Урок. "Тиждень Чернігівської області"

До тижня Чернігівської області

Маленькі міста з Великою історією

«Будь, доле, щедрою до кожного із нас.

Ми – прилучани – часточка від світу.

Щоб вогник доброти в серцях не згас,

Нам треба Україну і людей любити»

Місто Прилуки є яскравим відображенням усієї нашої української історії, аж від найдавніших часів. Першу згадку про Прилуки доносять до нас із темряви віків давні літописи. У  988 році великий князь київський Володимир починає будівництво та заселення укріплених міст на берегах річок Десни, Остра, Трубежа й Сули. Саме тоді так званий Прилуки-город і був заснований.

 Першу письмову згадку про  місто залишив нащадкам київський князь Володимир Мономах у 1085 році. Про ті події свідчить величний пам’ятник на Валу, де розташовувався в ті часи дитинець прилуцької фортеці: чотириметрова бронзова скульптура старого князя Володимира Мономаха, який сидить на троні, тримаючи в руках перо та сувій паперу. Пам’ятник створив прилуцький скульптор С. Т. Кантур, а відкриття його відбулося у день святкування першої річниці незалежності – 24 серпня 1992 року.

Шматок землі, ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Ліна Костенко

 Милує око гостей та мешканців міста ансамбль храмів того ж періоду. Сьогодні маємо нагоду споглядати собори Різдва Пресвятої Богородиці  та Спасо-Преображенський (1720 р.). Покинутий напризволяще у далекому 1930 році, знівечений, напівзруйнований, цей собор вистояв та вцілів, а нині й повністю відродився у своїй первозданній красі та величі.

  Прилуки - місто обласного підпорядкування, це вузлова залізнична станція.

 Вабила прилуцька земля і майстрів пера. Невипадково, мабуть, великий український поет та художник  Тарас Григорович Шевченко  тричі побував тут, мав дружні зв’язки з багатьма прилучанами, залишив акварелі  храмів Густинського монастиря, згадки про Прилуки у своїх прозових текстах. А наші сучасники вирішили залишити нащадкам  бронзову скульптуру генія, єдину, на якій Тарас Григорович  дивиться на нащадків як художник.

  Не менш видатною була і відома українська письменниця Любов Забашта, яка також народилася у нашому місті. Немає, мабуть,  жодної дитини, яка б не читала іі віршів про те , як «дощик» грається — поливає поле «через ситечко».  Разом із дитиною поетеса роззирається довкола і замість сірої пелени буденності, бачить неповторні чарівні картини життя. Може тому малюки так полюбляють посидіти біля бронзової фігури улюбленої авторки.

…Бо хто за що, а ми за незалежність,

Отож нам так і важко через те…

Ліна Костенко

- Та землі-материзни хочемо, Боже. - Буде вам земля. Ідіть і осідайте он на тому клаптику між морями, - показав пальцем униз. - Та там уже іспанці, Боже! - Ага, то біля них селіться. - Не можемо, Господи, там французи, а далі німці і ще якихось людей повно.

    Подивився Бог згори і переконався, що все вже роздано. А козаки йому дуже сподобались - і не хотів Творець залишати їх без землі. - Гаразд, - сказав Господь. - Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок - раїна. Земля там пахне медом, вода - як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати та боронити. Якщо будете завжди такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, а як ні - то рабами нечестивців.

     - Дякуємо, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу! Поблагословив їх Сотворитель і провів до райських воріт. Відтоді господарюють козаки в райській країні і захищають її від усякої нечисті. З того часу називають цей райський куточок Україною, а народ – українцями (за С. Плачиндою).