Урок-реквієм "Три голодомори в Україні" (5 клас)

Тема. Три голодомори в Україні. (5 клас)

Мета: шляхом аналізу зібраних фактів, розкрити трагізм подій, які мали місце в історії України, причини, наслідки; сприяти розвитку умінь учнів зіставляти, аналізувати історичні факти, уміння працювати з додатковими історичними джерелами; виховувати громадянську свідомість, ідеали гуманізму, справедливості.

Форма проведення: урок-реквієм.

Обладнання:  чорна скатертина, букет квітів перев’язаних чорною стрічкою, свічки, склянка води зі шматочком чорного хліба, посуд з пшеницєю для свічок.

Епіграф: «А онде, під тином, опухла дитина, голоднеє мре …»  

Тарас Шевченко

    Хід уроку

Учитель. Пам’ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні, через багато років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

Сьогодні ми поговоримо про події, які сталися в історії нашої держави.

Небагато знайдеться в історії світу країн, де б відбувались такі страшні трагедії, як голодомори на Україні, в країні з найкращими чорноземами, працьовитими, терплячими і талановитими людьми.

Ще в ХІХ ст. Тарас Шевченко писав: «А онде, під тином, опухла дитина, голоднеє, мре…» і не в однім отім селі, а скрізь на Славній Україні. Напевне так. Ці слова дуже чітко характеризують три періоди у житті українського народу, три голодомори в Україні. Це: голод 1921-1923 рр.;

                                                   голодомор 1932-1933 рр.;

                                                      голод 1946-1947 рр.

Учень-науковець. У довіднику з історії України сказано: «Голодомор – явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни … в кількості населення. Голодомор виникає внаслідок неврожаю, воєн, через недосконалість господарської системи. В окремих випадках голодомор організовується штучно з метою винищення певних груп населення … для досягнення політичних цілей».

Учитель. Голод 1921-1923 рр. в Україні охопив Катеринославську, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Миколаївську та південь Харківської губерній. Про справжні масштаби голоду судити важко, правдива статистика в ті роки не велася. В історичній літературі називають цифри голодуючих в Україні – від 4 до 7 млн. чоловік. Реальна кількість загиблих від голоду також недостименно відома.

Учень. У другій половині 1923 р. врожай виявився добрим і голод вщух. Хліба вистачало як державі, так і селянам. Але через десять років на Україну знову почала насуватися нова хвиля страхіть.

Учитель. Голодомор 1932-1933 років – один із найбільш жорстоких злочинів сталінізму проти українського народу. До цього голоду держава штовхало село, яке відмовлялося перейти до ведення господарства за колгоспним методом, до колгоспів.

Учень. Колгоспи – це колективні підприємства селян, за якими встановлюється цілковитий контроль з боку держави.

Учитель. Вступаючи до колгоспів, селянин віддавав для загального користування землю, знаряддя праці. Та чи міг звикнути селянин, який з діда-прадіда мріяв бути господарем на власній землі, до колективної праці, змиритися з тим, що землю, яку він щойно отримав, потрібно віддати назад? Тому кожен, хто вступав до колгоспу, небезпідставно боявся невідомого. Тих же селян, які відмовлялися вступати до колгоспів, піддавали репресіям або ж розкуркулювали.

Учень. Розкуркулення – це ряд заходів, спрямованих проти селянина, що відмовлявся вступати до колгоспу, і полягали вони в насильницькому вилученні землі, худоби, знарядь праці на користь колгоспу та в подальшому виселенні цих селян за межі села, в основному до Сибіру, Уралу.

Репресії – це система заходів, спрямованих проти особистості, які проявляються здебільшого у позбавленні прав і свободи особистості, а нерідко й життя.

Учитель. Кожний рік колективного господарювання доводив недосконалість такої системи господарювання. А найвагомішими доказами цього було неймовірне зубожіння селян, яке проявлялося у недостатній забезпеченості їх продовольством, предметами повсякденного вжитку, цілковитою відсутністю грошей.

Учень. Осінь 1932 року великого лиха селянам не віщувала. Врожай зібрали не гірший, ніж у попередні роки. Здається, майже повністю виконали план з хлібозаготівель. Але раптом за першим планом, оголосили другий, третій щоб уже повністю «розрахуватися з державою». Спеціальні продовольчі загони, які вже встигли вивезти не тільки залишки для проживання, а й посівне зерно, все не вгамовувалося.

Учитель. Так, віч-на-віч із лютим голодом, із невблаганною смертю залишились майже всі українські села. Повсюди порядкувала смерть: на шляхах, на полі, в хатах. І косила безжально вона своєю косою і старих, і малих.

Виходить учениця в українському костюмі, закутана в чорну хустку.

Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! сотвори диво! Плоду дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай! Господи! Чи ти осліп від горя і людських гріхів?! Поглянь – червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого ужинку світ не бачив і не знав ще від створення, таких покосів ще не бачили ні Земля, ні Небо. Господи! Вже сили немає слухати: «Хлібця! хлібчика дай! Мамо, матусенько, ненечко! Крихітку хлібця!»

Учень. Із довідки ДПУ УРСР 12 березня 1933 р. Найбільше число фактів голоду зареєстровано в кінці лютого і на початку березня … Голодуючі сім’ї вживають в їжу різні сурогати ( кукурудзяні качани і стебла, просяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни й буряки, картопляне лушпиння, стручки акації тощо). Зареєстровано факти вживання в їжу м’яса кішок, собак і палих коней.

Випадків людоїдства зареєстровано 28; більша частина їх належить до третьої декади лютого і початку березня.

  Помічник начальника таємно-політичного відділу ДПУ УРСР Александровський

1-й учень.   Історії пречисте джерело –

До нього спрагло припаду вустами, –

І перекинуться в минувшину

Рядки музейних згадок про село.

Проміння пам’яті сягне в найдальшу даль,

Його віків туманам не спинити,

І нам до віку у серцях носити

Землі своєї ревний біль і жаль.

2-й учень.   Пекельні цифра та слова

У серці б’ють неначе молот,

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій …

Голод … Голод …

3-й учень.   Тиждень терпів я від голоду муки,

Плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті ходити уже я не зміг,

Ледве дійшов, упав на поріг.

Встав би, підвівся, та зрадили сили,

Плакали діти, баби голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежав,

Звісно, каліка, терпів і мовчав.

Вранці на другій день – зирк! Аж у руки

Хтось мені суне кавалок макухи.

Хто це? Це ти, мій сусіде Петро?

Бог хай віддячить тобі за добро!

Слина пішла. Затрусилися руки.

Боженьку милий. Кавалок макухи!

Де ти! Пішов вже. Аж нагло онук

Вихопив в мене кавалок із рук.

Хотів я схопити, побігти, догнати,

Вирвати з рота! Навколішки стати …

Вже я підвожусь і падаю знов …

Впав непритомний … Прокинувся – кров …

Мабуть, забився … Вже близько до краю.

Крутиться все навкруги … Умираю.

В кого спитати б, чи з’їв хоч онук?

Може, і в нього хтось вирвав із рук?

Учитель. Вимирали сім’ями. Уже не було кому і мертвих хоронити. А над деякими сільрадами вивішували чорний прапор. Це означало, що в селі не залишилось жодної живої душі. Вимирали цілі села.

Ні труни, ні хрестів, ані тризни,

Прямо в яму навіки віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

Ні віночка, ні навіть барвінку?

Наче падалець під вітрюган!

То причастя твоє, Україно.

Українцю, то твій талісман.

Донині не встановлено справжню кількість жертв голоду 1932-1933 років.

Учень. Дослідники цієї теми називають різні цифри від 3 до 4,5 млн. чоловік. За рядом причин ця цифра залишається спірною:

• по-перше, у ті часи суворо заборонялося вести список померлих від голоду;
• по-друге, рятуючись від голодної смерті, селяни покидали свої оселі і рушали до міста, а тому подальша доля багатьох з них залишається невідомою: чи то вони загинули дорогою від голоду, чи то не змогли прорватися через щільне кільце охорони, яку виставляли навколо голодуючих сіл, і загинули від рук охоронців, але ж і тим, хто проривався через охорону, не завжди вдавалося вижити в місті;
• по-третє, прагнучи врятувати від смерті своїх дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під’їздах будинків і просто на вулицях. І, як правило, подальша доля цих дітей залишається невідомою.

Учитель. Кажуть, що душі померлих відлітають у небо і звідти спостерігають за вами. Влітку, у серпні, зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають вниз, падають, але не розбиваються, а спалахуючи, востаннє перешіптуються між собою перед тим, як піти у вічність. Можливо, то зорі – душі безневинно вбитих діточок. Постійте тихо в передсвітання біля вікна, відчиніть його навстіж і послухайте про що гомонять зорі – душі.

1-а учениця – зірочка. А мені заподіяли смерть за 5 колосочків. Було це літечком 33-го. Я з маленькою сестричкою Катрусею пішла на колгоспне поле по колосочки. Ой, як же хотілося їстоньки … Катруся, опухла від голоду, сиділа на межі і рученятами ловила волошку. Я озирнулася, зірвала колосок, другий, третій, п’ятий. І раптом схопив мене голова сільради і поволік до воза … Мене били, палили сірниками ручки, ламали пальчики … і били, били, били … Поки не забили. Забили за п’ять колосочків, а було мені 6 рочків. І Катруся моя теж померла, там, на межі. Тепер вона теж зіронька.

Учень-науковець. 7 серпня 1932 року Сталін видав закон, прозваний у народі «законом про 5 колосків». За ним голодуючих дітей, яких ловили за збиранням колосочків, засуджували до 10 років ув’язнення, дорослих могли й розстріляти.

2-а учениця – зірочка. І мені хотілося їстоньки, мене Ганнусею звали. Спочатку померли мої бабуся і дідусь. З голоду вони опухли і здавалися дуже великими. Приїхали дядьки, повкидали їх на воза і повезли за село в ями. А таточко пішов до міста за хлібом і не повернувся – його дядько-міліціонер з рушниці застрелив. Я в матинки все просила: «Відріж мені пальчика, я його з’їм, а то він не перекушується».  Мама обіймала, цілувала мене, а з її великих запалих очей котились сльози. Надвечір мама помила нас із братиком, одягла чистеньки сорочки, напоїла маковинням … І вже нас не стало … Ганнусею мене звали, Ганнусею.

Учитель. Урожай 1933 року зупинив голод в Україні. Але недовго тривав мир на землі. У 1939 році вогнища війни спалахнули у Європі, а в 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна, в якій знову запалала українська земля.

Після Другої Світової війни почалася відбудова. У 1946-1947 роках через тривалу посуху почався голод у центральних і південних регіонах України. голодувало кілька мільйонів мешканців сільської місцевості. За них 1 млн. чоловік померли від голоду.

І сьогодні до нас прийшли очевидці тих жахливих часів голоду 1946-1947 років. Це Гладкова Марія Іллівна та Іванчук Марія Михайлівна. Зараз вони розкажуть нам про ті часи.

Спогади очевидців.

Учитель. Наслідки голодоморів – це великі духовні втрати, які цифрами не зміряти.

У нас на цвинтарі є пам’ятник померлим під час голоду 1946-1947 років.

А зараз, мати учня нашої школи, Єрмені Євгенія Олексіївна, прочитає вірш, який вона склала сама. Послухайте.

                              Нескінченний біль 

  Зігнулось худеньке тільце

Донька молить Бога:

«Не треба, дай мамочці ще життя,

Не забирай її від мене, благаю»

Та впала у забуття.

Пройшов час, а бідне дитя

Все лежало на милій мамі

Ніжно гладило біле волосся,

Тонкі пальчики, чорне обличчя

Цілувало мамині очі, і мріяло:

Встане мама, засвітить сонце

Посміхнеться ласкаво донці.

Приготує обід смачненький:

Пампушки, галушки, варенички.

Сяде вся родина за стіл,

Мамо, низький тобі уклін.

Потемніло усе навколо,

Чорні хмари звисають низько.

Стогне небо, стогнуть дерева

Все тремтить від жаху і плаче.

Нескінчений біль у серцях

Вічна пам’ять у всіх вікнах.

Учень. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна в глибинах сховищ приховати викривальні документи, можна знищити сліди злочину. Але чи можна зітерти з пам’яті ці страхіття? Ні! Бо саме пам’ять є джерелом правди, яке живить історію. І навіть через сім десятиліть кожне слово з цього джерела озивається біллю і розпачем, каменем лягає на серце небайдужої до чужого горя і страждань  людини.

Учитель. Подивіться, діти, як тремтить вогонь. То він здригається від нечуваного безчинства, яке скоїли над українським народом в далекому минулому партійні мужі. Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю до цього священного вогню, який освячує довгий список невинних жертв голодоморів.

Діти з рук в руки передають запалені свічки як символ життєствердження.

Діти стоять плечом до плеча, читається список померлих від голодоморів, звучить метроном.

Учениця в укр. костюмі зачитує уривок з «Молитви за убієнних голодом» Катерини Мотрич

Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас, грішних, прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів за тебе не робили.

І ми покарані за безпам’ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, і горить над нами лиховісна непогасна свіча. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, душі убієнні!

Господи! Страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй, і біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно й на віки вічні відведи! Амінь.

Учитель. Давайте хвилиною мовчання вшануємо пам’ять жертв голодоморів. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.