Урок "Розвиток драматургії і театру 70-90-х р.р. ХІХ ст. Від численних аматорських театральних гуртків до професійного театру корифеїв, що став «школою життя» (І. Франко)"

Тема. Розвиток драматургії і театру 70-90-х р.р. ХІХ ст. Від численних аматорських театральних гуртків до професійного театру корифеїв, що став «школою життя» (І. Франко)

Мета: охарактеризувати умови розвитку драматургії і театру в Україні другої половини ХІХ ст. , розповісти про аматорський рух, боротьбу за реалістичний народний театр; розвивати творчі здібності учнів, логічне мислення, пам’ять та увагу, інтерес до театрального мистецтва; виховувати в учнів естетичний смак, любов до театру.

Перебіг  уроку

«Головна заслуга в успішності театру корифеїв

                                   належить трьом людям: М. Старицькому,   

 М.Кропивницькому і І.Тобілевичу (Карпенку – Карому)…

От ці три людини зложили першу українську трупу…»

І. Франко

І. Емоційне налаштування

(Вірш Самарухи О.В. «Театр»)

Театр

Як тільки ранок розкриває штори –

На сцені появляються актори.

Комік, і трагік, і травест – всі на підмістки,

Бо ми усі  в житті лише артисти.

Здається, що самі ми вершим долі,

Насправді, лиш виконуємо ролі.

Життя – неперевершена вистава Режисера,

У ній нема роботи для суфлера,

Бо кожен з нас виходить з – за куліси

Завжди в потрібний час й займає своє місце.

А радість й сум, блаженство й муки –

Усе майстернії акторські трюки.

Під маскою ховаєм підлість, зраду,

Аби в зеніті вийти на естраду.

І граємо у чемність, чесність, грацію,

Щоб заробити оплески й овації.

І будем день і ніч над роллю скніти,

Аби під ноги нам кидали квіти.

Ми граєм чесно, бо суворі глядачі:

У залі судді, прокурори, палачі…

Ці фальші в грі нікому не прощають –

Миттєво Режисеру сповіщають.

Не любить Він дурної слави і дебати,

Для нього легше роль переписати.

Ми репетируєм.

            Товчемо воду в ступі.

                            Шліфуєм ролі.

                                      Рвемось на арени.

А Режисеру лиш відомий список трупи,

Він тільки знає, хто й коли зійде зі сцени.

Ми прагнемо у грі вершин сягати,

Аби  собі звичайні муляжі придбати.

За всім слідкує Режисер…

                          Міняє декорації…

                                  І не допустить Він імпровізації…

Бог визначає тривалість нашого життя, а його змістовність  - ми самі. (Слова Олександра Абдулова)

ІІ. Оголошення теми й мети уроку

От і змістом нашого уроку є знайомство з розвитком драматургії та театру у другій половині ХІХ століття, а також ми дізнаємося про аматорський рух, боротьбу за реалістичний народний театр.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

3.1. Розповідь вчителя «За лаштунками теорії»

Театральне мистецтво в Україні сягає коренями в сиву давнину, бере початок із фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, в обрядах весілля та похорону наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танець, пантоміма. Ще скоморохи Київської Русі започаткували примітивний театр – потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, у кінці 17 – І половині 18 століття, популяризаторами своєрідного театру  стали студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій, заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави.

3.2. «Історичний антракт»

Указ царя Олексія про спалення українських книг - 1709 рік

Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою – 1709 рік

Валуєвський циркуляр. Української мови не було, немає і бути не може - 1863 рік

Емський указ  про викорінення творів українською мовою та заборону різних сценічних вистав – 1876 рік

Указ Миколи ІІ про заборону української преси – 1914 рік

3.3. Проблемне питання

Прошу вас згадати, чому, на думку Кропивницького, український театр перебував тоді «на посліднім іздиханії»? Хто заважав продовжувати традиції Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ´яненка?

Царські укази про заборону українського слова й національного театру, а також безліч чиновницько-бюрократичних гальм хоч і сповільнювали розвиток української драматургії, проте знищити не могли. У кінці 70-х років українське акторське мистецтво, сам театр набрали виразних суспільно-громадських функцій, сприяли піднесенню національної свідомості народу.

19 ст. таки створило всі передумови для виникнення нового театру. Реалістична гра російського актора М. Щепкіна та українського Карпа Соленика, яких порівнював Т.Шевченко, поява українських драматичних творів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка,  Кобзаря, спроба поставити українські  драми в столиці Російської імперії Є.Гребінкою та в інших містах Я. Кухаренком дали неабиякий шанс у майбутньому виникнути такому  важливому компонентові, як художній ансамбль, який створили М.Кропивницький та М. Старицький.

               Існує думка, що людство досягає нових висот тому, що нові покоління спираються на плечі своїх попередників. Наше сучасне театральне мистецтво спирається на міцні плечі талановитої плеяди корифеїв, які в 2-ій половині ХІХ століття започаткували наш український театр. Чому саме корифеїв?

3.4.Робота із тлумачним словником

 Звернімося до тлумачного словника: корифей(гр.) у давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника  хору або заспівувача – ватажка митців. У сучасному розумінні - людина, яка є видатним діячем у певній сфері мистецтв.

Давайте доберемо синоніми до слова КОРИФЕЙ (світило, гігант, титан), що об’єднує групу однодумців.

 -  А як називаються такі об’єднання???  (трупа)

- Трупа – творчий колектив, весь склад театру

І сьогодні ми з вами познайомимося зі славетним театром корифеїв української сцени.

              3.5. Театр студійців. Гра «Заповни анкету»

               1881 рік – виданий указ, який забороняв улаштування малоросійського театру і формування труп для постановки виключно малоросійських п´єс.

      Саме цим і скористався Марко Лукич Кропивницький, який у 1881 – 1882 роках зібрав першу професійну трупу і під завісою російського репертуару почав подавати українські п´єси. 10 січні 1882 року є дата заснування «театру корифеїв», заснованого у місті Єлисаветграді. До складу трупи увійшли: брати Тобілевичі та їхня сестра, Марія Заньковецька (дружина Садовського), Софія Тобілевич (дружина Івана після сметрі Надії Тарковської), Олександра Вірина, Михайло Старицький. Студійців театрального осередку я попросила розповісти про наших корифеїв від першої особи. Отже, розпочнемо наше дійство.

Учень-Кропивницький

       Мій батько, Лука Кропивницький, мав дворянське походження, але під час пожежі втратив документи, які засвідчували це. Мама була фортепіаністкою. Я, Марко Кропивницький,  закінчив повітове училище та гімназію. До університету вступив вільним слухачем (через втрату документів про дворянство), але грошей мені вистачило лише на два курси. Батько хотів бачити мене чиновником, і я вступив на службу на посади секретарів і діловодів. Нудна чиновницька служба провінційних посадовців спонукала до таких розваг, як чарка, більярд, підбиті очі та подряпані пики. Я ж завжди проводив вільний час в аматорських виставах. Про театр і не мріяв, бо батько сказав, що прокляне мене. Але як тільки батько помер, я подав у відставку, спродав усе майно і поїхав до Одеси дебютувати. Десять років провів по провінційних трупах, поки не утворив своєї. У 1882 році я зібрав першу професійну трупу і ніколи більше не розлучався зі сценою.

Мої твори:

• 1863 р. – «Дай серцю волю, заведе в неволю»;
• 1882р. – «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук»;
• 1889 р. – «Дві сім’ї»;
• 1891р. – «Олеся»;
• 1895р. – «Замулені джерела».

Учениця-Заньковецька

      Дозвольте мені сказати. Я – Марія Костянтинівна Заньковецька-Адасовська. Народилася у 1860 році. Свій сценічний псевдонім запозичила від назви рідного села Заньки, в якому народилася і зросла, тут ставила свої перші вистави для друзів і родичів. Учителю, ніколи не забуду Вас як мудрого наставника, який повірив у мене. Мене прирівнювали до видатних актрис світу – італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.Але згадайте, як Ви мене прийняли до свого театру...

Учитель

       Так, Марія Заньковецька, молода театралка-аматорка, покинула Фінляндію, де проживала зі своїм чоловіком, полковником Хлистовим, заради виступів на українській сцені. На запрошення Миколи Садовського вона прибуває до трупи Марка Кропивницького.

Учениця-Заньковецька

        Дозвольте привітатись.

Учень-Кропивницький

І Ви бувайте здорові. То що, хочете грати на сцені?

Учениця-Заньковецька

 Так. Маю досвід аматорських вистав.

Учень-Кропивницький (Подає книгу)

Читали?

Учениця-Заньковецька    

Більшість віршів Шевченка знаю напам´ять. “Кобзар” – найдорожча для мене книга.

Учень-Кропивницький

Добре! А життя села знаєте? За прядкою сиділи коли-небудь? Колиску, прив´язану до сволока, гойдали?

Учениця-Заньковецька

Скажіть, цей іспит довго ще буде продовжуватися?

Учень-Кропивницький

Доки не переконаюсь, що Ви можете бути артисткою.

Учениця-Заньковецька

 Ну, тоді екзаменуйте!

Учень-Кропивницький

Який народний танок умієте танцювати?

Учениця-Заньковецька

 «Козачок»

Учень-Кропивницький

 Ну, а зі співами як?

Учениця-Заньковецька

 Маю меццо-сопрано. Брала уроки музики у Ґельсінській консерваторії.

Учень-Кропивницький

 Гаразд, беру, виконаєте... безсловесну роль баби Зачепихи у моїй драмі “Дай серцю волю, заведе в неволю”.

Учениця-Заньковецька  

Ні, виконувати не буду!

Учитель

Марія відразу поїхала на вокзал і сіла в перший-ліпший потяг. Але останньої миті до вагона вскочив Микола Садовський і на руках виніс втікачку. Він привіз її на квартиру до Кропивницького, і той благословив Марію словами: “Бачу, що добру акторку придбав!” А на одній із репетицій так розчулився грою Заньковецької, що зняв з пальця персня і подарував його Марії. А тепер просимо до слова Миколу Садовського.

Учень-Садовський

Я, Микола Карпович Садовський, народився 1856 року. Моє справжнє прізвище – Тобілевич. За свій псевдонім узяв прізвище матері Євдокії Садовської, тому що в сім´ї в нас троє акторів і одна актриса. Маму мою батько перед шлюбом викупив з кріпацтва. Батько ж, Карпо Адамович, походив із збіднілого шляхетського роду.

Під час служби в армії був нагороджений Георгієвсьим хрестом та  представлений до офіцерського чину. Свою кар´єру військовослужбовця я поклав на вівтар театру, тому що витвори людського генія безсмертні не у війнах, а у мистецтві. Грав Б. Хмельницького, Саву Чалого, гетьмана Дорошенка. Але любив бути і  в ролях з героїчно-побутового репертуару.

Учень-Кропивницький

Миколо, чи це ти?

Учень-Садовський

Марку Лукичу, радий Вас бачити!

Учень-Кропивницький

Чув-чув про твої успіхи на любительській сцені.

Учень-Садовський

Дякую, дорогий друже!

Учень-Кропивницький      

            То, може, досить тобі пишатись геройством на Шипці.                                                       

            Скидай мундир та одягай костюм Петра. Будеш грати в “Наталці Полтавці”!

Учень-Садовський

Буду радий служити мистецтву України!

Учитель

             Микола Садовський вступає в трупу під орудою Кропивницького. Пізніше він  організує власну трупу і 1907 року в Києві у приміщенні Троїцького Народного дому відкриє перший стаціонарний театр. Нині це Державний театр оперети імені Садовського на вулиці Червоноармійській у Києві. Доля звела Миколу Садовського та Марію Заньковецьку в одній п´єсі на сцені і в житті.

Учениця-Заньковецька

               Моє життя – моя драма. І пов´язана вона з Вами, Миколо Карповичу. Зустріла Вас героєм-вояком, а покохала великого актора. Ви вразили мене своєю любов´ю до сцени, спільністю ідеалів. Покохала Вас усім серцем. Кохала і тоді, коли богемне театральне життя виривало мене з Вашого серця. Терпіла і тамувала біль душі... Чекала на повернення і все прощала. Не простила лише еміграції до Чехії. Але Ви повернулися. А я, хвора, почула лише похоронний марш за вікном. Прощавайте, коханий....

Учитель

Окрім Миколи Садовського, славетного актора і режисера, династія Тобілевичів подарувала українському театрові видатного драматурга і актора Івана Карповича Карпенка-Карого.

Учень-Карпенко-Карий

 Я, Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище Тобілевич), народився 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) сценічний псевдонім узяв від імені батька – Карпа (Карпенко) – і від улюбленого персонажа п´єси Шевченка “Назар Стодоля” Гната Карого. Навчався у дяка, продовжував у Бобринецькій трикласній повітовій школі, алке далі навчатися не міг: у батьків не було коштів. З молодих років захоплювався театром, був керівником драматичного гуртка. Під час дії емського указу переховував у своєму будинку учасників Київської громади, за що був висланий з України за неблагонадійність. Жив у Новочеркаську. Туди до мене завжди приїздили мої друзі.

Твори:

1883р – оп. «Новобранець» і підписався Гнат Карий;

1884р. – «Бурлака», «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Безталанна»;

1886р. – «Мартин Боруля»;

1889р. – «Сто тисяч»;

1899р. – «Суєта»;

1899р. – «Сава Чалий»;

1900р. – «Хазяїн»;

Учениця-Заньковецька

Доброго дня!

Учень-Кропивницький

Мир дому сьому!

Учень-Садовський

Бувай здоровий, брате!

Учень-Карпенко-Карий

Двері сього дому завжди відкриті для добрих людей!

Учень-Садовський

Пізнаю тебе таким, яким був раніше.

Учень-Карпенко-Карий

 Не розумію тебе, брате...

Учень-Садовський

То зрозумій. Державна бюрократія втратила одного неблагонадійного секретаря, а театр придбав такого актора і драматурга. Ура, друзі, ура!

Учитель

 Наймолодший і найталановитіший в акторській справі з династії Тобілевичів, Панас Саксаганський, якого в театральних колах називали українським Станіславським, також зробив свій внесок у розвиток і процвітання українського театру.

Учень-Саксаганський

 Прибрав собі сценічне ймення за назвою села Саксагани,  де народилася моя матуся. Народився 15 травня 1859 року  на Херсонщині. Початкова освіта – Бобринецька повітова школа, далі реальне училище і військова служба.

Учень-Кропивницький

 Раджу Вам, Панасе, піти стежиною брата, який за короткий час став визнаним актором.

Учень-Саксаганський

 Та хіба видно, що я можу бути актором? Я ще не певен...

Учень-Кропивницький

А чом би й ні?

Учень-Саксаганський

 Багато я бачив горе-акторів, які жалюгідно потішають глядача за принципом: дурне отже смішне. Ненавиджу, коли потішаються над нашим рідним мужиком. Маю талант коміка, переважно із сатиричним забарвленням. Возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Бонавентура, Пеньйонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIII ст.» І. Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М. Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»).

Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях.

Учень-Кропивницький

Отож, із тебе вийшов свідомий актор!

Учитель

Театральна династія Тобілевичів принесла в дар українському театрові надзвичайний вокал та акторські здібності прекрасної актриси та співачки Марії Садовської-Барілотті. Її чоловік, італійський композитор Барілотті, звів своє життя нанівець, чим завдав великого болю дружині, але Марія знайшла свою подальшу долю на сцені.

Учениця-Садовська-Барілотті

 Я, Марія Карпівна Садовська-Барілотті, народилася 27 березня 1855 року у великій родині Тобілевичів. За 12 років сценічної діяльності виступила майже у всіх жіночих партіях опер «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Утоплена», зіграла головні ролі у багатьох драматичних виставах.

Найкращі партії і ролі:

•      Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського),
•      Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського),
•      Панночка («Утоплена» М. Лисенка),
•      Маруся («Дай серцю волю…» М. Кропивницького),
•      Софія та Варка («Безталанна» І. Тобілевича) та ін.

Друзі, ви ж зовсім забули про нашого благодійника, великого Михайла Петровича Старицького. Згадайте, як потерпав від голоду наш український репертуар, поки він не написав цілу низку п´єс, переробив безліч оригінальних творів інших авторів. А найголовніше – творчість його стала взірцем української драматургії, бо він ніколи не вдавався до підробки під українське з неодмінними атрибутами: горілкою, варениками, шароварами та гопаком.

Учень-Старицький

 Так-так. Народ любить дивитися п´єси серйозні, глибоко моральні, що виправляють нрави. Він хотів бачити глибокі, психологічні твори, і він їх отримав. А я, Михайло Старицький, народився 2 грдуня 1840 року на Полтавщині.

Походив зі шляхетського роду. Батько, Петро Іванович, відставний ротмістр,помер коли мені було вісім років.1852 року померла і мати— Анастасія Захарівна. Вона походила з родини Лисенків. Залишившись сиротою, я виховувався у родині свого дядька—батька композитора Лисенко Миколи Віталійовича.

У 1851 році мене  віддали до Полтавської гімназії, яка була на той час одна із кращих, вступаю до Харківського університету,а у 1860 році переводжуся на фізико-математичний факультет Київського університету.1861 року повертаюсь до рідного села, щоб вступити у володіння батьківською спадщиною. 1862 року одружився із сестрою композитора М.Лисенка Софією Віталіївною.1864року— повернувся до навчання у Київський університет,де навчався вже на юридичному факультеті. 1871 року оселився у Києві,увійшовши в творчу співпрацю з Миколою Лисенком, ми спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».

Я записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). Перекладав твори, захоплювався живописом.

Під тиском імперської влади я змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 року і знову розгорнув видавничу і театральну діяльність.

У 1883 році я очолив перший професійний український театр.У 1883 та 1884 роках видав український альманах у двох випусках.У 1885 році з низки причин я залишив групу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. В 1895 році залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.

Учениця

Неоціненна заслуга корифеїв полягає в тому, що вони створили моду на український театр. У 1881 році Кропивницький створює великий і міцний творчий колектив, з якого в середині 80-их років утворюються окремі трупи: Кропивницького, Старицького, Саксаганського і Садовського; з цих труп вийшли актори, які, у свою чергу, в 90-их роках організували нові трупи. Їх стало діяти не менше 30-ти. Існувала думка, що нові антрепренери робили це задля наживи. Але насправді українські трупи були матеріально незабезпечені і, шукаючи заробітку по всій території Російської імперії, несли зерно культури в народ. Знайомили широкого глядача із класичною та

українською тогочасною літературою.

З.6.Гра «Темна конячка»

На дошці висять портрети, закриті папером. Учні повинні вгадати, кого на них зображено, уважно прослухавши кілька підказок. Право на відповідь і коментарі мають троє учнів.

№1.

Підказка

Театралка-аматорка,  Гельсінки, співачка, дружина М.Садовського (М.Заньковецька)

• Якою перед вами постала Марія Заньковецька?
• Чому саме такий псевдонім?

№2

Підказка.

Одеса, Єлисаветград, втрата документів, вільний слухач. (Кропивницький)

• Чому вважають Кропивницького засновником театру корифеїв?
• Що заважало більше 10 років віддатися театральному мистецтву???

№3

Підказка

«Безталанна», «Наймичка», «Мазепа», «Бондарівна» (Карпенко-Карий)

• Звідки такий псевдонім?
• Кого з родини Тобілевичів ви ще запам’ятали?

№4..

Підказка.

Талант коміка із сатиричним забарвленням, Херсонщина, військовослужбовець, найменший брат (Саксаганський)

• Назвати батьків Панаса Саксаганського
• Чому такий псевдонім?

№5

Підказка

Нагороджений Георгієвським хрестом, грав Б. Хмельницького, Саву Чалого, гетьмана Дорошенка, один із братів Тобілевичів. (М.Садовський)

• Як сам пояснює Микола вибір свого псевдоніму?
• Яку особливість простежуєте у розквіті талантів братів Тобілевичів?

№6

Підказка

12 років сценічної діяльності, Італія, співачка (Марія Садовська-Барілотті)

• Які ролі вона зіграла?

№7

Підказка

Поет, перекладач, драматург, режисер, живописець, Полтавщина, фізико-математичний факультет Харківського університету (М.Старицький)

• Яка відома родина виховувала Старицького і чому?

Що дала творча співпраця з ЛисенкомХто очолив перший професійний театр і в якому році? (1883, Старицький)

• А хто є засновником театру корифеїв і в якому році? (1882 Кропивницький у Єлисаветграді)

3.7. Відеофрагмент «За двома зайцями»

У нас теж у школі є аматорський драматичний гурток «Мельпомена», учасниками котрого є деякі з вас. Отже,перегляньмо уривок з твору Михайла Старицького «За двома зайцями».

ІV. Підсумок

Щоб потрапити до театру, необхідні квитки. А щоб потрапити нам на наступний наш урок, то необхідні знання. Ми зараз перевіримо їх і звернемось до каси запитань

«Каса запитань»

1. Де й коли виникає український професійний «театр корифеїв»? (1882 р, Єлисаветград)
2. Хто був засновником? (Марко Кропивницький)
3. Хто входив до складу театру?
4. Яка родина дала плеяду талановитих митців?
5. Що означає слово корифеї?
6. Назвіть драматургів, чиї п’єси ставили в кінці 19 століття?
7. Хто і коли відкрив стаціонарний Український театр? (М. Садовський 1907 року в Києві у приміщенні Троїцького Народного дому відкриє перший стаціонарний театр. Нині це Державний театр оперети імені Садовського на вулиці Червоноармійській у Києві.)
8. Як ви розумієте наш епіграф?
9. А чим пов’язані ці імена з нашим містом?

4 жовтня 2019 року відкривається 87 театральний сезон у місті Вінниці п’єсою «Анна Кареніна». Але в репертуарі нашого театру є і чудова комедія Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Зараз я пропоную вам переглянути літературний трейлер. До речі, а що це таке? (анонс)

V. Домашнє завдання

А тепер увага на екран!!!Літературний трейлер до п’єси «Мартин Боруля»

Сторінка 81-85 вашого підручника, ознайомитись детальніше з творчим доробком Івана Карпенка-Карого та прочитати п’єсу «Мартин Боруля»;

підготувати повідомлення на тему: «Історія створення комедії «Мартин Боруля»

VІ. Оцінювання

Додаток

Гра «Заповни анкету»