Урок "Суспільно-політичне життя в Україні у 1994-1999 рр."

Тема: Суспільно-політичне життя в Україні у 1994-1999 рр.

Очікувані результати: після уроку учні повинні:

Знати: Події: 27 березня 1994 р. — позачергові вибори до Верховної Ради України; червень-липень 1994 р. — позачергові вибори Президента України; 8 червня 1995 р. — Конституційний договір між Президентом і Верховною Радою України; 28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України; 29 березня 1998 р. — вибори до ВРУ. Персоналії: Олександр Мороз, Леонід Кучма, Олександр Ткаченко. Поняття: політична партія, Конституція, конституційний процес, змішана виборча система.

Вміти: характеризувати політичний розвиток України в 1994-1999 рр.; називати основні політичні сили, що сформувались в цей період; характеризувати Конституцію України; визначати зміни, які стались в політичному житті з прийняттям Конституції.

Розуміти: особливості провідних українських політичних сил; причини дострокових виборів 1994 р.; особливості конституційного процесу; значення прийняття Конституції України 1996 р..

Обладнання: підручник, фрагменти джерел, відео, презентація.

Тип уроку: пояснення нових знань.

План уроку:

І. Організаційний етап.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

IV. Повідомлення нового матеріалу:

1.               Особливості формування багатопартійності в незалежній Україні. Дострокові вибори 1994 р.;
2.               Конституційний процес. Конституція України 1996 р.;
3.               Вибори до Верховної Ради у 1998 р.;

V. Закріплення та узагальнення нових знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VIІ. Повідомлення домашнього завдання.

Хід уроку

І. Організаційний етап.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Перевірка домашнього завдання:

1) Опитування за питаннями до параграфа 20 підручника;

2) Перевірка написання есе на тему: «Крим – порохова бочка України».

Бесіда

1) Що таке державотворчий процес?

2) Хто став першим Президентом України?

3) Як відбувалось формування трьох гілок влади в Україні? Які основні особливості цього процесу?

4) Які здобутки і прорахунки державотворчого процесу ви можете назвати?

5) Що таке сепаратизм? Чим був викликаний спалах сепаратистських та автономістських рухів в Україні на початку 1990-х рр.?

6) Охарактеризуйте процес створення ЗСУ та ВМС України? Які перешкоди були наявні в цьому процесі?

7) Охарактеризуйте події в Криму 1991-1994 рр..

III. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя

На минулому уроці ми розглядали особливості державотворчого процесу в Україні і розглянули такі аспекти як формування гілок влади, створення національних збройних сил, системи місцевих органів влади, державної символіки, а також закріплення українського громадянства та державних кордонів. Все це, незважаючи на численні проблеми та прорахунки мало велике значення для становлення України як незалежної держави. Сьогодні ми продовжимо вивчати становлення української державності і поговоримо про суспільно-політичний розвиток 1994-1999 рр. та його особливості, познайомимось із провідними політичними силами цього періоду та прослідкуємо хід конституційного процесу 1996 р.

IV. Повідомлення нового матеріалу:

1. Особливості формування багатопартійності в незалежній Україні. Дострокові вибори 1994 р.;

Розповідь вчителя

На момент проголошення незалежності в Україні існувало близько 20 політичних партій правого, лівого та центристського спрямування.

Праві сили були представлені переважно силами націонал-демократичного спрямування. Після серпневих подій 1991 р. та заборони КПУ саме праві сили стали переважати. Вони засуджували тоталітаризм та виступали за створення національної держави.  Однак, незважаючи на те,  що ці партії заволоділи політичною ініціативою, їм не вдалося отримати  більшість у Верховній Раді.

Серед правих партій націонал-демократичного та націоналістичного напрямів найбільшими були Народний Рух України (НРУ), Демократична партія України (ДПУ), Українська республіканська партія (УРП), Конгрес українських націоналістів (КУН), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська національна асамблея (УНА). Проголошення незалежності України дало можливість перенести сюди діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), яка діяла за кордоном.

Погіршення соціально-економічного становища  стало передумовою для відновлення лівого руху. Найбільшою політичною партію лівого спрямування стала Соціалістична партія України (СПУ) які очолив Олександр Мороз. Членами СПУ стали в основному вихідці із забороненої КПУ. Через півроку від створення СПУ виникла Селянська партія України (СелПУ), яка виступала за відродження селянства як основи зміцнення нової держави. У жовтні 1993 р. свою діяльність відновила Комуністична партія України (КПУ), яка проголосила себе правонаступницею КПУ, що існувала у складі КПРС та була заборонена у серпня 1991 р.. У квітні 1996 р. зі складу СПУ вийшла група на чолі з Наталією Вітренко, яка утворила Прогресивну соціалістичну партію України (ПСПУ).

 Ліві сили сповідували пріоритет державних форм господарювання, обережно ставлячись до приватної власності, засуджували соціальне розшарування суспільства, виступали за ліквідацію безробіття, за розвиток системи Рад і надання їм виконавчих функцій влади. У зовнішньополітичних справах виступали за зміцнення зв’язків із країнами СНД і в першу чергу — з Росією.

  Протягом 1991—1993 рр. майже 28 політичних партій заявили про свою центристську позицію. На цьому етапі центристські партії були нечисленними та мали незначний вплив у суспільстві. 

Найбільшою партією центристського спрямування була Ліберальна партія України (ЛПУ), створена у вересні 1991 р.. До її складу входили переважно представники східних регіонів. Помітну роль відігравала Партія праці України (ППУ), яка захищала інтереси великих промислових об’єднань. До центристських відносили себе також деякі партії соціал-демократичного спрямування. Йдеться про Соціал-демократичну партію України (СДПУ) та Соціал-демократичною партію України (об’єднану) (СДПУ(о)).

Центристські партії зосередили свою увагу на проблемах свободи, справедливості, солідарності, розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки, використанні досягнень науки й техніки, залученні України до процесів європейської інтеграції.

Формування багатопартійної системи в значній мірі прийшлось на то й момент, коли в суспільно-політичному розвитку України намітилась криза. Перехід від соціалістичної до ринкової економіки призвів до погіршення соціально-економічного становища державі, що в свою чергу викликало загострення політичної боротьби. Президент та уряд виявились нездатними опанувати ситуацію та провести ефективну економічну реформу. Населення було вкрай незадоволене роботою чинної влади. Врешті решт було вирішено провести дострокові вибори до Верховної Ради та вибори Президента України.

27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 397 народних депутатів, із яких більше половини – члени політичних партій. Представники правих партій отримали 47 депутатських мандатів, лівих – 123. Найбільше місць отримали КПУ – 96, СПУ – 14, СелПУ – 18, НРУ – 20. Інші партії провели до ради від 1 до 9 своїх кандидатів. 18 травня 1994 р. головою Верховної Ради було призначено О.Мороза. Новий парламент затвердив новий уряд, головою якого став В. Масола.

Мозковий штурм

Чому, на вашу думку, саме ліві партії здобули більшість на виборах?

У червні-липня 1994 р. відбулись президентські вибори, перемогу на яких здобув Леонід Кучма. Його підтримали східні та південні регіони України, а також Автономна Республіка Крим. 9 липня новообраний Президент України склав присягу.

Таким чином, вибори 1994 р. закріпили демократичний шлях розвитку молодої української держави, стали ключовим етапом у суспільно-політичному розвитку України у 1994-1999 рр..

2. Конституційний процес. Конституція України 1996 р.

Важливим етапом у становленні України, як повноцінної держави було вироблення власної Конституції.

Конституція – Основний Закон держави, політичний, нормативно-правовий акт, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Конституційний процес в Україні як процес підготовки нової Конституції України розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.). У ній передбачалась розробка нової Конституції. Було утворено комісію з вироблення нового Основного Закону (Конституційна комісія) і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою.

Після проголошення незалежності певний час зберігала чинність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення незалежності та референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес.

Учні переглядають відеоматеріал про хід Конституційного процесу.

Самостійна робота з підручником

Учні опрацьовують  пункт 3 параграфу 21 підручника і складають хронологічну таблицю: Етапи конституційного процесу.

Бесіда

1. Як ви вважаєте, чому перший і другий (доповнений) проекти Конституції України так і не стали Основним Законом держави?

2. Як вплинули на Конституційний процес позачергові вибори Президента та депутатів Верховної Ради?

3. У чому суть Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України? Чому виникла необхідність в його підписанні?

Робота з джерелом

Учні опрацьовують уривок з книги Г. Касьянова «Україна 1991-2007» (Додаток А) і переглядають відео фрагмент: «Конституційний процес в незалежній Україні» (презентація) дають відповіді на запитання:

1. Як ви вважаєте, чому Конституційний процес в Україні виявився складним, суперечливим і тривалим?

2. На основі опрацьованих матеріалів схарактеризуйте особливості Конституційного процесу в Україні.

3. Вибори до Верховної Ради у 1998 р..

Вибори 29 березня 1998 р. дещо відрізнялись від попередніх. Головною відмінністю було те, що голосування відбувалось за змішаною виборчою системою, тобто одна половина депутатів обиралась за пропорційною системою, а інша – за мажоритарною. Це було зроблено для зміцнення партійної системи та більш чіткої структуризації парламенту.

На вибори було зареєстровано 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20-25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах. У голосуванні взяли участь понад 26,5 млн виборців із 37,5 млн (майже 70,8 %).

За підсумками голосування, у загальнодержавному багатомандатному окрузі 4%-й бар’єр подолали Комуністична партія України (24,65 % — 84 депутатські мандати), Народний Рух України (9,4 % — 32), виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 % — 29), Партія зелених України (5,4 % — 19), Народно-демократична партія (5 % — 17), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 % — 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 % — 14), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (4 % — 14) — загалом вісім партій (блоків).

Перевагу на виборах мали безпартійні, комуністи, народні демократи та «рухівці» (НРУ). Ліві сили користувалися популярністю в Донецькій, Луганській, багатьох інших областях та в Криму; праві та правоцентристські — у західних регіонах України.

12 травня 1998 р. Верховна Рада III скликання розпочала свою роботу. Після тривалих дебатів Головою Верховної Ради було обрано представника блоку Соціалістичної й Селянської партії О. Ткаченка. Як і попередня ВР, новообрана фактично стала в опозицію до діючого Президента, що не сприяло стабілізації політичного життя в країни на фоні світової фінансової кризи, яка вразила й Україну.

V. Закріплення та узагальнення нових знань.

Фронтальне опитування.

1) Коли відбулися дострокові вибори до Верховної Ради та Президента України?

2) Хто став другим Президентом України?

3) Назвіть відомі вам партії, що утворилися після проголошення незалежності України. Які лідери найбільших політичних партій України вам відомі?

4) Коли було прийнято Конституцію України?

5) За якою виборчою системою відбувалися вибори до ВРУ в 1998 р.?

6) Хто став Головою ВРУ III скликання?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VIІ. Повідомлення домашнього завдання.

1) Опрацювати параграф 21 підручника та дати відповіді на запитання.

2) На високий рівень: Дати характеристику одній політичній партії (на вибір).

ДОДАТКИ

Додаток А

Із книги Г. Касьянова «Україна 1991-2007»

«Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпочалася з закритого засідання. У перерві журналістам повідомили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність.

О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знамениту «конституційну ніч» — з цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм конституційної ночі став депутат Михайло Сирота, який представляв проект Конституції, запропонований погоджувальною комісією — весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стандартну фразу: «Комісія просить прийняти». Під час голосування в залі працювали «піаністи» — депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуванні. Був тут і свій «диригент» — лідер комуністів П. Симоненко, який у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено стежили за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що відбуваються.

Протягом ночі до будинку парламенту «підтягувалися» відсутні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами, їх обурені колеги перервали голосування й поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. «Прогульникам» довелося повернутися.

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих статей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи категорично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козацький малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов’язаний з «колабораціоністами». Обурені праві депутати спробували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламентарів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму викликало подібну реакцію — праві дружно скандували: «Область! Область!», тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голосування за цими статтями загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула нарешті конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб.

Близько 9:00 28 червня в залі засідань з’явився президент. За кілька хвилин розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі усіх попередніх виснажливих подій його результати були вражаючими — 315 — «за», 36 — «проти», 12 — утрималися, 30 — не голосували. Коли на табло з’явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, учорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкону. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засідання орденами, а хол Верховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв’язок поколінь борців за незалежність з учасниками ухвалення Конституції».