Урок "«Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії (символізм, акмеїзм, футуризм). Трагічні долі митців «срібної доби».

Урок 2

Тема. «Срібна доба» російської  поезії, розмаїття літературних напрямів, течій  та шкіл у поезії (символізм, акмеїзм, футуризм). Трагічні долі митців «срібної доби». Олексáндр Блок. Життєвий і творчий шлях письменника. Своєрідність символізму в російській поезії. О.Блок – найвидатніший поет російського символізму.

 Мета:  ознайомити учнів із розмаїттям літературних нап­рямів, течій та шкіл у  російській  поезії на межі XIX—XX ст.;  дати розуміння понять символізму,  акмеїзму, футуризм;  роз­крити трагізм долі митців «срібного століття»;   ознайомити учнів із життям та творчістю О.Блока як одного з найталановитіших представників російського символізму, поглибити знання про символізм; визначити  головні та провідні символи блоківської лірики; вчити аналізувати лірику О.Блока;   розвивати  навики виразного читання; виховувати любов до поезії, художнього слова.

КМЗ: портрет письменнка, видання творів, ілюстративні матеріали до біографії, аудіозаписи.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І. Організація класу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Слово вчителя

Коли говоримо  про «срібну добу» російської літератури, ми не можемо обійти увагою такі імена, як В. Маяковський, М. Гумільов, О. Мандельштам, М. Цветаєва, С. Єсенін та інші. Їхня творчість — це особлива неповторна сторінка не лише російської, а й світової літератури, а їхня доля здебільшого

 

трагічна, як і вся та доба. Робота над проектом дозволила вам заглибитися в окремі теми, творчо їх опрацювати. На сьогоднішньому уроці перед вами стоїть завдання зацікавити  однокласників, поділитися з ними здобутими знаннями.

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку

I\/. Засвоєння нових знань.

1. Слово  вчителя про «срібне століття». (Записати тези  в зошити).

Вирази "золоте століття", "срібне століття" мають свої корені в античній літературі, зокрема в працях Гесіода "Труди і дні" та Овідія "Метаморфози". Гесіод вважав, що життя людства починається "золотим", а закінчується "залізним" століттям.

Що ж до поезії, то "золоте" століття прийнято вважати закінченим у 1829 році. Саме тоді з'явився вірш Петра В'яземського "Три століття поетів", у якому говориться, що "золоте століття" пішло безповоротно. У сучасній історико-літературній традиції заведено іменувати пушкінську епоху "золотим" століттям. Згадайте, прекрасні вірші про кохання "Я вас любил", "Я помню чудное мгновенье", "Золоте століття" тісно пов'язане з філософськими, соціально-політичними обставинами. Згадайте Вітчизняну війну 1812 року між Росією і Францією, де полководцями були Наполеон і Кутузов. Перемога Росії - тріумф, піднесений настрій, щастя. Події на Сенатській площі 14 грудня 1825 року, повстання декабристів. Це доба тріумфу німецької філософії романтизму у засніженій Росії. Це яскраві віхи історії Росії, без яких важко собі уявити "золоте століття" російської поезії.

"Срібне століття" не має чітких хронологічних меж, але, зазвичай, його початком вважається злам століть: XIX та XX. Його теж неможливо уявити поза історичним контекстом.

Упродовж «срібного віку» в російській поезії яскраво виявили себе чотири по­коління поетів: бальмонтівське (яке народилося в 60-ті та на початку 70-х років XIX ст.), блоківське (близько 1880-го року), гумільовське (близько 1886 року) і поко­ління 90-х років, представлене іменами Г. Іванова, Г.

 

 Адамовича, М. Цвєтаєвої, Р. Івнєва, С. Єсеніна, В. Маяковського, М. Оцупа, В. Шершеневича та багатьох інших.

Російська поезія «срібного століття» стала своєрідним підбиттям підсумків двохсотрічного розвитку нової російської поезії. Вона підхопила і продовжила кращі традиції попередніх історичних етапів розвитку російської поезії і водночас вдалася до суттєвої переоцінки цінностей художніх і культурологічних пріоритетів, які спря­мували її розвиток.

В історії розвитку російської поезії «срібного віку» найбільш яскраво виявили себе три напрямки: символізм, акмеїзм, футуризм. Окреме місце в російському по­етичному модернізмі початку XX ст. посідають так звані «нові селянські» поети (Сергій Єсенін), а та­кож поети, творчість яких чітко не співвідноситься з певним художнім напрямком (Марина Цвєтаєва).

2. Робота з таблицями

 

 
 

 

 

 

 

«СРІБНЕ СТОЛІТТЯ»

Символізм	Акмеїзм	Футуризм
почуття через знаки і символи	ясність, вершина, сповнення драматичної суперечності життя, трагізм епохи	майбутнє, заперечення спадщини попередніх літературних епох
Дмитро Мережковський, Бальмонт,  Брюсов, Андрій Білий, Федір Сологуб,  Олександр Блок	Зінаїда Гіппіус,    Микола Гумільов,    Анна Ахматова,  Михайло Кузмін,    Йосип Мандельштам, Сергій Городецький, Георгій Іванов, Михай­ло Зенкевич, Григорій Нарбут, Борис Садовський	Василь Каменський, Володимир Маяковський,     Велємир Хлєбніков

 

3. Повідомлення  учнів-теоретиків 

1 учень

Символізм (грецьк. sumvol — умовний знак, прикмета) — літературний напрям кінця XIX - початку XX століття, основною рисою якого є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Символізм народжується у Франції і як сформований літературний напрям починає свою історію з 1880 року, коли Стефан Малларме започатковує літературний салон (так звані «вівторки» Малларме), в якому беруть участь молоді поети.

В українську поезію символізм увійшов із творчістю М. Вороного, О. Олеся, П. Карманського, В. Пачовського, М. Яцківа та інших. Школу символізму пройшли такі ви­значні українські поети, як М. Рильський і П. Тичина, «Сонячні кларнети» якого скла­дають вершину українського символізму.
 

 

Символісти не зацікавлені у відтворенні реальної дійсності, конкретного та предметного світу, у простому зображенні фактів повсякдення, як це робили натуралісти. Саме у своїй відірваності від реальнос­ті митці-символісти і вбачали свою перевагу над представниками інших напрямів. Символ є фундаментом усього напряму. Символ допомагає митцеві відшукати «від­повідності» між явищами, між реальним і таємничим світами.

     Російських символістів прийнято поділяти на старших та молодших (відповідно до часу їх вступу у літературу і деяку розбіжність у теоретичних позиціях). До старших символістів, які прийшли в літературу в 1890-ті рр., належать Дмитро Мережковський (їх головний ідеолог), Валерій Брюсов, Костянтин Бальмонт, Федір Сологуб та інші. Ідейне підґрунтя своїх поглядів старші символісти виводили переважно з настанов французького символізму, на який головним чином і орієнтувались, хоча повністю не відкидали і здобутків російської ідеалістичної думки. Молодші символісти, що всту­пали в літературу вже на початку XX ст. (Андрій Бєлий, Олександр Блок, В'ячеслав Іванов та інші), більше орієнтувалися на філософські пошуки власне російської ідеа­лістичної думки і традиції національної поезії, називаючи своїми предтечами поезію В. Жуковського, Ф. Тютчева та А. Фета.

Робота з таблицею

2 учень

Акмеїзм — модерністська течія в російській поезії 1910-х років, що об'єднала Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Михай­ла Зенкевича, Григорія Нарбута і «співчуваючих» Михайла Кузміна, Бориса Садовського та інших митців.

Спершу рух виник у вигляді вільної асоціації кількох поетів, що відмежувалися від символізму, точніше, від «Поетичної академії» В'ячеслава Іванова на знак протес­ту проти його нищівної критики гумільовської поеми «Блудний син» (1911 р.). Молоді поети створили спілку під назвою «Цех поетів» (існував у 1911-1914 роках, потім від­новив свою діяльність у 1920-1922 роках), що охопив широке поетичне коло (до «Це­ху поетів» входив і О. Блок).

Акмеї­сти виступили за відображення земного, конкретного, предметного і ясного світу, з його формами, обрисами, барвами й пахощами, за ясність і конкретність слова. Звідси в акмеїстів підкреслена увага до предметних, зримих деталей, що не лише акцентують абстрагований зміст образу, а й наочно окреслюють його матеріальні, зримі ознаки, які часто в акмеїстів свідомо висуваються в центр сприйняття і поетизуються. Уже в 1933 році О. Мандельштам визначав акмеїзм як «тугу за світовою культурою». І дійс­но, поезія акмеїстів сповнена різноманітними культурними асоціаціями, перегуком з культурними епохами минулого. Поети течії торкаються у своїх творах античності й середньовіччя (О. Мандельштам), світу слов'янської міфології (С. Городецький) та української культури й побуту (В. Нарбут), екзотики Китаю та Африки (М. Гумільов).

 

Робота з таблицею

3  учень

Футуризм (від лат. майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10-30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетгі друкує в паризькій газеті «Фі­гаро» перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко набуває популярно­сті в Європі. Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм відмо­вляється від художньої спадщини, протиставляє старій культурі нову антикультуру. футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі.

Футуризм у Росії складався із чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофутуристи, — В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєвєрянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.

 

 

 

 

 

Робота з таблицею

 

3. Розповідь вчителя  про життя О.Блока

Використання презентації 

О. Блок - одна з найяскравіших зірок на небосхилі поезії «Срібної доби».

Життя Блока небагате на зовнішні події.  Він народився в Петербурзі, у сім'ї, що належала до кола старої російської інтелігенції (батько— професор-юрист, дід О. Бекетов — знаменитий біолог, ректор Петербурзького університету, мати, бабуся, тітки — письменниці й перекладачки). У гостинному домі Бекетових хлопчик був загальним улюбленцем. Атмосфера високоосвіченої дворянської родини, «оранжерейне» домашнє виховання, тривалі прогулянки з дідом поблизу підмосковного маєтку Шахматове, спілкування з рідними, захопленими літературою, створили сприятливі умови для вільного розвитку поетичної душі Саші. Найбільший вплив на нього справила мати, для якої він був єдиною розрадою, центром і сенсом життя. Вона долучила сина до свого внутрішнього світу, творів вітчизняної культури та кола своїх читацьких уподобань.

 

Виховувався в родині діда, закінчив гімназію (1891-1989), а потім юридичний факультет Петербурзького університету (1898-1901). Змалку почав писати вірші, а справжній поштовх до творчості відчув після знайомст­ва влітку 1898 р. з донькою знаменитого хіміка Д. Менделєєва Любов'ю Дмитрівною. Згодом вона стане його дружиною, а її образ знайде відображення в понад 800 поезіях Блока.

Літературний дебют Блока відбувся в 1903 р. в журналі «Новий шлях», де був опублікований цикл із 10-ти віршів поета. Уже першими збірками Блок здобув над­звичайну популярність і одразу висунувся в число провідних поетів сучасності. По­стійно поет живе в Петербурзі, улітку найчастіше — у родовому маєтку в Шахматово. У 1909, 1911 і в 1913 рр. здійснює закордонні мандрівки (Італія, Франція, Німеччина). Улітку 1916 р. Блок був призваний у діючу армію і служив в інженерно-будівельній дружині, яка зводила фортифікаційні укріплення у прифронтовій смузі, у районі Пін­ська. Після революції 1917 р. Блок деякий час працював у Надзвичайній слідчій комі­сії, яка розслідувала діяльність царського уряду. Ставлення до обох російських рево­люцій у Блока було неоднозначним. З одного боку, він симпатизував декларованим ними прагненням до демократичних перетворень, але, з іншого боку, симпатії Блока були значною мірою ідеалізовані: революцію він сприймав крізь призму своїх містич­них теорій про загибель старого світу і народження нової ери — гуманізму, «братского пира труда й мира» («Скіфи»).

В останні роки життя Блок займається культурно-просвітницькою діяльністю, працює в Державній комісії у справах видання класиків, у видавництві «Всесвітня лі­тература», у Великому драматичному театрі, у Спілці поетів. Твереза оцінка револю­ційної дійсності, її трагічна розбіжність з уявленнями Блока про «новий світ» викли­кають у ньому глибоку душевну депресію. У квітні 1921 р. Блок важко захворює (за­палення серцевих клапанів, яке супроводжується психічним розладом), а 7 серпня то­го ж року помирає. Його смерть сучасники сприйняли як кінець епохи, етапний і тра­гічний злам культурного розвитку Росії.

 

Поезія Блока становить вершину російського символізму. Вона значна за обся­гом і різноманітна за тематикою та ліричним пафосом. Три книги своїх віршів (кн. 1 — «Вірші про Прекрасну Даму», кн. 2 — «Несподівана радість», кн. З — «Снігова ніч») сам Блок розглядає як своєрідну автобіографічну трилогію. У загальній ево­люції власної поетичної біографії Блок відповідно виділяє три хронологічні етапи: містична «теза» (1900-1903), скептична «антитеза» (1904-1907) і «синтеза» (творчість після 1907 р., в якій центральне місце відводиться віршам про Росію).

Символічна перспектива образу Прекрасної Дами має на увазі божественне, ві­чно жіноче начало, яке проникає в наш світ і відроджує його. Блок наслідує вчення В. Соловйова з його містичними пророцтвами. У циклі ім'я Прекрасної Дами асоцію­ється для поета і з багатьма іншими символічно значимими образами: Вічною Вес­ною, Вічною Надією, Вічною Жоною, Вічно Юною, Недосяжною, Незрозумілою, Не­зрівнянною, Володаркою, Царівною, Берегинею, Сутінковою Потаємною Дівою.

Друга книга, що увібрала в себе вірші 1904-1908 рр., складається із 7-ми поети­чних циклів «Бульбашки землі», «Нічна фіалка», «Різні вірші», «Місто», «Снігова ма­ска», «Фаїна», «Вільні думки». Головний пафос книги, викликаний душевною кризою, сумнівом поета щодо здійсненності тих ідеалів, які він пов'язував з образом Прекрас­ної Дами. Причиною кризи стали також і події першої російської революції, які не підтвердили пророцтва щодо близької вселенської катастрофи та очікуваного приходу Небесної Царівни, й ідейні непорозуміння із дружиною. У вірші Блока вривається де­монічне, темне начало, втілене в образах болота та його фантастичних мешканців (ку­длаті тролі, чортенята, чаклуни тощо), а також снігового вихору (образи циклу «Сні­гова маска»). Прекрасної Дами більше нема, вона «в поля ушла без возврата», себе ж ліричний герой цього часу називає «невоскресшим Христом». Образи «храмів», в яких він найчастіше перебував, витісняється образами «трактирів». Прекрасна Дама перетворюється на Незнайому. Смислова наповненість цього образу подвійна. З одно­го боку, він зберігає в собі колишні елементи

 

обоготворення і поклоніння, а з іншого — додає до них риси іронії, роздратування, відчуття невиправданих сподівань.

Третя книга, що вбирає вірші 1907-1916 рр., складається з циклів «Страшний світ», «Помста», «Ямби», «Італійські вірші», «Різні вірші», «Арфи і скрипки», «Кармен», «Солов'їний сад», «Батьківщина», «Про що співає вітер». Провідним мотивом нової книги стає напружена внутрішня боротьба, яка точиться між світлими і темними силами в душі поета і, зрештою верх отримують світлі сили, у поета з'являється заці­кавленість життям, його злободенними потребами і проблемами. Пафос рішучого по­вернення до життя домінує і у подальшій творчості Блока, однією з провідних тем якої стає тема батьківщини, Росії, її історичної долі та майбутніх перспектив («На полі Куликовому», «Скіфи», «Дванадцять» тощо). Росія стала для О. Блока новим поетич­ним міфом і новою духовною святинею, яку він втратив в образі Прекрасної Дами.

5. Робота з таблицею.

З΄являється    о б р а з    “Вічної   Жіночності”, який  пізніше  у  О.Блока  стає  знаменитим образом  “Прекрасної  Дами”.

 

4. Робота з підручником

Виразне читання вірша «Незнайома».Ідейно-художній аналіз поезії

Аналіз вірша (на кожній парті «Схема аналізу поетичного твору».

*  Схарактеризуйте атмосферу дачного передмістя. Які теми  вводить автор в її описі?

 

*  Які образи й деталі виявляють бездуховність повсякденного житія?

*  Схарактеризуйте душевний етап ліричного героя.

*  Як, на вашу думку, образ ліричного героя співвідноситься з «пияками», що кричать «Істина в вині!»?

*  Проаналізуйте портрет Незнайомої. На чому в описі жінки наголошує автор?

*  Знайдіть «знаки вічності» в образі Незнайомої.

*  Як ви тлумачите фінальну строфу твору?

*  Як змальовано весну в творі? Проаналізуйте вживані перекладачем ви­значення весняного духу як «хмільного» й «тлінного».

*  Проаналізуйте образ місяця в рядках 15,16.

*  Знайдіть вияви авторської іронії в творі. На що вона спрямована?

*  Що, на вашу думку, символізує Незнайома?

*  Як Незнайома протиставлена «страшному світові» повсякдеиия?

*  Чи є вона дотичною до образу ліричного героя?

*  Чим постає Незнайома у творі    ідеалом чи ілюзією?

*   Як ви гадаєте, що у вірші є реальністю  - світ банальності чи Незнайома?

«Незнайома» (1906). Вірш увійшов до збірки «Несподівана Радість» (1907), яку сам Блок оцінював як «перехідну книгу», тобто таку, в якій поряд із містичними на­строями очікування вселенського оновлення і приходу Прекрасної Дами починають звучати й настрої розчарування і зневіри в декларованих ідеалах. «Незнайома» була написана 24 квітня 1906 року і відразу ж стала одним із найбільш знаменитих віршів Блока. «Незнайома» вразила не лише шанувальників і знайомих поета. Сам Блок та­кож довгий час, за свідченням сучасників, перебував під своєрідною «магією» її впли­ву. Тематично «Незнайома» Блока розпадається на дві частини. У першій частині (пе­рша — шоста строфи) описується реальний світ, у другій частині (сьома — тринадця­та строфи) — світ ілюзій, виявлений через образ таємничої Незнайомої. Ситуативне тло, на якому розгортається сюжет твору, — це уявна

 

зустріч у заміському ресторан­чику ліричного героя з таємничою жінкою, образ якої він у своїй уяві наділяє роман­тичними і містичними рисами.

Виразне читання вірша «Весно, весно, без меж і без краю...». Ідейно-художній аналіз поезії.

Аналіз вірша.

*   Визначте основні настрої вірша «Весно, весно без меж і без краю...».

*   Як тут розкриваються теми «двобою з життям» та любовно-ворожого

     ставлення до життєвої стихії?

*   Чому тлом цього «двобою» є весна?

*    Знайдіть у творі вияви темних боків життя.

*   Чи сподівається ліричний герой на свою перемогу?

*    У чому він вбачає радість для себе?

*   Чому, на вашу думку, взаємини блоківського героя з життям набувають характеру «двобою»?

*   Як ви тлумачите позицію ліричного героя: «Все приймаю!»?

*   Зіставте картини весни у віршах «Незнайома» та «Весно, весно без меж і краю...».

«Весно, весно, без меж і без краю...» (1907). Вірш відкриває цикл «Заклятгя вог­нем і темрявою» і становить одну із провідних його тем. Вірш побудований у формі ліричного монологу, адресованого через риторичне звертання до весни. Весна — центральний образ блоківського вірша, який виявляє кілька символічних значень. Пе­редусім з образом весни асоціативно співвіднесене кохання ліричного героя до жінки, постать якої з'являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу, мотивує п'янкість почуттів і поривань героя. Але крізь образ кохання у вірші проступає й інше, більш глибоке символічне значення ве­сни, її образ символізує життя і одночасно ставлення до нього з боку поета.

Виразне читання вірша «Скіфи.». Ідейно-художній аналіз поезії

«Скіфи» – високопатріотичний твір. Це і затвердження видатної ролі Росії в новій історії людства, і заклик до захисту першого в світі народної держави.

 

Пафос вірша – в ідеї світу, яка виражена особливо схвильовано і пристрасно тому, що написано воно було під враженням чуток про передбачався наступ німців, які скористалися зрадою Троцького в Бресті. Чутки ці підтвердилися. Після великого подвигу народу в Жовтні Блок не тільки усвідомив його силу, а й прагнення до щастя жити і працювати в мирі з усіма народами. Поет – першим в літературі!  Закликає до мирної співпраці народи різних країн.

Блок нагадує тим «цивілізованим» європейцям, які вважали Росію дикої, варварської країною, про велику роль, яку вона зіграла в минулому, захистивши Західну Європу від навали монголів. З цим пов’язаний своєрідний словник вірші, демонстративно полемічний тон, починаючи вже з назви і перших рядків: «Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми», «варварська ліра», «азіатська рожа » і т. п.

Але тут можна знайти і слабкість поета, обмеженість його історичного мислення, неспроможність прийому запаморочливої історичної паралелі, коли зближуються різні епохи, різні формації. У «Скіф» позначився вплив соловьевской теорії панмонголизме. Епіграфом до вірша Блок поставив рядка Вл. Соловйова: «панмонголизме! Хоч ім’я дико, але мені пестить слух воно…» Теорія ця настільки недолугою, що виглядає як смішний, наївний парадокс: мовляв, у XX столітті Росія продовжує грати роль бар’єра між Сходом і Заходом, як це було і за часів Батия. Блок і заявляє, що тепер, якщо старий світ не одумається, ми вчинимо не так, як у XIII столітті.

V. Закріплення вивченого.

Літературний диктант

1. Який час в російській літературі  називають «золотим»?
2.  Назвіть хронологічні рамки «срібного століття» російської поезії.
3. Які три напрями, течії цієї епохи ви можете назвати?
4. Творчість якого російського поета вважають вершиною російського символізму)?
5. Що лежало в основі поезій символістів? Як виражали вони свої почуття?

 

6. Кого із найвідоміших поетів-акмеїстів ви запам’ятали?
7. Що означає слово «акмеїзм»?
8. Що означає слово «футуризм»?
9. Кого із поетів-футуристів ви можете назвати?
10.               Які збірки були написані О.Блоком?
11.               Назвіть вірші поета.

VІ. Підведення підсумків.

Самооцінювання «Літературного диктанту» (на екрані демонструються правильні відповіді, учні звіряють їх зі своїми та виставляють оцінки: 1 правильна відповідь – один бал).

VIІ.  Домашнє завдання.  Характеризувати добу  "срібного століття" російської поезії. Виразно читати  вірші  О.Блока, розповідати про його  життєпис.