Урок "Стилі... Стилі... Стилі..."

Мистецтво, 9 клас

Урок 2

Тема: Стилі…Стилі… Стилі… Великі європейські стилі: бароко, рококо, класицизм, романтизм, реалізм.

Мета: Повторити з учнями поняття «мистецтво», «стиль», «індивідуальний стиль митця»; повторити етапи розвитку мистецтва стилю бароко, рококо, класицизм, романтизм, реалізм.

Розвивати вміння учнів розуміти різновиди мистецтва та знаходити відмінності між ними, впізнавати вид мистецтва за ілюстрацією, надавати характеристику художньому образу твору живопису, висловлювати свої власні судження від перегляду твору.

Виховувати інтерес до різних видів мистецтва та історії їх розвитку, творчості відомих митців, індивідуального стилю митця.

Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок узагальнення знань.

Обладнання: проектор, мультимедійна дошка, комп’ютер, презентація до уроку.

Твори, що вивчаються на уроці: Дрезденський цвінгер, Собор будинку інвалідів у Парижі, К. Брюллов «Дівчина, яка збирає виноград», Д. Левицький «Портрет Урсули Мнішек», Т. Шевченко «Катерина», Дієго Веласкес «Портрет інфанти Маргарити», Ежен Делакруа «Свобода, що веде народ». Сл. і муз. С. Вакарчука «Все буде добре»

Хід уроку:

1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.
2. Повторення понять «мистецтво», «стиль», «індивідуальний стиль митця».
3. Розгляд ілюстрації Дрезденський цвінгер. Аналіз архітектурної пам’ятки.(повторення матеріалу за 8 клас)
4. Собор будинку інвалідів у Парижі.

Будинок Інвалідів (фр. Les Invalides) в Парижі — комплекс будівель та споруд, що включає в себе музеї, монументи, є пам’яткою військової історії Франції. Найважливіші будівлі — Будинок Інвалідів, Собор та церква Святого Людовика.

Вперше притулок для солдатів-ветеранів як окремий заклад виник лише в період царювання Людовика XIV. У 1671король Франції Людовик XIV вирішив збудувати Дім Інвалідів — притулок для ветеранів своїх війн. Керувати роботами було доручено архітекторові Лібералю Брюану.

У 1674 в будинку з’явились перші пенсіонери. У 1677 розпочато будівництво церкви, що надалі розділилася на Солдатську церкву та Купольну церкву. Будівництво було завершено в 1706 архітектором Жюлем Ардуен-Мансаром.

У кінці 17 століття Дім Інвалідів був як справжнє місто в мініатюрі, життя в якому проходило згідно з церковними правилами та військовим статутом. Тут мешкало 4000 ветеранів. Вони були об'єднані в роти під керівництвом офіцерів і працювали в швацькій та гобеленній майстернях, а також в майстерні з розмальовування гравюр. У наш час Державний військовий шпиталь «Дім Інвалідів» продовжує традиції добродійного закладу Людовика XIV.

Фасад Солдатської церкви, або церкви Святого Людовика, що виходить на Почесний двір, являє собою приклад архітектури класицизму. Карнизи нефу прикрашено прапорами — трофеями військових кампаній XIX—XX століть. Особливого розкошу інтер'єру надає корпус органа, датований 1679 роком.

Будівництво Купольної церкви почалось в 1677, її було збудовано під керівництвом архітектора Жюля Ардуен-Мансара. Ажурний ліхтар, що увінчує Купол, здіймається на висоту 107 метрів.

У 1989 купол та його декоративні прикраси було заново вкрито позолотою, для чого знадобилось дванадцять кілограмів золота. Величезну фреску під куполом (художник Шарль де ла Фось) також було нещодавно реставровано. Купольна церква є військовим некрополем, де навколо гробниці імператора Наполеона поховано таких відомих маршалів, як Тюренн, Вобан, Фердинанд Фош, Ліоте, а також близьких імператора — його сина Короля Римського, братів Жерома та Жозефа, генералів Бертрана та Дюрока.

У 1840 було прийнято рішення про перенесення праху імператора Наполеона з острова Святої Єлени в Париж. Замовлену у скульптора Луї Вісконтіскульптуру було вирішено встановити в Купольній церкві. Зведення гробниці було завершено в 1861 до дати поховання останків імператора. Прах Наполеона знаходиться в шести покладених одна в іншу трунах (перша — з жерсті, друга — з червоного дерева, третя та четверта — із свинцю, п’ята — з дуба та шоста — з ебенового дерева). Труни вміщено у великий саркофаг з червоного фінського порфіру. Військові досягнення Наполеона символізують «Перемоги», що оточують крипту: Аустерліц, Єна, Маренго… Сюжетами десяти барельєфів скульптора Сімара, що прикрашають стіни крипти, стали досягнення Наполеона на громадянському поприщі (примирення нації, адміністративна централізація, державна рада, громадянський кодекс, конкордат, імператорський університет, рахункова палата, кодекс торгівлі та промисловості, великі будівництва, почесний легіон). Під статуєю імператора спочиває прах його сина.

В Домі Інвалідів поховані відомі французькі діячі

• Наполеон I Бонапарт
• Жозеф Бонапарт
• Жером Бонапарт
• Наполеон II Бонапарт
• Фердинанд Фош — маршал Франції
• Клод Жозеф Руже де Ліль — автор Марсельєзи
• серце Претра де Вобана — видатного військового інженера та маршала Франції

5. К. Брюллов. Дівчина, яка збирає виноград.

Це сама популярна картина, цього художника. На картині видно, що дівчина збирає виноград.

Автор чітко передає всю насиченість і красу виноградної лози, захоплена дівчина, тим що виноград такий ось весь, гарний і соковитий. Ці все деталі покликані підкреслити, яскравість денного сонця, теплоту італійського дня.

Картина написана, коли художник знаходився в Італії з метою навчання і вдосконалення своєї майстерності. Брюллов намагався знайти красу в звичайних речах і перенести її на полотно. На картині зображена сцена збору урожаю. Дівчина в центрі збирає виноград в корзину, яка висить на її лівій руці. Щоб дотягнутися до чергової галузки їй довелось розвернутись, стати на носки, взятись за жердину і протягнути праву руку до винограду, злегка нахилившись назад. Дівчина виглядає так, ніби застила в танці. Вона витончена і граційна. Можливо, дівчина навіть наспівує якусь італійську пісеньку і рухається в такт бубну.

Інша дівчина лежить на сходинці. Головою вона опирається на великий зелений гарбуз. В руках у неї бубен. Дівчина злегка вдаряє в нього. Вона виглядає так, неначе танцювала, змучилась і прилягла відпочити в тіні виноградної лози. Обличчя дівчини кокетливе і грайливе. Волосся у героїнь зібрані, проте легкі кучері вибиваються із зачіски. На щоках горять рум’янці.

На задньому плані справа зображений хлопчик в одній сорочці. Він несе велику бутлю вина. Хлопчик зосереджений на цьому занятті. Справа внизу струєю води б’є джерело, добавляючи рух в картину. На задньому плані стоїть запряжений віслюк, видно кущі, дерева та гори. Відтінками червоного художник виділяє центр картини: це одяг дівчат, бубен, коралове ожерелля, рум’янець . Білий колір одягу надає свічення, відображає ярке італійське сонце. Обрамлюють картину відтінки зеленого і охри: виноградна лоза, кущі та дерева, гарбуз, джерело з водою та земля. Легкий одяг персонажів картини передає тепло італійського літа. У дівчини в центрі крізь тонку тканину просвічуються її стрункі ноги. А у лежачої дівчини блузка спадає, злегка обнажаючи білі груди. І зовсім не помітно, що дівчата зайняті тяжкою працею.

6. Д. Левицький. Портрет Урсули Мнішек.

портрет Урсули Мнішек (1782р) був написаний в зеніті майстерності та слави художника. Овал був рідким в портретній практиці Дмитра Левицького, проте власне цю форму він вибрав для вишуканого зображення світської красуні. З натурною ілюзорністю майстер передав прозорість кружев, ломкість атласу, сивину пудри модного високого парика. Щоки та скули «горять» жаром накладеного косметичного рум’янцю. Обличчя написане сплавленими мазками, нерозличимими завдяки прозорим висвітленим лессировкам і надаючими портрету гладко-лаковану поверхню. На темному фоні виграшно співіснують голубо вато-сірі, сріблясто-попелясті та золотисто-бліді тони.

Відсторонений поворот голови і люб’язно-завчена посмішка надають обличчю привітний світський вираз. Холодний прямий погляд здається відхиленим, скриваючим внутрішнє «Я» моделі. Її світлі відкриті очі обдумано скритні, але не таємничі, як в кращих портретах Рокотова. Ця жінка мимоволі визиває захоплення, так же як і віртуозний живопис майстра.

Урсула Мнішек по народженню належала до вищого кола аристократії. Вона – дочка польського воєводи Яна Замойського і Людвиги Понятовської, сестри останнього польського короля Станіслава Понятовського. В першому шлюбі – Потоцька. В 1781 році вийшла заміж за Михайла Мнішека, придворного литовського маршала. Вона була фрейліною Катерини ІІ, пізніше кавалерійською статс-дамою. Урсула Мнішек була не тільки світською львицею , але і жінкою, по мірках свого суспільства, освіченою. Сучасники згадують про неї як про цікаву співбесідницю.

Вона була дуже начитаною, мала розвинений інтелект. Цікавилась мистецтвом і прекрасно малювала, залишила дуже іронічні і повні визначних портретних характеристик мемуари, де Катерина ІІ представ «артисткою, яка веде свою роль в театрі», а вона сама – вольовою і власною красунею, яка уміє стримувати свої почуття в придворній обстановці.

Портрет довгий час знаходився у власності сімейства Мнішек. В 1908 році в Парижі при розпродажі родового зібрання його купила Євфимія Павлівна Носова, яка належала до знаменитої сім’ї купців Рябушинських. В 1917 році, після Лютневої революції, Носова передала всю свою колекцію в Третьяковську галерею на часове зберігання, в тому числі і портрет Д. Левицького.

7. Т. Шевченко. Катерина

Катери́на — ліро-епічна соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датована орієнтовно кінцем 1838 — початком 1839 року. Присвячена Василю Жуковському на пам'ять про викуп з кріпацтва.

Датували орієнтовно, на підставі спогадів І. М. Сошенка, записаних М. К. Чалим: кінець 1838 р. — початок 1839 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. За спогадами І. М. Сошенка (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“ (он в это время писал ее)»; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.:, Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 — початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість генетичного зв'язку між «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини». З листування Є. П. Гребінки з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненкомвідомо, що останній написав свою повість восени 1838 року, а наприкінці грудня 1838 або на початку січня 1839 року ЇЇ вже одержав Є. П. Гребінка для публікації в альманасі «Ластівка», який він тоді готував (див.: листи Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 12 жовтня 1838 р. та 13 січня 1839 р., лист до М. М. Новицького від 10 січня 1839 р). Саме в цей час Шевченко, який допомагав Є. П. Гребінці готувати альманах до друку, очевидно, прочитав «Сердешну Оксану». Враження від читання і могло стати безпосереднім творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в обох творах підтверджує це припущення). Свідчення Шевченка на допиті в III відділі 21 квітня 1847 р., під час якого він назвав «Катерину» першим своїм твором, спростовано самим поетом в автобіографії, де він зазначив, що з перших своїх поетичних спроб надрукував тільки «Причинну».

Найраніший відомий текст — фрагменти (загальним обсягом 70 рядків), відкинуті Шевченком, очевидно, під час підготовки поеми до друку і переписані з невідомого джерела, які містяться у списку невідомою рукою в рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку; перші публікації варіантів поеми з цього списку — Бородін В. Ще 70 рядків з «Катерини»). Вперше «Катерину» надруковано в «Кобзарі» 1840. У тексті — кілька пропусків, позначених крапками. Походження їх не з'ясовано. Деякі з цих пропусків за своїм змістом не суперечили вимогам цензурного статуту, отже, не мали б підлягати цензурному вилученню. З «Кобзаря» 1840 поему передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 з відновленням рядків 460–461 та 533, випущених у «Кобзарі» 1840.

Молода українська дівчина на ім'я Катерина зустрічається з російським офіцером (вона у творі називає його Іваном) і згодом вагітніє від нього. А її коханий тим часом поїхав на війну в Туреччину, вона чекає його повернення, але він так і не повертається.

Катерина після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Вона зустрічає російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.

Катерина зупиняється із сином у шинку і незабаром дійсно зустрічає Івана разом з іншими солдатами, але той і знати її не хоче, вона сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя щоб показати його батькові, але той просто утік. У відчаї Катерина кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу де і топиться. Плач малої дитини почули лісники і врятували мале хлопча.

У наступному епізоді син Катерини як провожатий іде разом із старим кобзарем до Києва. У берлині їде Іван і його жінка, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».

8. Дієго Веласкес. Портрет інфанти Маргарити.

Діє́го Вела́скес (ісп. Diego Rodríguez de Silva y Velázquez, МФА: [ˈdjeɣo beˈlaθkeθ] Д'єго Беласкес; 6 червня 1599, Севілья, Іспанія — 6 серпня 1660, Мадрид, Іспанія) — іспанський художник, представник мадридської школи часів золотого століття іспанського живопису, придворний живописець короля Філіпа IV.

Робота легендарного іспанського художника 17ст. Дієго Веласкеса, яка була написана в 1655 році, займає в його творчості ключове місце і відноситься до портретного жанру, який в часи Веласкеса був особливо популярним в європейському художньому світі. Сам Веласкес, бувши придворним художником короля Іспанії, достатньо часто зображав в своїх картинах власне членів монаршої сім’ї, підкреслюючи велич правлячої іспанської династії.

Картина інфанти Маргарити, яка була дочкою короля Іспанії Філіпа ІV і яка стала потім імператрицею Священної Римської імперії, відноситься до зрілого періоду творчості митця. Власне в цю пору Веласкес і створив цілу галерею портретів інфанти. На цій картині майбутня правителька має холодно-стриманий вигляд, який повинен був бути присутнім у представників знаті її рівня, при цьому підкресленими також являються і її погляд, не дивлячись на те, що їй всього лише чотири роки, а також осанка інфанти, яка теж свідчить про  те, що перед нами правителька королівської сім’ї.

Не дивлячись на всю статичність фігури інфанти, майстерно зображеною Веласкесом, все ж поражає манера передачі самого образу маленької дівчинки, яка в майбутньому стане великою правителькою . М’які риси обличчя і припухлості губ, разом з золотистим волоссям дівчинки, надають її зображенню ніжність і теплоту, не дивлячись на строгість самого її вигляду. Сам художник ще не знав, що інфанті приготовлена така гарна доля, тому що вона стала імператрицею лише в 14 років, і змогла прожити тільки 21 рік, але при цьому успіла народити 6 наслідників престолу.

На даний час картина виставлена в музеї Лувру – одному із найбільш відомих музеїв Європи.

9. Ежен Делакруа. Свобода, що веде народ. (повторення матеріалу з 8 класу).
10.  Сл.і муз. С. Вакарчука. Все буде добре.

Я пам’ятаю час, коли лиш починався світ
Хто міг, той підіймався та йшов.
Ішов собі високо в гори, взявши у похід
Свою надію сильну, як любов.

Приспів:
Що все буде добре
Для кожного з нас.
Що все буде добре,
Настане наш час.

Я бачив, як навколо нас і долі і вогні
Все далі й далі змінювали світ.
І ми все вище, бо в долині небо не таке
І далі щось веде мене в похід.

Приспів:
І все буде добре
Для кожного з нас.
І все буде добре,
Настане наш час.

І ось, коли ми майме там, де холодно і сніг
І зовсім близько наша самота.
Бажання сильні, як любов, поможуть нам дійти
І буде вся та наша висота.
 

11.  Підсумок уроку.