Урок-реквієм "Хай не згасне пам'яті свіча..."

Тема.  ”Хай не згасне пам’яті свіча...»

Мета: формувати щирі людські співчуття до трагічної долі рідного народу,                         громадянської відповідальності за його майбутнє; виховувати шанобливе ставлення до минулого своєї країни.

Обладнання: малюнки, рушник з хлібом, свічки, п’ять колосків з чорною стрічкою, відеозаписи, музичний супровід.

Ведуча.  Відкрийтесь, небеса!

      Зійдіть на землю.

               Всі українські села, присілки та хутори,

               Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

               Засяйте над планетою, невинні душі!

               Зійдіть на води й суші,

               Збудуйте пам’яті невигасний собор!

               Це 22 рік. Це 32 рік. Це 46 рік.

              Голодомор.

1-й ведучий. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітарним режимом у 1932 – 1933 роках, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття, присвячується…

Ведуча. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи.

 Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

Хвилина мовчання, відео. (Діти запалюють свічки і ставлять їх у вигляді хреста).

Ведучий. Хліб – це святе у нашому житті.  Він не має ціни. Відібрати хліб – це забрати життя, це скоїти злочин проти народу. Про цю трагедію ми будемо говорити. Ми повинні говорити так, як на душі лежить. А ви, слухачі наші, відкладіть думки різні, відкрийте своє серце. Хай воно слухає.

Ведуча. 1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний. Але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили.

 Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

 Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.

Учень:О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно,

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

Ведучий. Апогею голод досяг узимку і навесні 1933 р. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань. Були і численні випадки людожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства  тривали.

Ведуча. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду.Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей.

Пісня пам'яті жертв голодоморів в Україні

Учениця.  Чуєш, Йванку?

 Чуєш, кличе мама…

 Одягни чистеньку сорочку.

  Білий день.

 Така червона пляма.

 Озовись, загублений синочку!

 Кличе світ.

 Тебе за світка, Ваню!

 Хоч одне розплющи, синку, очко…

 Божевільна мати…

 Біль…

 Страждання…

 Подивись, загублений синочку.

 Стративсь розум.

 В ненажернім світі!

 Господи, сокира на пеньочку…

 І голодні пере пухлі діти.

 Не вмирай, зарубаний синочку!

Ведуча. У серпні 1932 р. було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям. Незабаром з’явився закон про «боротьбу за спекуляцією», який передбачав ув’язнення в концтаборах від 5 до 10 років для тих селян, які, рятуючись від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 р. продовольство в містах розподіляли за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі.

Ведучий. Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівля заносились на «чорну дошку». Статут «чорної дошки» означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів. Люди гинули голодною смертю.

Учениця. (під музичний супровід)

 В тридцять третьому году

 Їли люди лободу.

 Пухли люди з голоду.

 Помирали на ходу.

 Отощали усі люди,

 Падали як мухи,

 Кропивою-лободою не наповниш брюха…

 Хліб качали, вимітали –

 Весь народ сумує,

 А «великий голова»

 Мов би і не чує.

 Він укази іздає:

 Продналог давайте,

 Де хочете, там беріть,

 Хоч з нігтів колупайте.

Учень. А люди біднії в селі,

 Неначе злякані ягнята,

 Позамикались у хатах –

 Та й мруть…

 Сумують комини без диму,

 А за городами, за тином

 Могили чорнії ростуть.

 Гробокопателі в селі

 Волочать трупи ланцюгами

 За царину і засипають

 Без домовини. Дні минають.

 Минають місяці. Село

 Навік замовкло, оніміло,

 І кропивою поросло.

ВІДЕО СПОГАД ОЧЕВИДЦІВ

Ведуча. Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. Голод 1933 р. – найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

Ведучий.. Почало поспівати жито на городах. Люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу і це була сумна і важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали – було вже пізно.

Ведуча.Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.

Ведучий.. Голод 1932 – 1933 рр. – страшна трагедія нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

Ведуча. Боже великий, всевладний.

Яви нам свою могуть,

Дай розпізнати правду,-

Праведників не забудь.

Дивляться в твої очі,

Мільйони скатованих душ.

Пригорни їх, посели на спочинок,

Та їхнього сну не наруш!

Заступи нас і нашу державу

Од кривавих, лютих негод.

Всі ми – сущі, усопші, прийдешні –

Твій пшеничний, безсмертний народ.

 Відео-пісня О.Білозір «СВІЧА»

Учениця.АНЯ Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей.  У кожну четверту суботу листопада в Україні щорічно відзначається скорботна дата- ДЕНЬ ПАМЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ.

Учениця.  Сьогодні, коли від початку голодомору минає 85 років ,нашим найсвятішим  обов’язком є – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених.

 Ніхто не має права про це забути.

Учениця. Аня Історія нас горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє.
Бо там, де пам'ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.
...Ніде нехай такого більш не буде!
Хай день новий життя несе нове.
Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!
В достатку Україна хай живе!