Урок – проєкт в бібліотеці. Усний журнал «Література рідного краю. Ю.Ілюха. «Неболови. Навчи мене мріяти»

Урок – проєкт в бібліотеці  (10 клас)

Усний журнал «Література рідного краю. Ю.Ілюха. «Неболови. Навчи мене мріяти»

О.Ю.Яснопольська, учителька української мови і літератури вищої категорії.

Н.О.Стрімовська, бібліотекарка.

 

Тема. Література рідного краю. Ю.Ілюха. «Неболови. Навчи мене мріяти»

Мета: збагатити знання учнів новими іменами літературної Харківщини, познайомивши  із творчістю молодої харківської письменниці Ю. Ілюхи,

розвивати інтерес до творчого доробку авторки, формувати гармонійно розвинену людину, виховувати почуття гордості за свій край, його людей.

Мета корекційна: активізувати мислення, розвивати  усне мовлення, уміння точно висловлювати свої думки.

Обладнання: презентація та тематичний перегляд матеріалів «Юлія  Ілюха  - українська письменниця, журналістка». 

 

Перебіг уроку

 

Перша сторінка

 

Учителька

Наша харківська земля багата і щедра. І  не тільки  плодючою землею, роботящими людьми, а й талановитими митцями. Література рідного краю -  це урок, на якому ми знайомимось із творчістю письменників і поетів Харківщини.

 

Бібліотекарка

Сучасна література рідного краю представлена широкою палітрою творів митців як старшого покоління, так і молодшого. Сьогодні ми поговоримо про творчість Юлії Ілюхи. В нашій шкільній бібліотеці є її твори. Збірку оповідань Ю.Ілюхи «Неболови. Навчи мене мріяти» з автографом письменниці нам подарувала родина учениць нашої школи  Вдовиці Таїсії та Вдовиці Ганни.

 

Учень

Юлія Ілюха  належить до молодого покоління українських письменників, які плідно працюють саме сьогодні, саме тут, у нашому місті, поруч із нами.

Дебют Юлі Ілюхи - як чисте й смачне джерельце, що несміливо пробилося з-під асфальту, нарешті вивільняючи справжнє, своє, непридумане, живе, із самих генетичних глибин - харківське...

                                                                                     Ольга Герасим'юк, телеведуча

 

 

Друга сторінка «Біографія»

 

Учень

Відкривши Вікіпедію, ми можемо прочитати про нашу землячку.

 

Учень

Юлія Анатоліївна Ілюха  - українська письменниця, журналістка, волонтерка АТО.

Народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр у Валківському районі Харківської області. Закінчила Харківську державну академію культури, де отримала диплом менеджера-економіста та Львівський національний університет ім. Франка, де здобула освіту журналіста.

 

Учень

Лауреатка Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара (2018).

У 2018 році отримала другу премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за рукопис роману "Східний синдром".

У 2018 році з новелою "Слід" перемогла у конкурсі короткої прози "Новела по-українськи" від журналу "Країна".

У 2018 році вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: "Як Грицик Муху-Нехочуху переміг" (увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2018") та "Історії Цвірінька".

 

Учень

У 2016 році у видавництві "Віват" вийшла перша книга – збірка прози "Неболови. Навчи мене мріяти", яка увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2016". Цю книгу ми і презентуємо на нашому уроці.

 

Третя сторінка  «Сторінками творчості письменниці»

 

Учень

«Неболови»: реалістичні історії про саме життя.

Коли у харківській книгарні «Є» проходила презентація книжки письменниці та волонтерки Юлії Ілюхи «Неболови», вона  розповіла про початок свого творчого шляху, який стартував з журналістики. «Коли я працювала на телебаченні, то ми кожного року робили сюжети про літературний конкурс імені Масельського, – розповіла вона, – мені захотілося також щось написати. Спершу я туди відправила свої вірші. Їх не оцінили. Потім я вирішила написати прозу. Моє перше оповідання перемогло. Потім я почала писати далі...».

 

Учень  

До «Неболовів» увійшли живі та реалістичні новели про звичайних, реальних людей. Як відмічають критики, вони чесні, живі та болючі. «Мабуть, вже набили оскому ці слова, – зазначила Юлія Ілюха, – це книжка про звичайних, реальних людей. Насправді я беру сюжети своїх оповідань «з голови»».  

 

Учень

За словами Тетяни Трофименко, літературного критика, в сучасній українській літературі реалізм не дуже популярний. «Коли автор-початківець звертається до реального життя та пише якісь реальні сюжети, то одразу ж таки виникає такий скепсис, – зазначила вона, – це ж нецікаво, краще вигадати. Щось надзвичайне, що не має нічого спільного з реальним життям».

 

Учень

Щодо прототипів героїв книги, то їх як таких не було. Проте можна знайти цікаві збіги образів персонажів та сюжетних ліній з реальними людьми та їх долями. «Коли книжка вже вийшла, то одним з перших її купив мій однокласник, – розповіла письменниця, – і моя подруга запитала: «Чи він багато про себе прочитає?». Я дійсно про це замислювалася. І зрозуміло, що нічого такого не було. Але він не сказав про свої враження».

 

 

Учень

Є ще більш цікава історія: «Я написала оповідання про акторку, яка пішла на війну. А потім виявилось, що у «Фейсбуці» я дружу з дівчиною – акторкою, яка пішла служити. І зараз вона в АТО».

 

Учень читає уривок з твору «Вона обирає життя»

На ранок пішла у військкомат. Там на неї перелякано витріщився квадратоголовий воєнком, який розмовляв словами короткими, мов постріли:

          - Служити? Добровольцем? В АТО?

Подивитися на це диво - дівку з театру, яка хотіла воювати - збіглися мало не всі військкоматівські чоловіки. Дехто відверто сміявся, як з блаженної, мовляв, що ти, дурепа, вигадала, народжуй дітей та вари борщі, хтось оцінював її груди та цокав язиком, хтось просто злився, бо вистигав на столі щойно заварений чай, у шухлядці чекав бутерброд, а ця тут час відбирає.

Розмова з воєнкомом, довга й тягуча, як нитка свіжого меду, закінчилася нічим. Збройні сили бачили Ліду лише кухарем чи штабним щуром. Жодного тобі АТО, дівчинко-актрисулько. І взагалі у нас тут армія, а не будинок розпусти, - читалось між словами. Розчарована, пішла ні з чим. Виявилося, що її життя не потрібне ані їй самій, ані іншим. Жити як раніше - уже не могла, як хотіла б - не дозволяли.

На розі побачила палатку одного з добровольчих формувань. У ній - хлопці в камуфляжі. Підійшла, привіталась, розпитала. Не здивувались, спокійно і впевнено розповіли їй про все, що цікавило. Так Ліда опинилася в «учебці».

Був біль. Піт. Сльози. Вага броника, розтерті берцями в кров ноги, розпис фіолетових синців на тілі, безкінечна втома, наче в тяжкохворого. Радість. Задоволення від результатів.

 

Учень

«Любов, втрати, надія, життя» – саме так описує письменниця головні теми, які представлені в її книзі «Неболови. Навчи мене мріяти».

 

Учні читають діалог героїв твору «Метросіті»( «Неболови. Навчи мене мріяти»

стор. 41-44).

 

Учителька

Ми з вами читали твір з цієї книги «Метросіті».  Про що це оповідання?

• Що таке щастя?
• Оповідання закінчується «Спасибі, що навчив мене мріяти». Що це означає? 
• Що таке мрія?
• Навіщо людині мріяти?
• Чим вразила ця історія?
• Чи могла вона справді бути?
• Чи вмієте мріяти ви?
• Мріяти можна, але не кожен має можливість досягти мрії, бо… чому?
• Від кого залежить, чи здійсниться твоя мрія?

 

Учень

Юлія Ілюха: Ми часто і багато мріємо в дитинстві. А в дорослому віці ми це засуваємо десь у глибини, ховаємо за матеріальними речами. Цю здатність мріяти можна якось дістати з глибин і мрії знову пробуджуються. Я вважаю, що варто лише мріяти і ці мрії здійсняться. От мріяла я видати книжку "Неболови", і це здійснилося.

 

Учителька

Що ви сьогодні робите для того, щоб здійснилась ваша мрія у майбутньому?

 

Учень

Почала читати «Неболови» і не могла відірватися. Історії людей. Звичайних українців, які живуть сьогодні, поруч, є нашими знайомими чи героями сюжетів, про які я щодня розповідаю в ТСН.

                                                                   Соломія Вітвіцька, ведуча ТСН на каналі «1+1»

 

Учень  

Юлія Ілюха пише про дуже реальних людей та їхні дуже реальні проблеми, страхи, втрати й пошуки. Саме тому весь час здається, ніби все це надто знайомі вам герої і надто близькі ситуації.                                                                                                                                      Тетяна Терен, журналістка

 

Учень

Є в книзі твір, який і дав назву збірці, «Неболови». Це розповідь про нелегку долю двох дітей – сиріт при живій матері. Ми теж його читали.

Учні читають  уривки з твору.

 

Учителька

 

• Що вразило у творі?
• Чому діти – сироти при живій матері? Як ви уявляєте цих дітей?
• Яке майбутнє, на вашу думку, їх чекає?
• Тема твору - дуже болюча проблема нашого суспільства. Чи можна цю проблему вирішити?

 

Бібліотекарка

Ми поговорили про два твори Юлії Ілюхи, з назв яких і складається назва збірки «Неболови. Навчи мене мріяти». Дара Корній, письменниця, сказала:

«Читайте, співпереживайте, любіть, ненавидьте, смійтесь, ридайте та пам’ятайте, що небо вловити може кожен, а от втримати... Потрібно мати талан».

 

Четверта сторінка «Інтерв’ю з автором»

 

Журналіст

Для якої аудиторії - дітей чи дорослих - писати складніше?

 

Авторка

“Для дітей писати водночас легше і складніше. Легше – бо дитячі історії я пишу для свого сина, часто він навіть замовляє, про кого мені писати. Дитячі тексти пишуться швидко, це насолода і політ фантазії. З дорослими ж текстами ми навпаки часто мучимо одне одного – чи то я їх, чи то вони мене. Але дитячу історію мало просто написати, треба написати цікаву історію, втримати на ній увагу дитини”

 

Журналіст

Як ставитеся до критики?

 

Авторка

  “Критику сприймаю цілком нормально, доки критика стосується тексту і не переходить в площину особистих образ”

 

Журналіст

Над чим працюєте зараз?

 

Авторка

“У планах на майбутнє – закінчити другу збірку прозових оповідань та почати роботу над наступним романом. Цього разу не про війну”.

 

Учителька

Той, хто вміє вловити небо й посадити його в акваріум, називається неболовом, той, хто тепер тримає небо над Україною, як ото харків'янин Олесь Самохвалов, боєць Добровольчого українського корпусу з позивним «Ленін», теж неболов, і баба Галька, котра вже десять років сама-самісінька з котом Сірим живе на покинутому хуторі, і колишня акторка  Лідка, яка проміняла богемне сценічне життя з оберемками квітів на «Тюльпани» на передку, котрі залишають після себе  десятиметрові вирви...

Це живі, болючі, чесні новели про слобожан та Слобожанщину. Чи згодні ви з цими словами? Що  б ви додали?

 

Бібліотекарка

Сьогодні ми поговорили про  прозу харків’янки Юлії Ілюхи та відкрили для себе нове ім’я в  українській літературі рідного краю. Сучасна українська література – це не тільки містика і фантастика, але й гарна реалістична проза, яка створює правдиву художню картину нашого сучасного життя, що дає надію жити далі і вірити у краще майбутнє.

 

 

Використані джерела

   

1. Ілюха Юлія Анатоліївна — Вікіпедіяuk.wikipedia.org › wiki › Ілюха_Юлія_Анатоліївна
2. http://vivat-publishing.com/avtory/ilyuha-yuliya/
3. https://www.youtube.com/watch?v=stTjgm7SH8E
4. Неболови:збірка оповідань/Юлія Ілюха; передмова Л.Денисенко;                                худ. К.Слонова.- Х.:Віват, 2016.-240с.:іл.
5. Матеріали інтерв’ю Ю.Ілюхи  ВВС Україна

     https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161115_iluha_interview_book_dk