Урок "Ступені порівняння прислівників"

Тема. Ступені порівняння прислівників

 

Мета: ознайомити учнів із ступенями порівняння прислівників на основі аналогії, формувати в них уміння утворювати і правильно вживати в мовленні прислівники вищого і найвищого ступенів порівняння, порівнювати й узагальнювати мовні явища; розвивати критичне мислення, аналітичні вміння, життєві компетентності; виховувати почуття любові і шанобливого ставлення до рідної мови.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу на основі зіставлення мовних явищ

                                                   Хід уроку

 

                                                                    Як нема без зірок небозводу,

                                                                    Як блакиті без сонця нема,

                                                                    Так і мови нема без народу,

                                                                     І народу без мови нема.

                                                                                        В. Забаштанський

І. Організаційний момент

ІІ. Установчо – мотиваційний етап

Вступне слово вчителя          

Покажіть долоньки. Візьміть уважність, наполегливість, творчість на одну долоньку. На другу я подарую вам свою любов, підтримку, гарний настрій. А тепер обміняємось подарунками – торкнемося долоньок один одного і з хорошим настроєм розпочинаємо урок.

     Усім відомо, що мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - МОВА. 

  Скажіть, будь ласка, яке свято відзначалося 21 лютого усіма народами світу?

    За рішенням ЮНЕСКО, 21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу. У цей день люди нагадують одне одному, як важливо берегти рідну мову. Адже мова – це найбільший скарб народу, найцінніше надбання, яке в нього є. Тож кожен із нас і всі ми гуртом маємо плекати й берегти найкращу квітку рідної землі – українську  мову. І саме про нашу рідну мову лунатимуть найщиріші слова на сьогоднішньому уроці.

  Перед вами спроектовано слова поезії  Володимира Забаштанського, які є епіграфом нашого уроку. Будь ласка, прочитайте ці слова і вдумайтесь у їхній смисл. Чого вони навчають нас?(Учень читає поезію) (слайд №1)

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання

Вчитель: На сьогоднішній урок вам потрібно було підібрати приказки та прислів’я про мову, у яких були б прислівники, так як ми з вами почали вивчати тему «Прислівник». При відповіді одного учня прошу всіх інших бути уважними: ви повинні будете назвати прислівники, які почуєте у відповідях своїх товаришів.    (Діти читають по одному прислів’ю) Оцінювати впродовж уроку ви будете себе самі. У кожного на парті є оцінювальні картки, підпишіть їх і робіть певні записи.

Наприклад:

Говори  мало, слухай багато, а думай ще більше.

Умій вчасно сказати і  вчасно замовкнути.

Слово – не стріла, а глибоко  ранить.

І від солодких слів буває гірко.

Що маєш казати наперед – обміркуй.

Краще мовчати, ніж брехати.

Більше діла – менше слів.

2. Мозковий штурм  (на дошці напис «Лунає рідна мова»)(Слайд 2)

  Вчитель:  А зараз ми проведемо мозковий штурм. Вам потрібно дати відповіді на запитання, які ви бачите на дошці, за допомогою прислівників.

                                Отже, лунає рідна мова :

      ЯК?                                    ДЕ?                                        КОЛИ?

      тихо                                  вдома                                           зараз

      гарно                                навколо                                        завжди

      голосно                            кругом                                          давно

      гучно                                будь-де                                         сьогодні

      дзвінко                             скрізь                                            завтра

      мелодійно

      милозвучно       

 

  (якісно - означальні)            (місця)                                             (часу)

         Визначте, до яких розрядів належать ці прислівники (учні роблять висновок)

    3. Назвати, які ще розряди прислівників вам відомі і на які питання вони відповідають.

  (Учні відповідають: прислівники кількісно - означальні  - скільки? наскільки? в якій мірі? як багато?

 способу дії – як? яким способом?

 прислівники причини – чому? з якої причини? через що?

 прислівники мети – для чого? з якою метою? навіщо?)

 

Отже, ми пригадали, які є розряди прислівників за значенням. А сьогодні продовжимо далі вивчати тему «Прислівник»

 

Запишіть число, класна робота

 

ІV. Повідомлення теми й мети уроку(Слайд 3)

 

1. Лінгвістична гра «Одним словом» (замінити фразеологізми прислівниками і записати їх)(слайд 4)

• Слухати з роззявленим ротом (уважно);
• Одним махом  (дуже швидко);
• Нога за ногою (повільно)

(До якого розряду належать записані вами прислівники? Від якої частини мови утворені?)

Вчитель: Записані нами прислівники дають якісну характеристику дії, стану, відповідають на питання як?, можуть мати ступені порівняння. Пригадати, яка із вивчених частин мови має ступені порівняння.

(діти відповідають – прикметник)

• Які ступені порівняння має прикметник?
• Від яких прикметників утворюються ступені порівняння?

2. «Читай-міркуй-роби висновки!»(Слайд5)

Проведіть дослідження: порівняйте пари словосполучень, з’ясуйте, якими частинами мови є підкреслені слова, на який ступінь ознаки й ознаки дії вказують? Які лексичні чи словотвірні засоби допомагають виражати цей ступінь?

 

Гаряче слово                                    Любити гаряче

Гарячіше слово                                Любити гарячіше

Більш гаряче слово                          Любити більш гаряче

Найгарячіше слово                          Любити найгарячіше

Найбільш гаряче слово                   Любити найбільш гаряче

Отже, у правій колонці записані прикметники.

 

 

 

 

3.  Ділова гра «Навчаючись – учусь»: Складання опорної схеми «Ступені порівняння прислівників»(Можна скористатися матеріалом підручника)(Слайд6)

                                         Прислівник

   (ступінь)

 

 Вищий Найвищий

 (форма)                                                   (форма)

 

 

проста складена                      проста            складена

 

+ -ш-(-іш-)           + більш                      + най-                   + найбільш

Глибоко- (менш)                          що-                     (найменш)

Глибше                  Більш                          як-

Темно-                   глибоко                      найглибше                 Найбільш

Темніше                                                  якнайбільше                 глибоко

                           найтемніше

                              щонайтемніше

4. Робота з підручником с. 116 – 117. Прочитайте уважно матеріал підручника й скажіть, що ще ми повинні пам’ятати, утворюючи ступені порівняння прислівників.

 

Отже, при творенні вищого ступеня можуть виникати чергування приголосних, деякі прислівники мають інші корені.

 

V. Закріплення і формування в учнів умінь і навичок

 

1. Учитель. Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Зараз ми проведемо

              Дослідження «Знайди слово»(Слайд7)

Прочитати текст, виписати якісні прислівники, утворити від них усі можливі форми ступенів порівняння.

 Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
         Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

                               Щиро так, м'яко так починайте казати,
                               Як воліла б відкритись ваша душа.

 

  2. Учитель. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки рідну мову. Народ плекав цей скарб у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула мова.

                                Конкурс «Сміливий експериментатор»(слайд8)

Переписати речення, розкриваючи дужки,   й утворити від слів можливу форму ступенів порівняння.

     Мова – це віконця, через які людина (гарно)бачить світ. У мові кожного народу (повно) закладені і шлях до правди, і шлях до істини. Мова (швидко) вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів. Мова (часто) зникає не тому, що її не вчать, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає.

       

3. Релаксаційна хвилинка.(Слайд9)

Зачитую прислівники, а учні швидко реагують: якщо утворюється ступінь порівняння, повертаються обличчям одне до одного,  якщо не утворюється, повертаються спинами.

Навіки, по-дитячи, ясно, весело, прокльонно, охайно, пізно, спросоння, синьо, досі, гірко, широко, гарно, подекуди, звечора,

навмисне, скоро, лагідно, утричі, незліченно, привабливо, дзвінко, дорого, гаряче.

 Отже,  тільки від якісно – означальних прислівників можна утворити ступені порівняння

 

   4.Учитель. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно нам бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків. Виконавши це завдання, доведемо, що ми гідні бути спадкоємцями героїчних предків.

 

« Я – редактор»(слайд 10)

Списати текст, відредагувавши його

Мову чудову, глибинне і пружне слово дав нам народ і наказав найбільш святіше  оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої.  2. Хто ясно думає, той саме ясніше й говорить.   3. Учитися гарній, спокійній, інтелігентній мові  треба найдовгіше і найбільш уважніше – прислухаючись, запам’ятовуючи, помічаючи й вивчаючи.

(Слайд 11)  VІ. Домашнє завдання.  Вивчити правила с.116 – 117, виконати диференційоване письмове завдання.

А. Написати міні – твір «Мови нема без народу й народу без мови нема», (використавши ступеньовані прислівники).

Б. Скласти речення про мову. В. Виконати вправу 216

 

VІІ. Підведення підсумків уроку «Незакінчене речення»(Слайд 12

 Уточніть формулювання наведених визначень.

1. Ступені порівняння мають тільки…(якісні прислівники)

2. Ступені порівняння бувають…(вищий і найвищий)

3. Вищий ступінь має(просту і складену)форму

4. Проста форма вищого ступеня утворюється…

5.Складена форма вищого ступеня утворюється…

6. Проста форма найвищого ступеня утворюється…

7. Складена форма найвищого ступеня утворюється…

Наш урок завершується. До ваших сердець линули слова про багатство, красу та мелодійність української мови – нашої гордості, і я надіюсь, що слова збудили у ваших душах бажання старанніше вивчати рідну мову. А на закінчення спробуємо всі разом влучне слово  у вірші про чарівну мову.

Творчий практикум «Мереживо слів»(Слайд13)

Щоб розумним і мудрим стати,

треба рідну мову (якнайкраще) знати,

А щоб вміти говорити,

треба рідну мову (більш старанно) вчити,

Знає кожен з нас чудово,

що потрібно (найщиріше ) плекати українське     слово.

Понад світом хай мова лунає, хай її ніхто не забуває.(Пісня)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

              Доброго дня всім, хто в гості завітав!

              Доброго дня, великій нашій  родині!

               Шановні гості, ми щиро вітаємо вас!

І як з давніх пір у нас ведеться,

Хліб святий до свята знов печеться!

Хлібом-сіллю вас ми зустрічаєм.

І у нас на святі вас вітаєм!

                    Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

          І дарувати хліб із золота – пшениці,

         Щоб хліб святий був завжди на столі,

          Й щасливі були всі на вкраїнській цій землі.

І на знак поваги хліб візьміть із сіллю

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі

Ми вам хліб  підносимо на вишитому  рушничкові

Та до землі вклоняємось, щоб всі були здорові.

                    Пісня «Зеленеє жито»

Які в народу звичаї крилаті,

Який багатий наш духовний світ!

Традиції живуть у кожній хаті

І їх вивчають діти з юних літ.

Щоб українцями по світу крокувати,

Й на цій землі прожити недарма

І щоб ніхто не зміг нам дорікати,

Що в нас коріння власного нема.

            Традиції ніколи не вмирали,

Їх українці свято берегли.

А в світлий час їх з пам’яті дістали

І, наче прапор, у майбутнє понесли.

Моя земля. Чарівна Україна!

Ти мила серцю й дорога мені.

Ти – рідна ненька, я – твоя дитина,

В мені твої традиції й пісні.Пісня про Україну

                   А я росту і хочу більше знати,

Про наш народ, його життя,

Тож хочеться усе мені пізнати,

Щоб не пішло ніщо у небуття.

Це як повітря потрібно дитині,

Бо тут мій рід, тут народився я.

Я справжній син своєї Батьківщини,

Бо ж українець маю я ім’я.

Я – українець і для мене святе усе,

 що рідне для батьків і для дідів.

Оберегів  в Україні є багато

І я б усі їх вивчити хотів.

       Берегиня, обереги — наші давні й добрі символи. Їхнє генетичне коріння сягає глибини століть. Може, думаю собі, маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію і родовідну пам’ять, волелюбний дух.

        Без верби на покуті та хрещеної ікони, без пучечка зілля, старої підкови та вишитого рушника наші пращури не уявляли свого життя. Ці речі супроводжували їх від першого крику до останнього подиху, уособлювали добро й силу, захищали від всіляких негараздів. Вони були не лише корисними, їх наділяли магічними властивостями і свято вірили в їхню наприродну таємничу силу. Такі магічні речі існували і існують у культурній традиції кожного народу і називаються оберегами.

         Здавна нашим пращурам оберегами слугували трави та дерева, птахи та звірі, пізніше - спеціально виготовлені "магічні" предмети. Обереги були хатніми та такими, що брали в дорогу. Існували обереги від чорних сил та хвороб, обереги шлюбу та щасливого життя, родинного захисту. Спільним у всіх цих речей було те, що вони трималися на сильній людській вірі, заряджалися нею, вони були в душах людей, котрі щиро вірили в їхню надприродну силу.

         В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.        Батьківська хата, мамина пісня, бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушникові,   віночок із стрічками, чиста криниця – все це наша родовідна пам’ять, наші символи, наші обереги. Тож запрошуємо вас на слово щире, на бесіду рідну, на свято родинне; згадаймо українські родинні обереги, послухаймо розповіді, легенди та пісні про них.

 

1. Наш оберіг ішов з землі,

Коли нас скіфами ще звали

І талісман той берегли

І щастя в доленьці шукали.

2. Обереги мої українські,

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

3. Нам любов’ю серця зігрівають

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають,

Захищають від лиха й біди.

4. Й образи на стінах у хаті

 Наставляють на істинну путь.

 Українці душею багаті,

 Крізь віки у майбутнє ідуть.

 

Пісня:  «Червона калина» 

         Матуся навчила нас пісню співати,

        У полі ранкову стрічати зорю,

        Матуся навчила людей шанувати

        І вірно любити Вкраїну свою

Приспів: Там червона калина, мов святий оберіг

       Споришева стежина приведе на поріг

       Там матуся співала колискові пісні,

               На добро дарувала вишиванку мені.

                Матуся навчила добро пам'ятати,

                Стежину топтати у ріднім краю.

                Матуся навчила утоми не знати

                І вірно любити Вкраїну свою. 

Сценка

Мати з сином прибирають хату. Мати прасує рублем рушники.

Мати. Допоможи мені, синку, розвісити у хаті рушники, адже рушник – обличчя оселі, її господині. Будеш допомагати мені, синку, щоб гарно виходило.

Син. Чому так багато рушників? Це ж цілу годину будемо прибирати, а на вулицю хочеться…

Мати. У піст червоні рушники не вивішують, а два рази на рік – на Різдво і Паску хату прикрашають найгарнішими рушниками.  От і впоралися з рушником, що над застільним вікном. (Хлопчик хоче йти). Постривай. Ще над дверима треба повісити.

Син (бубонить невдоволено). Навіщо стільки?

Мати (заклопотано). Так треба. Обереги, які знаходяться на краях рушника, мають висіти не тільки над вікнами, а й біля дверей.

Син (здивовано зазирає на матір). Про які обереги ви мовите?

Мати (здивовано). Ти й досі їх не бачив? Тоді зачекай трохи. (Розвісила над дверима рушник, стала віддалік, оглянула задоволено світлицю). Бачиш (робить жест руками), наче й небагато зробили, а як гарно стало. Так ти питаєш про обереги? Вони онде, на кінцях рушника. Це такі, щоб ти знав, добрі охоронці нашої оселі, бережуть, аби до хати не заходили лихі люди, а приходили добрі, веселі з хорошими намірами.

Учень: Дивлюся мовчки на рушник,

                           Що мати вишивала,

                           І чую: гуси зняли крик,

                           Зозуля закувала.

                           Знов чорнобривці зацвіли,

                           Запахла рута – м’ята.

                           Десь тихо бджоли загули,

                           Всміхнулась люба мати.

                           І біль із серця раптом зник,

                           Так тепло – тепло стало…

                           Цілую мовчки той рушник,

                           Що мати вишивала.

        Рушник на стіні -   давній наш звичай.  Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. У кожній оселі були свої рушники, свої узори на них. Це був своєрідний календар, книга родоводу.

      Недаремно склав народ прислів’я «Хата без рушників  - що родина без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку».

     Рушники служили не тільки прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

     Рушники... Рушники... Найсвятіший оберіг, який і до сьогодні живе, діє, допомагає добрим людям у житті. Сьогодні вони знову ожили, заговорили і стали повноцінними оберегами кожному, хто у це повірив.

 

Наталія Цар «Рушник вишиваний»

Рушник святковий вишивала мама,
Щоб ним мене благословити в світ.
Весняними ясними кольорами,
Як цвіт калини, як волошки цвіт.
На нім веселка-райдуга барвиста,
На нім перлина сонця золота
І мамина молитва промениста,
Що до небес підносили уста.
Приспів:
Рушник вишиваний - як долі доріжка,
Тут квіти багряні й матусі усмішка.
Рушник вишиваний - як долі стежина,
Тут рідні краяни й моя Україна.
Тут рідні краяни й моя Україна.
2. Рушник квітчастий хай дорогу світлу
Вистеляє мережкою мені.
Мій оберіг на доленьку розквітлу,
На щире слово й сонячні пісні.
Приспів.
 

           

               Мій народ якось вигадав український рушник,

               Щоб і хата була – красивішою,
               Щоб і доля була- прихильнішою,

               Щоб весілля було та й – клечальнішим,

               Щоб зажинки були – величальніші.

                                             Стежку Сковороди і Тарасову думу

                                             І безмежного поля солону могуть,

                                             І колосся любові, і зернятко суму-

                                             Рушники українські у вічність несуть.

Вишиті рушники- це своєрідні книги буття українського народу. У їхніх візерунках вплелися радість і смуток, прагнення і сподівання, біль і надія, віра і любов. Вони є символами доріг і стежок, які доводиться проходити кожній людині у своєму житті.

              Скільки вас і які, України рушники?

              Рушничок для дитини. Рушники на всі дні.

              Рушничок для хатини ще й весільні рушники.

              Рушники для недолі. Рушнички для малят.

              Рушнички барвінкові для веселих всіх свят.

Рушнички всі в узорах і рушник на щодень

Різнобарвні в кольорах ще й рядочки з пісень

Рушники України- для обличчя і рук

З ними діти зростали, брали в світ в дні розлук.

            Скільки ви, українки, із квіток і рослин

           Змайстрували в зазимки рушників для родин!

           На весь світ розіслали всі узори землі

           Рушники не для слави-рушники для душі.

 Український рушник…Оздоблений квітками, зірками, птахами…Стільки він промовляє серцю кожного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні.

              Два кольори оті на полотні -

                           Червоними і чорними нитками,

                           Світанок той і ті святечні дні,

Зігріті материнськими руками,

Лишаються у серці назавжди.

Освітлюють прожитих лiт суцвіттями,

І де б не був я, де б я не ходив.

Вони для мене найрідніші в світі,

Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ,

А серце заболить – воно не камінь

Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте

Червоними і чорними квітками. Пісня «Два кольори»

   Рушники на стіні- давній звичай,

   Ним шлюбують дітей матері.

           Він додому із далечі кличе,

            Де в калині живуть солов’ї.

                 Він простелений тим, в кого серце

           Не черствіє й дарує тепло.

           Хай цей символ сусідиться вічно

           В нашій хаті на мир, на добро.

Розвісила бабуся рушники,

Хоч каже дехто:

«Вже виходять з моди».

Та чую я як б’ється із віків

Минуле мого рідного народу.

В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить, -

Розказує про України долю.

                              Шануйте, друзі, рушники,

                        Квітчайте ними свою хату –
                        То обереги від біди.
                        Шануйте ті, що дала мати,
                        Готуйте дітям з чистої роси.
                        Щоб легко їм в житті здолати
                        Похмурі та скрутні часи.
   «Пісня про рушник»

       У всіх народів світу існує повір`я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, буде покараний і Богом, і людьми. Він блукатиме по світу, як блудний син, і ніде не зможе знайти собі притулку, бо зрадив свій народ.

      З потреби та любові виникло і рукоділля. Не розвагою, а важкою працею були ткання, шиття, в`язання, плетіння мережив, килимарство, вишивання і виготовлення прикрас до святкового одягу.

        Вишиванка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й відображення вірувань, звичаїв українців. Вишиванка – молитва без слів. Вишиванка стала національною святинею, символом України.

Ту сорочку сину вишивала мати,

Всю любов і душу в хрестики вклада,

Щоб стежина завжди привела до хати,

Де щодня матуся сина вигляда.

 

Дарувала мати синові сорочку,

Вірний і надійний, вічний оберіг,

Щоб завжди щастило у житті синочку,

Щоб з шляху не збився він серед доріг.

 

Син одітий в кращу в світі із сорочок,

І щасливі сльози материнські знов:

Серцем вишивала кожен пелюсточок,

В кожній квітці - вічна матері любов.

 

Пісня “ Моя сорочка вишиванка”

Моя вишивана сорочка, неначе долі оберіг
В молитві вишиті рядочки, за щастя всіх моїх доріг
Її носити насолода, і в будень, і в святковий час
Любов до неї то не мода, вона у серці по всяк час
Приспів: /2р/
Моя сорочка вишиванка
Хіба ще є така краса
Моя сорочка вишиванка
В ній дух народу воскреса 

 

Землі моєї чисту вроду, те увібрало вишиття
У нім легенди мого роду, у нім традицій майбуття
Прості орнаменти барвисті, читаю їх немов книжки
Узорів мова промениста, на всі прийдешнії віки
Приспів: /2р/ Програш / Приспів: /2р/
Моя сорочка вишиванка
В ній дух народу воскреса...
Моя сорочка вишиванка
В ній дух народу воскреса

             Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку.

           Сорочка – найцінніший скарб з усього, що є в хаті. Здавен, як тільки в родинах підростали дівчата, бабусі і матері складали придане – вишиті блузки, сорочки, рушники, ткали полотно. Як правило, дівчина повинна мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді понад сто сорочок, тобто на всі випадки життя. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості.

    В Україні було повір`я, що вишиту сорочку дарували на добро, на хороше життя.  Сорочки вишивали й дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: чоловікові, нареченому, братові чи своїй рідній дитині.

  Наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки, приписували їй чарівну силу. Вони вважали, що той, хто одягав чисту сорочку, почував себе здоровим. За сорочкою судили про жінку: дбала вона господиня, чи ні, багата, чи бідна.

  Чому вишивають рукави у сорочці? Тому, що люди споконвіків вірили у магічні сили.

Руки – годувальники, вони виконують усю роботу. Коли прикрасити сорочку на рукавах, то Бог дасть більше сил. Орнаменти, маючи певне символічне значення, повинні надати рукам сили і вправності.

Здавна синові сорочку вишивала мати.

 Закликала щастя-долю до своєї хати.

 Поки вишиє — намріє, стільки наспіває...

 Як закінчить, у сорочку сина одягає.

 А синові в тій сорочці тепло і затишно

 І куди б він не приходив — скрізь завжди успішно.

               Бо сорочечка біленька з вишивкою мами

               І теплесенька до тіла, й оберіг — так само.

               Від злих духів захищає та оберігає,

               Бо любов у ній велика — дужу силу має.

               Поки шила-вишивала — діток пригортала

               І ніжила, й голубила, Ангела прохала,\

               Щоб діточки росли дужі, розумні та сильні,

               Працьовиті, завжди ситі і довіку вільні.

Легенда про вишиванку. Інсценізація.(фонова музика «Мелодія » М. Скорика)

  Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Не жалувала та хвороба ні молодих, ні старих. А жила собі в селі бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловіка і п'ятеро діток. Лише найменша Іванка ще здорова. Пильнує матінка за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла. Почала сохнути Іванка. Тане на очах. А ще просить матінку:

- Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята блищать, що бідна жінка місця собі не знаходить.

Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

- Слава Богові. Що, помирає остання? А могла б жити!

- Як? Бабуню сердечна, я Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!

- Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягнись, що нікому не розкриєш цієї таємниці.

- Присягаю, - мовила Марія.

- Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато розвелося, зла, заздрощів. На людях хреста нема. А чорти втішаються і всіх, на кому не видно хреста, убивають. Дам я тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоб чорти здалеку виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки побачиш на очах...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дитячу сорочечку. А донечка здоровшала щодень, і вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає.

А Марійчине серце стискається від болю, як бачить, що люд помирає. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить та цілує донечку, а думи в голові, як чорні хмари...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала:

- Шийте, шийте хрести... вишивайте... Будете жити! Рятуйтесь!

А люди не вірили їй.

Марія взяла за руку Іванку і побігла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю всі зібралися.

-  Не повірили! Думаєте, здуріла?

Миттю зірвала з Іванки сорочечку вишиту. І впала мертвою донька.

- Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, - та й впала мертвою біля доньки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

Вишивала мама синіми нитками –  

Зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку –

Запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України.

Маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Оберіг-сорочку вишила для сина –

Зашуміло листя на вербі й калині.

Мамину турботу зберегла сорочка –

Захистять від лиха хрестиків рядочки.

 

 

Пісня «Мама сорочку вишивала»

Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб я лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

Приспів (2):

А сорочка мамина біла-біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю

             Літа неначе птахи пролітали

Матусі коси дивом зацвіли

І я сорочку білу вишиваю

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді. Приспів. (2)

 

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

 В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це мистецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

Кольори сплелися в ній в узори й квіти,

Щоб були щасливі і сміялись діти.

А веселі люди від краси раділи

 І самі, звичайно, вишивати вміли

Червону калину, зелені листочки,

 Щоб були щасливі доні і синочки,

Й рідні вишиванки їх оберігали,

 Від біди в дорозі діток захищали.

 Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

 Вишиванка наша, ну хіба не диво?

 В вишиванці завжди модно і красиво...

Безліч символів, повір’їв і легенд прадавніх

Збережено у віночках, святкових і славних.

            Український віночок - не просто краса, а й оберіг, символ вічного коловороту життя, символ віри, надії, любові, символ щасливого дівоцтва. Зазвичай він виплітався із живих квітів і прикрашався кольоровими стрічками.
      Плетіння вінків - ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати квіти у вінках.

       Усього в українському віночку дорослої дівчи­ни — 12 квіток. Кожна є лікарем і оберегом. Завжди дівчата намагалися знайти якомога більше квітів і вплести їх у свій віночок. Дів­чинку, яка у віночку мала 12 квітів, уважали щасливою.

      Український вінок – це справжнє диво нашого народу, адже кожна квіточка не лише прикрашала голову дівчини, а й слугувала обере­гом, захищаючи молодий організм від усяких недуг, згубного ока та недоброго духу, дарувала їй свою силу та вроду.  Щоб сплести вінок, потрібно було знати властивості та символі­ку кожної квітки.
Дівчина 1. Ой виходьте, дівчата,
Та в цей вечір на вулицю.
Будем весну стрічати,
Будем весну вітати.
Дівчина 2. Будем весну стрічати
 Та віночки сплітати.
А віночки сплетемо,

Хороводом підемо. Танець Пісня «Квіточка до квіточки»

1 учениця  Дівчата, а ви знаєте, що український вінок особливий?

Всі  Знаємо, чули.

2 учениця   А мені бабуся розповідала, що у віночках є чарівна сила, яка може захистити від будь-якої біди.

3 учениця  А моя матуся каже, що вінок – не просто краса, йому підвладні небеса.

1 учениця  Тоді я свій віночок залишу на горищі, як захист від грому.

2 учениця  А я сховаю в колисочку маленького братика, щоб оберігав його.

3 учениця  А я вмиюсь водою з мокрого вінка – і буду гарною і здоровою.

До вінка вплітали багато квітів, кожна з яких щось символізувала, а до них в’язали кольорові стрічки.

        Не забудь, будь ласка, друже,

У вінка найперша ружа

   Друга квітка теж не зайва,

Друга квітка зветься мальва

    Щоб була гармонія

Третя в нас півонія

     Як перлина між перлинок –

Так між квітами барвінок

      А  барвінка  попередник

У вінку, то наш безсмертник

         Цвіт весняний, цвіт травневий,

Цвіт  весняний, цвіт вишневий

         Як згадав ти цвіт вишневий,

Не забудь і яблуневий

         Цвіт самої України –

Це, звичайно, цвіт калини

       Ось на небо схожа трошки,

До вінка прийшла волошка

      Не останній він за змістом,

Зелененький наш любисток

        А чого в вінку три жмені?

Ну, звичайно – лише хмелю

       Плести я віночок вмію.

Зараз черга деревію.

 

 

Квітів яскравих барвисті узори
Сяють у віночку, як вранішні зорі.
Кожна говорить до нас, промовляє,
Про свої символи розповідає. Запашні чорнобривці – це кожен знає –
Символ Вкраїни, рідного краю.
Цвіт незабудки – пам’ять про рід
Й вірну любов – панацею від бід.
Безсмертник – здоров’я,
барвінок – життя.
Ромашки – це юність і доброта.
Мак – мужність, молодість і краса,
Вогонь ясний, що не згаса,
Та водночас – печаль і туга
За втраченим в двобої другом.
Сині волошки – краплиночки неба –
Довірливо й скромно
всміхнуться до тебе.
Цвіт яблуні та білий вишні –
Це материнська любов ніжна.
Гроно калини – врода дівоча.
Любисток – завжди про кохання шепоче.
Нагідки – відомо всім – сонячні квіти,
Деревій же – нескореність і довголіття.
Розум і гнучкість – хміль кучерявий,
А всі квіти разом – краса наша й слава,

Крім квітів, у вінок вплітали стрічки. Люди вірили в їхню магічну силу: стрічки оберігали волосся від поганих очей. В’язати стрічки слід у певній послідовності, це ціла наука і потрібно знати їх символи. Сором був дівчині, в якої стрічки пов’язані недбало.

 

 

Про це, юний друже, повинен ти знати.

Коричнева стрічка – земля наша мати.

Вона в нас єдина, вона найрідніша.

Коричнева стрічка – вона найміцніша.

 

Ми хочем, аби ви усі зрозуміли,

Ці жовті стрічки – наше сонечко миле.

Воно дає світло, дарує тепло,

Без сонця життя б на землі не було.

 

Дві стрічки: зелена і темно-зелена –

Це юність, краса. Це природи знамена.

Зелена трава і зелені листочки –

Дві стрічки зелені ми маєм в віночку.

 

Дві стрічки: блакитна і синя, темніша,

Це небо і води. Хай будуть чистіші.

Дай Боже, щоб ми вберегли їхню суть,

Нам небо і води здоров’я дають.

 

Оранжева стрічка – м’яка

Це й колос достиглого жита, пшениці.

Дивись, як оранжева стрічка сяє,

Рум’яна, як хліб, й нам про хліб нагадає.

 

А ця фіолетова, те означає,

Що розум людський ще надій не втрачає,

На те, що послухаєм розум і Бога,

На те, що щасливі ми будемо з того.

 

Малинова стрічка або малинова

Про щедрість сказати своє хоче слово,

Про те, що не можна усе тільки брати,

Що треба навчитись і щедро давати.

 

Багатство й достаток ця стрічка,

Багатство пора вже нам мати за звичку.

Достаток з рожевої стрічки всміхатись

Нам буде, як праці не будем боятись.

 

Якщо ви в вінок стрічки білі вплели,

То треба, щоб душу свою берегли.

Перлини душі ви збирайте в намисто,

Душа хай, як білі стрічки, вона буде чиста.

 

Про ці віночки – обереги

Знати всім з дитинства треба.

Це барвистий спів землі –

Пам’ятай його завжди.

 

 

 

 

Обереги  - це   предмети, які, за віруванням, оберігали від недуг, дикого звіра, блискавок, ворога, неврожаю. Оберіг вселяв віру у власні сили, заспокоював, робив людину більш впевненою в критичних ситуаціях.

Сьогодні ми також велику увагу приділяємо оберегам. Це можуть бути підкови на щастя, різної форми обереги із сухої трави, на яку наклеєні орнаменти з насіння рослин, листочки.

Підкова – символ щастя. Якщо в хаті є такий оберіг, то він збирає усю негативну  енергію.

За  давньою легендою, десь у  світі  є країна  вічного літа. ЇЇ володар – цар Сонце – їздить на  золотій  колісниці, запряженій  білими кіньми із золотавими гривами. А підковані  ті коні золотими підковами. Виїжджає вранці цар Сонце молодим  юнаком, а  ввечері повертається  сивим старцем… одного разу погано підкував цар своїх коней. Відпала одна із золотих підків та й  полетіла на землю. А  людям здалося, що то впала зірка. Шукали її всім  людом. Знайшов  ту  підкову  бідний  хлопчик – і  з тих пір жила  його родина у   щасті. Так  з’явилася  прикмета: хто підкову знайде – той  щасливим буде!

       А  щоб підкова  не загубилася, її міцно прибивали над дверима  хати. Якщо прибити кінцями вниз – захищатиме  оселю від злих людей, а  якщо кінцями вгору – стане охоронцем  сімейного щастя (  воно начебто збиратиметься в  ній, як  у  чаші).

      Ми теж зробили підкову й даруємо її  «на щастя» кожній родині. Підкова наша  незвичайна, адже в народі існує повір'я, що кожна насінина щось собою символізує: пшениця та жито  -  достаток,  гречка - силу, теплоту подружніх стосунків, оберігає від зради;  кукурудза -  взаєморозуміння, благополуччя, єдність і згоду в сім'ї; пшоно - багатство;  горох - міцне здоров'я;  льон - материнська любов та вірність; насіння соняшника - символізує дітей у домі, тепло, радість, добро;  квасоля - початок родоводу і його продовження;

                Сьогодні відбулося наше знайомство з українським віночком, красивим і загадковим, таємничим і відвертим, прикрасою й оберегом дівчини,  із дзеркалом народної душі – сорочкою – вишиванкою, із найсвятішим оберегом від усього злого – українським рушником. Нехай у серцях ваших прокинеться бажання більше дізнаватися про наші звичаї, традиції, обереги.

Ми ж будемо традиції вивчати,

Щоб прихилитись до землі душею.

Свою історію повинні діти знати

І гордо йти по світу разом з нею

 

Нас впізнають за вишитими рушниками,

 Й за сорочками вишитими — в світі.

 І за чарівними та милозвучними піснями,

 Які звучать кожнісінької миті.

 

Хай ллється пісня у моєму краї,

 Хай рушниками вкриється земля.

 А світла радість всюди процвітає,

 І на добро усіх нас окриля.

 Нехай живуть традиції чудові,

 Що в Україні нашій збереглись.

 І щирість та любов живе у мові,

 І пісня ллється, як давно колись.

 

Уклін вам , добрі люди,

Хто завітав на наше свято,

Хто хоче притулитись до щирості й краси.

І з вами нам – не сумно,

І з вами нам – не тісно.

Нехай лунає пісня на різні голоси.

 

Пісня «Як у нас на Україні»

Тече річка-невеличка,
Через гори, через гай.
Рано вранці небо кличе,
Вставай сонце - вставай.
Розбуди усе навколо,
Хай почує рідний край.
Пісню гарну, серцю милу,
Добрим людям заспівай.

Як у нас на Україні -
Всі лани квітучи,
Так у нас на Україні -
Люди всі співучи.
Хай же щастя буде довгим
І пісень багато,
Бо без пісні в Україні
Не буває свята.

Тече річка в синє море,
Прокладає собі путь.
І малі струмки прозорі,
Сивині все отдають.
По землі вода гуляє,
Напуває рідний край.
Все довкола оживає,
Співай земле, співай.

Як у нас на Україні -
Всі лани квітучи,
Так у нас на Україні -
Люди всі співучи.
Хай же щастя буде довгим
І пісень багато,
Бо без пісні в Україні
Не буває свята.