Урок "Сучасна українська література. Літературні угруповання («БУ-БА-БУ», «ЛуГоСад», «НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ», «ПРОПАЛА ГРАМОТА», «ЧЕРВОНА ФІРА»). Створення АУП"

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. ЛІТЕРАТУРНІ УГРУПОВАННЯ («БУ-БА-БУ», «ЛуГоСад», «НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ», «ПРОПАЛА ГРАМОТА», «ЧЕРВОНА ФІРА»). СТВОРЕННЯ АУП. ЛІТЕРАТУРА МАСОВА ТА ЕЛІТАРНА. СУЧАСНІ ЧАСОПИСИ Й АЛЬМАНАХИ

Мета: ознайомити учнів із здобутками сучасної української поезії, прози, драматургії кінця XX – початку XXI ст., історією створення й діяльністю літературних угруповань та з найвідомішими представниками сучасної літератури, допомогти зрозуміти й засвоїти поняття постмодернізму, визначити його риси й основні методи; розвивати пам’ять, логічне мислення, навички самостійного оцінювання естетичної та ідейно-художньої вартості сучасних творів, вміння висловлювати власні враження та думки; формувати сучасний погляд на світ і людину в ньому, інтерес до сучасного мистецтва, виховувати прагнення до гармонійного світовідчуття, освіченості й самовдосконалення, прививати любов до літератури, повагу до вічних цінностей

Вид уроку: лекція-огляд

Тип: засвоєння знань і формування вмінь

Міждисциплінарні зв̕ язки:

1. Історія України: «Основні чинники та особливості розвитку культури в період незалежносі»
2. Всесвітня історія: «Загальна характеристика напрямків розвитку культури в 2-ій пол. ХХ століття – на поч. ХХІ століття»
3. Всесвітня історія: «Література та мистецтво в 2-ій пол. ХХ століття – на поч. ХХІ століття» 
4. Світова література: «Вступ. Загальна характеристика історико-культурної ситуації останніх десятиліть ХХ століття – початку ХХІ століття»

Забезпечення уроку: виставка творів сучасних українських письменників, епіграф, таблиці

             Українська література не призначена для читання. Її можна цитувати, за неї можна страждати, її можна любити, за неї боротися. Але для читання вона надто болісна, надто консервативна, надто багатовимірна, надто елітна.
Н. Сняданко

I. Організаційна частина.

• Привітання
• Перевірка присутності учнів

II. Мотивація навчальної діяльності.
             Покоління, яке ввійшло в літературу наприкінці XX — на початку XXI ст. здійснило справжню революцію в мові й тематиці, ретельно аналізуючи нову навколишню дійсність та досліджуючи експресивні можливості мови.
Характерно, що кількість творчих угруповань помітно зменшилася, що дозволяє зробити висновок про своєрідний потяг до самостійництва і в літературі. Народилося нове покоління в молодіжній творчості.
            Сучасна література, як і класична, утверджує вічні цінності, правду, якою б гіркою вона не була, моральність, які б «свободи» їй не протиставляли.
Відомо, що література зосереджує свою увагу передусім на людині, її особистому, громадському житті, ставить і розв’язує кардинальні питання буття; що є добро, а що — зло? У чому сенс життя? Що робить людину щасливою?
Тож чи варто говорити про українську літературу останнього двадцятиліття як про постмодернізм? Чи є хоч якийсь зв’язок між серйозним, філософським, теоретичним постмодернізмом і сучасною українською літературою?

III. Оголошення теми й завдань уроку.

                                                    План заняття

1. Сучасна українська література, її особливості. Постмодернізм, його риси
2. Література масова й елітарна
3. Здобутки сучасної української поезії
4. Тематика й проблематика сучасної української прози
5. Сучасна українська драматургія
6. Літературні угруповання. Створення АУП
7. Сучасні часописи й альманахи
    

• Слово вчителя.

              Щоб запам’ятати великий обсяг інформації, її потрібно коротко занотовувати. «Хто записує, той читає двічі»,— говорить прислів’я, що дійшло до нас зі Стародавнього Риму. Наукою доведено, що, записуючи думку, людина засвоює її значно краще, ніж у процесі читання.
               Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження. Нове покоління письменників і поетів прагне подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу “соцреалізму”.  Кожен з нас може стати співучасником цього прцесу.

IV. Основний виклад матеріалу.

1. Сучасна українська література, її особливості. Постмодернізм, його риси
            Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні.

           У літературному процесі сьогодення активно працюють представники різних мистецьких течій чи напрямків: традиційного для української літератури народницько-реалістичного (заповідально-селянського); модерного; неомодерного; постмодерністського з елементами неоавангардизму.

             У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до слова. Говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х р. XX ст. Відносно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х рр. і пов’язаний з іменами   Ю. Андруховича,                                               О. Ірванця, В. Неборака. Отже, давайте зосередимо свою увагу на постмодернізмові. Умберто Еко писав: «…В усіх книжках говориться про книжки… будь-яка історія переповідає історію, яка вже була розказана…». Близькою до слів Еко є думка філософа С. Аверінцева: «Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказано». Тож залишається повторювати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементами художньої творчості. Десятки, сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини.

               До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову  опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур,  іронічність, пародійність,карнавальність, суперечливість, парадоксальність, інтертекстуальність тощо.

• Теорія літератури:

Інтертекстуальність-  це відтворення в літературному творі конкретних літературних явищ інших творів, більш ранніх, через цитування, алюзії, ремінісценції, пародіювання, або явне наслідування чужих стильових властивостей і норм (окремих письменників, літературних шкіл і напрямків).

Українська постмодерна література відчасти позначена неоавангардними віхами.

Авангардизм – термін на означення так званих “лівих течій” у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрямок або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше. Однак сам авангардизм не спроможний до створення незабутніх художніх цінностей, оскільки він не має свого коріння.

У сучасних умовах авангардизм набув вигляду неоавангарду. Відчуваючи відразу до стереотипів літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, очевидну творчу безплідність. Авангардизм відродився в українській літературі в кінці 1980 – на початку 1990-х рр. Його представниками є: літературні  угрупування “Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”. У кінці XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбилися й на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло подивитися на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом зору соцреалізму. У літературі почали з’являтися нові теми, зрештою змінився й підхід до творчості.

2. Література масова та елітарна

Звернення до епіграфа: Як ви розумієте слова сучасної письменниці Н. Сняданко: «Українська література не призначена для читання. Її можна цитувати, за неї можна страждати, її можна любити, за неї боротися. Але для читання вона надто болісна, надто консервативна, надто багатовимірна, надто елітна»?

Орієнтовна відповідь: Критика виділяє літературу елітарну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так звану масову, актуальну літературу (призначену для певного читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).

• Міні-лекція

Масова література – це література, розрахована на масового, пересічного читача. Такі твори за своїми художніми не сягають рівня класики.

           Деякі науковці називають масову літературу низькопробною, що розрахована на низькі смаки читачів. У сучасній англо-американській критиці вона називається популярною, в німецькій – тривіальною, у французькій – паралітературою (від грец.– подібний).

            Масова література не однорідна: є літературний «низ» – література, що культивує аморалізм, жорстокість, грубий натуралізм, порнографію, – і белетристика – науково-фантастичні, пригодницькі, детективні та ін. твори, які мають велику популярність у читачів і сприяють утвердженню загальнолюдських моральних цінностей.

Елітарні твори (від фран. – кращий, добірний) вирізняються інтелектуальною та естетичною ускладненістю, наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності, часто суттєву роль у них відіграють літературний і культурний контексти. Такі твори потребують активного, освіченого й розвиненого читача,який би в процесі знайомства з текстом залучався до співтворчості.

Проблемне питання на актуалізацію опорних знань: Чи можна віднести роман Івана Багряного «Тигролови» до масової літератури? Чому?

Орієнотовна відповідь: Ні. За межі жанру класичного пригодницького роману цей твір виводить правдиве зображення історичної конкретики сталінської доби, радянського тоталітаризму.

3. Здобутки сучасної української поезії

Проблемне питання: Що становить собою сучасна українська поезія?

Орієнтовна відповідь: Сучасну українську поезію творять представники різних поколінь. Поети «старшого» покоління концентрують увагу на філософському осмисленні життєвої проблематики (І. Драч, Б. Олійник, І. Калинець, Д. Павличко). У тематиці й проблематиці акцентують увагу на проблемі взаємозв’язку людини й Всесвіту, ширше — на філософському осмисленні проблеми людського буття, що виявляється у відповідальності людини перед природою й суспільством.
            У цей період повертаються до другого мистецького життя твори літератури початку XX ст., актуальними стають багато мистецьких ідеалів тієї доби.
Поети «середнього» покоління активно розвивають урбаністичну тему, віддають належне футуристичним традиціям, оригінально поєднують християнську етику з гуцульською язичницькою міфологією (В. Голобородько, В. Герасим’юк, І. Римарук, В. Цибулько). Провідними мотивами стають роздуми про сенс людського буття, про роль рідної мови як чинника становлення особистості.
             Ще однією особливістю сучасної української поезії є феміністична течія, представлена іменами О. Забужко, Л. Таран, Л. Голоти, І. Жиленко, Л. Гнатюк.
Другою важливою ознакою цього періоду є розширення жанрового, стильового, мовного спектру української поезії, яку одні літературознавці називають постмодерном, інші це заперечують.
            Отже, сучасна українська поезія віддає данину усім відомим словесно-мистецьким експериментам, усе ж спираючись на літературні традиції й живлячись народнопоетичними джерелами. Щоб сприймати модерну лірику початку XXI ст., треба, на думку сучасного поета Петра Мідянки, «мати відчуття не тільки мови, а й слова… В поезії рівень «зрозуміле-незрозуміле» не головний. Тут важить чуттєве начало, а не раціональне».

4. Тематика й проблематика сучасної української прози

Проблемне питання: У чому виявляються особливості сучасної української прози?

Орієнтовна відповідь: У сучасній прозі співіснують різні тенденції розвитку без чітко визначеної жанрової диференціації. Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це й детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий авторський художній текст становить собою поєднання різностильових елементів.
             Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої лексики тощо.
Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати українською мовою.
             У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних поколінь. Проза класиків української літератури різнотематична й різноформатна. Письменники, з одного боку, дотримуються традицій у виборі тем, з другого — намагаються осмислити реалії сучасного їм буття: П. Загребельний (романи «Зона особливої охорони», «Юлія, або Запрошення до самогубства», «Брухт», «Стовпотворіння»), А. Дімаров (книги повістей, оповідань, етюдів «Самосуд», «Зблиски»), Є. Гуцало (роман «Тече річка…»), В. Дрозд (роман «Убивство за сто тисяч американських доларів»).
             Нову інтерпретацію отримує традиційна історична тема у творах Р. Іваничука (роман «Рев оленів нарозвидні»), Р. Федоріва (роман «Вогняні роки»), Ю. Мушкетика (роман «На брата брат»). Вершинною постаттю сучасної української прози залишається В. Шевчук, який уміє поєднати історію й сучасність, традицію й модерн, драматизм та іронічність, реальність та «ірреальність» (романи «Око Прірви», «Юнаки з вогненної печі. Записки стандартного чоловіка», «Срібне молоко», «Темна музика сосон»; повісті й оповідання «Жінка-змія», «Біс плоті: Історична повість», автобіографічні замітки «Сад житейський»).
              Прозаїки молодшого покоління перебувають у невтомному творчому пошуку. їхня проза досить умовна щодо жанрового поділу. Український детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика, авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович. Деякі автори вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сергій Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму авантюрно-пригодницького містичного детективу відповісти на таємничі питання нашої історії й сучасності. Продовжуючи традиції В. Винниченка та Ю. Смолича, активно розвивають жанр української фантастики Марина й Сергій Дяченки, Генрі Лайон Олді.
                Заслуговує на увагу прозова творчість письменниці, перекладача, автора літературно-філософських студій, есе Оксани Забужко. Її проза тематично різноманітна, гостропроблемна. Вона перша серед сучасних письменниць досліджує психо-інтимний світ жінки, виявляючи себе продовжувачкою Лесі Українки та О. Кобилянської. Інтерпретація традиційного оповідного жанру — повість-інтермедія «Казка про калинову сопілку» являє собою «жіночу» версію трагедії Каїна й Авеля, що є філософським осмисленням вічної проблеми боротьби Зла за душу людини. «Жіноча» проза є досить потужною течією в українській літературі. Вона представлена також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман «Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман «Солодка Даруся»).
Особливої уваги заслуговують також твори авторів, що продовжили традиції шістдесятників і водночас спробували зруйнувати класичні форми, засвоюючи нові модернові (Юрій Андрухович, В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Анатолій Дністровий та ін.). Українська інтелектуальна проза кінця XX — початку XXI ст. багато в чому набуває транснаціонального характеру.
              Сучасні українські автори намагаються бути в одній жанрово-тематичній площині зі світовою прозою, знайти спільну мову зі «світовим» читачем.
Юрія Андруховича часто називають «патріархом української модерної літератури», «живим класиком», «постмодерним скандалістом». Своєю прозою (романи «Рекреації», «Московіада», «Перверзія») письменник творить майстерну ілюзію посткомуністичної, постколоніальної дійсності.
             2004 р. вийшла друком перша за останні десятиліття поетична збірка Ю. Андруховича «Пісні для мертвого півня», що складена з оригінальних віршів-верлібрів, у яких кожен перший рядок написано англійською мовою. Насправді головною темою романів є вічна тема любові й смерті. Юрій Андрухович — автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991). Як прозаїк дебютував армійськими оповіданнями, написаними в середині 80-х років і опублікованими в журналі «Прапор» (1989). Вони відбивали світ буднів радянської армії.
Актуальною в сучасній прозі стає урбаністична тема, яку автори осмислюють у контексті людських стосунків та взаємин людини з викривленою пострадянською дійсністю. Це перш за все проза Олеся Ульяненка, Олександра Ірванця.
Часто прозу останніх десятиліть називають новим спалахом модерну, з його алегоричністю, химерністю, епатажем, вигадливістю форм. У контексті полеміки про центральність/провінційність української літератури чи творчості її окремих представників важливою ознакою сучасного прозового дискурсу є виокремлення в ньому так званого Станіславського феномену (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик), «житомирської» прози, яку творить у Києві найперше В. Шевчук, «галицької» прози (В. Кожелянко).
Мова сучасної української прози різновимірна: це й висока, патетична, поетизована, і низька (аж до нецензурної), і суржик, і навіть російська. Свідоме використання таких мовних елементів свідчить про спроби авторів звільнити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти цензурі.

5.  Сучасна українська драматургія

Проблемне питання: Чи існує новітня українська драматургія?

Орієнтовна відповідь: Сучасна українська драматургія, за визначенням критиків, перебуває в стані пошуку нових тем. Сучасні українські драматурги звертаються до історичного минулого (В. Шевчук, О. Пасічник, М. Негода). Людину й світ досліджують у своїх драматичних творах Ярослав Стельмах, Олександр Ірванець. Основним художнім засобом стає для О. Ірванця внутрішній монолог героїв або словесні баталії у формі діалогу чи полілогу, коли дія майже відсутня.
            У сучасній українській драматургії представлені такі традиційні жанри: трагікомедія, трагедія, історична драма, драматична поема, містерія та ін.
Сучасні українські драматурги, часто зорієнтовані на європейський театр з його модерними експериментами, при цьому помітно втрачають національну самобутність.
Така ситуація є наслідком і мовної проблеми в сучасному українському суспільстві, де відсутній україномовний театральний діалог як частина суспільної розмовної практики.

Висновок: Поняття «літературний процес», «літературне явище» сьогодні, безперечно, одні з найуживаніших термінів у літературознавстві, але попри активне вживання не мають чіткого визначення та не подаються в спеціалізованих словниках і енциклопедіях. Оперуючи ними, більшість науковців послуговується загальномовними значеннями.
Дослідження сучасного літературного процесу ускладнюється його незавершеністю, неможливістю поглянути на нього на відстані часу, з позицій нового художнього досвіду. Адже ледь не щоденно змінюється ситуація нуртування текстів та ідей, еволюціонують погляди й тенденції, створюються та «відмирають» угрупування, імена, часописи, творчі принципи, змінюються художня актуальність і літературна «мода».

6.  Сучасні літературні угруповання

• Слово вчителя

            Початок XXI ст. ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку XX ст.), які поставили собі за мету привернути увагу й шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.

 Повідомлення учнів, котрі отримали індивідуальні випереджаючі завдання:

• Заповнення таблиці 1:  «Сучасні літературні угруповання»

1-ий учень

АУП (Асоціація українських письменників, 1997 р.)
Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.
Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В’ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Володимир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Василь Портяк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Федюк та інші.
Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУ реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).
Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка.
13 листопада 1997 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».
Протягом перших двох років Асоціація провела низку широких презентаційних заходів: у Львові — «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі — фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді.
Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Національної премії ім. Т. Г. Шевченка.
19 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.
За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі українські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші.
На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.

2-ий учень

«Бу-Ба-Бу» (1985, Львів)
1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу».
Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у «Бу-Ба-Бу»» дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.
Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 рр. Апофеозом став фестиваль «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал».
1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу». Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

Наше життя — Бу-Ба-Бу.
Наша історія — Бу-Ба-Бу.
Наша політика — Бу-Ба-Бу.
Наша економіка — Бу-Ба-Бу.
Наша релігія — Бу-Ба-Бу.
Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу.
Наша країна — Бу-Ба-Бу.
І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти…
                             (Віктор Неборак)

• Обмін враженнями
• Словникова робота: учні з̕ ясовують за тлумачним словником значення слів «балаган», «буфонада» .

3-ій учень

«Нова деґенерація» (1991-1994, Івано-Франківськ)
Літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. Утворене 1991 р. в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк у той час були студентами, а С. Процюк — викладачем педагогічного інституту ім.В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет).
Перші публікації гурту — 1991-1992 рр. у місцевому тижневику «Західний кур’єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією». Наприкінці 1992 р. у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова дегенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович. Навесні 2003 р. відбувся вечір літгурту в Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова дегенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків.

НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ
ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли
ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені
ідемо до людей у вінках недоспілих олив
у простертих долонях несемо гріхи як окрушини
ми останні пророки в країні вчорашніх богів
ми останні предтечі Великого Царства Диявола
ми зчиняємо галас і це називається гімн
ми сякаємось в руку і це називається правила…
                                                (Іван Андрусяк)

• Обмін враженнями

4-ий учень

«Пропала грамота» (к. 80-х — п. 90-х рр. XX ст., Київ)
Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. (Авангардизм — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Авангардизм виникає в кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше).
1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала шалений успіх і колосальний резонанс.

Приходьте до мене завтра!
Я розкажу вам правду!

Приходьте до мене автра
Я розкажу вам равду!

Пи одьте о мее авра
Я оза жу ам аву!

Пи о те о мее ава
Я ао жу а ау!
И о е о ее аа!
Я оа у а ау!
            (Юрко Позаяк)

Завдання творчого характеру: Дайте власне трактування (розуміння) даної поезії, адже сучасні автори закликають читача до співтворчості.

Орієнтовні відповіді: У творі зображено чиновника/посадовця/людину, яка не хоче виконувати своїх обов̕ язків/обіцянок і відволікає з відповіддю/виконанням; у вірші зображено хабарника, що вимагає хабар; якщо прочитати поезію навпаки, це нагадує життя людське, коли дитинка спочатку вчиться говорити, а потім людина старіє, випадають зуби, мова стає не чіткою; а можливо, у вірші описано брехливого політика, котрий спекулює обіцянками.

5-ий учень

«Західний вітер» (1994, Тернопіль)
Український літературний гурт. Створений 1992 р. в місті Тернопіль.
1994 р. видав однойменну збірку, куди як розділи увійшли поезії його членів Гордія Безкоровайного «Місцевість принагідної зорі», Василя Махна «Самотність Цезаря», Бориса Щавурського «…Правий берег сумної ріки».

«ЛуГоСад» (1984, Львів)
Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука).
Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.
У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

МАТЕМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА
Плюси:
Гарна, хороша, красива,
пригожа, вродлива, прегарна,
красна, чудова, розкішна,
чарівна, тендітна, прекрасна,
зграбна, тонка, елегантна,
уміла, метка, делікатна,
файна, чутлива, струнка,
незрівнянна, чудесна, предобра,
лепська, зичлива, прудка,
доброчесна, діяльна, активна,
чула, приємна, розсудлива,
мудра, тямуща, дотепна.

Мінуси:
Зла, дрібничкова, недобра,
погана, огидна, паскудна,
кепська, противна, мерзотна,
плюгава, дурна, осоружна,
підла, підступна, лиха,
навіжена, потворна, жахлива,
в’яла, страшна, страховинна,
аска, балакуча, криклива,
дика, бридка, нечупарна,
пихата, чванлива, бундючна,
млява, облудна, брехлива,
похабна, тупа, горопашна,
скритна, фальшива, гидка,
вайлувата, нещира, бездушна,
а все одно… див. плюси.
(Іван Лучук)

Інтерактивна вправа «Мікрофон»: В поезії Івана Лучука мене найбільше вразило…

6-ий учень 

Творча асоціація «500» (1994, Київ)
Представники: М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квітка, А. Кокотюха та ін.
Творча асоціація «500» утворилась в 1993 році в Києві. Однією з цілей створення нової асоціації, за С. Руденком, стало «подолання неуваги» старших письменників до літературного покоління 90-х років.
Творча асоціація «500» разом із Національним музеєм літератури України організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». У 1994 р. учасники асоціації упорядкували й видали антологію поезії 90-х років минулого століття «Молоде вино». 1995 р. з’явилася антологія прози 90-х «Тексти».
У 1997 р. під егідою ТА «500» було проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Популяризації творчого доробку учасників асоціації посприяло активне співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені у великих містах України в 1994-1996 рр.
1997 р. вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Іменник. Антологія дев’яностих».

«Червона фіра» (1991, Харків)
Літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Івана Пилипчука, створена в 1991 р.
Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у якому гротеск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Дим по деревах, вода.
Небес остуда тверда
не зрушиться
ні на мить,
доки ця крона
стоїть.
Доки із височини
Насиченість
деревини
дотягується гіллям
до темних
небесних ям.
Доки ця сув’язь чіпка
високо перетіка,
протискуючись углиб
з умінням
підводних риб.
Зелень дражлива, як ртуть,
мов русла вгору течуть,
і їхніх
розмитих меж
нізащо не перепливеш.
(Сергій Жадан)

• Обмін враженнями

Таблиця 1: «Сучасні літературні угруповання»

7. Сучасні часописи й альманахи

            Сучасну літературно-художню періодику складають друковані та електронні журнали, часописи та газети, які містять художні твори різних жанрів, розділи літературної критики, есеїстику, публіцистичні матеріали тощо, пов’язані з культурно-мистецькою тематикою, а також видання, що, окрім літературного, мають культурологічне, мистецьке чи громадсько-політичне спрямування.Сучасний ринок літературної періодики нестабільний, його основу складають добре відомі авторитетні видання, що існують уже тривалий час, і пожвавлюють нові видання, які майже щороку з’являються на книжковому ринку чи у віртуальному інформаційному просторі.

             Найстабільніший сегмент ринку літературної періодики впродовж тривалого часу складають журнали, що виходять під егідою Спілки письменників України. Саме завдяки функціонуванню цього органу та державній підтримці, вони визначаються як відносною чисельністю, так і тривалістю існування (окремі з них існують ще з 1920—30 х рр.). Серед спілчанських часописів, заснованих ще в першій половині ХХ ст., варто згадати журнали «Дніпро», «Вітчизна» та «Дзвін». За час свого розвитку ці видання дотримувалися визначених концепцій як щодо змісту, так і формально. У незалежній Україні вони мало в чому змінили свою концепцію, мало пристосувалися до ринкових умов, тому їхній суспільний статус і популярність у сучасних умовах поступово втрачається, як і вагомість у літературно-критичному дискурсі. Більшість дослідників літературної періодики  виокремлюють харківський часопис «Березіль», який також є органом НСПУ (спільно зі Спілкою художників України).

            Одноосібно в цьому сегменті ринку стоїть щомісячний «часопис незалежної української думки» «Сучасність». Видання засноване ще 1961 року в Німеччині, згодом видавалося в США; в Україні видається з 1992 року. Унікальність «Сучасності» — в можливостях презентації української літератури закордоном і навпаки, висвітлення літературних та культурологічних явищ української діаспори на сторінках українського видання. За тривалу історію розвитку часопис зайняв належне місце в літературному дискурсі України і діаспори, особливо у 1980 х і 1990 х роках, коли презентував не лише твори молодої літератури, явища «вісімдесятництва» і літературу «дев’ятдесятників», а й був простором для проведення численних дискусій авторів різних літературних напрямів, критиків України і закордону. 2008 року, після нетривалої перерви, журнал відновив свою діяльність в оновленому форматі.

                Хронологічно одним із перших серед новостворених часописів літературного спрямування був незалежний культурологічний часопис «Ї», заснований у Львові 1988 року. За час свого видавничого життя часопис дещо змінив концепцію, збільшив наклади, завоювавши свого читача не лише у Львові, а й по всій Україні. «Ї» — один з найкреативніших часописів в багатьох аспектах змісту і формату видання. Сьогодні його зміст переважно культурологічного характеру, проте його літературна частина заслуговує особливої уваги серед поціновувачів мистецтва слова.

             Серед видань, які завоювали постійних читачів і поціновувачів сучасної літератури — криворізький літературно-культурологічний журнал «Кур’єр Кривбасу», що виходить з 1994 року під керівництвом Г. Гусейнова. Видання вирізняється досить широким спектром висвітлення сучасного літературного процесу, а тому матеріали, що публікуються у часописі мають своїх читачів серед найрізноманітніших категорій споживачів. З поміж інших літературно-культурологічних видань «Кур’єр Кривбасу» називають винятково «літературним», а його роль чи не найвагомішою в літературному процесі межі століть.

            Не можна оминути увагою чи не єдиний спеціалізований критичний часопис «Критика». Видання позиціонує себе як «всеукраїнський часопис літературно-критичної думки» і видається з 1997 року. Часопис об’єднав фахових літературознавців, істориків, культурологів, письменників, серед яких є знані імена і молоді дослідники, він представляє думку не лише українських науковців і критиків, а й представників діаспори та світових літераторів. Варто лише назвати імена авторів статей: Микола Рябчук, Соломія Павличко, Вадим Скуратівський, Дмитро Затонський, Дмитро Наливайко, Мирослав Попович, Ярослав Грицак, Юрій Андрухович, Богуміла Бердиховська, Юрко Прохасько, Сергій Жадан, Богдана Матіяш, аби зрозуміти, що часопис пропонує інтелектуальну ромову про літературу. Попри звинувачення часопису в орієнтуванні на вузьке коло читачів, часопис усе ж один із найдоступніших серед таких видань і за змістом матеріалів, і за наявністю у книготорговій мережі, щоправда, досі не став запотребований серед широкої читацької аудиторії філологів.

             Нове тисячоліття знаменувало появу нових літературних часописів. Першою ластівкою і водночас відкриттям нового формату літературного часопису став центральноєвропейський часопис «Потяг’76», організований Ю. Андруховичем та О. Бойченком. У лютому 2006 року вийшов друком перший випуск нового літературно-критичного часопису «Київська Русь». Часопис, очолюваний Д. Стусом, сьогодні займає особливе місце в системі сучасної літературно-художньої періодики і може слугувати взірцем концепції сучасного літературно-критичного часопису з новаторським підходом до впорядкування літературного матеріалу та сучасної поліграфії. 2007 року у Львові з’явився літературно-мистецький журнал-книга «Provocatio: поезія, проза, есеї».

            Ринкові умови, реалії літературного процесу та інші чинники спричинилися до того, що на книжковому ринку зуміла втриматися незначна кількість літературно-художніх журналів. Окремі припинили своє існування, окремі змінили формат, окремі втратили наклади (яскравий приклад — журнал «Всесвіт», який із 70 ти тисяч примірників у 1990 х роках сьогодні обмежився 1,5—2 тисячами. Загалом наклад більшості літературних часописів сягає 1—2 тисячі примірників, що вкрай мало для літературних видань; більшість із них не передплачують навіть бібліотеки.

            Значно доповнюють ринок літературних часописів — альманахи. Ці видання також репрезентують сучасний літературний процес, є його невід’ємною частиною і часом користуються більшим попитом у поціновувачів сучасної літератури, аніж періодичні видання. Серед таких: «Молода нація», «Нова проза», «ЛітАкцент», літературний альманах Форуму видавців у Львові та інші. 

V. Підбиття підсумків

• Слово учителя

           Тож чи варто говорити про українську літературу останнього двадцятиліття як про постмодернізм? Чи є хоч якийсь зв’язок між серйозним, філософським, теоретичним постмодернізмом і сучасною українською літературою? (Студенти порівнюють відповіді з тими, що дали на початку заняття).
            Сьогодні ми живемо в суспільстві, перенасиченому книгами. Ми стали свідками вільної української літератури. Тепер головне, щоб українська література не просто «була», а «була якісною».

Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

• Найбільш цікавою мені здалася думка…
• Чи виникло у вас бажання познайомитися із сучасною літературою, якого жанру,напрямку?

Творча робота: Скласти сенкан про сучасну літературу. Найкращі записати на дошці.

Література.
Постмодерна, оригінальна.
Дивує, насичує, змінює.
Створює нову художню реальність.
Мистецтво.

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

 VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал конспекту.
2.  Підготувати повідомлення про сучасні літературні угруповання, які не розглядалися на уроці.
3. Підготувати повідомлення про творчість І. Римарука (індивідуальне завдання).
4. Написати реферат на тему (за власним бажанням): «Як популяризувати часописи й альманахи «молодої» української літератури, аби вони були не збитковими?»                                                                  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Семенюк Г.Ф., Ткачук М.П., Ковальчук О.Г. Українська література. Підручник для 11 класу середніх загальноосвітніх навчальних закладів.– К.: ВД «Освіта», 2005.– 512 с.
2. Паращич В.В. Українська література. 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень. Плани-конспекти.– Х.: ВД «Ранок», 2011.– 368 с.
3. Сухенко В.Г., Чхайло О.М. Українська література. 11 клас. ІІ семестр.– Х.: ВД «Основа», 2012.– 150 с.
4. Анісімова Н. Український поетичний авангард кінця XX ст. // Дивослово. – 2003. – № 6. – с. 2-10.
5. Бійчук  Г. Література постмодернізму: реальність чи віртуальність? // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – с. 56-62.
6. Даниленко В. Суспільство у сучасному дзеркалі новелістики : (психологічні тенденції української малої прози 80 – 90-х рр. XX ст.)   // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 5. – с. 46-53.
7. Жулинський  М. Чи відчуваємо ми катастрофу в простій українській душі?: (бесіди про сучасну літературу) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – № 2.

– с. 50-64.

8. Логвиненко О. “Зупинилось небо у вікні” молодої української поезії  // Слово і час. – 2002. – № 4. – с. 53-57.
9. Москальчук В. Українська література кінця XX століття (література постмодерну) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – с. 63-67.
10.  Наєнко М. Типи творчості в епоху постмодернізму // Слово і час. – 2002. – № 4. – с. 59-60.
11.  Пахаренко В. Нарис української поетики // Українська мова та література. – 2001. – № 29-32. – с. 43.
12.  Поліщук Я. Що змінюється в сучасній літературі  // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – с. 104-112.
13.  Поліщук Я. Постколоніальний аспект сучасної літератури                    // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – с. 98-102.
14.  Ткачук М. Літературний процес 90-х рр. XX ст. // Українська мова та література. – 2000. – № 22. – с. 16.
15.  Харчук Р. Покоління постепохи: проза // Дивословою. – 1998. – № 1. – с. 6-12.
16.  Штонь Г. Художня реальність і постмодерн  // Слово і час. – 2002.      – № 4. – с. 63-64.
17.  Яровий О. Постмодернізм – це антибуття // Слово і час. – 2002. – № 4. – с. 69-70.