Урок-реквієм "Чорнобиль - наша печаль і скорбота"

Урок-реквієм:

 

Ведучий. Кажуть, що час лікує рани. Хіба це правда? Просто біль відходить глибоко в серце, освоюється там і нікуди вже від нього не дінешся …

Відзначення річниці Чорнобильської трагедії – не свято. Сама природа зробила нам застереження: «Люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними! Пам’ятайте, що доля планети, доля всього людства у ваших руках!»    Лунають дзвони.

          Учень. Гріх перед Богом спокутувать будуть       Ті, хто порушив Закони Святі.                    Дзвони Чорнобиля стогоном будять,            Щоб не було чорних днів у житті!

                    Стогін Чорнобиля спогадом-болем              Не затихатиме в наших серцях,                  Пам'ять про жертви не згасне ніколи!                   Їй пломеніти в прийдешніх віках!                   Боже великий, навічно Єдиний,                В пісні-молитві до тебе іду:

                    Влий Дух Святий, хай біль душу покине            Хай покриє Твоя Воля біду!

          Звучить пісня «Господи, помилуй нас».

          Ведуча. На Чорнобильській атомній електростанції, розташованій за  130 км на північ від Києва, у ніч на 26 квітня 1986 року сталася найбільша за наслідками техногенна та екологічна катастрофа в історії людства.         Учень. Відкрита рана нашої землі                    «Відомая» на всі її округи.

                    Ти – чорна пляма у історії її, 

                    Ти – місце, де померли люди.

                            Чорнобиль…

                              І бринить у слові цім                 І жаль, і відчай                         Нашої держави.

                    Болючий спогад

                    Про батьків й дідів,

                    Що полягли

                    На місці цім кривавім!

                                       Серед «пустелі» ця химера розляглась  Протяжністю у тридцять кілометрів.         Це поле битви, на якім тепер       Життя завмерло у полоні смерті. Усе понищив він, все зруйнував;

І ще, напевнеє, на довгі роки

                         Залишиться у пам’яті у нас, 

                         Як вічна рана, цей страшний Чорнобиль!

 

 

 

          Ведучий. Чорнобильська трагедія… Чому вона сталася саме в Україні?

Випадково це чи закономірно? Мабуть, закономірно. Як кара за наші гріхи.

          Птахи складають гімн весні,

          Всміхаються до сонця квіти,  А пам'ять лине в моторошні дні,  Гудуть тривожні дзвони квітня.

          Ведуча. Будівництво Чорнобильської атомної електростанції розпочалось у березні 1970 року. Планувалось збудувати 6 блоків з урано-графітовими стержнями потужністю 1000 мегават кожний. Перші 4 блоки були введені в дію протягом 1977 – 1983 років.

          Ведучий. 26 квітня о 1-й годині 23 хв під час планової зупинки енергоблоку №4 трапилась аварія, яка класифікується за шкалою оцінок подій на АС найвищим рівнем. Над зруйнованим реактором, з жерла якого йшов червоний та голубий вогонь, було тільки небо. Почалося радіоактивне зараження території України та прилеглих країн.

 Ведуча. Дніпрова вода забруднена. Поля і луки, ліси і озера, річки, ставки далеко навкруги уражені чорною хворобою. Дичавіє земля, але іще цвітуть покинуті сади, хоча ніхто не споживає їхніх плодів і не іде до лісу за його дарами.

          Учень. Як страшно це – води не скуштувати,       У тім краю, де Прип’ять, де Дніпро.                    І хто посмів знічев’я відірвати                  Від губ народу цілого відро?

                             Дивлюсь на землю, на річкові води

                            І думаю, аж чорний від журби,

                              А нам казали: «Ви царі природи…»                      А ми ж насправді атома раби!                    Загидили ліси і землю занедбали,

                    Поставили АС на стику трьох річок,           То хто ж ви є? Злочинці-душогуби!

                   Ударив чорний дзвін і досить балачок.

                              В яких лісах іще ви забарложені?                 Що яничари ще занапастять?

                              І мертві, і живі, і ненароджені                      Нікого з вас довіку не простять!

          Ведучий. Райцентр Чорнобиль. Назва його походить від назви полину звичайного, народна назва якого – нехвороща, або чорнобиль, бо має він чорнувате (фіолетово-зелене) стебло (билину).

Спочатку так називалось давнє поселення, а згодом – місто. Мало хто знав про нього, аж поки не стався страшний вибух.

          Тоді згадали люди, що в Апокаліпсисі існує пророцтво про полин і пов’язану з ним катастрофу:

          «Засурмив третій янгол, і велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип. І впала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї – Полин. І стала третина води, як полин. І багато людей повмирало з води, бо згіркла вона».

          Учень. Зойкнула земля чаїним криком:

-   Сину, вбережи і захисти!

                    Вийшла мати із іконним ликом:

-   Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

                            Спалахнуло небо, впало крижнем:

-   Сину, вбережи і захисти!

                             Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

-   Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

                    І вже ні сина, ані мужа,

                    Лише розверсті зорані поля…                    Та пліч-о-пліч постали біль і ніжність,                     І Дух і Воля, Небо і Земля.

           

          Виходять учні, одягнуті у вишиті сорочки зі свічками в руках.

          Учень. Нас іще на світі не було,

                   Як до нас те лихо принесло,

                    Страшнеє лихо…

                              Принесло смерть воно і зло,              І все, що поряд там було,                            Все вкрило чорнеє крило.                           Біда і горе, ми й не знали,                             Нас ще на світі не було.

          Учень. Зірвавсь реактор. За незриму мить            На нашу землю вилилась отрута.

                   Чом довелося нам це пережить?

                   І за які гріхи така спокута?

                             Чи є надія в нас на майбуття?

                             Чи виживемо? За яким законом?

                              Бо скільки вже людей пішло з життя                     Уражених чорнобильським драконом?

          Учень. Ми вже відчули, що він нам приніс,          І не одному ще вкоротить віку.

                    А скільки люди проливають сліз,

Коли у сім’ях родяться каліки.

          Невже в майбутньому на світі          Не будуть квітнуть дивні квіти:

Конвалії, й фіалки ніжні,

І вісник березня – підсніжник? Учень. Невже ми більше не побачимо,        Як сон-трава росою плаче.

                          Троянда степу, квітка мрії

                   Жар-цвітом землю не зігріє?

                              Метелику білий, не лети,                    В той бік, адже там Чорнобиль!                           Бо й так не доб’єшся мети,                              Лише наберешся хвороби!

          Учень. Метелику чорний, зупинись,           Хоч ти й на півдорозі!

                    А то ніколи так легенько ввись

                    Піднятись вже не будеш в змозі!

                            Є чорна хмара

                            Й чорний-чорний дим,

                              Година чорна та людина чорна,                    Та найчорніший серед них усіх                            Є все-таки Чорнобиль.

          Учень. За днями дні – мина повільно рік.             За днями дні – і другого немає.                            Нехай же лихо наше проминає                    І в світі не повториться повік.

                              Хай стане мир міцніший устократ,              Хай над землею чисте небо буде.

                             Чорнобиль – попередження, набат.

                             Його уроків людство не забуде!

          Ведуча. Горе Нагасакі з Хіросімою,

                    Атомна трагедія Бікіні,             Раною злочинно-непростимою                  Яриться Чорнобиль Україні!

          Ведучий. Через отвір, що утворився під час вибуху, відкрилася активна зона реактора. Хмара з диму й пари від вибуху піднялася на 2 кілометри.       Так звана активна стадія аварії тривала 10 діб. Викиди радіації тривали майже півроку, до спорудження бетонного «саркофагу». На ліквідацію наслідків катастрофи вже витрачено більше 15 млрд. доларів. Незважаючи на це, колишній четвертий енергоблок все ще небезпечний. У результаті вибуху в атмосферу було викинуто близько 450 різних радіонуклідів. Потерпіло населення України, Росії, Білорусії, радіоактивна хмара пішла також на Скандинавію та Польщу. Радіаційний пил накрив майже пів-Європи.      Учень. Принишкли всі пророки і філософи,                 Такого ще не бачили одвік:

Над запашними Дніпровськими росами

Проплив нестримний Стронцію потік…

                                         Тепер вже не рахуються із втратами,

На все готові, тільки б перекрить…

Пливе Земля зі смертоносним кратером,              Що Стронцієм чорнобильським ятрить.

Ведуча. Про причини аварії у свій час було написано багато, переважно все зводилось до недбалості, згодом – до ненадійності і конструкції ядерних блоків ЧАЕС. Пізніші публікації засвідчили: до вибуху на четвертому блоці призвела різка зміна режимів роботи: від гальмування (цей блок мав ставати на плановий ремонт) до повторного пуску за командою з Москви.

          Коли вчені оцінили масштаби катастрофи, то дійшли висновку, що потрібно усіх виселити з найбільш небезпечної зони навколо станції.

           

Ведучий. Аварія на Чорнобильській АС висвітлила кожного, хто там працював і жив, виділила перших із перших. Вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми захистити нас.

          Учень. Ті, що згоріли у вогні,

                    В перші хвилини двобою          Землю прикрили собою.                   Як наші батьки на війні,

                    Не залишили пости,

  Мужньо стояли на герці,   Пам’ятник їм вознести,    Треба у кожному серці.

          Ведуча. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Віктора Кибенка, Миколи Титенюка, Володимира Тишури. 

          Учень. Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин?           Як тяжко, як тужно моєму народу болить?                    А світло сузір’я Семи Лебедят, як струна,                І ворон, осліплий від нього, безкрило кричить.

          Ведучий. Багато довгих літ минуло від тієї страшної квітневої ночі, чорний спалах якої розсік історію нашого багатостраждального народу на дві частини. Потомки наші так відраховуватимуть тепер плин часу: до Чорнобиля і – після нього.

          Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 29 березня 1990 року день 26 квітня оголошено днем «Чорнобильської трагедії».

          Цього дня в усіх церквах звучать дзвони пам’яті. 

 Через тридцятикілометрову зону пройшло 600 тисяч людей, переважно військовослужбовців та добровольців, які брали участь у ліквідації аварії. Із числа постраждалих померло 167 тисяч 653 людини. Нехай земля їм буде пухом.

          Хвилина мовчання.

                   Учень. Зоною назвали мій родинний край, Де медами пахла липа золота,

Де кипіло небо від пташиних зграй І котили хвилю пшениці-жита.

Зоною назвали мій родинний край,

Де ніхто не сіє, де ніхто не жне…               Вклякну при дорозі, крикну: «Не вмирай!» -                      І земля почує і простить мене.

Учень. Жадання людства – зупинити          Безодні атомної смерч.

                    Ми ж сіячі, ми – сонця діти

                    Спроможні зупинити смерть.

                             Спинити вибухи, ракети,

                            Роззброїти віки і дні,

                              Щоб сонце мирної планети                 У кожнім сходило вікні.

                    Щоб трави, колоски і віття       Вогнем не перетліли в прах.            Щоб грізне ядерне жахіття               Не спалахнуло по світах.                      Щоб наша дума і дорога                     Єднали глибину і вись.

                            Луна чорнобильська пересторога:

                            ЛЮДСТВО, ЗУПИНИСЬ!

          Ведуча. Наш земний уклін, наша довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи життям і здоров’ям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену землю.