Структура заняття

Відведений час

Затверджено на засіданні МЦК філологічних дисциплін

Протокол №   від «__»___________20__ року.

Голова предметної (циклової) комісії

___________________

ПЛАН-СХЕМА ВІДКРИТОГО ЗАНЯТТЯ

Хід заняття

1. Організаційна частина: 

• Привітання;
• Інформація про відсутніх
• Перевірка підготовки студентів і аудиторії до  заняття.

2. Актуалізація опорних знань

• Експрес-опитування.

Слово викладача. Ми з вами розпочали розглядати новаторські зрушення у драматургії межі XIX-XX ст.

1. Що таке драма?
2. Скільки виділяють типів драм?
3. Яка основна відмінність між «арістотелівською» та «неарістотелівською» драма?
4. Хто є засновником «нової драми»?
5. Які є ознаки «нової драми»?
6. Наведіть приклади «нової драми».
7. Хто із письменників наслідував традиції ібсенівської драми?
8. У чому полягає новаторство Джорджа Бернарда Шоу?
9. Що таке парадокс?
10. Яка роль відкритого фіналу в новій драматургії?

• Перевірка домашнього завдання.

На сьогодні ви готували біографію англійського драматурга Дж.Б.Шоу. Англійський театр на межі століть переживає загальну кризу. Б. Шоу буде першим, хто спробує реформувати англійський театр. У 1891 році виходить його книга «Квінтесенція ібсенізму», в якій були викладені основні положення естетики драматурга. Так розпочинається боротьба Б. Шоу за «новий театр». Боротьба Б.Шоу за новий театр велася ним на різних фронтах: критичні статті про театр Ірвінга і акторів (наприклад, видатних акторок Бергман і Дузе, кумирів тогочасної театральної публіки), підтримка Незалежного театру, що пропагував сучасну проблемну драму, і власна драматургічна творчість. Саме Незалежнийтеатр поставив першу п'єсу Шоу «Будинки вдівця» (1892), що сприймалася як памфлет, і хоча автор «не досяг успіху, зате викликав галас» (Б. Шоу). Так утверджується одне із центральних естетичних завдань Шоу: «Театр не повинен приносити насолоду. Він зраджує своєму призначенню, якщо не змушує вас шаленіти».

За 7 років (1892 - 1899) Б. Шоу написав три драматичних цикли: «Неприємні п'єси» («Будинки вдівця», «Гультяй», «Професія місіс Уоррен»), «Приємні п'єси» («Війна і людина», «Обранець долі», «Кандида» та ін.), «П'єси для пуритан» («Учень диявола», «Цезар і Клеопатра» та ін.). Ці драми, різні за жанром і тематикою, об'єднані ідейною та соціальною спрямованістю - викрити лицемірство суспільства, втрату духовності, утвердити внутрішню свободу людини і справжні людські цінності. На початку XX ст. Б. Шоу пережив духовну кризу, свідченням якої стали філософські пошуки митця: він захопився ідеалістичною теорією «життєвої сили», «першооснови», яка знаходить втілення у стремлінні до прогресу та появі нових біологічних видів. На зміну сучасному людству з його низьким моральним і інтелектуальним рівнем має прийти нове, суспільство «надлюдей». «Надлюдина» у розумінні Б. Шоу - це, в першу чергу, особистість гуманістичного світогляду. Уособленням такої особистості драматург вважав Й. Гете, В. Шекспіра, Л. Толстого. Захоплення цією філософською теорією відобразилося у п'єсі «Людина і надлюдина», яка послужила поштовхом до листування Б. Шоу та Л. Толстого. У подальшому Б. Шоу напише цілу низку блискучих п'єс: «Пігмаліон», «Дім, де розбиваються серця» (цю драму автор вважав найкращою із своїх творів), «Назад до Мафусаїла», «Свята Іоанна», «Візок з яблуками» та ін. П'єси Б. Шоу уже не складали єдиних циклів, оскільки надто вже різноманітними були і за змістом, і за формою. Драматург, використовуючи різні жанри (комедії, трагікомедії, реалістичної драми, історичної трагедії), заглибився у проблеми морального удосконалення людства, досягнення істини. У 1925 році драматург став лауреатом Нобелівської премії і відреагував на цю знаменну подію зауваженням у своєму стилі: премія присуджена «на знак вдячності за те почуття полегшення, яке відчув світ в цьому році, коли він (Шоу) нічого не надрукував». Ставлення митця до нагород і титулів було показовим: він відмовлявся від них, стверджуючи, що книги і п'єси будуть найкращим пам'ятником для нього. Творчий шлях Б. Шоу був довгим і насиченим. Митець заклав підвалини реалістичного інтелектуального театру, «драми ідей». З часом у його творах все частіше будуть «з'являтися насичено гротескні, фантастичні ситуації і постаті, надзви­чайно ускладниться структура, сатира переважатиме гумор, філософські оцінки людства і перспектив його існування на цій землі наберуть доволі похмурого забарвлення. П'єса-антиутопія, п'єса-пересторога посяде в доробку старого майстра експоноване місце». (К. Шахова). Всього він написав 56 п'єс, працюючи навіть у 94 роки.

• Літературознавча довідка для допитливих.

Б. Шоу відмовився від грошового еквіваленту Нобелівської премії, написавши секретарю Шведської королівської академії, що «ці гроші - рятівне коло, яке кидають плавцю, тоді як він вже досяг берега і знаходиться у безпеці». Гроші можна використати для «поширення зв’язків і взаєморозуміння у галузі літератури і мистецтва між Швецією і Британськими островами». Сума премії - 7 000 фунтів - була використана для перекладу на англійську мову декількох п'єс А. Стрінберга і декількох романів шведських авторів, які без цієї підтримки навряд чи з'явилися б англійською мовою.

• Словникова робота.

Трагікомедія - драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світовідчуття драматурга. Біля витоків сучасної трагікомедії стоїть європейська «нова драма». Науковець Е. Бентлі вважав, що сучасна трагікомедія розпочинає свою історію з ібсенівської  «Дикої  качки».  Б.Шоу   вважав  першовідкривачем  цього  жанру Л. Толстого. Шоу йменує трагікомедію Нового часу не трагедією із комедійними вкрапленнями, а комедією, що набирає трагічного змісту. (За «Теорією літератури» О. Галича та ін.)

Парадокс - ключовий художній засіб естетики Б. Шоу.

Парадокс - 1) своєрідна думка, судження, яке розходиться із загальноприйнятим, іноді суперечить здоровому глузду; 2) несподіване явище, яке не відповідає загальноприйнятим уявленням. Парадокс викликає здивування, заперечення, спонукає замислитись і визначити власну позицію щодо запропонованої таким чином ідеї, ситуації, характеру тощо. Парадоксальність властива творам Шоу на різних рівнях тексту (словесний парадокс, парадоксальність думок, характерів, ситуацій, сюжету тощо). «У Шоу парадокс розширює свої можливості, стає всюдисущим… Те, що видається в них цілком позитивним, …виявляється гидким, безчесним, жалюгідним або смішним. ...Дивні ж вчинки, як стає зрозумілим по ходу дії, насправді – цілком розумні і корисні для загалу». (За К. Шаховою).

• «Анкета думок».

Методичний коментар: учні діляться першими враженнями від прочитаного твору. Звертається увага на такі риси, як відсутність традиційного списку дійових осіб, розлогі ремарки тощо. Дослідження цих художніх особливостей твору входить до змістового наповнення уроку.

• Бесіда за прочитаним.

У чому художня своєрідність експозиції п'єси?

 Чому автор обирає місцем дії саме портик церкви Святого Павла на Ковент Гарден? (Ковент Гарден -              це площа Лондона, на якій знаходяться церква, театр і ринок; заховатися від дощу, мабуть, можна і в театрі, і на ринку, проте тільки під портиком церкви могли зібратися разом такі соціально різні люди – аристократи, «пан із зовнішністю кадрового військового», незнайомець «із Челсі», «іронічний незнайомець із Гокстона» та ін.; об'єднує цей натовп спільний настрій — «усі похмуро вдивляються у стіну з дощу». Як виявиться згодом, автор уже на початку дії «зібрав» під одним дахом головних героїв.)

 Поміркуйте, з якою метою автор відмовляється від традиційної «афіші» - списку дійових осіб п’єси. (З героями ми знайомимося лише тоді, коли вони з 'являються на сцені.)

Прочитайте останню ремарку І дії. У чому її призначення? Як вона пов'язана з проблематикою твору? (Вже у І дії чітко окреслюється одна із ключових проблем твору — соціальна, а остання ремарка дії підсилює цю проблему: злиденне облаштування кімнатки дівчини («прожитковий мінімум»), чітко вказані витрати на квартплату і газ («чотири шилінги на тиждень», «ще один пенні» в газометр), холод, вогкість — це все, що може дозволити собі «порядна дівчина», яка «має право торгувати квітами» і таким чином заробляє собі на життя.)

• Чому в І дії головна героїня не названа по імені, а лише «квіткарка»?
•  З якою метою квіткарка з'являється у домі Хігінса?
•  Яка подія, на вашу думку, є зав'язкою твору? Аргументуйте свою відповідь.

- У чому сутність парі між Хігінсом і Пікерінгом? Яку роль у ньому вони відводять дівчині?

Читання в особах. II дія. Від слів «Хігінс. Розкажіть мені алфавіт» до останніх слів дії.

•  Хігінс і Пікерінг, розпочинаючи «експеримент», розуміли, що «перед ними дуже тяжка робота». Чи дійсно процес «перетворення» став «дуже тяжкою роботою»? Для кого із героїв в першу чергу? Аргументуйте відповідь прикладами із тексту.
•  У чому полягає своєрідність розвитку дії комедії? (Розвиток дії (перетворення «обшарпанки ї герцогиню») не займає багато уваги автора (а значить і читача) і доповнюється більше коментарями-ремарками автора (III дія, «Ясно, що Елайзі ще далеко до герцогині...».)

- У чому особливість художнього часу у творі? Як художній час пов'язаний з розвитком драматичної дії?

•  Яку функцію в сюжетно-композиційній формулі твору відіграє «дебют Елайзи у товаристві лондонської еліти» - сцена прийому у місіс Хігінс (III дія)? Деякі літературознавці називають цю сцену «напівкульмінацією». Як ви думаєте, чому?
•  Що є головною темою дискусії місіс Хігінс, Пікерінга та Хігінса? Що викликало занепокоєння місіс Хігінс у самій ідеї «експерименту»?
•  Яка сцена, на ваш погляд, є кульмінаційною? У чому полягає її художня своєрідність? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту. (У більшості літературознавчих розвідок кульмінацією вважають розмову персонажів після світського прийому. Варто Варто звернути увагу, що «тріумф» Елайзи ніби «злагоджено», адже ми побачимо її блискучий вихід лише на прийомі у посольстві, а перед цим будуть «уранці —              прийом у саду, потім — званий обід», які у творі не зображені; увага акцентується саме на розмові тріумфального для героїв прийому.)

Перегляд кінофрагмента «Після прийому» (IV дія) або читання в особах. Від слів «Хігінс. Куди в біса заподілися ці кляті пантофлі?» до слів «Хігінс. ...Як міг дарувати свою прихильність!».

•  Яким є головний результат експерименту професора Хігінса?
•  Чи збігаються внутрішня і зовнішня кульмінації твору? Аргументуйте прикладами із тексту.
•  Чи справді «експеримент» відкриє, як стверджує Хігінс, для Елайзи багато нових можливостей?

Читання в особах. (Початок V дії до слів «Хігінс. Ну, зараз ми дещо почуємо».)

•  Звертаючи увагу на ремарки, спробуйте проаналізувати психологічні відтінки прочитаного фрагмента.
•  Що викликає роздратування Хігінса у зникненні Елайзи в першу чергу (початок V дії)?
•  Чи можна визначити розв'язку у п'єсі?
•  У літературознавчих розвідках зустрічається різноваріантність визначення розв'язки твору. Так, наприклад, зустрічається думка, що розв'язки як такої немає, її функцію виконує фінальна дискусія. Доведіть або спростуйте цю тезу.

Перегляд кінофрагмента «Остання розмова Елайзи і Хігінса».

- Що переважає в п'єсі: дія чи дискусія? Аргументуйте відповідь прикладами із тексту.

•  Чи збігається сюжетно-композиційна схема комедії «Пігмаліон» зі схемою «драми ідей»: експозиція - конфлікт-дискусія?
•  Під час однієї з вистав актор Бірбом-Три, який грав роль Хігінса, після останніх слів, коли вже мала закриватися завіса, кинув під ноги Елайзи букетик квітів. Чому такий фінал викликав обурення у Б.Шоу?
•  Поміркуйте, парадоксальним чи закономірним є відкритий фінал комедії. Чи можна його вважати вашу думку, психологічно виправданим?

- Порівняйте відкриті фінали в творах «Ляльковий дім» Г. Ібсена та «Пігмаліон» Б. Шоу.

Презентація «Відтворення античного міфу про Пігмаліона у живописі» (у мультимедійному або паперовому варіанті).

Міф про Пігмаліона використовується в контексті різних культур і епох. Цей міф існував у Стародавній Греції і був запозичений давньоримськими митцями. Публій Овідій Назон у X книзі «Метаморфоз» розповідає історію царя Кіпру, скульптура Пігмаліона, що вирізьбив прекрасну статую дівчини із слонової кістки і закохався в неї. Ремінісценції та алюзії у світовій літературі міфу про Пігмаліона: Марстон, поема «Перетворення статуї Пігмаліона» (XII ст.); Ж. Ж. Руссо, лірична п'єса «Пігмаліон», у якій автор дотримується сюжету, використаного Овідієм; відмінність з першоджерелом - у фіналі, коли Галатея, що ожила, торкається себе рукою: «Я». Так зображено утвердження важливості свідомості людини (XVIІІ ст.); В. Швенк Гілберт, комедія «Пігмаліон і Галатея» (XIX ст.) та ін.

Бесіда.

- Поміркуйте, чим можна пояснити активне звернення митців різних епох саме до античного міфу про Пігмаліона?

- Чи є в тексті п'єси Б. Шоу пряме звертання до античного міфу? Як пов'язана п'єса з античним міфом? (Міфологічний мотив існує на рівні підтексту.)

•  Прокоментуйте тезу літературознавця Д. Наливайка: «Взята поза міфологічною паралеллю, «запрограмованою» заголовком, п'єса легко перетворюється на анекдотичну історію, що сталася із знаменитим ученим-лінгвістом та дівчиною-квіткаркою». Доведіть або спростуйте це твердження.
•  У чому полягає зв'язок між образом Елайзи і міфологічною постаттю Галатеї?

- Поміркуйте, чому драматург не назвав свою п'єсу «Галатея», адже образ Елайзи-Галатеї є ключовим у комедії.

- Мотив перетворення (метаморфози) є одним із найпоширеніших у світовій літературі. Аргументуйте це твердження прикладами. (Античні міфи про Нарциса, Адоніса, Дафну та ін., народні казки («Царівна-жаба», «Семеро братів» та ін.), літературні казки (Г. К. Андерсен «Гидке каченя», «Дикі лебеді», — Ш.Перро «Попелюшка», С. Аксаков «Червоненька квіточка», Е. Т. А. Гофман «Крихітка Цахес» тощо).

•  Порівняйте, яке місце у художній тканині античного міфу та комедії Б.Шоу займає мотив перетво­рення. У чому полягає художня своєрідність втілення цього мотиву в комедії «Пігмаліон»?
• Чи збігаються, на вашу думку, кульмінації у міфі та п'єсі Б.Шоу?
•  Використовуючи зміст античного міфу, створіть асоціативний ланцюжок до слова «Пігмаліон».
•  Скільки, на вашу думку, «Пігмаліонів» у просторі комедії Б. Шоу? Аргументуйте свою відповідь прикладами із тексту.
•  Дослідіть спільні й відмінні риси міфологічного образу Пігмаліона та образу Хігінса-Пігмаліона. Якими мотивами керуються митці (міфологічний Пігмаліон та Хігінс), розпочинаючи роботу над створенням власного «витвору мистецтва»?             
•  У переносному значенні ім'я «Пігмаліон» трактується як «людина, закохана у своє творіння». Чи відповідає таке значення імені ставленню Хігінса до Елайзи?
•  Поміркуйте над твердженням літературознавця П. Шопіна: «У п'єсі Пігмаліон начебто відходить на другий план. Пігмаліон - це вже не окремий герой, а тема художнього твору. Пігмаліон як творець людини є узагальнюючим образом суспільства. Саме суспільство стає справжнім Пігмаліоном для кожного з нас». Аргументуйте свої судження прикладами.

Робота з узагальнювальною таблицею.

• Зразок заповнення:

IV. Узагальнення та систематизація.

1. Бесіда.

•  Як виявилося новаторство Б. Шоу у створенні системи образів комедії? (Шоу створює нову концепцію персонажів творів; другорядні, на перший погляд, персонажі мають пряме відношення до розвитку центрального конфлікту (наприклад, місіс Пірс тощо.)
•  Французький письменник А. Франс стверджував: «Шляхетність манер виховується на прикладах». До кого із героїв комедії можна віднести ці слова?

- Яким, на вашу думку, є головний результат «філологічного експерименту» Хігінса?

- Поміркуйте, чому Б. Шоу називають «Мольєром XX століття». Чи згодні ви з таким образним визна­ченням особистості митця?

2. Складання «діаманти» до образу Елайзи.

Методичний коментар: діаманта - це віршована форма із семи рядків, перший і останній з яких - поняття з протилежними значеннями. Вірш складається за алгоритмом: 1 рядок - тема (іменник); 2 - значення (два прикметники); З - дія (троє дієслів або дієприкметників); 4 - асоціація (чотири іменники); 5 - дія (троє дієслів або дієприкметників); 6 - означення (два прикметники); 7 - тема (іменник).

3. Узагальнення результатів дослідницької роботи в опорному конспекті «Інтелектуальний характер драматургії Б. Шоу» (слайд 6).

Тези:

•     тонкий аналітизм;
•     конфлікт як зіткнення ідей;
•     рушійна сила сюжету - внутрішній рух ідей;
•     майстерне використання форми дискусії;
•     дидактичність (моральна, соціальна, філософська, політична тощо) твору;
•     майстерно виписані діалоги, що спонукають замислитися, провокують до суперечок;
•     новаторство побудови системи образів;
•     влучні мовні характеристики персонажів;
•     багаторівнева парадоксальність тексту;
•     «відкритий» фінал;
•     ключова мета - спрямованість на активізацію мислення читачів (глядачів);
•     «синтетичність» жанру («проблема жанру»);
•     багатозначність художніх деталей;
•     елементи параболи, притчевості.

«Коло думок». Чи можна вважати п'єси Б. Шоу «посланнями до людства»?