Урок. Російський балет

 

Тема уроку:       Російський балет

 

 

Мета уроку:  ознайомити учнів з історією     виникнення балетного жанру,  його

               розквітом, провідними композиторами та виконавцями балету, з

                особливостями та основними елементами художньо-образної мови балету

               Росії; розвивати інтерес до балетного жанру, вміння аналізувати твори

               балетного мистецтва; розвивати  інтелект; виховувати почуття

               прекрасного, високі художні смаки, повагу до світової спадщини

               збагачувати емоційний досвід учнів.

 

Обладнання:  енциклопедія «Балет», «Музыка в семье муз» Л.Тарасова, портрети

              Композиторів (П.Чайковського, І.Стравінського, С.Прокоф’єва,

              А.Хачатуряна,  Д.Шостаковича),  провідних виконавців балету

              (А.Павлової, В.Ніжинського, Г.Уланової, М.Плісецької та ін.),

               мультимедійна презентація та відеофрагменти вистав російського балету

              («Лебедине озеро», «Лускунчик» П.Чайковського, «Петрушка»

              І.Стравінського, «Попелюшка» С.Прокоф’єва), обладнання ТЗН.

 

Тип уроку:        комбінований.

Форма проведення уроку:  телепередача.

 

                                               Хід уроку   

 

І.   Організаційний момент.

ІІ.  Перевірка домашнього завдання.

ІІІ.  Повідомлення теми й мети уроку.

ІV. Викладання нового навчального матеріалу.

V. Підбиття підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання.

 

Телеведучий: Доброго дня! Вітаю вас, шановні «мистецтвознавці» та «фанати» балету, на телепередачі «Дивовижний світ російського балету»! Сьогодні в програмі:         

1.  Народження і формування балету як самостійного виду мистецтва. Російський балет ХVІІІ  століття.

2   Російський балет ХІХ століття.

3.  Російський балет ХХ століття («Російські сезони» С.Дягілєва).

4.  Балетний академізм Маріуса Петіпа.

5.  Провідні майстри російського балету.

6.  Російський балет за радянських часів.

7.  В грізні роки війни.

8.  Продовження кращих традицій російського балету.

Чарівний світ танцю! Хто з нас не захоплювався цим вічно молодим мистецтвом, не переживав радості, яку дарує людям балет?

Балет – це вид сценічного мистецтва, зміст якого розкривається в танцювально-музичних образах.

«Якщо балет може вважатися братом інших мистецтв, то лише при умові, що він об’єднує в собі їх досконалості» (Жан  Новер).

У нашій студії –«мистецтвознавці» , «критики», «фанати» балету із Росії.         

Розкажіть, будь ласка, як народжувався і формувався  балет як самостійний вид мистецтва, його життя в Росії  у ХVІІІ столітті.

1-й «мистецтвознавець»:

 З давніх давен він вважався улюбленим серед мистецтв, а його чарівна покровителька Терпсіхора – найпривабливішою із дев’яти муз. Ім’я цього феномена – ТАНЕЦЬ. Він зростав і розвивався не один, завжди поряд з ним була  сестра – МУЗИКА, мудра, чарівна.

Народжений у палацах італійської знаті, балет, як самостійний вид мистецтва, сформувався у Франції (ХVІ ст.), а звідти поширився по інших європейських країнах, в тому числі й на сцени російських театрів.

Росія пізнала балет в ХVІІ ст., а перші балетні спектаклі з’явились у ХVІІІ ст..

     Зародження різних танців і музики на Русі відноситься до глибокої давнини. Так, стародавні зображення танцюючих людей – вилиті із срібла фігурки – знайдені в одному із скарбів на Київщині, а зроблені вони в VІ ст. н.е.  У древньому мистецтві слов’ян були невід’ємні музика, слово і танець («водити пісні», «ходити пісню», «грати пісню»). Народ співав на полях, під спів дівчат танцювали руські танці.

«В усьому танцювальному мистецтві Європи не знайти такого танцю, що міг би перевершити російський сільський танок, і ніякий інший національний танець в світі не зрівняється по привабливості з цим танком» (нім. Вчений, письменник Х ІІІ ст. Якоб Штелін). Це були танці-ігри, що відображали трудові процеси, були танці військові, полювальні, релігійно-культові. Всі події в житті людини супроводжувались танцем. (весілля, родини…).

Починаючи з ХVІ ст. зав’язуються зв’язки Московської держави із Західною Європою. Російські дипломати, купці, подорожуючі часто виїжджають за кордон. Там вони знайомляться з театром балету. Їх захоплює розкішне оформлення і, до того ж, можна й мови не знати. З метою виховної сили театру передові люди того часу в ХVІІ ст., поряд із шкільним і народним, створюють придворний театр.

В 1672 році для постановки п’єси «Есфір» в селі Преображенському була побудована «комедійна хоромина» (під Москвою). 8 лютого 1673 року в ній відбувся перший в Росії балетний спектакль «Балет про Орфея і Евридику», тут ще включався спів і сценічна мова. Це було для того, щоб у аріях вихваляти мужність царя - покровителя музичного мистецтва.

Цар Олексій Михайлович помер і «комедійна хоромина» закрилась.

Пройшло чверть століття і за розпорядженням Петра І в Росії відновились театр, спектаклі. Був запрошений голландець Яків Коккій з двома синами. Один із них, Карл, очолив балет. Але чуже мистецтво російському глядачеві не прививалось, і театр був закритий.

З 1718 року Петро І видав указ про початок публічних балів у Росії, де й використовувались танці.

Інтерес до танцю зростав. Перші вчителі танців виписувались з-за кордону. В придворному театрі виступали італійські, німецькі, французькі оперно-балетні трупи.

В Петербурзі 1731 року в шляхетському кадетському корпусі було введено в навчальну програму вивчення витончених мистецтв, в тому числі і бального танцю (3 рази в тиждень по 4 години). В 1734 році було відкрито танцювальну школу в Петербурзі, а згодом заснували Імператорську Балетну Школу (нині Академія російського балету ім. Я.Ваганової).

 Ствердження національної самобутності в російському балетному театрі йшло не лише на професійній сцені, воно захопило і кріпосний, що поширився у ХVІІІ ст.. Зародився він у поміщиків, які утримували при дворі кріпосних художників, артистів, музикантів. Володарі знайомили з балетом і провінційну публіку (трупи Шереметьєва, Потьомкіна, Апраксіна). Кожен проявляв свою опіку театром по-різному.  Шереметьєв, наприклад, замовляв костюми французькій художниці, декорації – у Відні. В театрі працювала освітлювальна та механічна техніка. Для навчання артистів балету або виписували іноземців, або посилали кріпаків за кордон, в Москву, в Петербург.

Скасування кріпосного права привело до розпаду у ХІХ ст. кріпосних театрів. Артистів продавали, дарували в професійні театри, давали вольну. В цей час було укомплектовано балетні колективи імператорських театрів.

Кріпосний балет зіграв важливу роль в історії російського балету. Він в найбільшій мірі зберіг традиції народного танцювального мистецтва.

     З’єднавшись потім із професіональним театром, кріпосний театр значно збагатив вітчизняну хореографію народними фарбами і прийомами гри.

1776 року в Москві було закладено Большой театр, споруда та назва якого стали візитівкою російського балету в усьому світі (театр відкрився урочисто у січні 1825 р. виставою «Торжество муз»).

Протягом століть люди танцювали під супровід лютні, клавесину,флейти… А з виникненням балету роль акомпанементу взяв на себе оркестр.

«Добре написана музика повинна живописати, повинна говорити. Танець є відлунням того, що говорить музика»,- відмічав Французький балетмейстер ХVІІІ ст. Жан Новер.

 

Телеведучий:  А що ж відбувалося з російським балетом у ХІХ столітті?

 

2-й «мистецтвознавець:

На початку століття було скасовано важку «уніформу» танцівників, вдосконалився кордебалет. Якщо в Європі цей вид мистецтва майже не розвивався, то в Росії балет набував дедалі більшої популярності й національної самобутності. Розкрились таланти відомих танцівників  Є.Істоміної, Є.Колосової та ін.

Вітчизняна війна 1812 року не зупинила розвиток балету в Росії. Вперше на великосвітських сценах з’являється російський народний танок як патріотичний атрибут. Після війни позначилась різниця між петербурзьким та московським балетними напрямами. Вся увага імператорського двору зосереджена на петербурзькій трупі, у Москві ж митці дозволяли собі значно більше свободи.

Різниця особливо посилилась 1825 року після відкриття в Москві Большого театру.

Можливості Московської трупи виявилися значно ширшими, її сцена використала нові балетні досягнення, європейські сценічні нововведення й усе, чого категорично не допускала Петербурзька трупа.

На початку 1830-х років у російському балеті почалася епоха романтизму.

180 року в Петербурзі відкрили ще одну театральну сцену – Маріїнський театр. До того часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль.

Справжній переворот в балетній музиці зробив П.І.Чайковський (1840-1910). Він приблизив її до симфонічної.

 «Його музика, - писав відомий критик Герман Лараш, - цілком балетна музика, але разом з тим цілком хороша і цікава для серйозного музиканта». Не випадково сюїти із балетів Чайковського «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик» виконуються в симфонічних концертах.

Думки і почуття, викладені композитором в музиці, в балеті виражаються танцівником, що «говорить» з глядачем мовою танцю, міміки, жесту.

Давайте переглянемо фрагмент із балету «Лебедине озеро» (прем’єра відбулася 1895 року). вслухайтесь в чудову музику.

 

П.Чайковський

Другу половину ХІХ ст. справедливо називають епохою Маріуса Петіпа (1819-1910).

     63 роки прожив Петіпа в Росії. Француз за походженням і росіянин за духом, він був блискучим майстром хореографії, видатним балетмейстером (у 9 років – перший виступ, у 16 – перша його постановка). За 56 років роботи в петербурзькому театрі він поставив більше 60 балетів. З ним разом їх створювали російська композитори, художники та артисти.

М.Петіпа доводить техніку своїх танцівників до високого рівня, але він ніколи не ставив акробатичних танцювальних номерів, що відволікали артистів від створення образу. В постановках Петіпа головним став академічний класичний танець, при цьому балетмейстер надавав великого значення і кордебалету, танці якого виховували глядачів красою побудов, різноманітністю поз. Злагодженістю рухів.

 Величезну роль у творчості Петіпа зіграли балети П.Чайковського. Постановкою Балету «Спляча красуня» (1889) починається період діяльності Петіпа (торжество російської школи класичного танцю, новий підйом російського балету).

Успіху сприяла злагоджена робота композитора, балетмейстера і художника, які разом створили лібрето. Вони доповнювали одне другого, домагалися спільної гармонії в спектаклі. В 1892 році М.Петіпа поставив балет Чайковського «Лускунчик».

Піднесенню російського балету сприяла діяльність балетмейстера М.Фокіна, артистів А.Павлової, Т.Карсавіної, В.Ніжинського.

 

3-й «мистецтвознавець». Я хочу  вам розповісти про російський балет у ХХ столітті…

У ХХ ст. російський балет уже повністю зарекомендував себе як самобутня національна школа класичного танцю. Завдяки хореографам М.Фокіну, О.Горському, І.Моїсеєву, А.Вагановій зіркові балетні трупи Маріїнського (Санкт-Петербург) та Большого (Москва) театрів стали бажаними гостями багатьох провідних театрів Європи.

У 1906роцівідомий антрепренер (утримувач приватного видовищного закладу, власник, орендар) Сергій Павлович Дягілєв (1872-1929) почав свою діяльність у пропаганді російського мистецтва за кордоном – живопису, класичної музики, опери. Гастролі ці отримали назву «Російські сезони». Балет був вивезений за кордон вперше у 1909 році.

Критик балетного  мистецтва:

Я хочу відмітити, що внесок дягілєвських сезонів у розвитку мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні митці того часу Р.Ролан, П.Пікассо, К.Сен-Санс були в захваті від цієї культурної акції.

Зіркою першої величини в трупі С.Дягілєва була балерина Анна Павлова (1881-1931). До неї в балеті панував віртуозний блиск, культ танцювальної техніки. А.Павлова створила еталонні образи високої духовності, краси, щирості.

 «Анна Павлова никогда не поражала своей техникой, она очаровывала своим вдохновением. Хотелось только любоваться ею, забывая все правила танца, чтобы уноситься вдаль чарами ее священного таланта», - писав російський балетний критик С.Маковський.

А.Павлова повністю належала мистецтву, жила за суворими розпорядком дня: ранній підйом, урок, потім репетиція, короткий відпочинок і вечірній спектакль.

В 1905 році Павлова співпрацює з балетмейстером М.Фокіним. В цьому ж році він створив для неї танець «Умирающий лебедь» на музику К.Сен-Санса – улюблений концертний номер балерини.

Робота в Маріїнському театрі їй не приносила задоволення. Їй не подобались ролі за тематикою, і в 1913 році вона виїхала за кордон. Перша світова війна завадила актрисі повернутися в Росію. До того ж – контракти (по 200 спектаклів на рік, але вона зберегла ідеали російського національного балету).

«Все русские гордились ею. Для балета, для всех танцующих она была идеалом. Для художников, композиторов, для балетмейстеров она была вдохновением».

Після виходу А.Павлової із дягілєвської антрепризи Тамара Карсавіна (1885-1978) зайняла місце першої танцівниці в трупі Дягілєва, вона і Ніжинський стали ідеальними виконавцями в новаторських балетах Фокіна. Вона вважала,що техніка повинна підпорядковуватися створенню образу і не може мати місце на сцені сама по собі. З 1931 року майже 25 років була віце-президентом англійської Королівської академії танцю.

… Історичне значення мав балетний дебют російського композитора І.Стравінського (1882-1971).  Його балети «Жар-птиця», «Петрушка» у постановці талановитого балетмейстера Михайла Фокіна, «Весна священна» у постановці Вацлава Ніжинського.

 Багатство колористичної фантазії і стилізація фольклору «Жар-птиці», архаїка праслов’янської пісенності і танцювальності «Весни священної», міський побутовий фольклор «Петрушки» зі сценами народних ярмаркових гулянь – ось головні характерні риси балетів композитора. Балети І.Стравінського з оркестровими ефектами , сміливими ритмами, ладо гармонічними знахідками, новаторським трактуванням фольклору відкрили нову еру в історії музичного театру.

М.Фокін

   Переконайтесь у цьому, переглянувши фрагмент із балету «Петрушка».

Першим виконавцем Петрушки був блискучий танцівник і прекрасний актор Вацлав Ніжинський. Цей балет став вершиною балетмейстерської творчості М.Фокіна, він ознаменував собою початок світового визнання Стравінського, роль Петрушки стала однією з найкращих ролей Ніжинського.

 

Телеведучий:  Шановні «мистецтвознавці», поясніть, будь ласка, глядачам, як розвивався російський балет за радянських часів.

 

4-й «мистецтвознавець»:

В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму.

З перших років радянської влади діячі балетного театру бережно зберігали класичний репертуар. Пошуки нового героя заставили балетмейстерів звертатися до нових тем і сюжетів. У радянському балеті були втілені теми радянського патріотизму, творчої праці. Визвольної боротьби. Шедеврами світової класики є балети С.Прокоф’єва «Попелюшка», «Ромео і Джульєтта» та А.Хачатуряна «Спартак».

Здійснюються постановки національних балетів: «Гаяне» А.Хачатуряна, «Отелло» О.Мачаваріані, «Серце гір» А.Баланчивадзе та ін.. Давайте проглянемо фрагмент балету «Попелюшка».

5-й «мистецтвознавець»:

В роки Великої  Вітчизняної війни життя і праця всіх радянських людей, в тому числі і діячів мистецтва, були підкорені одній меті – найшвидшій перемозі над ворогом. Артисти виступали на всіх фронтах у військових підрозділах, в шпиталях, в партизанських загонах.

Залишаючись у блокадному Ленінграді, балетна трупа проявила приклад мужності і героїзму. Незважаючи на постійні  обстріли і бомбардування , артисти балету ні на день не переривали своїх виступів.

 Особливим успіхом користувались танці на військову тематику і народні танці. Тому в роки війни і була створена велика кількість ансамблів  пісні і танцю. Кожна військова частина мала свій колектив.

Оперно-балетні театри Росії, України, Білорусії перебували в тилу під час війни на Уралі, в Сибіру, в Казахстані, але й там виступали на військових заводах, поновлювали репертуар.

Телеведучий:

А коли ж західна публіка познайомилась з російським балетом за радянських часів?

Критик балетного мистецтва:

У середині 50-х років балетні трупи СРСР виїхали на світові гастролі. Блискуча техніка виконання, класична чистота танцю артистів балету Росії Г.Уланової, М.Плісецької, Р.Нурієва у виставах «Жизель», «Ромео і Джульєтта», «Лебедине озеро» зробили їх відомими на весь світ.

Г.Уланова збагатила традиції лірико-романтичного танцю Анни Павлової, сповнила характеристики хореографічних героїв психологізмом, особливою поетичністю, багатою гамою емоційних нюансів.

Героїням Уланової притаманні зовнішня скромність і велика внутрішня сила. Її порівнювали з Венерою Боттічеллі, Мадонною Рафаеля. С.Прокоф’єв називав її «генієм російського балету».

Галина Уланова була піонером радянського балету для європейського глядача, скрізь мала тріумфальний успіх, рівного якому, за свідченням зарубіжних критиків, вони не бачили з часів А.Павлової.

У ролі балетмейстера Г.Уланова виховала цілу плеяду зірок російського балету – К.Максимову, В.Васильєва, Л.Семеняку, Н.Тимофєєву. М.Ціскарідзе та багато інших. Видатна балерина працювала також із солістами Паризької «Гранд Опери», Гамбурзького балету, Шведського Королівського балету, Австрійського балету, з артистами балетних труп Японії.

                                                                                                                             Г.Уланова

Народна артистка СРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії, Г.Уланова здобула на своєму шляху всі можливі почесті, стала живою легендою.

6-й «мистецтвознавець»:

Славу своїх видатних попередників гідно продовжують сучасні артисти російського балету. Образи  Майї Плісецької («Кармен» Р.Щедріна), Катерини Максимової та Володимира Васильєва («Спартак» А.Хачатуряна), Ніни Ананіашвілі («Жізель» А.Адана) та багато інших солістів Московського і Петербурзького театрів опери та балету викликають справжнє захоплення глядачів. Вагомий внесок у розвиток хореографічного мистецтва зробили балетмейстери Л.Лавровський, В.Чабукіані, Ю.Григорович.

Російський балет через усі етапи своєї історії зумів пронести і зберегти національні особливості, що спиралися на демократичні  традиції російської культури, створеної народом. Ці традиції він зберігає та розвиває і в наш час.

Нині російський балет відомий в усьому світі, жодна країна не може зрівнятися з ним у цій мистецькій царині.

Телеведучий:  На жаль, наша телепередача «Дивовижний світ російського балету» добігає кінця, наш час вичерпано. Проте сподіваємось, що сьогодні кожний із нас дізнався багато цікавої інформації про народження , формування і розвиток російського балету, про видатних майстрів його, дізнались про сьогодення російського балету, а також поліпшив свої мистецькі смаки й уподобання. Дякую вам, шановні гості, дякую всім за увагу, на все добре!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            М.Плісецька  «Умираючий лебідь»

  Юрій Григорович

 

 

 

V. Рефлексія

•     Що найбільше запам’яталося на уроці?
•     Хто із видатних танцівників вам подобається найбільше?
•     Що вас зацікавило? Про що ви хотіли б дізнатися докладніше?

         Оцінювання роботи учнів на уроці.

VІ.  Домашнє завдання.

Для всіх:  про видатних артистів балету знято багато фільмів. Завдяки Інтернету зберіть власну     фільмотеку і презентуйте її на уроці.

 

 

                                       Використана література:

1. В.Пасютинская. Волшебный мир танца. -  Москва. Просвещение, 1985.