Урок "Рідний край у творчості письменника – земляка П.О.Куліша"

Література рідного краю

Рідний край у творчості  письменника – земляка П.О.Куліша

Урок-дослідження за творчістю П.О.Куліша. 9 клас

__________________ Н.М.Леонова, учитель української мови та літератури Воронізької ЗОШ І-ІІІ ст.. ім..П.О.Куліша, Шосткинського району, Сумської області

Мета:

• поглибити знання учнів про прозову творчість письменника – земляка ;
• розкрити образ рідного краю у прозовому доробку митця,  формувати вміння синтезувати й аналізувати, планувати інформаційний пошук, отримувати первинні інформації й обробляти їх;
• удосконалювати вміння вільно висловлювати думки з приводу прочитаного;
• розвивати читацькі інтереси учнів, внутрішню можливість учнів, креативність, усне зв’язне мовлення, здатність проводити рефлексію;
• виховувати любов до рідного краю, почуття гордості, що сумська земля дала людству такого талановитого сина України.

Обладнання: портрет П.О.Куліша, збірки його творів, краєвиди селища Вороніж, букет з кетягів калини, польових квітів, мелодія української народної  пісні «Чом, чом, земле моя».

Методи, прийоми, форми роботи: створення міні-проектів, випереджальні завдання, бесіда, інсценізація.

Епіграф:

Святе  слово -  рідна мати;

Єсть і ще святиня  Вища,

Богові миліша –

Рідная Вкраїна

П.О.Куліш

Перебіг уроку

І.Мотиваційний етап

1. Забезпечення емоційної готовності до уроку (побажання успіху одне одному)

2. Актуалізація об’єктного досвіду й опорних знань

Звучить мелодія української народної  пісні «Чом, чом, земле моя».

Бесіда з учнями:

• Що означає слово «Батьківщина»?
• Яку землю ви називаєте рідною?
• Як ви розумієте вислів Г.Сковороди «Кожному мила своя сторона»?

ІІ.Цілевизначення й планування

• Щоб наша робота була успішною, потрібно її спланувати. Перед вами ряд цілей, які ви конкретно ставите перед собою в першу чергу?

1. Визначення цілей (індивідуально).
2. Колективне планування діяльності.
3. Робота над епіграфом.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

1.Слово вчителя.

Сумщина, як і вся українська земля, щедра на літературні таланти, і про це вона заявила здавна. Дала світові чудових письменників-класиків, співців рідної природи, виразників дум та почуттів простих трударів, тонких ліриків, палких патріотів. Своєю творчістю вони внесли неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. Прихильною виявилася доля й до нашого краю. Сьогодні урок літератури ми присвячуємо нашому письменнику-земляку П.О.Кулішу. Це урок – відкриття. Кожен із вас має шанс на нього. Сподіваюся, що у вас усіх виникне бажання якомога більше дізнатися про те , як П.О.Куліш змалював рідний край у своїй творчості.

Він ніколи не забував тих людей, які кували його душу, благословили на шлях красного письменства, зберіг пам’ять про обереги рідного краю, його звичаї, традиції, не обминув духовної культури рідного народу, проніс зворушливо все те рідне, близьке протягом життя, передав нащадкам-воронізьцям пам’ятки минувшини.

• Хто із земляків П.О.Куліша сприяв тому, щоб він став освіченою людиною, розвивав свої здібності, благословляв на шлях творіння?
• У яких творах образи цих людей знайшли місце?
• Хто напував Панька Олельковича джерельною водою з життєдайної криниці українського фольклору?

2. Представлення учнями міні-проектів.

1-й міні-проект.

Спікер.Найдорожчою й найсвятішою людиною для П.О.Куліша була його мати -  Катерина Іванівна Гладка. Вона походила з багатого козацького роду, проста, неписьменна, набожна жінка, була наділена неабияким розумом, а черпала його не з книжок, а з життя. І це розвивало її уяву, пам’ять, самостійне мислення. Коли вона виходила перед воронізькою громадою, усі замовкали і слухали її, як панотця в церкві. Говорила добірною й лише українською мовою, знала безліч пісень, переказів, легенд, які западали у вразливе серце письменника. І на основі однієї материнської легенди він написав оповідання «Циган», у якому згадує селище Вороніж. «Був собі якийсь-то циган, та такий же то прегіркий п’яниця, що й не приведи господи ! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, яи яка жупанина він її туди ж пре! А жінка з дітьми голі й босі пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біла Вороніжа)»

Була в П.О.Куліша і «духовна мати»  - сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, яка пригорнула його до книжної мудрості, виховала благородні почуття й наполягала на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про ці свої перші свідомі роки життя й навчання письменник розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны», «Яков Яковлевич», «Феклуша»

2-й міні-проект.

Спікер.В оповіданні «Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зелені свята» П.О.Куліш  поетично змалював святкування Троїці в рідному селищі. «Важко розповісти, як весело в нас на клечальні свята. Усі хати й подвір’я уставлені кленом, березками, липою; це називають клечанням. Скрізь – задля цього свята – виметено, вичищено, що не можна краще. Пройдеш вулицею – любо! Причепурені дівчата, як повний мак у городі, то красують перед порогами хат, де вони грають у крем’яхи, і звіряють одна одній свої любовні таємниці, то кружляють яскравою веселкою в танку. Парубки раз у раз ходять з музикою, танцюють, забавляються. Куди тільки глянути, люди всі повбирані, пригладжені; навіть і старі козаки в ці дні виходять посидіти за ворота не інакше, як у нових свитах, в ошатних поясах і з випущеними поверх свити білими комірцями сорочок… Порою пронесеться шумний гурт скрипок і бубнів із далекого кінця вулиці, й слідом за цим промчить юрба гультяїв: вони кружляють, вони зміщуються, як танок нічних духів. Так проходить цілісінька ніч і коли місяць, зарум’янившись і збільшившись за ніч, стане сідати над водою, тоді тільки розходиться гульлива молодь.

У людей поважний є своє діло, не таке привільне, але не менше їм утішне. Вийшовши з церкви, вони заходять додому взяти хлібець, і вирушають у гості до родичів, до приятелів, до знайомих. Там шумлять веселі розмови, червоніють наливки, носиться запашним паром варена; там напідпитку заходяться коло журавля, затіють і чеберячки, і чого не повигадують.»

Показав дотепність кума Бурдюга в розповідях про Литвинів, яких бачив за Десною, про вміння козака Бурдюга радіти з цих дотепностей.

3-й міні-проект.

Спікер. Любив П.Куліш воронізькі ночі. І в оповіданні «Огняний змій» (Повість із народних переказів) мальовничо їх описав. «Дивна і невимовно хороша ніч у нашому Вороніжі! Недосяжно високе небо, незвичайно ясний місяць і яскраві зорі. І крізь прозору синяву неба світить немов інше світло; і проміння місячне якимсь дивним сяйвом розходиться у повітрі, і здається весь цей простір попід небом тонкими та безплотними, що й оком не схопиш, і рукою не діткнешся, духами;… Зорі горять, зорі мигтять на неоглядному полі розкішного синього неба, як незрозумілі літери у чарівній книзі… Дивна і невимовна ніч у Вороніжі. Вона немов дає людині іншу душу.»

Про вогняних зміїв на Україні було багато різних оповідань. З переказами про зміїв сплітається ще сила повір’їв про літавців, чи то перелесників, що зводять з розуму дівчат та молодиць. Нечиста сила може зводити не тільки жінок, але й чоловіків. Щоб причарувати до себе дівоче чи жіноче серце, змій підкидає або шовкову хустку, або срібний перстень, або дороге намисто, а часом то досить буває клубка заколочі. І якщо дівка або молодиця все те візьме, змій і починає до неї літати перетворюючись у парубка, любиться з нею, а тим часом випиває з неї здоров’є, тоді дівчина або молодиця жовтіє, марніє й незабаром гине. Від змія можна оборонитися: треба тільки не брати того, що він підкидав, або, узявши, повернути йому, або проказати якусь молитву і перехреститися. Змій може непокірно убити крилами або спалити хату і ввесь двір. Ці народні перекази і лягли в основу оповідання.

4-й міні-проект.

Спікер. Про найромантичніший куточок рідного краю письменник згадує у повісті «Хутір Маковка»

Він писав: «... жив я тут ширше звичайного, дихаючи прохолодою тихих, росистих полів , і, блукаючи під наскрізним на сонці навісом високих, здавна заощаджених дерев ... Місцевість хутора Маківки немовби для того і створена, щоб настрій душі піднести до поетичної чистоти і поетичної величі. Безводний, рівний степ раптом опускається повільним  розмахом до напоєної водою низини  і зір здалеку  вже відчуває чудеса світла й тіні, тепла і прохолоди над тихою течією  лісової річки.» Безумовно, що автор мав на увазі річку Шостку, біля якої і розкинувся хутір Маковка.

5-й міні-проект.

Спікер. В історичному романі «Михайло Чарнишенко»  письменник розповідає історію про знамениту фортецю в селищі Вороніж «Фортеця, од якої тільки слід залишився, обведена була високим земляним валом з подвійною заборою і гарматами… Засновано її було, за старовинним переказом, у перші роки 17 століття. Вороніж тоді був оточений з усіх боків густим лісом, котрий проте не захистив його од різний партій, що воювали не стільки за Дніпро чи проти нього, скільки задля власної наживи. Зазнавши від них чимало розору, вороніжці вирішили переміститися на півострів, що був на півночі.  Жителі зайняли всі місця поміж ставками та поза ними й оточили фортецю силою суміжних один з одним хуторів, де тепер Тросвящина, Пречищина, Покровщина, Спащина та Троєщина.

Король польський Ян Казимир з численною польською і татарською силою грабував, руйнував слободи й хутори. Було тоді й Вороніжу. Але фортеця стояла міцно й не раз гарматами косила ворогів, надто з боку Кролевця, де збудовано було над брамою кам’яну башту, уставлену гарматами і подібну більше на частину товстого муру, як на башню якоїсь архітектури. Декілька десятків років тому вода, що оточувала фортецю в багатьох місцях пересохла, а тому і топографія того місця змінилася.»

 2. Інсценізація  оповідання «Про те, від чого в містечку Воронежі висох Пішевців став» творчою групою учнів.

Учень 1. Був колись у містечку Воронежі великий став, а називали його Пішевців став. Цілий Воронеж, бувало, безперестанно дивиться у нього, як у дзеркало. Проте, від чого висох Пішевців став, знав тільки небіжчик Гершун, що жив принаймні років зо сто й зазнав такої старосвітчини, про яку тепер майже й згадки нема вже в народі. Що за любий чоловік був цей старий Гершун! Як почне бувало він розповідати про давні роки, то тільки слухай, - і спати не захочеться! Дай боже небіжчикові здоров’я! Від нього я й чував дивовижну билицю, що й хочу тепер переповісти вам.

Жив у Воронежі старий чумак Макар і мав собі сина Грицька – козака бравого, проворного й гарного. Задумав Грицько женитися. Батько не спинався. Послали сватів, побрали рушники, і ось після великодніх свят музики загули на Макаровому подвір’ї на весь Вороніж. Люди зійшлися з усіх парах вій подивитися на Наталку, молоду дружину Грицькову. Стали вони жити та поживати. Одного разу внеділю Макар приходить додому напідпитку від свого сусіда й каже синові:

• А що ж, Грицько! Досить тобі вилежуватись удома, пора й до діла взятися! Диви, як наші сусіди знялися на заробітки: у вівторок на світанку майже вся наша вулиця рушає до Криму. Ану лишень і ти з ними, та зароби собі на нове хазяйство.

Грицько: Піду, батьку!

Мати плаче. Наталка кинулась Грицьку на шию.

Мати: Хоч би ти, мій сину, лишився до обіду: я сама змила б тобі голову.

Грицько: Навіщо, моя матінко, чумакові убиратися й чепуритися в дорогу? В дорозі мене змиють дрібні дощики, а просушить мене ясне сонце, а розчеше буйний вітер!

Батько: Так, Грицю, так. Навіщо тобі лишатися до обіду? Чи не для того, щоб вороги перейшли тобі дорогу та зурочили твоє щастя? Тепер, поки ще ніяка погань не вештається по вулиці, виїжджай з Богом.

Батько встав з лавки, зняв образок, що висів піл іконами й одягнув Грицькові на шию.

Не знімай, Грицю, цього образка. Мені подарував його в Києві святий схимник. Він захистить тебе від напасти, і від моровиці, і від недоброго ока…

Грицько низько вклонився батькові й матері, обняв їх і палко притиснув до грудей свою Наталку.

Ну, досить уже обійматись. Не журись Грицю, Бог не без милости, а козак не без щастя!

Учень 2. Вирядивши свого чоловіка в дорогу, Наталка плакала й побивалась за ним, як за вмерлим. Не спить Наталка цієї опівнічної доби. Бліда , як тінь, сидить вона на порозі своєї комори проти місяця і думає про Грицька.

Наталка: Де ж то він тепер? Може захворів він на чужій стороні, і ніхто не спитає, що в нього болить. Може з ним сталося якесь горе і нікому втішити його… Хоч би ти, мій милий, прилетів до мене ясним соколом, чи сизим орлом! О, прибудь, мій милий Грицю! прибудь до мене хоч на часинку… звесели журбу в моєму серці.

І враз Гриць став перед нею.

Це ти, Грицю?

Грицько: Я, я моє серце! Тільки мовчи, ради бога мовчи!

Наталка: Чого ж мені мовчати? Скажи, мій голубчику сизий: як це приніс тебе Бог до мене?

Грицько: Все розповім, тільки не тепер, ради бога мовчи; нікому навіть і не кажи, що ти мене бачила; а то ми пропали!

Учень 2. Взяв сумнів Наталку, і стала оглядати його з ніг до голови. Це був її Гриць. Вона і раділа, і разом їй було чогось страшно. З того часу, тільки північ – Грицько приходить в комору до Наталки і відходить перед світанком. Так минув тиждень. На восьмий день приїжджає з Криму сусіда, що виїхав у дорогу раніше за Грицька, й привозить від нього Наталці уклін й подарунок.

Сусід: Оце тобі подаруночок від Грицька, Наталко. Я залишив його в Криму, але він скоро вже буде вдома.

Наталка( про себе): Хто ж це до мене ходить? Щось недобре тут уплуталось, розкажу матері.

Мати пішла до ворожки.

Ворожка: Недобре робиться. Чи знаєш, голубко, що все це значить? Це значить, що ваша Наталка надміру затужила за Грицьком, так затужила, щор зрушила з місця його душу й викликала до себе. Та не дивуй,- це буває. Душа людини чутлива: вона відає, що робиться за сто верстов, і часто, коли людина веселиться, вона дає їй знати, що сталося недобре. І людина враз стає сумна. А коли дві душі зажуряться в розлуці, то та душа, що запальніше кохає й більше тужить, викликає до себе другу. Ох, тоді мало колми обходиться без біди: душа і мертвого, і живого чоловіка не любить, щоб її викликали. Але я, мабуть, допоможу вам, скільки можна. Ми відженемо від Наталки Грицькову душу; коли вона повернеться на старе місце і вньому лишиться, то слава богові; коли ж їй не полюбиться вже Грицько, то вона буде літати по цьому світу, поки викличе до себе душу Наталки, і буде направляти її на смерть.

Учень 2. Другої ночі Наталка, научена знахаркою, сіла на порозі лицем до комори і стала розчісувати великим гребінцем свої густі, чорні коси. З’являється Грицько.

Грицько: Що це ти робиш?

Наталка мовчить.

Перестань, Наталко, не любо це мені.

 Наталка мовчить. розчісує свою косу.

Перестань же, кажу!

Грицько вдарив її голову й щез.

Учень 1. Не з’являвся й не приходив більше Гриць. Заспокоїлась Наталка. На третій день перед обідом сиділа вона на призьбі. Раптом налетів шуліка й схопив курча. Наталка вибігла за ворота. Шуліка, як навмисне підлетить трохи та й сяде, а Наталка все женеться за ним. Він завів її на берег ставу й сів на колоді, що стирчала з води, кроків за п’ять від берега. Наталка кидається в воду і, ввійшовши до пояса, враз і пірнула вглиб, і тільки чорні коси сплили на воду.

Стара мати дуже плакала за своєю Наталкою, ходила берегом й проклинала воду, що втопила її дочку. А сльози журної матері мають таку силу, що трава, яку вони змочать, горить, а вода від них висихає й навіть камінь розпадається. Від матерніх сліз висох і Пішевців став, і на місці його простягнувся дикий пустир. Сум навіває він сухими куницями високого очерету, і глухо шумить на ньому густою лозою вітер. Страшно, кажуть, нічною порою ходити біля цього місця…

ІV.Складання ментальної карти «Рідний край у творчості Пантелеймона Куліша»

V. Підведення підсумків уроку, оцінювання знань учнів.

Ось і закінчується урок літератури рідного краю, але не завершується наша розповідь про творчість П.О.Куліша. Ми ще не раз будемо повертатись до цієї теми. Кому, як не вам, діти, творити історію, її майбутнє. І щоб по-справжньому бути щасливим, потрібно залишити добрий слід на землі, так як зробив наш поет-земляк.

VІ.Домашнє завдання.

І група. Повідомлення «Українська пісня у житті та творчості П.О.Куліша»

ІІ група. Повідомлення «П.Куліш як дослідник українського козацтва»

Індивідуально. Написати реферат «Особистість і творчість П.Куліша у його крилатих висловах»