Урок для студентів І курсу ВНЗ І-ІІ рівн.акр.
"Розвиток драматургії від численних аматорських театральних гуртків до професійного "театру корифеїв""
ПЛАН ЗАНЯТТЯ
Тема заняття. Розвиток драматургії від численних аматорських театральних гуртків до професійного "театру корифеїв", що став "школою життя" (І. Франко).
Мета заняття:
а) навчальна: познайомити з театральною культурою ХІХ століття, зокрема з театром українських корифеїв; з’ясувати особливості створення
і функціонування театру «корифеїв»; ввести студентів у світ українського театру II половини XIX століття;
б) розвиваюча: розвивати творчі здібності студентів, інтерес до театрального мистецтва, культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, увагу, пам’ять, спостережливість, вміння робити висновки, узагальнення; естетичні смаки учнів;
в) виховна: виховувати в студентів патріотичні почуття, естетичний смак, любов до театру.
Вид заняття: лекція
Методичне забезпечення: презентація, відео-презентація про українських драматургів
ЛІТЕРАТУРА:
ОСНОВНА:
В. М. Борщевський, С. А. Крижанівський, О. Р. Мазуркевич та ін. За ред. проф. В. М. Борщевського. – К.: Освіта, 1994. –20 – 39.
2. Українська література. Хрестоматія: 10 кл./ Автор-упорядник:
А. Б. Уліщенко. – Х.: Світ дитинства, 2002 – с. 4
ДОДАТКОВА:
С.М.Дурилін. Марія Заньковецька//К., «Мистецтво» 1982
Рильський М. Гордість української драматургії: Про творчість Карпенка-Карого // Рильський М. Статті про літературу.— К., 1980.
ХІД ЗАНЯТТЯ
І. Організаційний момент
1. Повідомлення теми і мети заняття
2. Мотивація навчання
«Сцена – мій кумир,
театр – мій священний храм!»
Іван Карпенко-Карий
«Театр, який сприяв розвиткові освіти трудящих, став “школою життя”»
Іван Франко
«Національний театр є ознакою повноліття нації, так само, як академія, університет, музеї. Мати свій рідний театр і пишатися ним хоче всякий народ, всяке плем’я, всяка мова, значна і незначна, самостійна і несамостійна»
Олександр Островський
Про кріпацький театр першої половини XIX ст. ви вивчали у школі, коли розглядали творчість І. П. Котляревського. З появою «Наталки Полтавки» І. Котляревського почалася нова сторінка в розвитку аматорського театрального руху. Комічні опери, водевілі, мелодрами тих часів увібрали в себе елементи селянського побуту, української етнографії. Після Котляревського цю театральну традицію продовжили Г. Квітка-Основ'яненко,Т. Шевченко, С. Гулак-Артемовський.
Сьогодні ми дізнаємося про розвиток українського театру ІІ половини ХІХ ст., про драматургів та їх творчість, про діяльність найвизначніших акторів.
II Актуалізація опорних знань
У першій половині XIX ст. було закладено основи українського театру. Нова українська література дала сильний поштовх розвитку театрального мистецтва. Українська драматургія розвивалася в ході виникнення й становлення національного театру, була нерозривно зв’язана з ним загальними інтересами, спираючись на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, М. Гоголя, Г. Квітка-Основ’яненко.
1. Основні жанри драматургії
1. Назвіть основні жанри драматургії.
(Поняття теорії літератури, що стосуються драматичного мистецтва (матеріал для викладача))
Драматургія — сукупність драматичних творів певного письменника, народу, історичної епохи. (Українська драматургія, драматургія І. Карпенка-Карого, антична драматургія.)
Драма.
через розмови дійових осіб (діалоги та монологи) і призначений
для сценічного втілення.
За жанрами драми (п'єси) поділяються на побутові, історичні, психологічні, мелодрами.
Комедія — драматичний твір, в якому відображається смішне в житті, висміюються негативні суспільні й побутові явища, риси людей. За жанрами комедії бувають сатиричні, ліричні, водевілі.
Трагедія — драматичний твір, в основу якого покладено гострий непримиримий і характерний для певної епохи конфлікт, а незвичайний герой, вступаючи в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами, часто гине.
В аматорських театрах виступали мандрівні трупи, а репертуар добирався з інтермедій, шкільної драми, російських трагедій.
Та унікальним явищем в історії світового сценічного мистецтва став театр «корифеїв».
2. Словникова робота
Звернемося до словничка і з’ясуємо значення слова корифеї та аматорський.
Корифей — (з грецької мови) - це керівник хору або заспівувач.
Аматорський — самодіяльний.
3.Слово викладача
Давайте згадаємо Валуєвський циркуляр і Емський указ.
(студенти пояснюють значення історичних документів)
Тому з 1876 по 1881 роки українських театрів не існувало.
Але, так історично склалося, що у 1880 р. міністром внутрішніх справ було призначено графа М.Т.Лорик-Мелікова з величезними правами. Він вів боротьбу з революційним рухом і розумів, самими карательними мірами не можна протистояти, тому вирішив дещо послабити режим, це в історії пізнише назвали «диктатурою серця».
У 1881р. Кропивницький з українськими акторами отримав дозвіл на постановку «Наталки Полтавки». І вже восени 1882 р. Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді українську професійну театральну трупу, для матеріального зміцнення якої та організації оркестру багато зусиль доклав Михайло Старицький.
«Зложилася трупа, - писав І.Франко про цей театральний колектив, - якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, а й також у Москві та Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави».
Українському професійному театру довелося зіткнутися зі значними труднощами. Продовжував діяти ганебний емський указ, за яким заборонялися вистави українською мовою. Українські трупи не мали права інсценізувати п’єси іноземних авторів; вимагалося, щоб перед українською виставою у той же вечір виконувалася російськомовна вистава на стільки ж дій.
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
Ми поговоримо про новий український театр, і в першу чергу про так званий театр корифеїв, який відомий актор і режисер К.С.Станіславський назвав «блискучою плеядою»
Робота проектних груп, доповіді, презентація.
Найвизначніші діячі театру другої половини ХІХ ст. (студентські повідомлення):
Питання |
Характеристика |
Історія виникнення |
|
Основоположники |
|
Репертуар |
|
Особливості |
|
1. П'єса «Наталка-Полтавка»;
2. П'єса «За двома зайцями»;
3. П'єса «Хазяїн»
4. «Кайдашева сім'я»
ІV. Узагальнення теоретичного матеріалу.
І все ж саме корифеї заклали основи національного драматичного мистецтва, класичного українського театру. Їхні традиції підхоплять і якісно розвинуть визначні вітчизняні майстри сцени й кінематографісти ХХ ст.
V. Домашнє завдання:
1. Підручник, теор. мат. на с.101-107, зробити хронологічну таблицю дат життя І. Карпенка-Карого;
2. Прочитати п’єсу «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого.
Матеріал для викладача:
Михайло Старицький почав обробляти малосценічну п'єсу Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках». Навесні 1883 року роботу було закінчено і залишилося тільки домовитися з автором оригінального твору.
Так, 17 березня 1883 року Михайло Старицький звернувся до нього з листом, в якому зазначив: Драматичний комітет мені допоручив переглядіть Ваші «Кожум'яки» і виробить план, як би їх пририхтувать до сцени. Я зробив це і читав свій план, і його дуже хвалили; отож тепер засилаю його до Вас на санкцію... І дію треба зробити зовсім наново, а также здебільша й IV. II дія вирихтується із різних шматочків I Вашої і VI із нових додатків; III зостанеться без переміни
Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила прізвища обох письменників.
У 1883 році театральну трупу очолив Михайло Старицький, відомий письменник, дворянин, людина заможна. Він мав чималу сім'ю — підростало п'ятеро дітей, але театральна справа була для нього такою важливою, що заради неї він продав свій маєток у селі Карпівці, а виручені гроші віддав на розвиток театру. М. Старицький створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми й реквізит, поліпшив умови життя всіх працівників, подбав про розширення репертуару. Це був вияв відданості не лише мистецтву, а й Україні.
Хором у трупі Старицького керував геніальний Микола Лисенко — «український Чайковський». Він писав музику для спектаклів, пісні, обробляв народні твори.
Умови роботи українських акторів та режисерів залишалися складними. До матеріальних проблем долучалися утиски цензури, яка не дозволяла перекладати іншомовні твори українською мовою, не пропускала п'єс з гострими соціальними мотивами, знімала з репертуару то один, то інший сценічний твір. Окрім того, вимагалося грати в один вечір поряд з українською п'єсою російську з однаковою кількістю акторів. Це виснажувало акторів, втомлювало публіку.
Після успішних гастролей у 1883 році в Одесі, Миколаєві, Єлисаветграді артистів захоплено вітав Київ. Заляканий національним піднесенням мас, генерал-губернатор Дрентельн заборонив українській трупі виступати в Києві та Київській губернії, до якої входили тоді Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Поділля, Волинь. Ця заборона тривала десять років.
Двічі на спектаклях українців був присутній сам імператор, а незабаром наших акторів запросили на зустріч з Олександром III.
Питання |
Характеристика |
Історія виникнення |
1864 рік в Галичині перший український професійний театр (руський народний театр) 1882 рік м.Єласаветград (антрипреза) 1907 рік Український театр |
Основоположники |
Марко Кропивницький, М.П.Старицький, Микола Карпович Садовський |
Репертуар |
Понад 80 п'єс «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Катерина», «Енеїда» Котляревського», «Ревізор» Гоголя |
Особливості |
Родина Тобілевичей 1885 р. група розділилася: М.Кропивницький (основний склад) М.Старицький (новий колектив) |