тюльпани), деревій, білі і жовті ромашки та безліч інших. Із кущових рослин по балках і ярах - шипшина, терен, глід, жостір, барбарис, ліщина, калина, крушина.

В давні часи степ був основним багатством і джерелом існування для багатьох поколінь наших предків-слов'ян. Степ годував величезні табуни худоби. Люди жили в степу не лише із землеробства і тваринництва, а й з рибальства, полювання та бджільництва. В ріках було стільки риби, що під час нересту в невеликих ріках і рукавах Дніпра вона не вміщувалась у воді і витискувалась на берег. А дичини в степах було так багато, що дрохви і стрепети, стаєю злітаючи з землі, закривали сонце.

В степу земна поверхня така рівна, а горизонт так далеко, що різність фарб зникає - і колір неба, і далечінь горизонту одинакові. Будеш йти та йти, а степовій рівнині, здається, ніколи не буде ні кінця, ні краю. Бо вона поступово переходить в небо, зливаючись з ним.

Коли ж оглянешся близько навколо себе, не можеш відірвати очей від привабливої яскраво-барвної палітри степу. Сивими хвилями хитається ковила. І, мов бризки серед сиво-срібного, шовковистого її колосся, зринають і знов потопають мільйони квітів.

Трави і квіти такі різноманітні і різнобарвні, що їх не вбереш очима. Яскраво-червоними голівками гойдаються польові маки, рожевіють і біліють на високих стебельцях айстри, синіють волошки, біліють кашки і ромашки, виблискують золотистим відливом жовті, білі і рожеві безсмертники. Все це духмяне різнобарв'я і різновиддя зринає і потопає у хвилях трав. А в траві, на землі і в повітрі бринить, дзвенить, гуде і вирує життя. Бджоли, метелики, коники і безліч інших комах, всяк на свій мотив, славлять своє буття. Високо в повітрі переливається тисячоголосий спів пташок.

Не можна словесно передати все, що в степу бачиш, чуєш, вдихаєш. На земля і в повітрі стільки музичних звуків, що їх не здатен охопити наш слух. Аромати такі ніжні, терпкі, гострі - і такі різноманітні, як кольори рослин.

Багатий! Прекрасний! Чарівний наш Степ!

Для геоморфологів

Геоструктурно степ на заході приурочено до Придобруджинського прогину, на південному заході і півдні до Причорноморської западини, Українського щита, південної частини Дніпровсько-Донецької западини, південно-західного схилу Воронезького масиву, Донецької складчастої споруди, Причорноморської групи прогинів, Скіфської плити (на крайньому півдні).

Територія степової зони складається з Причорноморської і Приазовської низовини, які є слабо похиленими на південь рівнинами. До природної зони степу заходять південні і південно-східні відроги Центрально молдовської, Подільської, Придніпровської височин. Крім них є такі підвищені території, як Донецькій кряж, Приазовська височина і Тарханкутська височина у Криму. Вся поверхня степу зрізана ярами, балками, річковими долинами, байраки. На півдні поширені поди, коси.

Степ займає 40% площі України й охоплює Причорноморську низовину, південну частину Придніпровської і Подільської височин, повністю в межах степового поясу лежать Приазовська низовина, Приазовська і Донецька височини, а також рівнинна частина Кримського півострова у межах Північнокримської низовини. У східній частині абсолютні висоти території сягають найбільших показників — 367 м (Могила Мечетна).

Рельєф рівнинний, неоднорідний, з горбами, ярами й балками. Поширені форми флювіального рельєфу, зокрема яри, балки та лощини. Для Донецького кряжу характерні гриви — вузькі видовжені підняття. На півдні низовин поширені поди (або степові блюдця) — неглибокі овальні зниження з плоским дном.

Для геологів

Більша частина території поверхні степу складена антропогеновими відкладами, загалом лесовидними суглинками, в межах річкових терас — пісками та супісками. У долинах річок, на височинах та їхніх схилах поверхню еродованих місцевостей складають доантропогенові напівскельні та скельні породи (граніти, вапняки, гнейси) та продукти вивітрювання (каоліни). Кургани-могили є виходами на поверхню кристалічних порід Українського щита й Донецької складчастої споруди.

На Керченському півострові є грязьові вулкани — блюваки, що вивергають глинистий мул та газ метан. Коли розчин грязі загусне, утворюються усічені вулканічні конуси заввишки 1-2 м.

У степовій зоні знайдено значні поклади кам'яного вугілля (Донецький басейн), залізних, марганцевих, нікелевих, уранових і ртутних руд, солей, присутні поклади природного газу. Степова зона багата на різноманітні природні будівельні матеріали (вапняк, мергель, глини), лікувальні грязі.

Територія багата на корисні копалини: залізну руду (Криворізький басейн, Білозерський район), кам’яне вугілля (Донецький басейн), марганець (Нікопольський і Токмацький басейн), нафта та газ (Причорноморсько-Азовський нафтогазоносний район). Клімат зони степу помірно континентальний. Він є найбільш континентальним на території України. Степова зона має найбільші теплові ресурси.

Для кліматологів

Клімат помірно континентальний. Степова зона виділяється найбільшими тепловими ресурсами і найменшою зволоженістю порівняно з іншими природними зонами країни, тому клімат степів найбільш континентальний з поміж інших екотопів України. З найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом. Річний тепловий баланс земної поверхні коливається від 4100 МДж/м² на півночі до 5320 МДж/м² на півдні. Середня температура січня змінюється з південного заходу на північний схід від −2 до −9 °C; липня — від +20 до +24 °C. Літо довге, сонячне, жарке, посушливе. Осінь тепла, у другій половині йдуть дощі. Зима коротка, холодна, малосніжна. Весна настає рано. Через різке підвищення температури повітря, волога з ґрунту швидко випаровується.

Річна сума опадів зменшується від 450 до 300 мм, що є причиною маловодості річок, особливо влітку. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги взимку. Сніг лежить лише в окремі роки 1-2 місяці. Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому зволоження території скрізь недостатнє.

Безморозний період триває до 220 днів. Середні температури липня досягають +21 … +23 °С. Середні температури січня — 0 ... –1 °С (у Криму) і –7 °С (на південному сході). Сніг тримається 1–2 місяці, але сніговий покрив дуже нестійкий. У межах зони степу випадає найменше на території країни опадів — 300–500 мм на рік. Випаровуваність висока 450–1100 мм.

Мала кількість опадів у поєднанні з великим випаровуванням, створює значний дефіцит вологи. Трапляються часті посухи. Щорічно спостерігаються суховії, інколи вони дмуть упродовж тривалого часу (до 15 діб).

Рівнинність території степу, відкритість її холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є причиною ранніх весняно-осінніх приморозків і суховіїв, небезпечних пилових бур («чорні бурі»), що руйнують та зносять родючий шар ґрунту. Особливо часті суховії в липні — серпні, часто зумовлюють посухи. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійськими пекучими вітрами, що дмуть з берегів Африки — сіроко. Український письменник Олесь Гончар яскраво описав один з таких суховіїв у романі «Таврія»:

« Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух... Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса... зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві... Усе живе знемагало від немилосердної спеки. »

Для гідрологів

Через недостатність атмосферних опадів густота річкової мережі незначна. Найбільші річки є транзитними: Дніпро, Південний Буг, Сіверський Донець, Дністер, Дунай із притоками. Притоки Дніпра — Оріль, Самара, Інгулець, а також Інгул, Кальміус, Молочна, Берда повністю формують свій стік у межах зони. Пересічна густота річкової мережі становить 0,2-0,1 км/км². Річки степів маловодні, особливо влітку у верхів'ях вони часто пересихають. Місцевий стік формується за рахунок талих снігових вод.

Озера здебільшого лиманні, деякі, внаслідок великої випаровуваності або ж зв'язку з морема, солоні (Сасик (Кундук), Шагани, Алібей). У дельті Дунаю багато прісних озер (Ялпуг, Кагул та ін.), а на узбережжі Чорного моря — солоних озер-лиманів (Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Молочний). На Дніпрі у другій половині XX століття збудовано каскад штучних водойм — водосховищ. Річкові та ґрунтові води високомінералізовані. Боліт мало, переважно заплавні.

Для ґрунтознавців

Найпоширенішими ґрунтами степу є чорноземи звичайні та чорноземи південні, які разом становлять 90% площі природної зони. Поширені темно-каштанові та каштанові ґрунти в комплексі з солонцями. У подах формуються солончаки.

На півдні чорноземи переходять у каштанові ґрунти. У районі Сиваша попадаються солончаки і солонці. У заплавах річок поширені лучні ґрунти, а на Лівобережжі нижнього Дніпра простягаються Олешківські піски.

Для біологів

Для степової зони характерна трав'яна степова рослинність. Весною, коли в ґрунті ще достатньо вологи, з'являються ефемерні рослини: півники, гіацинти, крокуси, горицвіт, тюльпани, півонії, маки. До настання спеки рослини відцвітають і дають насіння, їх наземна частина відмирає. У ґрунті залишаються бульби, цибулини, кореневища, де накопичуються поживні речовини. Завдяки цим речовинам рослини виростуть і розквітнуть наступної весни. Ранньоквітучі рослини змінюються такими, які пристосувалися до спеки й нестачі вологи. Улітку в степу з'являються полин, типчак, ковила. Одні рослини мають довге коріння, яким з глибини дістають воду, в інших — жорсткі або вузькі опушені листки, через які випаровується мало води. У середині літа від спеки починають висихати всі рослини. Вітер підхоплює їх і котить клубками по степу (рослини-перекотиполе), витрушуючи дозріле насіння.

Дерева і кущі зустрічаються на берегах водойм і в балках. Тільки там їм вистачає вологи влітку, тільки там вони захищені від зимових морозів та весняних приморозків під час цвітіння. У степах іноді можна зустріти зарості тернику, шипшини, мигдалю, степової вишні. Природні ліси в степах займають невелику площу. У балках та ярах трапляються байрачні ліси, у заплавах річок заплавні. Вододільні простори позбавлені природної деревної рослинності, але в багатьох районах степової зони є штучно створені лісові масиви: Великоанадольський масив у Донецькій області, Великомихайлівський, Грушуватський у Дніпропетровській області. Середня лісистість зони становить 3%. Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в Дунайських плавнях.

Луки в зоні степів здебільшого прилягають до заплав річок.

Для захисту полів від ерозії було започатковано лісорозведення. Ліси посеред степу залишили по собі відомі вчені Г. Висоцький та В. Докучаєв, лісівники В. Графф, В. Скаржинський. Ліс-парк створив на своєму хуторі Надія, поблизу Кіровограда, видатний письменник Іван Карпенко-Карий. Вдовж доріг та полів насаджено захисні лісосмуги.

Тваринний світ

Бабак — рідкісний представник тваринного світу українських степів, колись був досить чисельним.

З ссавців характерними для українського степу, крім численних дрібних гризунів: ховрахів (сірий і крапчастий), бабаків (лише в заповідниках), полівок (сіра та степова), хом'яків, сліпаків, та мишей, є заєць, тхір степовий, ласки, горностаї, вовк, лисиця, зустрічаються борсуки, сарни, асканійські олені. Більшість тварин живе в норах. Це гризуни, хижі лисиці та тхори, всеядні борсуки. Для звірів нори є схованкою під час небезпеки й несприятливої погоди, місцем народження малят, також для деяких з них — місцем зимового сну або сплячки, накопичення запасу кормів. У норах дрібних звірів селяться плазуни.

З птахів: степовий і польовий жайворонки, перепілка, вівсянка чорноголова, сіра куріпка, боривітер й ін. Та рідкі тепер: хохітва, дрохва, орел, канюк, сови. На берегах лиманів і на узбережжі морів живуть дикі гуси, чаплі, кулики. Завдяки вмінню швидко бігати від ворогів рятуються рідкісні степові птахи — дрофа, стрепет.

З плазунів зустрічаються ящірки (прудка та піщана), полоз жовточеревий, гадюка степова й черепаха степова.

У річках і озерах зони степу є щуки, окуні, коропи, соми.

Акліматизація. Акліматизовано фазанів, ондатр, диких кролів. У заповідному степу Асканії живуть різні копитні: коні Пржевальського, різні антилопи, кулани, зебри, буйволи, зубри, бізони, яки, а також страуси та десятки видів рідкісних птахів. Усі ці види були завезені сюди з метою акліматизації в степових районах.

Для екологів

Антропогенний вплив

Степ із давніх часів заселяли різні народи, проте вони тривалий час були малолюдними і не охоплені господарською діяльністю. Кочівники займалися переважно полюванням, випасанням худоби та рибальством. Аж до XVII століття через малолюдність і небезпеку степ називали Диким полем. Із створенням Запорізької Січі його освоїли українські козаки. Найінтенсивніше освоєння степу відбулося в XIX–XX століттях. Суцільне розорювання цілинних земель призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяв і розвиток гірничодобувної промисловості, створення великих водосховищ на Дніпрі.

Степова зона належить до найосвоєніших — орні землі становлять понад 75% земельного фонду. Головні сільськогосподарські культури — озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні. До несприятливих факторів для господарства належать посушливість клімату, зливовий характер опадів, пилові бурі, ерозія, засоленість ґрунтів. Зональними видами меліорації є іригація та лісонасадження, розсолення солончаків та солонців, в умовах зрошування запобігання ерозії земель та засолювання.

Природно-заповідний фонд

Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок. Для збереження природи в степовій зоні створено заповідники:

    Асканія-Нова — ділянка типчаково-ковилового степу, де росте понад 400 видів рослин, серед яких 40 — ендеміки. Здійснюється акліматизація тварин: зубрів, благородних оленів, коней Пржевальського, антилоп, страусів, зебр, куланів, муфлонів.

    Луганський — різнотравно-типчаково-ковилові степи у вигляді трьох маленьких латок: Стрільцівський степ, Провальський степ та Станично-Луганська ділянка. Під захистом перебуває бабак європейський.

    Український степовий — 4 відділення різних степів: від лучних до різнотравно-типчаково-ковилових. Хомутовський степ, Кам'яні могили.

    Дунайський біосферний — водно-болотні угіддя дельти Дунаю, там мешкає половина всіх видів птахів України.

    Дніпровсько-Орільський заповідник — ділянка дніпрових плавнів, заплавних озер та лук, водні види рослин і тварин.

    Азово-Сиваський національний природний парк — приморські комплекси Північного Приазов'я.

    «Святі гори» — крейдяні останці-скелі та бори із реліктової сосни крейдяної.