Урок "Шлях до істини ( за романами Мирослава Дочинця « Вічник" і Пауло Коельо " Алхімік")"

                               Бінарний урок з української та зарубіжної літератури

Автор: Романенко Л.К. – учитель української мови та літератури, вчитель-методист Полтавської ЗШ № 11

Тема. Шлях до істини ( за романами  Мирослава Дочинця « Вічник»  і Пауло Коельо           « Алхімік»)          

Мета – формувати компетентності: предметні ( розуміння системи образів романів; навички аналізу проблемно-тематичних особливостей творів; формувати логічне мислення; повагу до духовних цінностей людства); ключові ( уміння вчитися: навички роботи з текстом; пізнавальна активність; комунікативну: навички роботи в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів однокласників; інформаційну:  уміння опрацьовувати інформацію та презентувати її; уміння формулювати, висловлювати й обстоювати свою думку; загальнокультурну:  прагнення літературної освіченості, читацькі інтереси, світогляд).

Тип уроку:  бінарний урок опанування нових знань і формування на їхній основі умінь та навичок.

Міжпредметні зв’язки: українська, зарубіжна літератури, історія, географія.

Обладнання: презентація до уроку

Епіграфи:

     Люби життя таким, яким воно є. І воно полюбить тебе таким, яким ти є.

                                                                                                              Вічник

     Пам’ятай:  завжди потрібно знати, чого хочеш.

                                                                                Алхімік

      Ніколи не відмовляйся від своєї мрії.

                                                                    П. Коельо

                                                    Хід уроку

    І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя зарубіжної. - Діти, чи знаєте ви легенду про нарциса? Що трапилося з юнаком?

О. Уальд- англійський письменник- цю історію розповів по-іншому. Послухайте її.

Коли Нарцис загинув, лісові німфи Ореади, з’явившися там після смерті Нарциса, побачили, що озеро прісної води стало озером солоних сліз.

— Чому ти плачеш? — запитали Ореади.

— Я плачу за Нарцисом, — відповіло озеро.

— Нічого дивного, — сказали німфи, — ми також бігали за ним у лісі, але лиш ти могло зблизька бачити його красу.

— А що... хіба Нарцис був гарний? — запитало озеро.

— Кому ж про це знати, як не тобі? — здивувались Ореади. — Таж саме біля тебе він щодня ставав навколішки і тішився собою!

Озеро на якийсь час замовкло. Врешті-решт воно сказало:

— Я плачу за Нарцисом, хоча ніколи й не зауважило, що Нарцис був гарний. - Я плачу, бо щоразу, коли він схилявся наді мною, в його очах я бачило віддзеркалення моєї краси.

Учитель зарубіжної. Усе своє життя Нарцис і струмок потратили на замилування собою. Ніщо в житті їх більше не захоплювало й не цікавило. Отже, все своє життя вони  прожили беззмістовно й бездумно.  У чому, на вашу думку, сенс життя? Сьогодні на уроці ми відшукаємо відповіді на це питання? А допоможуть нам у цьому романи П. Коельо й М. Дочинця.

Учитель української. Діти, що ж об’єднує ці два твори? До вашої уваги інтерв’ю з М. Дочинцем.

Інтерв’ю з М. Дочинцем

Журналіст: - Пане Мирославе, добрий день! Я Сіренко Д. –журналіст каналу                             « Україна». Кілька років тому Ви видали роман « Вічник», за який отримали найвищу нагороду – Національну премію ім. Т.Г. Шевченка. Скажіть, з якими думками Ви пустили у світ цю книгу?

Автор: - З дуже суперечливими думками. Мені хотілося, щоб це не було літературою в звичному розумінні. У « Вічнику» герой навіть імені не має. Втм, він не герой, він вище того. Бо геройство – це тимчасовий стан. А життя Вічника – це щоденне, щохвилинне служіння. Служіння людям, собі, вічності.

Журналіст: -Чи не вбачаєте певну спорідненість « Вічника» з творами Пауло Коельо? Та ж любов до життя, та ж відсутність ненависті, намагання зрозуміти ближнього, філософське ставлення до всього. Дехто називав « Алхіміка» Коельо примітивним, але ним зачитувалися мільйони. Часом людям треба простими словами казати прості речі?

Автор: - Коельо не примітивіст, а скоріше синтезатор. Він витворює такі собі легенькі душеподразнюючі літературні коктейлі з різних релігій і філософій, пристосовуючи їх до масового читача. Це читво для постколоніальних країн, де тривалий час пригнічувалися дух і свобода. Я не уявляю, щоб книжками Коельо захоплювався вибагливий англієць чи прагматичний німець, чи недовірливий швед. Так само не уявляю, щоб вони лікувалися з десятигривневими брошурами, якими запруджені полиці наших книгарень. Це суто наш вітчизняний ринок. І Коельо тут свій.

Журналіст: - Дякую, пане Мирославе, за цікаве інтерв’ю. На все добре. Чекаємо на нові твори. До зустрічі.

Автор: І Вам дякую. До зустрічі.

Учитель української. - Які спільні проблеми порушують автори обох романів?

(Пізнання себе, пошук вічних істин, людина й Природа, проблема людяності, любові, долі, батьків і дітей, щастя, свободи…).

ІІІ. Робота над змістом твору.

Учитель зарубіжної. Технологія «Слідом за автором». Кого називають алхіміками? Хто є героєм роману? Що вам відомо про його походження  та життя? А чи можна вважати Сантьяго мрійником?

Диспут. Питання диспуту: чи завжди варто йти за своєю мрією?

Підсумок дискусії. Метод « Прес»

1. Я вважаю…
2. Тому що…
3. Наприклад…
4. Отже, …

Учитель української. Діти, хто такий Вічник? Через які життєві випробування проходить герой?

Учні. Вічник – це карпатський мудрець Андрій Ворон, хоча автор прямо не називає його на ім’я, який прожив довге ( 104 роки) й красиве життя. Доля не балувала його. Навчався в гімназії, боронив Карпатську Україну, роками переховувався в лісовій пущі Карпат, вивчав травництво в Румунії, жив у відрубному монастирі, з берданкою пішов на панцерник, потрапив на каторгу в Колиму. Став Вічником каторги, однак кинув виклик таборовій системі. Поневірявся світом, брав участь у різних експедиціях, чого тільки не навчився. Згодом повернувся в рідне Закарпаття, поселився в родичів у старій хижі. Жив із саду-городу, майстрував по селах, лікував людей.

                                      Літературний полілог

1. Прокоментуйте думку про оновлення людини: « Прийде час і ти не схочеш, не зможеш бути таким, як перше. Се може статися враз. І не треба сього боятися. Все змінюється в сьому світі. І людина теж. Змінюйся. Одягай нову сорочку на тіло. Одягай душу в нові шати. І не чекай для сього нового ранку чи понеділка. Ставай новою людиною вже. Ставай новим у всьому. Вирівнюй душу з природою. Скидай із себе недобрі звички вчорашнього – і обновишся. І полегшено підеш уперед. Не озирайся, не жалій за тим, що лишилося позаду, що впало з твого горба. То вже не твоє».
2. Прокоментуйте думки про розум і час: « Не ти для часу. А час для тебе. Не діли хвилину, не розтягуй годину. Не обганяй і не помножуй час. Скорися його звичайному і мудрому плину. І він винесе тебе. Куди належить – у Вічність, увійди в час, як у ріку, розчинися в ньому. Щоб простити минуле, пізнати теперішнє і рогадати будучне. І прийде спокій сили. І сила спокою».

« Не марнуй часу, втискай у нього корисний і радісний труд. Чим більше праці ти ущільнив у своєму житті, чим більше пізнав і відкрив, тим воно довше – життя. Тому день нинішній цінуй більше, ніж завтрашній. І так щодня. Бо тільки те твоє, що ти дістав нині, в оцю хвилину».

« Все, що є в тебе і в тобі, перетворюй у добрі діла. Першим і останнім для тебе хай буде діяльність. Не гайнуй часу – се матерія, з якої створено світ. Усе важке для лінощів, а для труда все легке. І пам’ятай, що гроші для тебе, а не ти для них.Одна копійка – то дуже мало. Копійка й робітна людина – то вже гривня. А копійка, робітна людина і Бог – се вже багатство».

• Доведіть справедливість цих думок життям Вічника.

3. Вічник стверджує, що кожна людина – це « виплід роботи Великого Майстра»,           « дитина Божа» і невід’ємна від Природи. Чи погоджуєтеся ви з цими думками?

      4. Прокоментуйте концепцію щастя за Вічним Дідом:

« Мене смішила, але й тішила його невичерпна доскіпливість. Раз запитав:

• У чому щастя, діду?
• А сам ти як гадаєш?
• У любові до жінки?
• Ні.
• У грошах?
• Ні.
• У владі над іншими?
• Ні.
• У родині?
• Ні.
• В роботі?
• Ні.
• У вірі?
• Ні.
• В добротворенні?
• Ні.
• В мистецькому занятті?
• Ні.
• В друзях?
• Ні.
• В розвагах?
• Ні.
• То, може, в боротьбі – за свою землю, за свободу, за рідну мову, за віру?
• Ні.
• То в чому ж, діду?
• У всьому, що ти перелічив, але не поокремо. Щастя… Його чекають і шукають, за нього борються й страждають, не знаючи доконечно, що се таке. Ніхто не обіцяв нам щастя, зате обіцяно допомогу. І я не знаю рецепції щастя, зате знаю, як наповнити втіхою кожен свій день»

5. – Яку найбільшу цінність здобув за життя Вічник?

(   « свобода. Внутрішня свобода. Звільнення від страху, від забобону, марних клопотів, облудних пристрастей, людських обмов. Що посієш, те й пожнеш»).

6. - Чи згодні ви з формулою любові Вічника й Платона?

« А до Терки щосуботи несли мене через чотири села крила, а коло неї м’якнули на віск і стікали до її білих, як гусята, ніжок. Я брав у свої руки дороге личко, теж біле й матове, і холодив ним свій розпашілий вид. Дивна природа жінки, яку без пам’яти любиш: коли тебе спалює жага, вона освіжає; коли на серці ледок – зігріває; коли всихає в сумнівах душа – вона наповнює її тихою ніжністю. Я готовий згодитися з Платоном, що люблячі серця відшуковують одне в одному свою подібність, любов є не що інше, як спілка розділених часток єдиної колись істоти»

Учитель зарубіжної. Що таке любов за розумінням Сантьяго? Допоможе дати відповідь на це питання інсценізація уривка.

Розмова Сантьяго з пустелею, вітром і сонцем

Пустеля

- Ну, - спрашивала его пустыня, - чего тебе опять надо? Разве мы вдосталь не нагляделись друг на друга вчера?

- Где то там, среди твоих песков, живет та, кого я люблю, - отвечал Сантьяго. - И когда я гляжу на тебя, я вижу и ее. Я хочу вернуться к ней, а для этого мне необходима твоя помощь. Я должен обернуться ветром.

- А что такое "любовь"? - спросила пустыня.

- Любовь - это когда над твоими песками летит сокол. Для него ты как зеленый луг. Он никогда не вернется без добычи. Он знает твои скалы, твои барханы, твои горы. А ты щедра к нему.

- Клюв сокола терзает меня, - отвечала пустыня. - Годами я взращиваю то, что послужит ему добычей, пою своей скудной водой, показываю, где можно утолить голод. А потом с небес спускается сокол - и как раз в те минуты, когда я собираюсь порадоваться тому, что в моих песках не пресекается жизнь. И уносит созданное мною.

- Но ты для него и создавала это. Для того, чтобы кормить сокола. А сокол кормит человека. А человек когда нибудь накормит твои пески, и там снова возникнет жизнь и появится добыча для сокола. Так устроен мир.

- Это и есть любовь?

- Это и есть любовь. Это то, что превращает добычу в сокола, сокола - в человека, а человека - в пустыню. Это то, что превращает свинец в золото, а золото вновь прячет под землей.

- Я не понимаю смысла твоих слов, - отвечала пустыня.

- Пойми тогда одно: где то среди твоих песков меня ждет женщина. И потому я должен обернуться ветром.

Пустыня некоторое время молчала.

- Я дам тебе пески, чтобы ветер мог взвихрить их. Но этого мало. В одиночку я ничего не могу. Попроси помощи у ветра.

Вітер
— Помоги мне, — сказал ему юноша. — Однажды я расслышал в тебе голос моей любимой. — Кто научил тебя говорить на языках пустыни и ветра?
— Сердце, — ответил Сантьяго.
— Ты не можешь стать ветром, — сказал ветер. — У нас с
тобой разная суть.
— Неправда, — отвечал Сантьяго. — Покуда я вместе с
тобой бродил по свету, мне открылись тайны алхимии. Во мне
теперь заключены и ветры, и пустыни, и океаны, и звезды, и все,
что сотворила Вселенная. Нас с тобой сделала одна и та же рука,
и душа у нас одна. Я хочу быть таким, как ты, хочу уметь
проникать в любую щель, пролетать над морями, сдувать горы
песка, закрывающие мои сокровища, доносить голос моей
возлюбленной.
— Я как-то подслушал твой разговор с Алхимиком, — сказал
ветер. — Он говорил, что у каждого Своя Стезя. Человеку не
дано превратиться в ветер.
— Научи, как стать тобой хоть на несколько мгновений. Вот
тогда и обсудим безграничные возможности человека и ветра.
— Это называется «любовь», — сказал Сантьяго, видя, что
ветер уже готов исполнить его просьбу. — Когда любишь, то
способен стать кем угодно. Когда любишь, совершенно не нужно
понимать, что происходит, ибо все происходит внутри нас, так
что человек вполне способен обернуться ветром. Конечно, если
ветер ему окажет содействие..
— Мне не раз приходилось видеть, как люди говорят о любви
и при этом глядят на небо, — сказал ветер, взбешенный тем, что
пришлось признать свое бессилие. — Может, и тебе стоит
обратиться к небесам, а?
— Это мысль, — согласился Сантьяго. — Только ты мне
помоги: подними-ка пыль, чтобы я мог взглянуть на солнце и не
ослепнуть.

Солнце

— Ветер сказал мне, что ты знаешь любовь, — обратился
Сантьяго к солнцу. — А если так, то должно знать и Душу Мира
— она ведь сотворена из любви.
— Отсюда мне видна Душа Мира, — отвечало солнце. — Она
обращается к моей душе, и мы вместе заставляем травы расти, а
овец переходить с места на место в поисках тени. Отсюда — а
это очень далеко от вашего мира — я научилось любить. Я знаю,
что если хоть немного приближусь к Земле, все живое на ней
погибнет, и Душа Мира перестанет существовать. И мы издали
глядим друг на друга и издали любим друг друга. Я даю Земле
жизнь и тепло, а она мне — смысл моего существования.
— Ты знаешь любовь, — повторил Сантьяго.
— И знаю Душу Мира, потому что в этом нескончаемом
странствии во Вселенной мы с ней много разговариваем. Она
рассказала мне, в чем главная ее трудность: до сих пор лишь
камни и растения понимают, что все на свете едино. И потому не
требуется, чтобы железо было подобно меди, а медь ничем не
отличалась от золота. У каждого свое точное предназначение в
этом едином мире, и все слилось бы в единую симфонию Мира, если
бы Рука, которая написала все это, остановилась в пятый день
Творения. Однако был и шестой.
— Ты мудро, — ответил юноша, — ибо все видишь издали.
Но ты не знаешь, что такое любовь. Не было бы шестого дня
Творенья — не появился бы человек. И медь так и оставалась бы
медью, а свинец — свинцом. Да, у каждого Своя Стезя, но
когда-нибудь она будет пройдена. А потому надо превратиться во
что-то иное, начать новую Стезю. И так до тех пор, пока Душа
Мира в самом деле не станет чем-то единым.
Солнце призадумалось и стало сиять ярче. Ветер, получавший
удовольствие от этого разговора, тоже задул сильней, спасая
Сантьяго от ослепительных лучей.
— Для того и существует алхимия, — продолжал Сантьяго.
— Для того чтобы каждый искал и находил свое сокровище и хотел
после этого быть лучше, чем прежде. Свинец будет исполнять свое
назначение до тех пор, пока он нужен миру, а потом он должен
будет превратиться в золото. Так говорят алхимики. И они
доказывают, что, когда мы стараемся стать лучше, чем были, все
вокруг нас тоже становится лучше.
— А с чего ты взял, будто я не знаю, что такое любовь? —
спросило солнце.
— Да ведь когда любишь, нельзя ни стоять на месте, как
пустыня, ни мчаться по всему свету, как ветер, ни смотреть на
все издали, как ты. Любовь — это сила, которая преображает и
улучшает Душу Мира. Когда я проник в нее впервые, она мне
показалась совершенной. Но потом я увидел, что она — отражение
всех нас, что и в ней кипят свои страсти, идут свои войны. Это
мы питаем ее, и земля, на которой мы живем, станет лучше или
хуже в зависимости от того, лучше или хуже станем мы. Вот тут и
вмешивается сила любви, ибо, когда любишь, стремишься стать
лучше.
— Ну, а от меня чего ты хочешь?
— Помоги мне обернуться ветром.
— Природа знает, что мудрее меня ничего нет на свете, —
ответило солнце, — но и я не знаю, как тебе обернуться ветром.
— К кому же тогда мне обратиться?
Солнце на миг задумалось: ветер, прислушивавшийся к
разговору, тотчас разнесет по всему свету, что мудрость светила
не безгранична. А кроме того, неразумно было бы бежать от этого
юноши, говорившего на Всеобщем Языке.
— Спроси об этом Руку, Написавшую Все, — сказало оно.

Учитель зарубіжної. Що ж таке любов, на думку Сантьяго?

Любов – це взаємозв’язок живого й неживого в природі. Це відповідальність кожного перед іншим. Це те, що перетворює здобич в сокола.,а сокола в людину, а людину в пустелю. Це те, що перетворює свинець в золото, а золото знову ховає під землю. « Любов – це сила, яка трансформує і вдосконалює світову душу». « Любов - це частина долі, і вона не перешкода, а підтримка». « Люблять, тому що люблять. Любов доказів не визнає».

• Діти, як ви розумієте, що таке любов?

ІV. Підсумок уроку.

1. Робота з епіграфами (учитель української).

Учитель зарубіжної. Інтерактивний прийом « Однією цитатою».

• Одним реченням підбийте підсумок уроку.

   Які уроки життя ви взяли із романів на майбутнє?

П.Коельо « Алхімік»

« Де серце, там і скарби»,

« Слухай своє серце:  йому відоме все на світі»,      

« Зло не в тому, що входить до вуст людини, а втому, що виходить з них»,

« Кохання не може заважати людині йти за своєю долею, якщо вона розмовляє Всесвітньою мовою»,

« Кожна людина на Землі, хоч чим би вона займалася, відіграє головну роль в історії світу»,

« Усе на світі має свою ціну»,

 « Життя притягує життя»,

« Скарби там, де заплаче серце».

М. Дочинець « Вічник»

« Доки ми пам’ятаємо, доки нас пам’ятають – доти живе закон Вічності»

« Нікому не дано до кінця пізнати Істину. І нікому не переступити цього порога. Але ступити на цей духовний поріг можна і треба»

« Ніхто й ніщо не може занапастити чоловіка, крім нього самого… Як ти до світа, так світ до тебе»

« Головне – відкрити для себе природу і прийняти її в собі»

« Зустрів людину – порадуй її. Бодай теплим поглядом. І сам зігрієшся»

« Якомога більше спілкуйся з обдарованими людьми, щоб живитися їхнім розумом і талантом»

« Навчися радіти кожній подарованій тобі хвилині. Смійся обличчям і душею»

« Прощай усе і завжди. Прощай усіх і себе»

«Принось радість іншим. Будь людяним»

 «Іди за світлом і сам неси світло»

« Нічого не бійся. Ніщо і ніхто не може знищити твою безсмертну душу. І тому йди по життю вільно, чесно і спокійно»

Слово вчителя зарубіжної. – Ми закінчили мандрівку творами українського й бразильського письменників. Ви правильно зрозуміли приховану мораль романів, легко увійшли у філософські поля обох текстів. У кожного з вас буде своя істина і свій шлях до неї. Якщо людина йде життям з любов’ю в серці і молитвою на вустах, вона обов’язково її знайде. Бажаємо вам стати справжніми алхіміками і вічниками свого життя. Шукайте свій Філософський камінь, і нехай ваші мрії здійсняться.